Примат Папи Римського і непомильність

обговорення богословських думок, питань богословської освіти

Модератори: Just_me, Artur, ihor

Аватар користувача
o.Mykil
старець
старець
Повідомлень: 3456
З нами з: 11 вересня 2008, 10:57
Звідки: Galicia
Контактна інформація:

Глава Вселенської Церкви...

Повідомлення o.Mykil » 06 листопада 2009, 10:30

На чолі Церкви стоїть її Глава.

Першим главою Апостолів і вірних став св. Петро.

Христос установив св. Петра князем усіх Апостолів і видимим главою усієї воюючої Церкви (Соб. Ват. 4,1). Ще
перед воскресінням Спаситель обіцяв св. Петрові найвищу владу в Церкві. На дорозі до Кесарії похвалив його за сміливе визнання віри, кажучи: "... ти — Петро (скеля), і ... я на цій скелі збудую мою Церкву й ... пекельні ворота її не подолають. Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв'яжеш, те буде зв'язане на небі; і те, що ти на землі розв'яжеш, те буде розв'язане й на небі" (Мат. 16, 18-19).
У день Зелених свят Петро навчав від імені всіх Апостолів. Він прийняв перших навернених до Церкви євреїв і поган; він здійснив перше чудо, він наказав вибрати нового Апостола на місце Юди, боронив Апостолів перед судом.

Св. Петро помер як єпископ Риму, тому влада і гідність св. Петра як глави Церкви щоразу переходить на римського єпископа.
Св. Петро спочатку протягом 7 років перебував у Антіохії, у 42 р. Ангел звільнив його з в'язниці в Єрусалимі; після цього він близько 25 років (з 42 по 67 рік) був єпископом Риму, де помер мученицькою смертю. Папа Климентій Римський пише: "Тут загинули замучені Петро і Павло разом з великою кількістю вибраних, служачи для нас гарним прикладом". Тертуліан, священик з Картагену, називає римську Церкву щасливою, бо в ній св. Петро умер такою ж смертю, як Спаситель, а св. Павло — такою ж смертю, як св, Йоан Хреститель. Оріген, керівник Олександрійської школи, розповідає, що св. Петра розп'яли в Римі вниз головою. Гріб св. Петра знаходиться в Римі — його мощі спочивають в катакомбах під цирком Нерона. Єпископська столиця в Римі ще в давні часи отримала назву Столиці Апостольської.
Римські єпископи від початку користувалися найбільшою владою в Церкві і їх завжди визнавали главами Церкви.

У 100 р. після Христа римський єпископ Климентій вирішував спори між духовенством і вірними, у II ст. римський єпископ Віктор зобов'язав християн Малої Азії святкувати Великдень разом з римською Церквою, а не з євреями. Римські єпископи очолювали усі вселенські Собори. В усіх справах єпископи нижчих рангів апелювали до Риму. Римського єпископа називають "найвищим священиком" або "Єпископом єпископів". Це Христова воля, щоб св. Петро аж до кінця світу завжди мав спадкоємців (Соб. Ват.). З бігом століть валилися престоли, зникали держави і народи, а Папство стоїть непохитно і до кінця світу не буде хвилини, щоб у Церкві не було Папи.
Римського єпископа називаємо Папою або Святійшим Отцем, а також Його Святістю, Отцем Християнства або Намісником (заступником) Христа.

Наслідника св. Петра називають також Найблаженнішим Отцем, Папою римським (бо мешкає в Римі), а Церкву, якою він керує, — римо-католицькою Церквою.
Папа римський посідає найвищу владу серед усіх єпископів, йому належить найважливіша роль у керівництві усією Церквою (Соб. Ват. 4, 3).

Папа є найвищим архієреєм і князем серед єпископів (св. Берн.). Посідаючи своє високе становище, Папа бере собі нове ім'я (ім'я когось із своїх попередників, крім імені Петра). Символами папської влади є тіара (єпископська митра), прикрашена потрійною короною (вона символізує його потрійний уряд-учительський, священичий і пастирський), жезл, увінчаний потрійним хрестом, і біла шовкова реверенда.

Чолобитню складається Папі, цілуючи йому ноги, бо, як сказав Св. Павло: "Які гарні ноги тих, що благовістять добро!" (Рим. 10, 15). Папі належить найвища влада в Церкві. Як "учитель усіх християн" (Соб. Ват.), як "Пастир всіх овець і пастирів", Папа наділений найвищою суддівською владою (юрисдикцією) щодо навчання віри та звичаїв, а також щодо карності і керівництва усією Церквою, тобто має владу над кожною окремою Церквою, над кожним окремим єпископом і душпастирем. Може призначати єпископів і усувати їх з посади, може скликати собори, встановлювати і розпускати монаші чини, посилати місіонерів, надавати привілеї і диспензи і т. д. Папа має також начальну контролюючу владу — єпископи зобов'язані час від часу звітувати перед ним про справи у довірених їм єпархіях. Як "найвищий суддя усіх вірних" Папа має право оголошувати остаточні вироки у всіх церковних спорах.

Папі підлягають кардинали.

Кардинали, представники різних народностей, мають право після смерті Папи вибрати нового. Вони мають титул "Еміненцій", а їх відзнакою є червоний капелюх і пурпуровий плащ (він означає, що кардинали щохвилини повинні бути готовими віддати свою кров за Ісуса Христа). Кардинали входять у законодавчі і виконавчі органи Конгрегацію цензури книжок, Конгрегацію уділювання відпустів, досліджування мощів, Конгрегацію обрядів, управи місій і т. п.).
Від початку існування Церкви по сьогодні керувало Церквою близько 260 пап.

