Філіокве

обговорення богословських думок, питань богословської освіти

Модератори: Just_me, Artur, ihor

Аватар користувача
alexoise
початківець
початківець
Повідомлень: 38
З нами з: 14 березня 2011, 16:32
Звідки: Израиль.Хайфа.

Філіокве

Повідомлення alexoise » 15 березня 2011, 12:11

У меня возник такой вот вопрос,извиняюсь за невежество,а греко католики читают Символ Веры с "Филиокве" или без него?
DEUS LO VULT!

Аватар користувача
viter
Модератор
Модератор
Повідомлень: 858
З нами з: 13 травня 2009, 15:03
Звідки: Івано-Франківськ
Контактна інформація:

Re: Афанасієвський символ віри

Повідомлення viter » 15 березня 2011, 12:25

alexoise писав:У меня возник такой вот вопрос,извиняюсь за невежество,а греко католики читают Символ Веры с "Филиокве" или без него?

Ми молимося так:
Вірую в єдиного Бога Отця, вседержителя, творця неба і землі, і всього видимого і невидимого. І в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, єдинородного, від Отця родженого перед усіма віками, - світло від світла, Бога істинного від Бога істинного, родженого, несотвореного, єдиносущного з Отцем, що через нього все сталося. Він задля нас, людей, і нашого ради спасення зійшов із небес, і воплотився з Духа Святого і Марії Діви, і стався чоловіком. І був розп’ятий за нас за Понтія Пилата, і страждав, і був похований, і воскрес у третій день, згідно з писанням. І вознісся на небо, і сидить праворуч Отця. І вдруге прийде зо славою судити живих і мертвих, а його царству не буде кінця. І в Духа Святого, Господа животворящого, що від Отця і Сина ізходить, що з Отцем і Сином рівнопоклоняємий і рівнославимий, що говорив через пророків. В єдину, святу, соборну й апостольську церкву. Ісповідую одне хрещення на відпущення гріхів. Очікую воскресення мертвих і життя будучого віку. Амінь.
Господи Ісусе Христе Сину Божий, помилуй мене грішного.

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9691
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Афанасієвський символ віри

Повідомлення о.Олег » 15 березня 2011, 12:26

alexoise писав:У меня возник такой вот вопрос,извиняюсь за невежество,а греко католики читают Символ Веры с "Филиокве" или без него?

в зависимости от традиции: с или без, или "от Отца через Сына"
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
viter
Модератор
Модератор
Повідомлень: 858
З нами з: 13 травня 2009, 15:03
Звідки: Івано-Франківськ
Контактна інформація:

Re: Афанасієвський символ віри

Повідомлення viter » 15 березня 2011, 12:34

о.Олег писав: в зависимости от традиции: с или без, или "от Отца через Сына"

Навіть і не знав такого. Всі Вірую, котрі чув завжди читаються з "... від Отця і Сина ізходить, що з Отцем і Сином ..."
Господи Ісусе Христе Сину Божий, помилуй мене грішного.

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9691
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Афанасієвський символ віри

Повідомлення о.Олег » 15 березня 2011, 13:21

viter писав:
о.Олег писав: в зависимости от традиции: с или без, или "от Отца через Сына"

Навіть і не знав такого. Всі Вірую, котрі чув завжди читаються з "... від Отця і Сина ізходить, що з Отцем і Сином ..."

відповідно до Артикулів Берестейського Синоду ми мали б молитися Вірую без філіокве (і Сина), але історично так склалося, що молимося і так і так. Це не становить проблеми, якщо розуміємо, що ісповідуємо віру в одну і ту ж саму істину: Отець і Син - одно; Отець і Син - єдине джерело сходження Святого Духа
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9691
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Афанасієвський символ віри

Повідомлення о.Олег » 15 березня 2011, 14:04

о.Олег писав:...відповідно до Артикулів Берестейського Синоду ...

Насамперед, оскільки між римлянами [1] і греками про походження Духа Св. є суперечка, яка єднанню значно шкодить, а схоже, це не що інше, як лише небажання порозумітись, просимо, щоб до інакшого віровизнання примушувані не були, але в тому залишались, яке у Св. Письмі, в Євангелії та писаннях Св. Отців грецьких міститься, тобто що Дух Святий не з двох початків і не двома походженнями, а з єдиного початку, як із джерела, від Отця через Сина походить [2].


1 Маються на увазі римо-католики.

2 Папський експерт о. Сарагоса, якому був представлений текст артикулів для вивчення та зауважень, у коментарі пропонував, щоб владики погодились на латинське визначення Символу віри, зазначаючи, що «дана справа не належить ні до обрядів, ні до церемоній. Тут сама суть віри». (Див: М. Стахів. Христова церква в Україні. — Львівська духовна семінарія Св. Духа, — 1993. — С. 396). Під тиском обставин та не маючи можливості порадитися з рештою ієрархів, І. Потій та К. Терлецький в Римі у грудні 1595 р. визнали «filioque» (від Сина) — догмат про походження Св. Духа у римо-католицькому варіанті, тобто що Дух Святий виходить не тільки від Бога-Отця, але і від Бога-Сина.
http://risu.org.ua/ua/library/periodica ... _02/37578/
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
alexoise
початківець
початківець
Повідомлень: 38
З нами з: 14 березня 2011, 16:32
Звідки: Израиль.Хайфа.

Re: Афанасієвський символ віри

Повідомлення alexoise » 15 березня 2011, 14:49

о.Олег писав:
viter писав:
о.Олег писав: в зависимости от традиции: с или без, или "от Отца через Сына"

Навіть і не знав такого. Всі Вірую, котрі чув завжди читаються з "... від Отця і Сина ізходить, що з Отцем і Сином ..."

відповідно до Артикулів Берестейського Синоду ми мали б молитися Вірую без філіокве (і Сина), але історично так склалося, що молимося і так і так. Це не становить проблеми, якщо розуміємо, що ісповідуємо віру в одну і ту ж саму істину: Отець і Син - одно; Отець і Син - єдине джерело сходження Святого Духа
З повагою, о.Олег
Но ИМХО именно это и нужно подчеркивать-От Отца и Сына исходящаго...просто создается впечатление,что мы только Символом Веры и отличаемся от Православных.Те службы,что я посещал Символ Веры читают с "Филиокве".
DEUS LO VULT!

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9691
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Афанасієвський символ віри

Повідомлення о.Олег » 15 березня 2011, 15:35

alexoise писав:...Но ИМХО именно это и нужно подчеркивать-От Отца и Сына исходящаго...просто создается впечатление,что мы только Символом Веры и отличаемся от Православных.Те службы,что я посещал Символ Веры читают с "Филиокве".

мы ето подчеркиваем, просто в разных богословских системах по-разному (разными словами) исповедуем ту же Истину. Если можно - почитайте, например http://zagloba.me/index.php?showtopic=3070 и/или http://zagloba.me/index.php?showtopic=1271
- сейчас не имею возможности широко ответить
С уважением, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Michail
старець
старець
Повідомлень: 1196
З нами з: 29 грудня 2009, 10:42
Звідки: Ужгород
Контактна інформація:

Re: Афанасієвський символ віри

Повідомлення Michail » 15 березня 2011, 16:44

Дивлячись, що мається на увазі в Символі віри.
Якщо лише те, що Дух Святий сходить до людей, то будь яке із згаданих формулювань (від Сина чи через Сина) підходить повністю.


Якщо мається на увазі походження Духа Святого взагалі, то це інше питання. Чий Дух Святий?

"Книга К Галатам > Глава 4 > Стих 6:
А как вы -- сыны, то Бог послал в сердца ваши Духа Сына Своего, вопиющего: `Авва, Отче!'


И почему Дух Сына говорит Авва Отче?

И почему Сын Божьий посылает к нам Духа Святого От Отца,а Отец дал нам Духа сына Своего?"
Моє питання і до православних і до вірників всіх конфесій.

Аватар користувача
alexoise
початківець
початківець
Повідомлень: 38
З нами з: 14 березня 2011, 16:32
Звідки: Израиль.Хайфа.

Re: Афанасієвський символ віри

Повідомлення alexoise » 16 березня 2011, 13:38

Сказав это, дунул , и говорит им;примите Духа Святого от Иоанна20;22
DEUS LO VULT!

Michail
старець
старець
Повідомлень: 1196
З нами з: 29 грудня 2009, 10:42
Звідки: Ужгород
Контактна інформація:

Re: Афанасієвський символ віри

Повідомлення Michail » 16 березня 2011, 14:15

Але є рядки в Біблії, де Христос каже, що посилає Духа Святого від Отця...

А ті, що я навів вище, то Отець дає нам Духа Сина Свого. Оце цікаво!

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9691
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Афанасієвський символ віри

Повідомлення о.Олег » 17 березня 2011, 06:23

alexoise писав:...Но ИМХО именно это и нужно подчеркивать-От Отца и Сына исходящаго...просто создается впечатление,что мы только Символом Веры и отличаемся от Православных.

всё намного глубже...
а про філіокве...

Его Святейшество Иоанн Павел II
Вопpос о "Филиокве"
Катехизис на общей аyдиенции
7 ноябpя 1990

Исповедyя нашy веpy "в Дyха Святого, Господа животвоpящего", мы добавляем "иже от Отца и Сына исходящего". Как известно, эти слова были введены в Hикейский символ позднее, pанее же было только: "веpyю в Дyха Святого" (сp. Denz.-S.,125). Hа Константинопольском Собоpе (381г.) было добавлено в пояснение "от Отца исходящего" (сp. Denz.-S., 150), почемy символ и называют никео-констнтинопольским. Соответствyющий член Символа веpы после Собоpа 381г. звyчал так: "веpyю в Дyха Святого, иже от Отца исходящего". Более поздняя фоpмyлиpовка: "иже от Отца и Сына исходящего" (qui a Patre Filioque procedit), встpечавшаяся yже в pанних текстах, была пpедложена Синодом в Аквисгpана в 809 г. и окончательно пpинята в Риме в 1014 г. по слyчаю коpонования генpиха II. После этого она pаспpостpанилась на всем Западе и была допyщена гpеками и латинянами на Вселенских Собоpах - II Лионском (1274) и Флоpентийскpм (1439) (сp. Denz.-S.,150, встyпительные замечания). Добавление ничего не меняло в сyществе исконной веpы, но из yважения к повсеместно пpинятомy Символy, yпотpебляемомy также в базилике св. Петpа, сами Римские Пеpвосвященники пpинимали его неохотно. Без большого сопpотивления пpинятые Западом слова "и Сына" возбyдили, однако, несогласие и споpы сpеди наших восточных бpатьев, обвинивших Запад в искажении сyщества веpоyчения.Сегодня мы можем возблагодаpить Господа за то, что и на Западе, и на Востоке пpоясняется как смысл добавленных слов, так и относительность самого вопpоса.

Сейчас мы должны, однако, pассмотpеть вопpос о начале Дyха Святого, имея пpи этом в видy и вопpос о "Филиокве".

В Священном Писании говоpится пpежде всего об исхождении Дyха Святого от Отца. Так, в Евангелии от Матфея, Хpистос, посылая в миp двенадцать апостолов, заповедyет:"не заботьтесь, как или что сказать... не вы бyдете говоpить, но Дyх Отца вашего бyдет говоpить в вас" (Мф 10, 19-20). В Евангелии от Иоанна Хpистос говоpит: "Когда же пpидет Утешитель, котоpого Я пошлю вам от Отца, Дyх Истины, Котоpый от Отца исзодит, Он бyдет свидетельствовать обо мне" (Ин.15,16). По мнению многих толкователей эти слова Хpиста относятся к посыланию Дyха Отцом _во_вpемени_, но пpавомеpно также выводить из них пpедвечное исхождение Дyха и, значит, начало Святого Дyха от Отца.