Протягом перших п'яти століть (до 540) р.) було близько 60 пап і всіх їх Церква вшановує як святих — 33 з них померли смертю мучеників. Пій IX керував Церквою 32 роки, Лев XIII — 25 років. Інші папи перебували на папському престолі коротше (св. Петро керував Церквою 33 роки).

Серед пап було 195 італійців, 15 французів, 14 греків, 8 сірійців, 9 німців, 5 іспанців, 2 африканці. Найчастіше папи обирали для себе ім'я Іван (23 рази), Григорій (16), Климентій (15), Бенедикт (14), Інокентій і Лев (13), Стефан і Пій (10), Урбан, Боніфатій і Олександр (8). На жаль, серед усіх пап траплялися і такі (їх було 11), які не відповідали своїй високій місії.


З Католицького Катехизму.


П. С. Для кращого роз*яснення, щоб домислів поменшало. Просто дехто з іновірців вирішив чомусь відмежувати духовну суть папства як такого від первісного Божого задуму http://forum.ugcc.org.ua/viewtopic.php?t=1329
Посадім любові квіти
На життєвій ниві:
Хоче всіх Господь зустріти
На шляху правдивім!

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9679
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Re:

Повідомлення о.Олег » 16 лютого 2010, 16:00

svjat писав:
о.Олег писав: так я грішний прочитав ще тоді і, окрім того, що Православіє приймає Папу в спілкування, далі не бачу "взаємодоповнення", а бачу повну відміну папства (Католицької Еклезіології) з вигодами для функціонування Православія.

о.Олег, де ж ви побачили повну відміну папства?

а в чому суть Папства, пане Свят?
svjat писав:
о.Олег писав:В чому Ви вбачаєте доповнення до Еклезіології ПЦ після такого прогнозованого об`єднання?

В тому ж самому що і автор статті. "Говоря конкретнее, при полном общении, многочисленные юрисдикционные споры между православными патриархами могли бы в принципе решаться через восстановление древнего обычая передачи таких вопросов на рассмотрение Рима."

тобто Ви вбачаєте функцію Папства у вирішенні юридичних спорів патріархів? А як з іншими питаннями, які, якщо вже братися відновлювати "древние обычаи", включають у себе не так юридичні права арбітра, як саме непомильність рішень у справах віри та моралі?
По суті нічого від католиків автор не бере, а просто вводить Рим в якості арбітра. На цьому незавидному місці може бути хто небуть - жодного стосунку до віри в "Ти Петре скеля, на якій збудую Свою Церкву і врата адові не зруйнують її". Арбітр - це майже ніщо для Скелі, пане Свят і це питання арбітра стоїть у Еклезіології Православія вже - без католиків. Звідси і питання, бо жодного доповнення до Еклезіології Православія - просте включення Риму у Православну Еклезіологію :(
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

svjat
початківець
початківець
Повідомлень: 48
З нами з: 27 вересня 2005, 10:55
Звідки: Київ
Контактна інформація:

Re: Re:

Повідомлення svjat » 16 лютого 2010, 19:38

о.Олег писав:
svjat писав: о.Олег, де ж ви побачили повну відміну папства?

а в чому суть Папства, пане Свят?

А то ви говорили про відміну суті папства. Зрозумів.
тобто Ви вбачаєте функцію Папства у вирішенні юридичних спорів патріархів? А як з іншими питаннями, які, якщо вже братися відновлювати "древние обычаи", включають у себе не так юридичні права арбітра, як саме непомильність рішень у справах віри та моралі?
У вирішенні юридичних спорів і в координувані життя Церкви на вселенському рівні в дусі 34 апостолського правила.
Вчення щодо непомильності папи Римського у справах віри та моралі східно-православні Патріархати ніколи не приймали, що не заважало їм бути у спілкуванні з Римською Цеквою.
питання арбітра стоїть у Еклезіології Православія вже - без католиків. Звідси і питання, бо жодного доповнення до Еклезіології Православія - просте включення Риму у Православну Еклезіологію :(

Питання то першості стоїть але остаточно в Православній Еклезіології не розроблене. А при відновленні єдності з Католицькою Церквою воно оформиться більш чітко. Ось в цьому і доповнення.

Аватар користувача
romanm
старець
старець
Повідомлень: 1986
З нами з: 17 березня 2009, 09:43

Re: Re:

Повідомлення romanm » 16 лютого 2010, 19:51

] У вирішенні юридичних спорів і в координувані життя Церкви на вселенському рівні в дусі 34 апостолського правила.
Вчення щодо непомильності папи Римського у справах віри та моралі східно-православні Патріархати ніколи не приймали, що не заважало їм бути у спілкуванні з Римською Цеквою.

:shock:
А при чому тут апостольські правила до КЦ? Ви ще скажіть, що їх самі апостоли написали. Звичайно не приймали, особливо коли говорили, що сам Петро говорить устами Папи Лева. Яке ж це прийняття? Згоден на всі 100%! А якщо взяти Халкидонський собор( з якого я цитував вислів східних єпископів і патріархівщодо Папи), то там взагалі мова не йде про примат!