Вполне очевидно, что посколькy pечь идет о Боге, "начало" никак нельзя понимать в смысле "сотвоpения" или появления "во вpемени". Иначе говоpя, исключено, что активный сyбъект сообщает комy-то бытие и, следовательно, имеет по отношению к немy пеpвенство и пpевосходство; исключено также, что имеется пассивный сyбъект, пеpеходящий от небытия к бытию чьим-то yсилием и, следовательно, позднейший и зависимый. В Боге все пpедвечно, вневpеменно: начало Святого Дyха - как и Сына - сокpыто в Тайне Тpоицы, в каковой все тpи божестве6нных Лица единосyщны и, значит, пpедвечны. "Исхождение" именно дyховно; тyт возможна, хотя и очень несовеpшенная, аналогия с "пpоизведением" мысли ил чyвства любви, котоpые остаются в дyше в единстве с yмом, откyда и пpоисходят. "Именно в этом смысле - пишет святой Фома Аквинский - католическая веpа пpизнает исхождения в Боге" (Summa Theologiae 1, q. 27, a. 1; aa. 3-4).

Что касается "исхождения" Дyха святого от Сына, то тексты Hового Завета, не говоpя этого пpямо, ясно yказывают на самyю теснyю связь Дyха и Сына. Hиспослание Дyха Святого веpyющим - это дело не Отца лишь, но и Сына. В самом деле во вpемя Тайной вечеpи Иисyс, сказав :"Дyх Святый, Котоpого Отец пошлет во имя Мое" (Ин 14, 26), чyть позже говоpит "пошлю Его к вам" (Ин 16,7). Есть и дpyгие места в Евангелии, где выpажается отношение междy Дyхом Святым и откpовением, котоpое дает Сын, напpимеp, когда Иисyс говоpит: "Он пpославит Меня, потомy что от моего возьмет и возвестит вам. Все, что имеет Отец, есть Мое; потомy Я сказал, что Моего возьмет и возвестит вам " (Ин 16, 14-15).

Евангелие ясно говоpит, что Сын - а не только Отец - "посылает" Дyха Святого, и даже, что Дyх "беpет" от Сына то, что откpывает, ибо "все, что имеет Отец, есть Мое" (Ин 16,15).

После воскpесения эти обещания сбываются: войдя сквозь двеpи, котоpые "были запеpты", в дом, где из стpаха пеpед иyдеями скpывались апостолы, Иисyс "дyнyл" на них и сказал: "пpимите Дyха Святого" (Ин 20,22).

Указанные места - основные для данного вопpоса, но есть в Hовом Завете и дpyгие места, подтвеpждающие, что Дyх Святой есть Дyх не только Отца, но и Сына, Дyх Хpиста. Так в послании к Галатам читаем: "Бог послал в сеpдца ваши Дyха Сыны Своего, вопиющего "Авва, Отче!" (Гал. 4,6). И в дpyгих посланиях Апостол говоpит о "Дyхе Иисyса Хpиста" (Фил. 1,19), о Дyхе Хpистовом (Рим. 8,9) и yтвеpждает, что совеpшаемое Хpистом чеpез него (Апостола) совеpшается "силою Дyха" (Рим. 15,19); есть и еще немало мест в том же pоде (сp. Рим. 8,2; 2 Коp. 3,17 и сл.; I Петp. 1,11).

Вопpос о "начале" Дyха Святого в тpоичной жизни единого Бога был пpедметом долгого и pазностоpоннего богословского постижения Священного Писания. Hа Западе св. Амвpосий в своем твоpении "О Дyхе Святом" и св. Авгyстин в "О Тpоице" много способствовали его пpояснению. Попытки пpоникнyть в тайнy сокpовенной жизни Бога-Тpоицы, пpедпpинятые им и дpyгими Отцами и Учителями Цеpкви как латинскими, так и гpеческими (св. Илаpием, св. Василием Великим, св. Иоанном Дамаскиным) без сомнения подготовили почвy для введения в Символ веpы слов о Дyхе Святом, "от Отца и Сына исходящем". Восточные бpатья пpидеpживались фоpмyлиpовки совеpшенно в том виде, в каком она была пpинята на Константинопльском Собоpе (381), тем более, что Халкидонский Собоp (451) подтвеpдил его "вселенскость" (хотя фактически в нем пpинимали yчастие почти исключительно восточные епископы). Так западное и латинское "филиокве" в последyющие века стало поводом к pасколy; дело начал Фотий (882), но довеpшено оно было - с охватом всего хpистианского Востока - в 1054 годy. Восточные Цеpкви, не имеющие общения с Римом, и сегодня исповедyют в Символе веpy в "Дyха Святаго, от Отца исходящаго", не yпоминая "и Сына", в то вpемя, как мы на Западе пpямо говоpим, что Дyх Святой исходит "от Отца и Сына".

Такое yчение опиpается на опpеделенные высказывания великих Восточных Отцов и Учителей Цеpкви (Ефpем, Афанасий, Василий, Епифаний, Киpилл Александpийский, Максим, Иоанн Дамаскин) и Западных (Теpтyллиан, Илаpий, Амвpосий, Авгyстин). Св. Фома Аквинский, следyя Отцам Цеpкви, дал пpоницательное объяснение этого члена "Веpyю" на основе пpинципа единства и pавенства божественных Лиц в тpоичности (сp. Summa Theologiae, 1, q.36, aa 2-4).

После pаскола попытки восстановить единство Рима и Константинополя делались на нескольких Собоpах втоpого тысячелетия. Вопpос об исхождении Дyха Святого от Отца и Сына был пpедметом особого pазъяснения на IY Латеpанском Собоpе (1215), II Лионском (1274) и, наконец, на Флоpентийском (1439). Поpследний пpедложил такое yточняющее толкование, котоpое имеет одновpеменно и истоpическое, и веpоyчительное значение: "Латиняне yказывают, что словами "Дyх Святой, от Отца и Сына исходящий" они не имеют в видy, бyдто Отец не есть источник и начало всего божества, то есть Сына и Дyха Святого; но они не могyт отpицать, что Сын имеет от Отца и то, что Дyх Святой исходит от Сына; они не говоpят, что есть два начала, и два дyновения: они yтвеpждают, что одно начало и одно дyновение Дyха Святого, как доселе и yтвеpждалось". (cp. Concillorum Oecumenicorum Decreta, Bologna 1973, c. 526).

Богословское опpеделение св. Фомы Аквинского (сp. Summa Theologiae, 1, q. 36, a. 3) подхватывает латинскyю тpадицию, восходящyю в частности к местy из св. Авгyстина: Pater et Filius sunt unum principum Spiritus Sancti "Отец и Сын сyть одно начало Святого Дyха" (De Trinitae, V, 14:Pl 42, 921).

Казалось, что теpминологические затpyднения yстpанены и понятия пpояснены; обе стоpоны - гpеки и латиняне - на YI Заседании (6 июля 1439 года) подписали общее опpеделение: "Во имя Пpесвятой тpоицы, отца и Сына и Святого Дyха, с одобpения этого священного и вселенского флоpентийского Собоpа постановляем, чтобы данная веpоyчительная истина была пpинята всеми хpистианами: почемy все да исповедyем, что Дyх Святой пpедвечно от Отца и Сына, что Он имеет сyществование и бытие совместно от Отца и Сына, и что пpедвечно исходит Он от одного и дpyгого как от единого начала и единого дyновения" (Denz.-S., 1300).

И еще одно yточнение (каковомy yже св. Фома Аквинский посвятил в "Сyмме" pаздел "Исходит ли Дyх Святой от Отца чpез Сына" - I, q. 36, a. 3): "Объявляем,- говоpит Собоp,- что yтвеpждаемое Отцами и Учителями Цеpкви, а именно исхождение Дyха Святого от Отца чpез Сына - внyшает и означает, что Сын, подобно Отцy, есть пpичина, согласно Гpекам, или начало, согласно Латинянам, пpебывания Святого Дyха. И посколькy все, что y Отца, кpоме Отцовства, Отец сам дал Сынy с поpождением Его, то это исхождение Святого Дyха от Сына сам Сын имеет пpедвечно от Отца, котоpым пpедвечно поpождаем".

Еще и сегодня это объявление Собоpа слyжит полезным основанием для диалога и согласия междy бpатьями Востока и Запада, пpичем важно, что это, подписанное обеими стоpонами, опpеделение заканчивалось так: "Постановляем, что... pазъясняющие слова "и Сына" были законно и pазyмно добавлены в Символ веpы для пpояснения истины и по назpевшей тогда необходимости".

Hа деле после Флоpентийского Собоpа на Западе исповедывалось в Символе, что Дyх Святой исходит от Отца и Сына, а на Востоке сохpанялась пеpвоначальная фоpмyлиpовка Константинопольского Собоpа. Hо со вpемени II Ватиканского Собоpа идет плодотвоpный экyменический диалог, пpиведший, как кажется, к заключению, что "Филиокве" не является более главным пpепятствием к диалогy и его дальнейшемy pазвитию, чего мы все желаем и pади чего пpизываем Дyха Святого.

"OR", CXXX, 257, 8.11.1990, c. 4

якщо не помиляюсь, брав з http://www.unavoce.ru/library/jp2_filioque.html
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9691
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Афанасієвський символ віри

Повідомлення о.Олег » 17 березня 2011, 06:30

Michail писав:Але є рядки в Біблії, де Христос каже, що посилає Духа Святого від Отця...

А ті, що я навів вище, то Отець дає нам Духа Сина Свого. Оце цікаво!

ГРЕЧЕСКАЯ И ЛАТИНСКАЯ ТРАДИЦИИ ОБ ИСХОЖДЕНИИ СВЯТОГО ДУХА
29 июня [1995 г.] в соборе Св. Петра в присутствии Вселенского Патриарха Варфоломея I-го Святой Отец в своей проповеди выразил пожелание, чтобы было дано разъяснение «традиционного учения о Filioque, стоящего за литургическим латинским переводом Символа веры, дабы можно было показать его полное соответствие тому, что Вселенский Собор, состоявшийся в Константинополе в 381 г., исповедует в своем Символе: Отец как источник всей Троицы, единственное начало Сына и Святого Духа».

Разъяснение, которое пожелал увидеть Святой Отец, опубликовано ниже Папским Советом по содействию христианскому единству. Его цель - внести вклад в диалог между Римской Католической и Православной Церквами, начатый Смешанной международной Комиссией.

В своем первом докладе «Тайна Церкви и Евхаристии в свете Тайны Святой Троицы» Смешанная международная комиссия по богословскому диалогу между Римской Католической и Православной Церквами, подтвердив единодушие, достигнутое в Мюнхене 6 июля 1982 г., напомнила о вековых разногласиях между двумя Церквами по вопросу о превечном исхождении Святого Духа. Еще не будучи в состоянии на первом этапе диалога вынести суждение по этому вопросу, Комиссия заявила: «Не намереваясь пока разрешить разногласия между Востоком и Западом, возникшие по вопросу об отношении между Сыном и Духом, мы уже сейчас можем вместе сказать, что Дух, исходящий от Отца (Ин 15,26) как единственного источника Троицы и ставший Духом нашего усыновления (Рим 8,15), поскольку Он является также Духом Сына (Гал 4,6), сообщается нам - и прежде всего в Евхаристии - через Того Сына, на Коем Он почиет во времени и в вечности (Ин 1,32)» («Информационная служба [Service d'Information] Секретариата по содействию христианскому единству», №49, с. 116, I,6).

Католическая Церковь признает соборное, вселенское, нормативное и непреложное достоинство Символа веры, исповеданного по-гречески в Константинополе в 381 г. на Втором Вселенском соборе, как выражение единой веры Церкви и всех христиан. Ни одно христианское вероисповедание со своей особой литургической традицией не может отвергать это изъявление веры, которому учила и которое исповедовала неразделённая Церковь.

Этот Символ веры, основываясь на Ин 15,26, исповедует Дух «τὸ ἐκ τοῦ Πατρὸς ἐκπορευόμενον» («исходящим от Отца»). Только Отец является безначальным началом (ἀρχὴ ἄναρχος) двух других Лиц Троицы, единственным источником (πηγή) и Сына, и Святого Духа. Святой Дух исходит от одного лишь Отца (ἐκ μόνου τοῦ Πατρός) - первоначально, собственно и непосредственно [1].

Греческие отцы Церкви и весь христианский Восток говорят здесь о «единоначалии Отца», и западная традиция вслед за св. Августином также исповедует, что Святой Дух исходит от Отца principaliter, т.е. изначально (De Trinitate, XV, 25, 47, Р.L. 42, 1094-1095). Таким образом, в этом смысле обе традиции признают, что «единоначалие Отца» является единственной Троичной Причиной (Αἰτία), или началом (principium), Сына и Святого Духа.

Такое происхождение Святого Духа от одного лишь Отца как начала всей Троицы называют в греческой традиции вслед за каппадокийскими отцами Церкви словом ἐκπόρευσις («исхождение»). Действительно, св. Григорий Назианзин (Богослов) описывает исхождение Святого Духа от Отца именно словом ἐκπόρευσις, которое он отличает от «происхождения» (τὸ προϊέναι), общего как Духу, так и Сыну: «Дух - это воистину Дух, происходящий (προϊόν) от Отца - не через порождение, поскольку здесь нет рождения, но через ἐκπόρευσις» (Беседа 39,12, Sources Chrétiennes 358, p. 175). Даже если подчас св. Кириллу Александрийскому и случается употребить глагол ἐκπορεύεσθαι, чтобы сказать об исхождении Сына от Отца, он, тем не менее, никогда не говорит так об отношении Духа к Сыну (ср., между прочим, Толкование на Евангелие от Иоанна, X, 2, P.G. 74, 910 D; Ер. 55, P.G. 77, 316 D). И у св. Кирилла термин ἐκπόρευσις, в отличие от слова «происходить» (προϊέναι), может обозначать только отношение исхождения, связывающее Дух с безначальным началом Троицы: с Отцом.

Поэтому православный Восток всегда отвергал формулу τò ἐκ τοῦ Πατρὸς καὶ τοῦ Υἱοῦ ἐκπορευόμενον, и Католическая Церковь также была против того, чтобы словá καὶ τοῦ Υἱοῦ добавлялись к формуле ἐκ τοῦ Πατρὸς ἐκπορευόμενον греческого текста Никео-Константинопольского Символа веры - даже при ее использовании в литургии у латинян.

При этом православный Восток отнюдь не отрицает превечного отношения между Сыном и Святым Духом в их происхождении от Отца. На вопрос Македония: «чего же тогда недостает Святому Духу для того, чтобы быть Сыном - ведь, если бы Он ни в чём не испытывал недостатка, Он был бы Сыном?» св. Григорий Богослов, великий свидетель обеих наших традиций, возражал так: «Мы говорим, что Он ни в чём не испытывает недостатка, поскольку Бог ни в чём не нуждается; однако различие в проявлении, если можно так сказать, или в отношении между Ними (τῆς πρὸς ἄλληλα σχέσεως διάφορον) приводит к различию в Их именовании (Беседа 31, 9, Sources Chrétiennes 250, pp. 290-292).

Православный Восток удачно выражает это отношение формулой διὰ τοῦ Υἱοῦ ἐκπορευόμενον («исходящего [от Отца] через Сына»). Уже св. Василий так говорил о Святом Духе: «Через Сына (διὰ τοῦ Υἱοῦ), Который один, Он связан с Отцом, Который один, и завершает Собою Блаженную Троицу, достойную всяческой хвалы» (Слово о Святом Духе, XVIII, 45, Sources Chrétiennes 17 bis, p. 408). Св. Максим Исповедник говорит: «По природе (φύσει) Святой Дух в соответствии со своей сущностью (κατ᾽ οὐσίαν) сущностно (οὐσιοδῶς) исходит (ἐκπορευόμενον) через рожденного Сына (δι᾽ Υἱοῦ γεννηθέντος)» (Вопросы к Фалассию, LXIII, P.G. 90, 672 С). То же сказано и у св. Иоанна Дамаскина: (ὁ Πατὴρ) ἀεὶ ἦv, ἔχων ἐξ ἑαυτοῦ τὸν αὐτοῦ λόγον, καὶ διὰ τοῦ λόγου αὐτοῦ ἐξ ἑαυτοῦ τὸ Πνεῦμα αὐτοῦ ἐκπορευόμενον, что переводится следующим образом: «[Отец] вечно был, имея из Себя Своё Слово, и через Своё Слово Свой Дух, из Него исходящий» (Диалог против манихеев 5, P.G. 94, 1512 В, ed. В. Kotter, Berlin 1981, p. 354; ср. также P.G. 94, 848-849 А).

Этот аспект Троичной тайны исповедовался также на VII-м Вселенском Соборе, состоявшемся в Никее в 787 г., Константинопольским Патриархом св. Тарасием, который так излагал Символ веры: τὸ Πνεῦμα τὸ ἅγιον, το κύριον καὶ ζωοποιόν, τὸ ἐκ τοῦ Πατρὸς δι᾽ Υἱοῦ ἐκπορευόμενον (Mansi, XII, 1122 D).

Эта совокупность доктринальных высказываний свидетельствует о той изначальной вере в Троицу, которую и Восток, и Запад исповедовали вместе в эпоху Отцов Церкви. Она является основой, призванной послужить продолжению богословского диалога, ведущегося между католиками и православными.

Учение о Filioque должно пониматься и излагаться Католической Церковью так, чтобы не возникло впечатления, будто оно может противоречить единоначалию Отца или тому обстоятельству, что Он является единственным началом, или причиной (ἀρχή, αἰτία), исхождения (ἐκπόρευσις) Духа. В действительности Filioque располагается в таких богословских и лингвистических контекстах, в которых не утверждается исключительное единоначалие Отца, единственного источника Сына и Духа. В противовес арианству, тогда ещё сильному на Западе, это учение должно было подчеркнуть, что Святой Дух имеет ту же Божественную природу, что и Сын, не подвергая сомнению единоначалие Отца.

Ниже мы излагаем аутентичный доктринальный смысл Filioque на основе веры в Троицу, излагаемой в Символе, исповеданном на II-м Вселенском Соборе в Константинополе. Это авторизованное толкование мы даем в ясном осознании того, что человеческий язык не способен полностью выразить неизреченную тайну Святой Троицы, Единого Бога, превосходящего наши словá и наши мысли.

______________

Католическая Церковь толкует Filioque в свете соборного и вселенского, общеобязательного и непреложного достоинства исповедания веры в превечное исхождение Святого Духа, как его определил в 381 г. Вселенский Собор в Константинополе в своем Символе веры. Этот Символ стал известен Риму и был принят им только в связи с Вселенским Собором в Халкидоне в 451 г. До этого, основываясь на предшествующей латинской богословской традиции, такие отцы Западной Церкви, как св. Иларий, св. Амвросий, св. Августин и св. Лев Великий, исповедовали, что Святой Дух превечно происходит (procedit) от Отца и Сына [2].

Как в латинской Библии (Вульгата и предшествующие латинские переводы) Ин 15,26 παρὰ τοῦ Πατρὸς ἐκπορεύεται было переведено «qui a Patre procedit», так и в латинском переводе Никейско-Константинопольского Символа веры ἐκ τοῦ Πατρὸς ἐκπορευόμενον передавалось через «ex Patre procedentem» (Mansi VII, 112 В). Таким образом, в вопросе об исхождении Святого Духа невольно создавалась мнимая равносильность между восточным богословием «исхождения» ἐκπόρευσις и латинским богословием «происхождения» processio.

Греческое слово ἐκπόρευσις означает исхождение от одного лишь Отца как безначального начала Троицы. Напротив, латинское processio - это более широкий термин, означающий сообщение Божественной единосущности от Отца к Сыну, и от Отца с Сыном и через Сына - к Святому Духу [3]. Исповедуя Святой Дух «ex Patre prоcedentem», латиняне невольно предполагали при этом ту концепцию Filioque, которая была явно разработана позже в их литургическом переводе Символа веры.

Учение о Filioque исповедовалось на Западе с V-го века в Символе Quicumque (или «афанасиевом», DS 75), затем Соборами в Толедо в вестготской Испании между 589 и 693 гг. (DS 470, 485, 490, 527, 568), чтобы утвердить единосущность Троицы. Хотя эти Соборы, вероятно, и не включили Filioque в Никейско-Константинопольский символ веры, тем не менее это учение отчётливо прослеживается с конца VII-го в., как о том свидетельствуют акты Собора в Аквилее-Фриули, состоявшегося в 796 г. (Mansi XIII, 838 D и слл.) и Собора в Аахене в 809 г. (Mansi XIV, 17). Во всяком случае, в IX-м в. в противовес Карлу Великому Папа Лев III-й, заботясь о сохранении единства с Востоком в исповедании веры, оказал сопротивление такому развитию трактовки Символа, которая уже самопроизвольно распространилась на Западе, сохраняя вместе с тем истину, заключенную в Filioque. Рим допустил его в латинский перевод литургии только в 1014 г.

Схожее богословие развивалось в Александрии в патристическую эпоху, начиная со св. Афанасия. Как и в латинской традиции, оно пользовалось более общим понятием происхождения (προϊέναι), означающим сообщение Божественности Святому Духу от Отца и Сына в их единосущностном общении: «Дух происходит (προεῖσι) от Отца и Сына; ясно, что Он Божественной сущности, происходя (προϊόν) сущностно (οὐσιοδῶς) в ней и из неё» (св. Кирилл Александрийский, Thesaurus, P.G. 75, 585 А) [4]

В VII в. византийцы возмутились папским исповеданием веры, содержавшим Filioque в словах о происхождении Святого Духа - происхождении, которое они неточно передавали словом ἐκπόρευσις. Тогда св. Максим Исповедник написал из Рима письмо, излагающее сразу оба подхода - каппадокийский и латинско-александрийский - к вопросу о вечном исхождении Духа: Отец - это единственное безначальное начало (по-гречески «причина», αἰτία) Сына и Духа; Отец и Сын являются единосущностным источником происхождения (τὸ προϊέναι) Духа. «В вопросе об исхождении они (римляне) обратились к свидетельствам латинских отцов - а кроме того, разумеется, и к толкованию св. Кирилла Александрийского на Евангелие от Иоанна. Отправляясь от этого, они показали, что не считают Сына Причиной (Αἰτία) Духа, ибо знают, что Отец есть единственная Причина Сына и Духа - Одного по рождению, Другого по исхождению (ἐκπόρευσις), - и лишь поясняют, что Дух через Сына происходит (προϊέναι), обозначая тем самым единство и неизменность сущности» (Письмо к Марину Кипрскому, P.G. 91, 136 А-В). Согласно св. Максиму, выражающему здесь мысль Рима, Filioque не затрагивает исхождения (ἐκπόρευσις) Духа от Отца как источника Троицы, а выражает его происхождение (processio, προϊέναι) в единосущностном общении Отца и Сына, исключая какое-либо субординационистское толкование единоначалия Отца.

Тот факт, что в латинском и александрийском богословии Святой Дух происходит (προεῖσι) от Отца и Сына в их сущностном общении, означает не то, что в Святой Дух переходит Божественная сущность, или субстанция, а то, что она сообщается Ему от Отца и Сына, для Которых она общая. Это положение исповедовалось как догмат в 1215 г. на IV-м Латеранском соборе: «Субстанция не порождает, не порождается, не исходит; рождает Отец, рождается Сын, а исходит Святой Дух, поскольку здесь есть различие между Лицами и единство Их природы. Хотя Отец - это одно (alius), Сын - другое, а Святой Дух - третье, Они не представляют собою чего-то иного (aliud) по отношению друг к другу; Отец - то же, что и Сын, и Святой Дух, совершенно равным образом; так, согласно православной и кафолической вере, мы верим, что Они единосущны. Ибо Отец, превечно рождая Сына, сообщает Ему Свою сущность. (...) Ясно, что при Своём рождении Сын принял сущность Отца, однако она ничуть не уменьшилась, и у Отца и Сына одна и та же сущность. Таким образом, Отец, Сын и Святой Дух, исходящий от Них Обоих, представляют Собою одно и то же» (DS 804-805).