Ось тут , наприклад, нема ніякого сприйняття Сходом науки Папи у вірі та моралі:

"Епископ Пасхазий, страж АпостольскогоПрестола, встал в центре и сказал: 'Мы получили указания из рукблагословеннейшего и апостольского епископа города Рима (Папы Льва Великого),который является главой всех Церквей, каковые повеления указывают, чтоДиоскор не должен сидеть в этом собрании, и если попытается занять своеместо, должен быть изгнан. Мы должны следовать этим инструкциям'" Деяния Собора, заседание 1

Тут також немає нічого про віру:
"После чтения этого послания (Томос Льва)высокопреосвященные епископы возгласили: 'Это вера Отцов! Это вера Апостолов! Такмы все верим! Так верят православные! Анафема тем, кто не верит так! Петрговорил устами Льва!" Деяния Собора, заседание 2

А якщо прочитати листи імператора і патріарха Антонія до Папи, так взагалі повний "0". І саме головне, що помилилися, чогось просили 2 місце Константинополю після Риму. Якщо не визнавали ніякого примата, то чого 2? Якщо , тим більше, в той час Рим був простим провінційним містечком, а К-піль столицею імперії?!

svjat
початківець
початківець
Повідомлень: 48
З нами з: 27 вересня 2005, 10:55
Звідки: Київ
Контактна інформація:

Re: Re:

Повідомлення svjat » 17 лютого 2010, 12:01

romanm писав:Ось тут , наприклад, нема ніякого сприйняття Сходом науки Папи у вірі та моралі:

"Епископ Пасхазий, страж АпостольскогоПрестола, встал в центре и сказал: 'Мы получили указания из рукблагословеннейшего и апостольского епископа города Рима (Папы Льва Великого),который является главой всех Церквей, каковые повеления указывают, чтоДиоскор не должен сидеть в этом собрании, и если попытается занять своеместо, должен быть изгнан. Мы должны следовать этим инструкциям'" Деяния Собора, заседание 1

Тут також немає нічого про віру:
"После чтения этого послания (Томос Льва)высокопреосвященные епископы возгласили: 'Это вера Отцов! Это вера Апостолов! Такмы все верим! Так верят православные! Анафема тем, кто не верит так! Петрговорил устами Льва!" Деяния Собора, заседание 2

Так ніхто не спорить проти цього прикладу сприйняття Сходом науки Папи у вірі та моралі. Але тут не має визнання обєктивної непомильності Папи в цих питаннях.
Я говорив не про право Папи Римського адресувати послання з питань віри та моралі всій Вселенській Церкві, а про абсолютну непомильність папи.

svjat
початківець
початківець
Повідомлень: 48
З нами з: 27 вересня 2005, 10:55
Звідки: Київ
Контактна інформація:

Re: Re:

Повідомлення svjat » 17 лютого 2010, 12:26

Слава навіки Богу!
о.Олег писав:Слава Ісусу Христу!
тобто ми тепер обоє розуміємо, що, пане Свят, Ваше твердження: "Ось бачення майбутньої католицької еклезіології" є настоюванням на тому, що католики мають перейняти сучасну еклезіологію православних?
Стосовно ж того, що Патріархи приймали, то це вже інше питання і відразу зазначу, що проблемне у самій постановці, адже навіть якщо заперечується кимось поважним Божа Правда, це не значить, що ми мали б від неї відмовитись і перейняти хибне вчення.

Скажімо так, це моє твердження є дещо неточне і перебільшене. Це бачення власне не стільки еклезіології як певної католицько-православної згоди в сфері еклезіології яка б уможливила євхаристійне єднання. При цьому не йдеться про відмову католиків від існуючого вчення про примат папи Римського.
Однак Ви не праві - приймали Патріархи і слово Папи було визначальним і у питаннях віри та моралі, і в адміністративних. Отакі у Церкви "древние обычаи"

Я говорив не про визначальність слова Папи за тих чи інших обставин, а про визнання абсолютної непомильності папи у питаннях віри і моралі. Може ви приведете якісь історичні факти, які б свідчили про існування такого визнання з боку східно-православних Патріархів?

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9679
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Re:

Повідомлення о.Олег » 17 лютого 2010, 12:33

svjat писав:...Я говорив не про право Папи Римського адресувати послання з питань віри та моралі всій Вселенській Церкві, а про абсолютну непомильність папи.

тепер я грішний не впевнений, що Ви володієте предметом. Де Ви в католиків бачили твердження про абсолютну непомильність Папи? Це, пане Свят, одна з антикатолицьких казок :(
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

svjat
початківець
початківець
Повідомлень: 48
З нами з: 27 вересня 2005, 10:55
Звідки: Київ
Контактна інформація:

Re: Re:

Повідомлення svjat » 17 лютого 2010, 13:23

Це визначення (може воно і не зовсім вдале) я застосовую щодо цього вчення ІІ Ватиканського собору :

"...Эта безошибочность, которой Божественный Искупитель пожелал наделить Свою Церковь в определении учения о вере и нравах, простирается столь же широко, сколь и сокровищница Божественного Откровения, которая должно свято храниться и верно излагаться. В силу своей должности этой безошибочностью обладает Римский Понтифик, Глава Коллегии Епископов, когда он, как верховный Пастырь и учитель всех верных Христу, утверждающий в вере братьев своих (ср. Лк 22, 32), окончательным образом провозглашает какое-либо учение о вере и нравах.42 Поэтому его определения по праву называются непреложными сами по себе, а не по согласию Церкви, ибо выносятся они при содействии Святого Духа, обещанном ему в лице блаженного Петра и, следовательно, не нуждаются ни в каком утверждении иных лиц и не подлежат никакой апелляции в другой суд. Ибо в этих случаях Римский Понтифик выносит решение не как частное лицо, но излагает или защищает учение католической веры как верховный учитель вселенской Церкви, в котором единственно присутствует благодатный дар безошибочности самой Церкви.43 Безошибочность, обещанная Церкви, наличествует и в составе Епископов, когда они вместе с Преемником Петра осуществляют верховное учительство." ст 25 "Lumen gentium" http://www.agnuz.info/book.php?id=19&url=index.htm

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9679
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Re:

Повідомлення о.Олег » 17 лютого 2010, 13:38

svjat писав:Це визначення (може воно і не зовсім вдале) я застосовую щодо цього вчення ІІ Ватиканського собору :

"...Эта безошибочность, которой Божественный Искупитель пожелал наделить Свою Церковь в определении учения о вере и нравах, простирается столь же широко, сколь и сокровищница Божественного Откровения, которая должно свято храниться и верно излагаться. В силу своей должности этой безошибочностью обладает Римский Понтифик, Глава Коллегии Епископов, когда он, как верховный Пастырь и учитель всех верных Христу, утверждающий в вере братьев своих (ср. Лк 22, 32), окончательным образом провозглашает какое-либо учение о вере и нравах.42 Поэтому его определения по праву называются непреложными сами по себе, а не по согласию Церкви, ибо выносятся они при содействии Святого Духа, обещанном ему в лице блаженного Петра и, следовательно, не нуждаются ни в каком утверждении иных лиц и не подлежат никакой апелляции в другой суд. Ибо в этих случаях Римский Понтифик выносит решение не как частное лицо, но излагает или защищает учение католической веры как верховный учитель вселенской Церкви, в котором единственно присутствует благодатный дар безошибочности самой Церкви.43 Безошибочность, обещанная Церкви, наличествует и в составе Епископов, когда они вместе с Преемником Петра осуществляют верховное учительство." ст 25 "Lumen gentium" http://www.agnuz.info/book.php?id=19&url=index.htm

тоді все так і я грішний Вас не зрозумів. Тут якраз і суть Папської непомильності у питаннях віри і моралі. Якщо Ваш приклад містить повернення Православія до цієї древньої традиції (насправді маємо багато прикладів, коли Папа діє саме так, або коли схід покликається на його владу вирішити - мабуть треба буде відкрити тему, де наводити цитати), тоді це дійсно має сенс для поєднання католицької і православної Еклезіології. Інакше - це настоювання православних на своєму.
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
romanm
старець
старець
Повідомлень: 1986
З нами з: 17 березня 2009, 09:43

Re: Re:

Повідомлення romanm » 17 лютого 2010, 22:42

Я говорив не про визначальність слова Папи за тих чи інших обставин, а про визнання абсолютної непомильності папи у питаннях віри і моралі. Може ви приведете якісь історичні факти, які б свідчили про існування такого визнання з боку східно-православних Патріархів?



Визнання , нпр. Собору яе вселенського, якщо під актами стояв підпис Папи. Інакше вони не признавалися. Дивно, що Ви питаєте про віру і мораль. Цитата, як приклад була наведена, щодо висловлювань отцями про Томос Папи Льва, це не про віру?

Підтримую щодо відкриття теми. Цікаво буде проаналізувати такі приклади і чи вони сприймались християнським Сходом як традиція
Звичайно сприймалися, настільки нормально що , навіть примат і авторитет Папи, ніхто не ставив під сумнів. Щоби не плодити цитати, на які ніхто не звертає уваги, аппелюю ще раз до висловів Халк. собору. Розберіться з цим, а потім можна збирати цитати.

svjat
початківець
початківець
Повідомлень: 48
З нами з: 27 вересня 2005, 10:55
Звідки: Київ
Контактна інформація:

Re: Re:

Повідомлення svjat » 18 лютого 2010, 14:16

romanm писав:Визнання , нпр. Собору як вселенського, якщо під актами стояв підпис Папи. Інакше вони не признавалися.

Ну все логічно: без схвалення першим серед патріархів собор не може носити статус Вселенського. Вcе в дусі 34 апостольського правила.
Але визнання необхідності підтримки Папою Римським собору для набуття ним статусу Вселенського не означало для християнського Сходу визнання непомильності Папи.
Щоби не плодити цитати, на які ніхто не звертає уваги, аппелюю ще раз до висловів Халк. собору. Розберіться з цим, а потім можна збирати цитати.

Зверніть увагу, вище я ці цитати вже коментував.

svjat
початківець
початківець
Повідомлень: 48
З нами з: 27 вересня 2005, 10:55
Звідки: Київ
Контактна інформація:

Примат Папи Римського і непомильність

Повідомлення svjat » 18 лютого 2010, 16:30

Тема виділилась з теми З ким скоріше єдність - з православними чи протестантами [url]http://forum.ugcc.org.ua/viewtopic.php?f=9&t=1112&p=17806#p17806
[/url]
Востаннє редагувалось 18 лютого 2010, 17:39 користувачем Олюнька, всього редагувалось 1 раз.
Причина: Повідомлення перенесено в тему

Аватар користувача
o.Mykil
старець
старець
Повідомлень: 3456
З нами з: 11 вересня 2008, 10:57
Звідки: Galicia
Контактна інформація:

Re: Примат Папи Римського і непомильність

Повідомлення o.Mykil » 18 лютого 2010, 17:19

Посадім любові квіти
На життєвій ниві:
Хоче всіх Господь зустріти
На шляху правдивім!

svjat
початківець
початківець
Повідомлень: 48
З нами з: 27 вересня 2005, 10:55
Звідки: Київ
Контактна інформація:

Re: Примат Папи Римського і непомильність

Повідомлення svjat » 19 лютого 2010, 11:45

o.Mykil писав:http://forum.ugcc.org.ua/viewtopic.php?f=3&t=1532

o.Mykil, зверніть увагу, розмова йде не загалом про примат Папи Римського, а конкретно про обгрунтування його непомильності.