В 1274 г. II Лионский собор исповедовал, что «Святой Дух превечно исходит от Отца и Сына - не из двух начал, но из одного начала (tamquam ex uno principio)» (DS 850). В свете актов Латеранского собора, предшествовавшего Лионскому, ясно, что Божественная сущность не может быть «единственным началом» происхождения Святого Духа. Катехизис Католической Церкви толкует эту формулу в ст. 248 следующим образом: «Превечный порядок Божественных Лиц в их сущностном общении предполагает, что Отец является первоисточником Духа как "безначальное начало", (DS 1331), а кроме того, то, что, будучи Отцом Единородного Сына, Он вместе с Ним представляет собою "единое начало, из которого исходит Святой Дух"» (II-й Лионский собор, DS 850).

Для Католической Церкви «восточная традиция подчёркивает прежде всего то, что Отец является первоисточником по отношению к Духу. Исповедуя Дух "исходящим от Отца" (ἐκ τοῦ Πατρὸς ἐκπορευόμενον, ср. Ин 15, 26), она утверждает, что Он исходит от Отца через Сына. Западная традиция делает больший упор на сущностном общении между Отцом и Сыном, говоря, что Дух происходит от Отца и Сына (Filioque). (...) Эта законная дополнительность, если только не обострять заложенных в ней различий, не может повлиять на тождество веры в реальности одной и той же исповедуемой тайны» (Катехизис Католической Церкви, ст. 248). Сознавая это, Католическая Церковь отказалась добавлять словá καὶ τοῦ Υἱοῦ к формуле ἐκ τοῦ Πατρός ἐκπορευόμενον Никейско-Константинопольского символа веры в тех Церквах - даже латинского обряда - где используется греческий язык; литургическое использование этого оригинального текста в действительности всегда было законным в Католической Церкви.

Filioque латинской традиции, если его поставить в надлежащий контекст, не должно приводить к подчинённому положению Святого Духа в чине Троицы. Хотя католическое учение и утверждает, что Святой Дух исходит от Отца и Сына в сообщении их единосущностной Божественности, оно, тем не менее, признаёт реальность исконного отношения, связывающего Святого Духа как Лицо Троицы с Отцом - то отношение, которое греческие отцы называют «исхождением» (ἐκπόρευσις). [5]

Равным образом, даже если в чине Троицы Святой Дух следует за отношением между Отцом и Сыном, поскольку Сын происходит от Отца, ибо Он - Отец единородного Сына, [6] это отношение между Отцом и Сыном достигает своей Троичной полноты в Духе. Рождение Сына характеризует Отца именно как Отца; точно так же и Дух, происходя от Отца в Его отношении к Сыну, Троично характеризует Сына в Его отношении к Отцу: в полноте Троичной тайны Они являются Отцом и Сыном во Святом Духе. [7]

Отец рождает Сына, лишь выдыхая (греч. προβάλλειν) через Него Святого Духа, и Сын рождается от Отца лишь в той мере, в какой это выдыхание (προβολή) совершается через Него. Отец является Отцом единородного Сына, лишь будучи для Него и через Него источником Святого Духа. [8]

Дух не предшествует Сыну, поскольку Сын характеризует Отца как Того Отца, от Которого Дух черпает Свое происхождение, что и составляет чин Троицы. [9] Но выдыхание Духа от Отца происходит посредством и через (таковы два значения греческого предлога διά) рождение Сына, которое характеризует Его во внутритроичных отношениях. В этом смысле св. Иоанн Дамаскин говорит: «Святой Дух - это сущностная сила, созерцаемая в своей собственной, особой Ипостаси, которая исходит от Отца и почиет в Слове» (Точное изложение православной веры, I, 7, P.G. 94, 805 В, ed. В. Kotter, Berlin 1973, p. 16; Диалог против манихеев 5, P.G. 94, 1512 В, ed. В. Kotter, Berlin 1981, p. 354). [10]

Каков же тот Троичный характер, который Лицо Святого Духа вносит в отношение между Отцом и Сыном? Речь идет об исконном месте Духа в спасительном Промысле (икономии) по отношению к миссии и делам Сына. Бог - это любовь в Своем источнике (ср. 2 Кор 13, 13; 1 Ин 4, 8; 16), Сын - это «возлюбленный Сын Его» (Кол 1, 13). Также и традиция, восходящая к св. Августину, видела в Святом Духе любовь Божию, которая «излилась в сердца наши» (Рим 5, 5), любовь как вечный Дар Отца «Его возлюбленному Сыну» (Мк 1, 11; 9:7; Лк 20, 13, Еф 1, 6). [11]

Божественная любовь, исходящая от Отца, почиет на «Его возлюбленном Сыне», чтобы существовать в единстве сущности через Него в Лице Духа, Дара любви. Это обстоятельство объясняет тот факт, что Святой Дух направляет любовью всю жизнь Иисуса к Отцу в исполнении Его воли. Отец посылает Сына (Гал 4, 4), когда Мария зачинает Его действием Святого Духа (ср. Лк 1, 35). Он же являет Иисуса Сыном Божиим, нисходя на Него при крещении (ср. Лк 3, 21-22; Ин 1, 33). Ведёт Его в пустыню (ср. Мк 1, 12). Иисус направляется туда, "исполненный Духа Святого" (Лк 4, 1), затем начинает Своё служение «в силе Духа» (Лк 4, 14). Он радуется в Духе, благословляя Отца за Его благоволение (ср. Лк 10, 21). Избирает Своих апостолов «Святым Духом» (Деян 1, 2). Изгоняет бесов Духом Божьим (Мф 12, 28). Приносит Себя Самого Отцу «Духом Вечным» (Евр 9, 14). На кресте Он предает в руки Отца Дух Свой (ср. Лк 23, 46), «Которым» Он сошел в преисподнюю (1 Петр 3, 19) и через Него воскрес (ср. Рим 8, 11) и «открылся Сыном Божьим в силе» (Рим 1, 4). [12] Такое действие Духа, совершающееся в самых глубинах человеческого существования Сына Божия, ставшего человеком, берет начало в том превечном внутритроичном общении, которым характеризуется Дух в Его тайне Дара любви, в Его отношении с Отцом как источником любви, и Его возлюбленным Сыном.

Изначальный характер Лица Духа как вечного Дара любви Отца к Своему возлюбленному Сыну показывает, что Дух, хотя Он и исходит в своей миссии от Сына, является Тем, Кто ставит людей в сыновние отношения Христа к Отцу, ибо только в Нём такое отношение становится Троичным: «Бог послал в сердца ваши Духа Сына Своего, вопиющего: «Авва, Отче!» (Гал 4, 6). В тайне спасения и в жизни Церкви Дух делает гораздо больше, чем продолжение дела Сына. В самом деле, всё то, что установил Христос - Откровение, Церковь, таинства, апостольское служение и Его учительство - требует постоянного призывания (ἐπίκλησις) Святого Духа и Его действия (ἐνέργεια), чтобы была явлена «любовь, которая никогда не перестает» (ср. 1 Кор 13, 8) в общении святых в жизни Троицы.

8 сентября 1995 г.

Перевел с французского Андрей Коваль

__________________

[1] Этими словами пользуется св. Фома Аквинский в Сумме теологии, Ia, q. 36, а. 3, 1um et 2um.

[2] Тем, кто заложил основы Троичного богословия в латинской традиции, основываясь на сущностном общении, идущем от Отца к Сыну и — через Сына — к Святому Духу, был Тертуллиан: «Христос говорит о Духе: "От Моего возьмёт" (Ин 16, 14), как Он Сам берёт от Отца. Так связь, идущая от Отца к Сыну и от Сына — к Параклиту, приводит к тому, что Три последовательно происходят один от другого. Они составляют одно (unum), но не одно Лицо (unus), в силу единства субстанции, а не нумерической единичности» (Adv. Praxean XXV, 1-2). Это сообщение Божественной сущности согласно чину Троицы он описывает глаголом «происходить» (procedere) (ibid., VII, 6). Такая же богословская концепция излагается св. Иларием Пиктавийским, который обращается к Отцу: «Чтобы я мог обрести Духа, происходящего от Тебя через Сына Твоего Единородного» (De Trinitate, XII, Р.L. 10, 471). Он подчёркивает: «Если верят в то, что есть некое различие между тем, чтобы брать от Сына (Ин 16, 15) и происходить (procedere) от Отца (Ин 15, 26), то несомненно, что брать от Сына и брать от Отца - одно и то же» (ibid. VIII, 20, P.L. 10. 251 А). В этом смысле, т.е. говоря о сообщении божественности посредством происхождения, св. Амвросий Медиоланский впервые формулирует Filioque: «Когда Святой Дух происходит (procedit) от Отца и Сына, Он не отделяется от Отца, не отделяется от Сына» (De Spiritu Sancto I ,11, 120, P.L. 16. 733 A= 762 D). Развивая богословие Filioque, св. Августин уже предпримет, тем не менее, некоторые меры предосторожности, чтобы отстоять единоначалие Отца в лоне единосущностного общения Троицы: «Святой Дух исходит от Отца изначально (principaliter) и — через вневременное дарение Самогó Себя Сыну - от Отца и Сына в Их общении (communiter)» (De Trinitate XV, 25, 47, P.L. 42, 1095); св. Лев, (Sermo LXXC, 3, P.L. 54, 402; Sermo LXXVI, 2, ibid. 404).

[3] Тертуллиан первым использовал глагол procedere («происходить») в смысле, относящемся и к Слову, и к Духу, поскольку Они получают божественность от Отца: «Слово изошло не из чего-то пустого и тщетного, Оно не лишено субстанции — Оно, происшедшее (processit) от подобной [божественной] субстанции и сотворившее столько [тварных] субстанций» (Adv. Praxean., VII, 6). Св. Августин, следуя св. Амвросию, принимает эту более широкую концепцию происхождения: «Не все происходящее на деле рождается, даже если все рождающееся происходит» (Contra Maximinum, II, 14, P.L. 42, 770). Значительно позже св. Фома Аквинский отметит, что «Божественная природа сообщается во всяком исхождении, которое не направлено ad extra» (Summa Theologica, Ia, q. 27, a.3, 2um)· Для него, как и для всего латинского богословия, говорящего о происхождении как по отношению к Сыну, так и по отношению к Духу, «рождение — это происхождение, которое вводит Божественное Лицо во владение Божественной природой» (ibid., Ia, q. 43, а.2. с), поскольку «превечно Сын происходит, чтобы быть Богом» (ibid.). Схожим образом он утверждает, что «через Свое происхождение Святой Дух обретает природу Отца, а равным образом и Сына» (ibid., Ia, q. 35, а.2, с). «Из всех слов, относящихся к любому происхождению, наиболее общим является processio. Мы пользуемся им, чтобы сказать о любом происхождении; например, говорится, что прямая линия выходит (procedit) из точки, что луч выходит (procedit) из Солнца, а река — из своего истока, и точно так же обо всех прочих вещах. Итак, если допускается использование того или иного слова, означающего происхождение, то можно заключить, что Святой Дух происходит (procedit) от Сына» (ibid., Ia, q. 36, а. 2, с).

[4] Св. Кирилл свидетельствует здесь об учении о Троице, общем для всей александрийской школы после св. Афанасия, писавшего: «Как Сын говорит: "Всё, что имеет Отец, есть Моё" (Ин 16, 15), так и мы считаем, что через Сына всё это есть также и у Духа» (Письмо к Серапиону, III, 1, 33, P.G. 26, 625 В). Св. Епифаний Саламинский (Ancoratus, VIII, P.G. 43, 29 С) и Дидим Слепец (Слово о Святом Духе, CLIII, P.G. 34, 1064 А) с помощью того же предлога ἐκ описывают отношения Отца и Сына в сообщении Божественной единосущности Святому Духу.

[5] «Отношения Сына к Отцу и Святого Духа к Отцу обязывают нас приписать Отцу два вида отношений: один — к Сыну и другой — к Святому Духу» (св. Фома Аквинский, Summa Theologica, Ia, q. 32, а. 2, с).

[6] Ср. Катехизис Католической Церкви, ст. 248.

[7] Св. Григорий Богослов говорит, что «Дух — это средостение (μέσον) между Рождённым и Нерождённым (Беседа 31, 8, Sources chrétiennes n. 250, p. 290). Ср. также в томистской перспективе: G. Leblond, Point de vue sur la procession du Saint-Esprit — Revue Thomiste, LXXXVI, t. 78, 1978, pp. 293-302.