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9679
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Примат Папи Римського і непомильність

Повідомлення о.Олег » 19 лютого 2010, 19:13

svjat писав:
o.Mykil писав:http://forum.ugcc.org.ua/viewtopic.php?f=3&t=1532

o.Mykil, зверніть увагу, розмова йде не загалом про примат Папи Римського, а конкретно про обгрунтування його непомильності.

ні - обгрунтування непомильності є саме у документі, (у короткому варіанті) поданому о.Микілом, а говоримо ми не про якийсь загальноцерковний документ (це марно, як шукати записану Догму Халкедону про дві природи в Ісусі Христі до 451 року), а про те, що Сказане Христом до Петра: "Ти -Скеля..." сприймалося всією церквою саме так, як вчить І Ватиканський Собор: Папа одноосібно голосить істини Віри, а Церква упокоряється, посилаючись на авторитет Петра. Цитати будемо подавати з оо.Церкви, Патріархів і т.д.
Маємо зрозуміти одну просту істину в розвитку Церковного Вчення: допоки немає виклику до "того, що всіма і завжди признавалося за Віру Церкви", Церква не має потреби давати якийсь документ роз’яснення чи утверджувати Догму. Догма про Непомильність Папи була дана саме через відхід від Христом заснованого порядку справ у Церкві.
перепрошую, що не можу зараз дописувати
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
romanm
старець
старець
Повідомлень: 1986
З нами з: 17 березня 2009, 09:43

Re: Примат Папи Римського і непомильність

Повідомлення romanm » 19 лютого 2010, 22:48

Ще раз повторюся, напевно я не зрозуміло виразився: апостольських правилна Заході не зналося і ніхто ними не керувався.Отож, говорити про Апостольські правила щодо Пап, це нісенітниця. Дальше, ніхто і ніколи його не визнавав першим серед рівних, а визнавали главою Всієї Церкви(Див. словапапських легатівна Халкедоні).

Ще, як мені здається, спочатку потрібно завершити розмову про примат, а потім про непомильність. А то все переплутається.

Кипріан: "Петр, на котором Господь основал Свою Церковь", "Господь основал Церковь свою на Петре". Так і у інших отців. Взагалі, візантійські богослови до до XIII в. рахували одинаковим, що камінь сам Петр,о чи його віра - камінь.

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9679
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Примат Папи Римського і непомильність

Повідомлення о.Олег » 22 лютого 2010, 10:52

romanm писав:...апостольських правилна Заході не зналося і ніхто ними не керувався...

та і на Сході ними керуються лише вибірково. Погляньмо :oops:

Правила Святых Апостолов http://pagez.ru/lsn/0002.php
1. Епископа да поставляют два или три епископа.
2. Пресвитера и диакона и прочих причетников да поставляет один епископ.
3. Если кто, епископ, или пресвитер, вопреки учреждению Господню о жертве, принесет к алтарю иные некоторые вещи или мед или молоко, или вместо вина приготовленный из чего-либо другого напиток, или птицы, или некоторых животных, или овощи, вопреки учреждению, кроме новых колосьев, или винограда в надлежащее время: да будет извержен от священного чина. Да не будет же позволено приносить к алтарю что-либо иное, разве елей для лампады и фимиам, во время святого приношения.
4. Всякого иного плода начатки да посылаются в дом епископу и пресвитерам, но не к алтарю. Разумеется же, что епископы и пресвитеры разделят с дьяконами и прочими причетниками.
5. Епископ, или пресвитер, или диакон, да не изгонит жены своей под видом благоговения. Если же изгонит, да будет отлучен от общения церковного; а оставаясь непреклонным, да будет извержен от священного чина.
6. Епископ, или пресвитер, или диакон, да не приемлет на себя мирских попечений. А иначе да будет извержен от священного чина.
7. Если кто, епископ, или пресвитер, или диакон святой день Пасхи прежде весеннего равноденствия с иудеями праздновать будет: да будет извержен от священного чина.
8. Если епископ, или пресвитер, или диакон, или кто из священного списка, при совершении приношения не причастится: да представит причину, и если есть благословна, да будет извинен. Если же не представит: да будет отлучен от общения церковного, как соделавшийся виною вреда народу, и на совершавшего приношение наведший подозрение, якобы неправильно совершал.
9. Всех верных, входящих в церковь, и писания слушающих, но не пребывающих на молитве и святом причащении до конца, как безчиние в церкви производящих, отлучать подобает от общения церковного.
10. Если кто с отлученным от общения церковного помолится, хотя бы то было в доме: таковой да будет отлучен.
11. Если кто, принадлежа к клиру, с изверженным от клира молиться будет: да будет извержен и сам.
12. Если кто из клира, или мирянин отлученный от общения церковного, или недостойный принятия в клир, отошед, в ином городе принят будет без представительной грамоты: да будет отлучен и принявший и принятый.
13. Если же будет отлученный: да продолжится ему отлучение, как солгавшему и обманувшему церковь Божию.
14. Не позволительно епископу оставлять свою епархию и во иную переходить, если бы и от многих убеждаем был, разве когда будет некоторая причина благословная, сие творить его понуждающая, как могущего большую пользу обитающим там принести словом благочестия. И сие не по своему произволу, но по суду многих епископов и по сильнейшему убеждению.
15. Если кто пресвитер, или диакон, или вообще находящийся в списке клира, оставив свой предел, во иной отойдет, и совсем переместясь, в другом житии будет без воли епископа своего: таковому повелеваем не служить более, и наипаче, если своего епископа, призывающего его к возвращению, не послушал. Если же останется в сем безчинии: там, как мирянин, в общении да будет.
16. Если же епископ, у которого таковое быть случится, в ничто вменив определенное им запрещение служения, приимет их как членов клира: да будет отлучен, как учитель безчиния.
17. Кто по святом крещении двумя браками обязан был, или наложницу имел, тот не может быть епископ, ни пресвитер, ни диакон, ни вообще в списке священного чина.
18. Взявший в супружество вдову, или отверженную от супружества, или блудницу, или рабыню, или позорищную, не может быть епископ, ни пресвитер, ни диакон, ни вообще в списке священного чина.
19. Имевший в супружестве двух сестер, или племянницу, не может быть в клире.
20. Кто из клира даст себя порукою за кого-либо: да будет извержен.
21. Скопец, если от человеческого насилия таковым соделан, или в гонении мужских членов лишен, или так рожден, и если достоин, да будет епископ.
22. Сам себя оскопивший да не будет принят в клир. Самоубийца ибо есть и враг Божия создания.
23. Если кто от клира оскопит себя самого: да будет извержен. Ибо убийца есть самого себя.
24. Мирянин, себя самого оскопивший, на три года отлучен да будет от таинств. Ибо наветник есть своей жизни.
25. Епископ, или пресвитер, или диакон, в блудодеянии, или в клятвопреступлении, или в воровстве обличенный, да будет извержен от священного чина, но да не будет отлучен от общения церковного. Ибо Писание глаголет: не отмсти дважды за одно. Так же и прочие причетники.
26. Повелеваем, да из вступивших в клир безбрачными, желающие вступают в брак одни только чтецы и певцы.
27. Повелеваем епископа, или пресвитера, или диакона, бьющего верных согрешающих, или неверных обидевших, и чрез сие устрашать желая, извергать от священного чина. Ибо Господь отнюдь нас сему не учил: напротив того Сам быв ударяем, не наносил ударов, укоряем, не укорял взаимно, страдая, не угрожал.
28. Если кто, епископ, или пресвитер, или диакон, праведно за явную вину изверженный, дерзнет коснуться служения, некогда ему порученного: таковой совсем да отсечется от Церкви.
29. Если кто, епископ, или пресвитер, или диакон, деньгами сие достоинство получит: да будет извержен и он, и поставивший, и от общения совсем да отсечется, как Симон волхв Петром.
30. Если кто епископ, мирских начальников употребив, чрез них получит епископскую в церкви власть: да будет извержен и отлучен, и все сообщающиеся с ним.
31. Если который пресвитер презрев собственного епископа, отдельно собрания творить будет, и алтарь иной водрузит, не обличив судом епископа ни в чем противном благочестию и правде: да будет извержен, как любоначальный. Ибо есть похититель власти. Так же извержены да будут и прочие из клира, к нему приложившиеся. Миряне же да будут отлучены от общения церковного. И сие да будет по первом, и втором, и третьем увещании от епископа.
32. Если который пресвитер, или диакон от епископа во отлучении будет: не подобает ему в общение приняту быть иным, но только отлучив- шим его; разве когда случится умереть епископу отлучившему его.