[8] Св. Кирилл Александрийский говорит, что «Святой Дух нисходит от Отца в Сыне (ἐν τῷ Υἱῷ)» (Thesaurus, XXXIV, Р.G. 75, 577 A).

[9] Св. Григорий Нисский пишет: «О Святом Духе говорится, что Он от Отца, и свидетельствуется, что Он от Сына: "Если же кто Духа Христова не имеет", говорит св. Павел, "тот и не Его" (Рим 8, 9). Итак, Дух Бога (Отца) есть также Дух Христов. Вместе с тем о Сыне, Который от Бога (Отца), не говорится, что Он от Духа: последовательность этой связи необратима» (Фрагмент О молитве Господней, цитируемый у Иоанна Дамаскина, P.G. 46, 1109 ВС). И св. Максим равным образом утверждает чин Троицы, когда пишет: «Как Мысль (Отец) — начало Слова, так Он и начало Духа через посредство Слова. И так же, как нельзя сказать, что Слово — от Голоса (Дыхания), так нельзя сказать, что Слово от Духа» (Quaestiones et dubia, P.G. 90, 813 В).

[10] Св. Фома Аквинский, которому было знакомо Точное изложение православной веры, не видит противоречия между Filioque и этими словами св. Иоанна Дамаскина: «Когда говорят, что Святой Дух почиет или пребывает в Сыне, то это не исключает того, что Первый исходит от Последнего, ибо говорят также, что Сын пребывает в Отце, хотя Он и происходит от Отца» (Summa Theologica, Ia, q. 36, а. 2, 4um).

[11] Вслед за св. Августином св. Фома Аквинский пишет: «Если говорят, что Святой Дух почиет на Сыне, то именно так и любовь любящего почиет на любимом» (Summa Theologica Ia, q. 36, а. 2, 4um). Это учение о Святом Духе как любви было гармонично принято св. Григорием Паламой в лоно греческого богословия «исхождения» (ἐκπόρευσις) единственно от Отца: «Дух Высочайшего Слова — словно неизреченная любовь Отца к неизреченно рождённому Слову. Любовь, которой это Слово, возлюбленный Отцом Сын, пользуется (χρῆται) у Отца — но лишь поскольку Он имеет Духа, происшедшего вместе с Ним (συμπροελθόντα) от Отца и соприродно в Нём почиющего» (Capita physica XXXVI, P.G.150, 1144 D - 1145 А).

[12] Ср. Иоанн Павел II, Энциклика Dominum et Vivificantem, пп. 18-24, AAS LXXVIII, 1986, 826-831. Ср. также Катехизис Католической Церкви, стт. 438, 689, 690, 695, 727.



Original text: L'Osservatore Romano, 20.09.1995, p. 3

http://www.binetti.ru/collectio/theolog ... oque.shtml
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
alexoise
початківець
початківець
Повідомлень: 38
З нами з: 14 березня 2011, 16:32
Звідки: Израиль.Хайфа.

Re: Афанасієвський символ віри

Повідомлення alexoise » 17 березня 2011, 15:19

С этим материалом я знаком,просто не могу понять смысл читать Символ Веры без "Филиокве",мы ж не православные в конце то концов и считаем себя католиками,а католики всегда добавляют "Филиокве" в Символ Веры.
DEUS LO VULT!

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9691
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Афанасієвський символ віри

Повідомлення о.Олег » 17 березня 2011, 15:35

alexoise писав:С этим материалом я знаком,просто не могу понять смысл читать Символ Веры без "Филиокве",мы ж не православные в конце то концов и считаем себя католиками,а католики всегда добавляют "Филиокве" в Символ Веры.

а... зачем для восточной традиции добавлять то, что и так включено в смысл её текста "Верую"? Уточнение нужно было для латинской части Церкви, а молясь Верую без филиокве я (греко-католики) проповедую, что между обееми традициями нет богословской разницы
С уважением, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
alexoise
початківець
початківець
Повідомлень: 38
З нами з: 14 березня 2011, 16:32
Звідки: Израиль.Хайфа.

Re: Афанасієвський символ віри

Повідомлення alexoise » 19 березня 2011, 15:08

Не все знают ,что это само собой разумеющееся.Поэтому ИМХО Филиокве нужно добавлять в Символ Веры.
DEUS LO VULT!

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9691
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Афанасієвський символ віри

Повідомлення о.Олег » 19 березня 2011, 15:14

alexoise писав:Не все знают ,что это само собой разумеющееся.Поэтому ИМХО Филиокве нужно добавлять в Символ Веры.

так и не все знают о чём говорят в молитвах, о чём читают, что такое Литургия... Думаю... учиться/учить надо и понимать/объяснять
С уважением, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
alexoise
початківець
початківець
Повідомлень: 38
З нами з: 14 березня 2011, 16:32
Звідки: Израиль.Хайфа.

Re: Афанасієвський символ віри

Повідомлення alexoise » 20 березня 2011, 13:24

о.Олег писав:
alexoise писав:Не все знают ,что это само собой разумеющееся.Поэтому ИМХО Филиокве нужно добавлять в Символ Веры.

так и не все знают о чём говорят в молитвах, о чём читают, что такое Литургия... Думаю... учиться/учить надо и понимать/объяснять
С уважением, о.Олег

Об этом я и хотел сказать,что люди должны досконально знать Символ Веры и правильно его исповедовать.
DEUS LO VULT!

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9691
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Афанасієвський символ віри

Повідомлення о.Олег » 20 березня 2011, 13:57

alexoise писав:Об этом я и хотел сказать,что люди должны досконально знать Символ Веры и правильно его исповедовать.

да - без етого "Верую" (с филиокве или без) не будет отображением (исповеданием) веры...
С уважением, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
alexoiser
початківець
початківець
Повідомлень: 37
З нами з: 23 травня 2011, 20:41

Re: Афанасієвський символ віри

Повідомлення alexoiser » 24 травня 2011, 08:39

Вот мне недавно прислали из Москвы греко католический молитвенник,Брюссельского издания "Жизнь с Богом",так там Символ Веры без "филиокве".
"Блажен, кто не осуждает себя в том, что избирает". ( К Римлянам 14:22)

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9691
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Афанасієвський символ віри

Повідомлення о.Олег » 24 жовтня 2011, 13:10

здається українською ще не подавали тут:
Походження Святого Духа в грецькій і латинській традиціях http://theology.in.ua/ua/bp/theological ... doc/44375/
Папська Рада сприяння християнській єдності

У проповіді, виголошеній 29 червня 1995 р. у соборі св. Петра в при­сутності Вселенського Патріярха Вартоломея І, Святіший Отець [Іван Павло II] висловив побажання, щоб було роз'яснено «традиційне вчення про Filioque, що знаходиться в літургійному перекладі латинського Сим­волу віри, аби показати його повну гармонію з тим, що сповідує у своєму Символі віри Вселенський Константинопольський Собор 381 p.: Отець як джерело всієї Трійці, єдине начало і Сина, і Святого Духа».

Цей матеріял є роз'ясненням, якого побажав Святіший Отець. Нада­ла його Папська Рада сприяння християнській єдності. Мета цього роз'яс­нення - зробити внесок у діялог, який веде Мішана міжнародна комісія [з богословського діялогу] між [Римо-] Католицькою та Православною Цер­квами. Текст роз'яснення було надруковано в L'Osservatore Romano за 13 вересня 1995 р.

У своїй першій доповіді «Таїнство Церкви і Євхаристія у світлі таїн­ства Пресвятої Трійці», одностайно схваленій у Мюнхені 6 липня 1982 p., Мішана міжнародна комісія з богословського діялогу між Римо-Католицькою та Православною Церквами нагадала про багатовікові розходження між двома Церквами в питанні про предвічне начало Святого Духа. Ще не спроможна, на першому етапі діялогу, винести судження з цього питання, Комісія заявила: «Не маючи поки що наміру розв'язати відмінності, що постали між Сходом і Заходом у питанні про відношення між Сином і Ду­хом, ми вже тепер можемо спільно сказати, що цей Дух, який від Отця ісходить (Йо. 15:26) як від єдиного джерела Трійці і який став Духом на­шого усиновлення (Рим. 8,15), оскільки Він є також Духом Сина (Гал. 4:6), подається нам - особливо в Євхаристії - через того Сина, на якому Він спочиває в часі і вічності (Йо. 1:32)» (Secretariat pour la promotion de I'unite des Chretiens. Service d'lnformation, n. 49, p. 116, I, 6).

Католицька Церква визнає соборову, вселенську, нормативну й невід­кличну важливість Символу віри, сповіданого по-грецьки в Константинополі 381 р. на II Вселенському Соборі, як виразу єдиної спільної віри Церкви й усіх християн. Жодне християнське визнання віри окремої літургійної традиції не може заперечувати цього виразу віри, що його навчала та сповідувала нерозділена Церква.

Цей Символ віри, основуючись на Йо.15:26, сповідує Духа «то єк той Πατρός έκττορευόμενον» («що від Отця ісходить»). Тільки Отець є безначальним началом (άρχή αναρχος) двох інших Осіб Пресвятої Трійці, єдиним джерелом (πηγή) і Сина, і Святого Духа. Святий Дух, отже, бере своє начало з одного тільки Отця (єк μόνου του Πατρός) - ізначально, власно й безпосередньо.[1]

Грецькі Отці Церкви й увесь християнський Схід щодо цього говорять про «єдиноначалля Отця»; і західна традиція, слідом за св. Августином, також сповідує, що Святий Дух походить від Отця «principaliter», тобто ізна­чально (De Trinitate, XV, 25, 47// PL 42, 1094-1095). Отже, у цьому сенсі обидві традиції визнають: «єдиноначалля Отця» означає, що Отець є єди­ною Причиною (Αιτία) в Трійці або Началом (Principium) Сина і Святого Духа.

Таке походження Святого Духа від одного лише Отця як Начала всієї Трійці означують у грецькій традиції словом έκπόρευσις [ісходження], слі­дом за кападокійськими Отцями Церкви. Справді, св. Григорій Назіянзький, Богослов, описує похідне відношення Духа щодо Отця саме поняттям έκττόρευσις, відрізняючи його від терміна «походження» (то προϊέναι), який є спільний як для Духа, так і для Сина: «Святий Дух - це воістину Дух, що походить (προϊόν) від Отця - не через синівство, оскільки це не є родженням, а έκπόρευσις» (Слово 39, 12// Sources chretiennes 358, с. 175). Навіть якщо у св. Кирила Олександрійського й трапляється подекуди дієслово εκπορεύεσθαι [ісходити], вжите на означення похідного відношення Си­на щодо Отця, він ніколи не використовує цього слова для означення відношення Духа щодо Сина (nop.: Коментар на Євангеліє від Йоана X, 2 // PG 74, 910D; Лист 55// PG 77, 316D тощо). У св. Кирила термін εκπόρευσις [ісходження] відмінний від терміна «походити» (προϊέναι) й може означати тільки похідне відношення щодо безначального начала Трійці - Отця.

Тому православний Схід завжди відкидав формулу єк той Πατρός και του Υΐοϋ εκπορευόμενον [що від Отця і Сина ісходить], і Католицька Церква також була проти того, щоб додавати слова και той Υίοϋ [і Сина] до формули єк του Πατρός εκπορευόμενον [що від Отця ісходить] грець­кого тексту Нікейсько-Константинопольського Символу віри, навіть при її літургійному використанні в латинян.

При цьому православний Схід зовсім не заперечує предвічного від­ношення між Сином і Святим Духом у їхньому походженні від Отця. Запи­тання Македонія: «Чого ж тоді бракує Святому Духові для того, щоб бути Сином; бо, якщо в Ньому немає нестачі, Він був би Сином?» - св. Григорій Богослов, великий свідок обох наших традицій, роз'яснив так: «Ми кажемо, що Йому нічого не бракує, оскільки в Бозі ні в чому немає нестачі; проте є різниця в прояві, якщо можна так сказати, або у відношенні між Ними (της προς αλληλα σχέσεως διάφορον), яка призводить також до різниці в їхньому найменуванні» (Слово 31, 911 Sources chretiennes 250, с. 290-292).

Православний Схід, однак, удало висловлює це відношення словами δια тоО Υίοϋ εκπορευόμενον (що через Сина ісходить). Уже св. Василій говорив про Святого Духа: «Через Сина (δια τοΰ Υίοϋ), який є один, Він пов'язаний з Отцем, який є один, і завершує собою Блаженну Трійцю, гідну всякої хвали» (Твір про Святого Духа, XVIII, 45 // Sources chretiennes 17 bis, с. 408). Святий Максим Ісповідник стверджував: «За природою (φύσει) Святий Дух у своєму бутті (κατ'ούσίαν), сутнісно (ούσιοδώς) ісходить (εκπορευόμενον) від Отця через родженого Сина (δι'Υίοϋ γεννηθέντος)» (Запитання до Таласія, LXIII // PG 90, 672С). Те саме знаходимо й у св. Йоана Дамаскина: «(ό Πατήρ) αεί ήν, έχων εξ εαυτοϋ τον αύτοΰ λόγον, και δια του λόγου αύτοϋ έξ εαυτοϋ τό Πνεΰμα αύτoϋ εκπορευόμενον», що перекладається: «Отець завжди був, маючи із себе самого своє Слово, і через своє Слово із себе самого свій Дух, що ісходить» (Проти маніхеїв, 511 PG 94, 1512В / ред. В. Kotter. Berlin 1981, с. 354; nop. також:: PG 94, 848-849А). Цей аспект таїнства Трійці сповідував на VII Вселенському Соборі в Нікеї 787 р. Константинопольський патріярх св. Тарасій, який викладав Символ віри так: «то Πνεΰμα то αγιον, то κΰριον και ζωοποιόν, τό εκ τοΰ Πατρός δια του Υίοϋ εκπορευόμενον [Духа Святого, Господа животворящого, що від Отця через Сина ісходить]» (Mansi, XII, 1122D).

Ця сукупність доктринальних висловлювань свідчить про основопо­ложну віру в Пресвяту Трійцю, яку в епоху Отців Церкви сповідували спільно і Схід, і Захід. Вона є основою, покликаною послужити продовженню богословського діялогу, що триває між католиками і православними.

Учення про Filioque Католицька Церква має розуміти й викладати так, щоб не виникало враження, наче воно може суперечити єдиноначаллю Отця, чи то істині, що Він є єдиним началом (άρχή, αιτία) щодо έκττόρευσις [ісходження] Духа. Справді, Filioque міститься в богословському й мовному контексті, у якому не наголошується виключне єдиноначалля Отця - єди­ного джерела Сина і Духа. На противагу аріянству, яке тоді на Заході нада­лі було сильним, це вчення мало наголосити, що Святий Дух має ту саму Божественну природу, що й Син, не піддаючи сумніву єдиноначалля Отця.

Ми тут викладаємо автентичний доктринальний зміст Filioque на ос­нові віри в Трійцю, яку викладено в Символі віри, сповіданому на II Все­ленському Соборі в Константинополі. Подаємо це офіційне тлумачення, чітко усвідомлюючи неспроможність людської мови повністю висловити невимовне таїнство Пресвятої Трійці, єдиного Бога, що перевищує наші слова й наші думки.

* * *

Католицька Церква тлумачить Filioque у світлі соборової і вселен­ської, нормативної й невідкличної важливости сповідування віри в пред­вічне ісходження Святого Духа, як визначив 381 р. Вселенський Констан­тинопольський Собор у своєму Символі віри. Цей Символ став відомий Римові й був прийнятий ним тільки у зв'язку з Уселенським Собором у Халкедоні 451 р. У міжчасі, ґрунтуючись на ранішій латинській богословській традиції, такі Отці Заходу, як св. Іларій, св. Амвросій, св. Августин і св. Лев Великий, сповідували, що Святий Дух одвічно походить (procedit) від Отця і Сина.[2]

Оскільки в латинській Біблії (Вульґаті та попередніх латинських пере­кладах) Йо. 15:26: παρά του Πατρός εκπορεύεται [від Отця ісходить] - було перекладено qui a Patre procedit [що походить від Отця], то й у перекладі Нікейсько-Константинопольського Символу віри латиняни передали εκ τοΰ Πατρός εκπορευόμενον [що від Отця ісходить] через «ех Patre procedentem [що походить від Отця]» (Mansi VII, 112 В). Так у питанні про предвічне начало Святого Духа мимоволі було створено уявну рівнозначність східного богослов'я εκπόρευσις [ісходження] і західного богослов'я processio [походження].

Грецьке εκπόρευσις означає тільки похідне відношення до самого лише Отця як безначального начала Трійці. А латинське processio - шир­ший термін, що означає передання Божественної сутности від Отця до Сина, а також від Отця - із Сином та через Сина - до Святого Духа.[3]

Сповідуючи Святого Духа «ех Patre procedentem [що походить від Отця]», латиняни, отож, могли лише невиразно припустити концепцію Filioque, яка згодом була ясно розроблена в їхньому літургійному перекладі Символу віри.

На Заході Filioque сповідували від V ст. у Символі Quicumque (або «атанасіївському»: DS 75), а згодом на соборах у Толедо у вестготській Іспанії між 589 та 639 pp. (DS 470, 485, 490, 527, 568), щоб утвердити єдиносущність Трійці. Якщо ті собори, можливо, і не впровадили його до Нікейсько-Константинопольського Символу віри, то це вчення безперечно присутнє в ньому від кінця VII століття, як засвідчують акти собору в Аквілеї-Фріюлі 796 року (Mansi XIII, 836D і далі) та собору в Ахені 809 p. (Mansi XIV, 17). У кожному разі, в IX ст. папа Лев III, прагнучи зберегти єдність із Сходом у сповідуванні віри, усупереч волі Карла Великого вчинив опір такому розвиткові трактування Символу віри, що вже спонтанно набуло поширення на Заході, оберігаючи водночас істину, що міститься у Filioque. Рим допустив його в латинському літургійному перекладі Символу віри щойно 1014 р.

У патристичну добу подібне до цього богослов'я розвинулося в Олек­сандрії, починаючи від св. Атанасія. Як і в латинській традиції, у ньому використовували загальніше поняття походження (προϊέναι), що означало передавання божественности Святому Духові від Отця і Сина в їхньому єдиносутнісному сопричасті: «Дух походить (προεΐσι) від Отця і Сина; зрозу­міло, що Він Божественної природи, походячи (προϊόν) сутнісно (ούσιοδώς) у ній і від неї» (Св. Кирило Олександрійський. Thesaurus // PG 75, 585А).[4]

У VII ст. візантійців обурило папське сповідування віри, яке містило Filioque в словах про походження Святого Духа; вони неточно переклали «походження» словом έκπόρευσις. Тоді св. Максим Ісповідник написав із Риму листа, у якому поєднав одразу обидва підходи: і кападокійський, і латино-олександрійський - до питання про предвічне начало Духа. Отець - це єдине безначальне начало (по-грецьки αιτία [причина]) Сина і Духа; Отець і Син є єдиносутнісним джерелом походження (то προϊέναι) одного й того самого Духа. «У питанні про походження вони (римляни) звернулися до свідчень латинських Отців, як, звичайно, і до тлумачення св. Кирила Олександрійського на Євангеліє від Йоана. Ґрунтуючись на цьому, вони показали, що не вважають Сина Причиною (Αιτία) Духа, бо ж знають, що Отець є єдина Причина Сина і Духа, першого - за родженням, другого - за εκπόρευσις [ісходженням]. Вони лише пояснили, що [Дух] походить (προϊέναι) через Сина, позначаючи цим єдність та незмінність сутности» (Лист до Марина Кіпрського// PG 91, 136А-В). Згідно із св. Максимом, який відображає тут думку Риму, Filioque не зачіпає εκπόρευσις [ісходження] Духа від Отця як джерела Трійці, а виражає його προϊέναι (processio [похо­дження]) в єдиносутнісному сопричасті Отця і Сина, що виключає всіляке можливе тлумачення єдиноначалля Отця в дусі підпорядкування.

Той факт, що в латинському та олександрійському богослов'ї Святий Дух походить (προεισι) від Отця і Сина в їхньому єдиносутнісному сопри­часті, не означає, що божественна сутність чи субстанція переходить у Святого Духа; це означає, що вона Йому передана від Отця і Сина, для яких вона спільна. Це положення було визнано як догмат 1215 р. на IV Латеранському соборі: «Субстанція не породжує, не родиться, не походить; породжує Отець, родиться Син, а походить Святий Дух - отже, є відмінність між Особами і єдність у природі. Хоч інакший (alius) є Отець, інакший є Син, інакший є Святий Дух, Вони не є інші (aliud) сутнісно, але Отець - те, що є Син, і так само Святий Дух; отож, згідно з православною і католицькою вірою, ми віримо, що вони єдиносущні. Бо Отець, предвічно родячи Сина, дає Йому свою сутність. ... Зрозуміло, що при своєму ро- дженні Син прийняв сутність Отця, яка, проте, ніскільки не поменшала, і так Отець і Син мають одну й ту саму сутність. Таким чином, Отець, і Син, і Святий Дух, що походить від них обох, є одна й та сама дійсність» (DS 804-805).

У 1274 p. II Ліонський собор сповідував, що «Святий Дух предвічно походить від Отця і Сина - не як із двох начал, а як з одного єдиного начала (tamquam ех ипо principio)» (DS 850). У світлі актів Латеранського собору, який передував II Ліонському, ясно, що не божественна сутність є «єдиним началом» походження Святого Духа. Катехизм Католицької Церкви у пункті 248 тлумачить цю формулу так: «Предвічний порядок Бо­жественних Осіб у їхньому сутнісному сопричасті передбачає, що Отець, як „безначальне начало" (DS 1331), є першоначалом Духа, а також, як Отець Єдинородного Сина, Він, разом із Ним, є "єдиним началом, з якого походить Святий Дух"» (II Ліонський собор // DS 850).

З погляду Католицької Церкви, «східна традиція виражає передусім, що Отець щодо Духа є першоначалом. Сповідуючи Духа, „що ісходить від Отця" („єк του Πατρός εκπορευόμενον", nop. Йо. 15:26), вона стверджує, що Він бере своє начало від Отця через Сина. Західна традиція виражає насамперед єдиносутнісне сопричастя Отця і Сина, кажучи, що Дух похо­дить від Отця і Сина (Filioque). ...Це правосильне взаємодоповнення, якщо його не загострювати, не порушує тотожности віри в реальність одного й того ж сповідуваного таїнства» (Катехизм Католицької Церкви, 248). Усвідомлюючи це, Католицька Церква відмовилася від додання слів καί του Υίοϋ [і Сина] до формули Нікейсько-Константинопольського Символу віри єк του Πατρός εκπορευόμενον [що від Отця ісходить] у Церквах, навіть латинського обряду, де цей текст використовують грецькою мовою; літургійне використання цього оригінального тексту в Католицькій Церкві завжди було законним.