33. Не принимать никого из чужих епископов, или пресвитеров, или диаконов без представительной грамоты: и когда оная предъявлена будет, да рассудят о них; и если будут проповедники благочестия: да приемлются; если нет: подайте им, что нужно, а в общение не приемлите их. Ибо многое бывает подлогом.
34. Епископам всякого народа подобает знать первого в них, и признавать его как главу, и ничего превышающего их власть не творить без его рассуждения: творить же каждому только то, что касается до его епархии, и до мест к ней принадлежащих. Но и первый ничего да не творит без рассуждения всех. Ибо так будет единомыслие, и прославится Бог о Господе во Святом Духе, Отец, Сын и Святой Дух.
35. Епископ да не дерзает вне пределов своей епархии творить рукоположения в городах и в селах, ему не подчиненных. Если же обличен будет, как сотворивший сие без согласия имеющих в подчинении города оные и села: да будет извержен и он, и поставленный от него.
36. Если кто, быв рукоположен во епископа, не приимет служения и попечения о народе ему порученного: да будет отлучен, доколе не приимет онаго. Так же и пресвитер и диакон. Если же пойдет туда, и не будет принят, но не по своей воле, но по злобе народа: он да пребывает. Епископ, клир же града того да будет отлучен за то, что такового непокорного народа не учили.
37. Дважды в году да бывает собор епископов, и да рассуждают они друг с другом о догматах благочестия, и да разрешают случающиеся церковные прекословия. В первый раз, в четвертую неделю пятидесятницы; а во второй, октября во двенадцатый день.
38. Епископ да имеет попечение о всех церковных вещах, и оными да распоряжается, как Бог назирающий. Но не позволительно ему присваивать что-нибудь из оных, или сродникам своим дарить принадлежащее Богу. Ес- ли же суть неимущие, да подает им, как неимущим: но под сим предлогом не продает принадлежащего Церкви.
39. Пресвитеры и диаконы без воли епископа ничего да не совершают. Ибо ему вверены люди Господни, и он воздаст ответ о душах их.
40. Ясно известно да будет собственное имение епископа (если он имеет собственное) и ясно известно Господне: дабы епископ, умирая, имел власть оставить собственное, кому хочет, и как хочет, дабы под видом церковного не было растрачено имение епископа, имеющего иногда жену и детей, или сродников или рабов. Ибо праведно сие пред Богом и человеками, дабы и церковь не потерпела некоего ущерба, по неизвестности имения епископского; и епископ, или его сродники, не подверглись отобранию имения за церковь, или же дабы близкие к нему не впали в тяжбы, и кончина его не была сопровождаема безславием.
41. Повелеваем епископу иметь власть над церковным имением. Если драгоценные человеческие души ему вверены быть должны, то кольми паче о деньгах заповедать должно, чтобы он всем распоряжался по своей власти, и требующим чрез пресвитеров и диаконов подавал со страхом Божиим, и со всяким благоговением; так же (если потребно) и сам заимствовал на необходимые нужды свои и странноприемлемых братий, да не терпят недосатка ни в каком отношении. Ибо закон Божий постановил: да служащий алтарю, от алтаря питаются; так же и воин никогда не подъемлет оружия на врага на своем пропитании.
42. Епископ, или пресвитер, или диакон, игре и пьянству преданный, или да престанет, или да будет извержен.
43. Иподиакон, или чтец, или певец, подобное творящий, или да престанет, или да будет отлучен. Так же и миряне.
44. Епископ, или пресвитер, или диакон, лихвы требующий от должников, или да престанет, или да будет извержен.
45. Епископ, или пресвитер, или диакон, с еретиками молившийся только, да будет отлучен. Если же позволит им действовать как-либо, яко служителям Церкви: да будет извержен.
46. Епископы, или пресвитеры, принявших крещение или жертву еретиков, извергать повелеваем. Какое согласие Христа с велиаром, или какая часть верному с неверным?
47. Епископ или пресвитер, если по истине имеющего крещение вновь окрестит, или если от нечестивых оскверненного не окрестит: да будет извержен, как посмеивающийся кресту и смерти Господней, и не различающий священников от лжесвященников.
48. Если который мирянин, изгнав свою жену, поимет иную, или иным отринутую: да будет отлучен.
49. Если кто, епископ, или пресвитер, крестит не по Господню учреждению, во Отца и Сына и Святого Духа, но в трех безначальных, или в трех сынов, или в трех утешителей: да будет извержен.
50. Если кто, епископ или пресвитер, совершит не три погружения единого тайнодействия, но одно погружение, даемое в смерть Господню: да будет извержен. Ибо не рек Господь: в смерть Мою крестмте, но: шедше научите все народы, крестя их во имя Отца, и Сына и Святого Духа.
51. Если кто, епископ, или пресвитер, или диакон, или вообще из священного чина, удаляется от брака и мяса и вина, не ради подвига воздержания, но по причине гнушения, забыв, что все добро зело, и что Бог, созидая человека, мужа и жену сотворил вместе и таким образом клевещет на создание: или да исправится, или да будет извержен от священного чина, и отвержен от церкви. Так же и мирянин.
52. Если кто, епископ, или пресвитер, обращающегося от греха не приемлет, но отвергает: да будет извержен из священного чина. Опечаливает ибо Христа рекшего: радость бывает на небесах об одном грешнике кающемся.
53. Если кто, епископ, или пресвитер, или диакон, во дни праздника не вкушет мяса и вина, гнушаясь, а не ради подвига воздержания: да будет извержен, как сожженный в собственной совести, и бывающий виною соблазна многим.
54. Если кто из клира в корчемнице ядущий усмотрен будет: да отлучится, кроме случая, когда на пути по нужде в гостиннице отдыхает.
55. Если кто из клира досадит епископу: да будет извержен. Правителю людей твоих да не говори зла.
56. Если кто из причта досадит пресвитеру, или диакону: да будет отлучен от общения церковного.
57. Если кто из клира хромому, или глухому, или слепому, или ногами болезненному посмеется: да будет отлучен. Так же и мирянин.
58. Епископ, или пресвитер, нерадящий о причте и о людях, и не учащий их благочестию, да будет отлучен. Если же останется в сем нерадении и лености: да будет извержен.
59. Если кто, епископ, или пресвитер, или диакон, некоему от клира нуждающемуся не подает потребного: да будет отлучен. Закосневая же в том, да будет извержен, как убивающий брата своего.