Поставлене в належний контекст, Filioque латинської традиції аж ніяк не має призводити до підпорядкування Святого Духа в порядку Трійці. Навіть якщо католицьке вчення стверджує, що Святий Дух походить від Отця і Сина в передаванні їхньої єдиносутнісної божественности, воно при цьому визнає водночас реальність первісного відношення, яке пов'язує Святого Духа як Особу з Отцем, що грецькі Отці виражають терміном έκπόρευσις [ісходження].[5]

Так само, навіть якщо в порядку Трійці Святий Дух є співнаступний відношенню між Отцем і Сином, оскільки походить від Отця, який є Отцем єдинородного Сина,[6] саме в Дусі це відношення між Отцем і Сином досягає свого троїчного завершення. Як родження Сина характеризує Отця саме як Отця, так само й Дух, маючи своє начало від Отця, характеризує Отця троїчно в Його відношенні до Сина і характеризує Сина троїчно в Його відношенні до Отця: у повноті троїчного таїнства вони є Отцем і Сином у Святому Дусі.[7]

Отець родить Сина, лише видихаючи (по-грецьки - προβάλλειν) через Нього Святого Духа, і Син родиться від Отця лише настільки, наскільки це видихання (προβολή) проходить через Нього. Отець є Отцем єдинородного Сина, лише будучи для Нього і через Нього началом Святого Духа.[8] Дух не передує Синові, оскільки Син характеризує Отця як Того Отця, від якого Дух бере своє начало, що й становить порядок у Пресвятій Трійці. [9] Однак видихання Духа від Отця стається за допомогою і через (такі два значення грецького прийменника δια) родження Сина, що й характеризує Його троїчно. Саме в такому значенні св. Йоан Дамаскин каже: «Святий Дух - це сутнісна сила, споглядана у своїй власній, особливій, відмінній від інших Особовості (Іпостасі), що походить від Отця і спочиває в Слові» (Православне віросповідання, І, 7 II PG 94, 805В/ ред. В. Kotter. Berlin 1973, с. 16; Діялоги проти маніхеїв, 51/ PG 94, 1512В/ ред. В. Kotter. Berlin 1981, с. 354). [10]

У чому ж цей троїчний характер, який Особа Святого Духа вносить у саме відношення між Отцем і Сином? Це споконвічна роль Духа в [спаси- тельному] промислі стосовно місії та дії Сина. Бог - це любов у своєму джерелі (nop. 2 Кор. 13:13; 1 Йо 4:8; 16), Син - це «улюблений Син Його» (Кол. 1:13). Отож традиція, яка сягає св. Августина, бачила у Святому Дусі, через якого любов Божу «влито в серця наші» (Рим. 5,5), любов як вічний Дар Отця своєму «улюбленому Синові» (Мр. 1:11; 9:7; Лк. 20:13; Еф. 1:6).[11]

Божественна любов, що ісходить від Отця, спочиває на Його «возлюб- леному Синові», щоб існувати єдиносущно через Сина в Особі Духа - Дару любови. Це пояснює факт, що Святий Дух своєю любов'ю скеровує все життя Ісуса до Отця в сповненні Його волі. Отець посилає Сина (Гал. 4:4), коли Марія зачинає Його дією Святого Духа (nop. Лк. 1:35). Дух Свя­тий являє Ісуса Христа Сином Отця, зійшовши на Нього при хрещенні (nop. Лк. 3:21-22; Йо 1:33). Він веде Ісуса в пустелю (nop. Мр. 1:12). Ісус повертається звідти, «повен Святого Духа» (Лк. 4,1), опісля починає своє служіння в «силі Духа» (Лк. 4:14). Він радіє в Дусі, благословляючи Отця за Його благовоління (nop. Лк. 10:21). Він вибирає апостолів «Святим Ду­хом» (Ді. 1:2). Він виганяє бісів Духом Божим (Мт. 12:28). Він приносить себе самого Отцеві «Духом вічним» (Євр. 9,14). На хресті Він «віддає Духа свого» в руки Отця (Лк. 23:46). Саме «в Ньому» Він зійшов до аду (1 Петр. 3:19); цим же Духом Він воскрес із мертвих (nop. Рим. 8,11) і «уста­новлений Сином Божим у силі» (Рим. 1:4).[12] Така роль-дія Духа в самих глибинах людського єства Божого Сина, який став людиною, походить із предвічних внутрішньотроїчних відносин, у яких Дух у своєму таїнстві як Дар Любовиг характеризує відношення між Отцем, джерелом Любови, і Його возлюбленим Сином.

Первинний характер Особи Духа як вічного Дару Любови Отця до сво­го возлюбленого Сина показує, що, хоч у своїй місії Дух виходить від Сина, саме Він ставить людей у синівські відношення Христа до Отця, бо тільки в Ньому таке відношення стає Троїчним: «Бог послав у ваші серця Духа Сина свого, який взиває: "Авва, Отче!"» (Гал. 4:6). Отож, у таїнстві спасіння й у житті Церкви Дух робить значно більше за просто продовження діла Сина. Справді, усе, що Христос установив: Об'явлення, Церква, святі тай­ни, апостольське служіння й учительска влада - вимагає постійного при­зивання (επίκλησις) Святого Духа та Його дії (ενέργεια), щоб «любов, яка ніколи не переминає» (1 Кор. 13:8) могла бути явлена в сопричасті святих у житті Трійці.


*Перекладено за виданням: Pontificium Consilium ad christianorum unitatem fovendam. Les traditions grecque et latine concernant la procession du Saint-Esprit. TO «ΠΡΟΙΕΝΑΙ» TOY ΑΓΙΟΥ ΠΝΕΥΜΑΤΟΣ ΕΙΣ ΤΗΝ ΕΛΛΗΝΙΚΗΝ ΚΑΙ ΤΗΝ ΛΑΤΙΝΙΚΗΝ ΠΑΡΑΔΟΣΙΝ. The Greek and the Latin Traditions Regarding the Procession of the Holy Spirit. Γоеческая u латинская традиции об исхождении Святого Духа. Typis Vaticanis MCMXCVI.



[1] Саме такими словами користується св. Тома Аквінський у Summa Theologica, la, q. 36, a. 3, 1um et 2um.

[2] Тим, хто заклав основи богослов'я у латинській традиції, базуючись на єдиносутнісному спілкуванні, що йде від Отця до Сина і — через Сина — до Святого Духа, був Тертулліан: «Христос говорить про Духа: «з Мого візьме» (Ів. 16,14), як Він Сам бере від Отця. Так зв'язок, що йде від Отця до Сина і від Сина до Паракліта, приводить до того, що три послідовно походять одне з другого. Вони становлять одно (ипит), але не одну Особу (unus), в силу єдності субстанції, а не нумеричної одиничності (Adv. Praxean, XXV, 1—2). Це надання Божественної єдиносутності згідно з чином Трійці він описує дієсловом «походи­ти» (procedere) {ibid., VII.6).TaKa сама богословська концепція викладається св. Іларієм Піктовійським, який звертається до Отця: Щоб я міг набути Духа, що походить від Тебе через Сина Твого єдинородного (De Trinitate, XII, P. L. 10, 471). Він підкреслює: «Якщо вірять у те, що є деяка відмінність між тим, щоб брати від Сина (Ів. 16,15) і походити (procedere) від Отця (Ів. 15,26), то безперечно, що брати від Сина і брати від Отця — одне й те саме» (ibid. VIII, 20, P. L. 10. 251 А). У цьому значенні, тобто говорячи про надання Божественності за допомогою походження, св. Амвросій Медіоланський вперше формулює Filioque·. «Коли Святий Дух походить (procedit) від Отця і Сина, він не відділяється від Отця, не відділяється від Сина» (De Spirity Sancto I, II, 120. P. L. 16. 733 A = 762 D). Розвиваю­чи богослов'я Filioque, св. Августин застосовує, проте, деяких запобіжних засобів, щоб відстояти єдиноначальність Отця в лоні єдиносутнісного спілкування Трійці: «Святий Дух ісходить від Отця відвічно (princi paliter) і— через позачасове дарування Духа Синові— від Отця іСина у їхньому спілкуванні (communiter)» (De Trinitate, XV, 25, 47, P. L. 42, 1095; Св. Лев. Sermo, LXXC, 3, P. L. 54, 402; Sermo, LXXVI, 2, ibid. 404).

[3] Тертулліан першим використав дієслово «procedere» («походити») у значенні, що стосується і Слова, і Духа, оскільки Вони отримують Божественність від Отця: «Слово вийшло не з чогось порожнього та марного, Воно не позбавлене субстанції — Воно, що походить (processit) від подібної [Божественної] субстанції, створило стільки [тварних] субстанцій» (Adv. Praxean., VII, 6). Св. Августин, ідучи за св. Амвросієм, приймає цю ширшу концепцію походження: «Не все, що походить, насправді народжується, навіть якщо все, що народжується, походить» (Contra Махітіпит, II, 14, P. L. 42, 770). Значно пізніше св. Фома Аквінський зазначить, що «Божественна природа надається у всякому ісходженні, яке не направлене ad extra (назовні)» (Summa Theologiae, la, q. 27, a.3, 2um). Для нього, як і для всього латинського богослов'я, яке говорить про походження як щодо Сина, так і щодо Духа, «народження — це походження, яке вводить Божественну Особу у володіння Божественною природою» (ibid, Іа, q. 43, а.2. с), оскільки «відвічно Син походить, щоб бути Богом» (ibid). Схожим чином він твердить, що «через своє походження Святий Дух набуває природи Отця, а рівним чином і Сина» (ibid, la, q. 35, а.2, с). «З усіх слів, що стосуються до будь-якого походження, найбільш загальним є processio. Ми користуємося ним, щоб сказати про будь-яке походження; на­приклад, говориться, що пряма лінія виходить (procedit) з точки, що промінь виходить (procedit) із Сонця, а ріка — зі свого витоку, і точно так про всі інші речі. Отже, якщо допускається використання того чи іншого слова, що означає походження, то можна дійти висновку, що Святий Дух походить (procedit) від Сина» (ibid., la, q. 36, а.2, с).

[4] Св. Кирил свідчить тут про вчення щодо Трійці, спільне для всієї александрійської школи після св. Афанасія, що писав: «Як Син каже: «Усе, що має Отець, є Моє» (Ів. 16,15), так і ми вважаємо, що через Сина все це є також і у Дусі» (Лист до Серапіона, III, І, 33, P.G. 26, 625 В). Св. Єпифаній Саламинський (Ancoratus, VIII, P.G. 43, 29 С) і Дідим Сліпець (Слово про Святий Дух, CLIII, P.G. 34, 1064 А) за допомогою того самого прийменника εκ описують відношення Отця і Сина у наданні Божественної єдиносутності Святому Духові.

[5] «Відношення Сина до Отця і Святого Духа до Отця зобов'язують нас приписати Отцеві два види відносин: один — до Сина, інший — до Святого Духа» (св. Фома Аквінський. Summa Theologiae, la, q. 32, a. 2, c).

[6] Пор. Катехизис Католицької Церкви. — С. 248.

[7] Св. Григорій Богослов говорить, що «Дух — це середостіння (meson) між Рожденним і Нерожденним (Бесіда 31, 8, Sources chretiennes. — №250. — P. 290). Порівняй також утомістичній перспективі : G. Leblond. Point de vue sur la procession du Saint-Esprit // Revue Thomiste, LXXXVI. — T. 78,1978. — P. 293-302.

[8] Св. Кирил Александрійський говорить, що «Святий Дух зіходить від Отця в Сині» (έν δέ τω Υίω)» (Thesaurus, XXXIV // PG 75, 577A)

[9] Св. Григорій Нисський пише: «Про Святий Дух говориться, що Він є від Отця, і свідчиться, що Він від Сина: «Якщо ж хто Духа Христового не має», говорить св. Павло, «той і не Його» (Рим. 8,9). Отже, Дух Бога (Отця) є також Дух Христа. Разом з тим про Сина, що від Бога (Отця), не говориться, що він від Духа: послідовність цього зв'язку незворотна» (Фраг­мент «Про молитву Господню», цитований у Иоана Дамаскина. P.G. 46, ІЮ9 ВС). І св. Максим рівно ж утверджує чин Трійці, коли пише: «Як Думка (Отець) — начало Слова, так Він начало Духа через посередництво Слова. І так само, як не можна сказати, що Слово — від Голосу (Дихання), так не можна сказати, що Слово — від Духа» (Quaestiones el dubia,

P.G. 90, 813 В).

[10] Св. Фома Аквінський, який був знайомий з «Точним викладом православної віри», не бачить суперечності між Filioque та цими словами св. Иоана Дамаскина: «Коли говорять, що Святий Дух спочиває чи перебуває в Сині, то це не виключає того, що Перший виходить від Останнього, бо говорять також, що Син перебуває в Отці, хоча Він і походить від Отця (Summa Theologiae, la, q. 36, a. 2, 4 urn).

[11]Слідом за Августином св. Фома Аквінський пише: «Якщо говорять, що Святий Дух спочи­ває на Сині, то саме так і любов люблячого спочиває на тому, кого люблять» (Summa Theologice la, q. 36, a. 2, 4 um). Це вчення про Святий Дух як любов було св. Григорієм Паламою гармонійно прийняте в лоно грецького богослов'я «ісходження» (εκπορευαιζ) тільки від Отця: «Дух Найвищого Слова — наче невимовлена любов Отця до непроречено народже­ного Слова. Любов, якою це Слово, возлюблений Отцем Син, користується (χρηυται), — у Отця, але лише поскільки Він має Духа, що походить разом з Ним (συμπροελθοντα) від Отця і співприродно в Ньому спочиває» (Capita physica XXXVI, P.G. 150,1144 D — 1145 A).

[12] Пор. Іван Павло II. Енцикліка Dominium et vivificantem, 18-24 // AAS LXXVIII (1986) 826-831. Пор. також: Катехизм Католицької Церкви, 438, 689, 690, 695, 727.



Друкується за виданнями: "Богословія", Том 68, Львів 2004 (основний текст), "Знаки часу. До проблеми порозуміння між Церквами", Упоряд. З. Антонюк, М. Маринович. - К.: "Сфера", 1999. с. 354-363 (примітки)
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Michail
старець
старець
Повідомлень: 1196
З нами з: 29 грудня 2009, 10:42
Звідки: Ужгород
Контактна інформація:

Re: Афанасієвський символ віри

Повідомлення Michail » 08 січня 2012, 22:01

Допоможіть будь ласка з цим:

на одному форумі знайшов подано такий текст:

Код: Виділити все

Однак 11 столітті з'являється єресь філіокве, [b]засуджена двома понтифіками[/b].[b] У IX столітті папа Лев III відкинув прохання імператора Карла Великого внести цю добавку в Символ Віри.[/b] Більше того, єпископ Рима навіть наказав вирізати текст Нікео-Царгородського Символу Віри на двох срібних дошках і встановити ці дошки при гробниці Апостолів Петра і Павла з написом: «Я, Лев, поклав ці дошки з любові до православної віри і для охорони її». Кау вже говорилося вище ця єресь засуджена соборно всією Церквою на восьмому вселенському соборі.


Папа Лев це не звисказав "екс катедра"? Срібні дошки ще там стоять?

Восьмий вселенський собор (це там де іконни канонізували?) визнається Католицькою Церквою? Це положнення 8 Собору врховано нею?

luksander
старець
старець
Повідомлень: 1006
З нами з: 11 грудня 2009, 17:23

Re: Афанасієвський символ віри

Повідомлення luksander » 10 січня 2012, 23:27

Michail писав:Допоможіть будь ласка з цим:

на одному форумі знайшов подано такий текст:

.....................................
Папа Лев це не звисказав "екс катедра"? Срібні дошки ще там стоять?

Восьмий вселенський собор (це там де іконни канонізували?) визнається Католицькою Церквою? Це положнення 8 Собору врховано нею?


:sorry: погуглив :sorry: перше - треба розрізняти "вчення про Філіокве" і "вставку Філіокве в Символ Віри"...в поданому в цитаті випадку папа якраз вчення саме не засуджував, він був проти саме вставки, і то - швидше з політичних мотивів :pardon:
Що політика мала великий вплив на Церкву говорить і те, що на Соборі (8-му) 879-880р.р.,засуджувалось будь-яке добавляння до Символу Віри, і, непрямо, хоч і вказувалось на Філіокве, але конкретно про встаку саме його в тексті не говориться...
(а Рим потім відмовився визнавати той Собор Вселенським і про іконоборство там не йшлося)
друге - враховуючи, що сама Католицька Церква вставку Філіокве зробила значно пізніше, можна стверджувати, що про "екс катедра" тоді (папа Лев ІІІ і його наступник) не йшлося...
добра стаття
Архимандрит Плакид (Дезей)
Блаженный Августин и "Филиокве"
http://pagez.ru/olb/342.php

хоча відповідей на всі питання по цій темі там не знайдете :)
:pardon: :Rose:

Michail
старець
старець
Повідомлень: 1196
З нами з: 29 грудня 2009, 10:42
Звідки: Ужгород
Контактна інформація:

Re: Афанасієвський символ віри

Повідомлення Michail » 11 січня 2012, 00:27

І за це дякую. Можна використати ваш хід думок і інших форумах?

luksander
старець
старець
Повідомлень: 1006
З нами з: 11 грудня 2009, 17:23

Re: Афанасієвський символ віри

Повідомлення luksander » 11 січня 2012, 08:39

Michail писав:І за це дякую. Можна використати ваш хід думок і інших форумах?

Еееееееееееееееее........ та там тільки про "екс катедра" мій хід думок (Ви коли проснетеся - це зразу зрозумієте :D . Та й інші, хто загляне :Rose: ), так я ще допишу :pardon: , тримайтеся... а потім вже побачите - використовувати чи ні... :)

Аватар користувача
andrey s.
старець
старець
Повідомлень: 2624
З нами з: 13 січня 2011, 19:40
Звідки: м.ІВАНО-ФРАНКІВСЬК
Контактна інформація:

Re: Афанасієвський символ віри

Повідомлення andrey s. » 11 січня 2012, 09:24

luksander писав:
Michail писав:І за це дякую. Можна використати ваш хід думок і інших форумах?

Еееееееееееееееее........ та там тільки про "екс катедра" мій хід думок (Ви коли проснетеся - це зразу зрозумієте :D . Та й інші, хто загляне :Rose: ), так я ще допишу :pardon: , тримайтеся... а потім вже побачите - використовувати чи ні... :)

Ну про хід думок я приблизно уловив, але чому це "екс катедра" не стосується????
То так виходить, що то не було "екс катедра", бо з плином часу всетаки фільокве вставили, хоч погоджусь, що можливо Папа був проти("зарубав" ті таблички..доречі, вони є???) вставок в контексі зміни Символа Віри.(тобто не про фільокве йшлося)
Бо єретиків у всі часи вистачало, охочих до змін.
Але думка про походження Духа Святого вже помоєму була тоді, в 9 ст(або наабагато раніше)., тобто ширяла.( і якось не віриться, що фільокве в 11 ст.появилось,думаю раааніше) :pardon:
Але, то так видається, тобто сталось...(ну якщо чесно, мені то не суть...і навіть причім тут іконоборство ..також не суть)
Суть...
А які вставки, тобто що пропунувалось вставити, в будь які часи????(хтось знає якісь поборені вставки, які хтось там хотів запхати...)
А те шо Ви подали, ще здюжити треба, шрифт маленький...шкода... :(
Ждем продовження. :)
З повагою ПРОСТО андрій!!! УГКЦ

Michail
старець
старець
Повідомлень: 1196
З нами з: 29 грудня 2009, 10:42
Звідки: Ужгород
Контактна інформація:

Re: Афанасієвський символ віри

Повідомлення Michail » 11 січня 2012, 10:32

Хід думок, те що викладено, непоганий. Чий би не був.

"Але думка про походження Духа Святого вже помоєму була тоді, в 9 ст(або наабагато раніше).,"

Була раніше. Ще в Августина Блаженного. А як на мене не треба було починати. Зупинилися б на Константинопольському символі віри то й спорів про це б не було.

Що це дає для віруючого? "Через Сина" чи "І від Сина".
Та й про ісходження йдеться. Бо походження трохи непідходящий термін...

Хоча я о кінця і так не розумію. 1) Чи Католицька Церква говорить про предвічне походження (вічне походження) Духа Святого від Отця і Сина як від двоєдиного Джерела, що Люблячи Один Одного як би "Ізливають" Третю особу Божу - Святого Духа.


2) Чи КЦ у філіокве має на увазі саме ісходження Святого Духа до людей (Від Отця через Сина, а тому що через Сина то і від Сина; а чи ісходження на людей Від Отця і Від Сина, як від єдиноо принципу (єдиних по Божественній природі)...


1 чи 2 варіант?

luksander
старець
старець
Повідомлень: 1006
З нами з: 11 грудня 2009, 17:23

Re: Афанасієвський символ віри

Повідомлення luksander » 11 січня 2012, 21:23

luksander писав:
Michail писав:І за це дякую. Можна використати ваш хід думок і інших форумах?

Еееееееееееееееее........ та там тільки про "екс катедра" мій хід думок (Ви коли проснетеся - це зразу зрозумієте :D . Та й інші, хто загляне :Rose: ), так я ще допишу :pardon: , тримайтеся... а потім вже побачите - використовувати чи ні... :)

я ось про що - зверніть увагу, що я написав:
luksander писав:друге - враховуючи, що сама Католицька Церква вставку Філіокве зробила значно пізніше, можна стверджувати, що про "екс катедра" тоді (папа Лев ІІІ і його наступник) не йшлося...
%)
п. Михайло запитував, чи не проголосив папа Лев ІІІ "екс катедра" саме єретичність вчення про Філіокве, і я це розумів весь час, тільки не тоді, коли писав відповідь :shock: адже я заперечував можливість проголошення саме підтвердження цього вчення :o
звичайно, далася взнаки і пізня година, хоча усвідомлення того, яку дурницю я написав, прийшло буквально через декілька хвилин, як тільки вимкнув компютер. :pardon:
Чому ж написав так? певно спрацював рефлекс: Католицька Церква виголошує Символ Віри з Філіокве - значить саме це папа мав проголосити "екс катедра"... ну чисто павловська собака... :shock:(це я про себе)
(чому зразу ж не виправив - не скажу :no: )
Зате більше не буду дивуватися, коли люди відповідають не на сказана їм, а на ними почуте... :P
І - ось цитата
Основополагающее содержание христианского исповедания веры заключено в следующих словах: "Верую во единого Бога Отца Всемогущего, Творца неба и земли, видимого всего и невидимого. И во единого Господа Иисуса Христа, Сына Божия Единородного, от Отца рожденного прежде всех веков, Бога от Бога, Света от Света, Бога истинного от Бога истинного, рожденного, несотворенного, единосущного Отцу, через Которого все сотворено. Ради нас, людей, и ради нашего спасения сошедшего с небес, и воплотившегося от Духа Святого и Марии Девы, и ставшего Человеком; распятого за нас при Понтии Пилате, страдавшего и погребенного, воскресшего в третий день по Писаниям, восшедшего на небеса и сидящего одесную Отца. Вновь грядущего со славою судить живых и мертвых, и Царству Его не будет конца. И в Духа Святого, Господа Животворящего, от Отца исходящего; Которому вместе с Отцом и Сыном подобает поклонение и слава; Который вещал через пророков. И во единую Святую, Вселенскую и Апостольскую Церковь. Исповедую единое крещение во отпущение грехов. Ожидаю воскресения мертвых, и жизни будущего века" (I Константинопольский Собор. Symbolorum Constantinopolitanum: DS, n. 150).

Кардинал Йозеф Ратцингер, Конгрегация Вероучения
Декларация "Dominus Iesus"


Саме про це в цій темі і говорив о.Олег, недаремно я йому довіряю :)
о.Олег писав: зачем для восточной традиции добавлять то, что и так включено в смысл её текста "Верую"? Уточнение нужно было для латинской части Церкви, а молясь Верую без филиокве я (греко-католики) проповедую, что между обееми традициями нет богословской разницы
С уважением, о.Олег


П.С. на форумах в дискусіях взагалі треба використовувати думки, а не емоціїї і стереотипи (спостереження собі на замітку)

Michail
старець
старець
Повідомлень: 1196
З нами з: 29 грудня 2009, 10:42
Звідки: Ужгород
Контактна інформація:

Re: Афанасієвський символ віри

Повідомлення Michail » 12 січня 2012, 00:09

От не можу ніяк зрозуміти такого: Чому в східному символі віри закладено

зачем для восточной традиции добавлять то, что и так включено в смысл её текста "Верую"?


філіокве, а взахідній Церкви в символі віри мусай наголошувати на філіокве?

Чесно не можу зрозуміти. Може Ви поясните якось простіше?

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9691
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Афанасієвський символ віри

Повідомлення о.Олег » 12 січня 2012, 09:25

Michail писав:...Може Ви поясните якось простіше?

то все винна історія розвитку: Захід мав Іспанію, в якій була певна єресь і її у такий спосіб поборено, а щоб повадно не було - маємо "і сина". (Це старався якомога простіше)
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).


Повернутись до “Богослов'я”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 3 гостей