60. Если кто подложные книги нечестивых, как святые, в церкви оглашает, ко вреду народа, и клира: да будет извержен.
61. Если верный обвиняем будет в любодействе, или в прелюбодействе, или во ином каком запрещенном деле, и обличен будет: да не вводится в клир.
62. Если кто из клира, устрашаясь человека иудея, или еллина, или еретика, отречется от имени Христова: да будет отвержен от церкви. Если же отречется от имени служителя церкви: да будет извержен от клира. Если же покается: да будет принят, как мирянин.
63. Если кто епископ, или пресвитер, или диакон, или вообще из священного чина, будет есть мясо в крови души его, или звероядину, или мертвячину: да будет извержен. Если же сие соделает мирянин: да будет отлучен.
64. Если кто из клира усмотрен будет постящимся в день Гоподень, или в субботу, кроме одной только (великой субботы): да будет извержен. Если же мирянин: да будет отлучен.
65. Если кто из клира, или мирянин, в синагогу иудейскую или еретическую войдет помолиться: да будет и от чина священного извержен, и отлучен от общения церковного.
66. Если кто из клира в сваре кого ударит, и одним ударом убьет: да будет извержен за продерзость свою. Если же мирянин сие сотворит: да будет отлучен.
67. Если кто деву необрученную насиловав имеет: да будет отлучен от общения церковного. Не позволять же ему брать иную: но должен удержать ту, которую избрал, если бы и убогая была.
68. Если кто епископ, или пресвитер, или диакон, приемлет от кого-либо второе рукоположение: да будет извержен от священного чина, и он и рукоположивший; разве если достоверно известно будет, что от еретиков имеет рукоположение. Ибо крещенным, или рукоположенным от таковых, ни верными, ни служителями церкви быть невозможно.
69. Если кто епископ, или пресвитер, или диакон, или иподиакон, или чтец, или певец, не постится во святую четыредесятницу пред Пасхою, или в среду, или в пятницу, кроме препятствия от немощи телесной: да будет извержен. Если же мирянин: да будет отлучен.
70. Если кто, епископ, или пресвитер, или диакон, или вообще из списка клира, постится с иудеями, или празднует с ними, или приемлет от них дары праздников их, как то, опресноки, или нечто подобное: да будет извержен. Если же мирянин: да будет отлучен.
71. Если который христианин принесет елей в капище языческое, или в синагогу иудейскую, в их праздник, или возжет свечу: да будет отлу- чен от общения церковного.
72. Если кто из причта, или мирянин, из святой церкви похитит воск, или елей: да будет отлучен от общения церковного, и в пятеро приложит к тому что взял.
73. Сосуд златый, или сребряный освященный, или завесу, никто да не присвоит на свое употребление. Беззаконно ибо есть. Если же кто в сем усмотрен будет: да накажется отлучением.
74. Епископ, от людей доверия достойных, обвиняемый в чем-либо, необходимо сам должен быть призван епископами, и если предстанет и признается, или обличен будет: да определится епитимия. Если же зван быв, не послушает: да позовется вторично чрез посылаемых к нему двух епископов. Если же и так не послушает: да позовется и в третий раз чрез двух посылаемых к нему епископов. Если же и сего не уважая, не предстанет: Собор, по благоусмотрению своему, да произнесет о нем ре- шение, да не мнится выгоду иметь, бегая от суда.
75. Во свидетельство против епископа не принимать еретика: но и верного одного не довольно. На устах двоих, или трех свидетелей твердо станет всякое слово.
76. Не подобает епископу, из угождения брату, или сыну, или иному сроднику, поставлять в достоинство епископа, кого хочет. Ибо не есть праведно творить наследников епископства, и собственность Божию давать в дар человеческому пристрастию. Не должно Церковь Божию под власть наследников поставлять. Если же кто сие сотворит: поставлен да будет недействительно, сам же отлучением наказан да будет.
77. Если кто лишен ока, или в ногах поврежден, но достоин быть епископом: да будет. Ибо телесный недостаток его не оскверняет, но душевная скверна.
78. Глухой же, и слепой да не будет епископ, не как бы осквернен был, но да не будет препятствия в делах Церковных.
79. Если кто демона имеет: да не будет принят в клир, и с верными да не молится. Освободясь же, да будет принят с верными, и если достоин, то и в клир.
80. От языческого жития пришедшего и крещенного, или от порочного образа жизни обратившагося, не праведно вдруг производить во епископа. Ибо несправедливо еще неиспытанному быть учителем других: разве только по благодати Божией сие устроится.
81. Говорили мы, что не подобает епископу, или пресвитеру вдаваться в народные управления, но неопустительно быть при делах церковных. Или да будет убежден сего не творить, или да будет извержен. Ибо никто не может двум господам работать, по Господней заповеди.
82. Не позволяем в клир производить рабов, без согласия господ, к огорчению владетелей их. Ибо от сего происходит разстройство в домах. Если же когда раб и достоин явиться поставления в степень церковную, каковым явился и наш Онисим, и господа соизволят, и освободят, и из дому отпустят: да будет произведен.
83. Епископ, или пресвитер, или диакон, в воинском деле упражняющийся и хотящий удержать обое, то есть, Римское начальство и священническую должность: да будет извержен из священного чина. Ибо кесарево кесарю и Божие Богу.
84. Если кто досадит царю, или князю, не по правде: да понесет наказание. И если таковой будет из клира: да будет извержен от священного чина; если же мирянин: да будет отлучен от общения церковного.
85. Для всех вас, принадлежащих к клиру, и мирян, чтимыми и святыми да будут книги, Ветхаго Завета: Моисеевых пять: Бытие, Исход, Левит, Числа, Второзаконие. Иисуса сына Навина одна. Судей одна. Руфь одна. Царств четыре. Паралипоменон, (то есть остатков от книги дней), две. Ездры две. Есфирь одна. Маккавейских три. Иова одна. Псалтирь одна. Соломоновых три: Притчи, Екклисиаст, Песнь песней. Пророков двенадцать: Исайи одна. Иеремии одна. Иезекииля одна. Одна Даниила. Сверх же сего вам присовокупится в замечание, чтобы юные ваши изучали премудрость многоученаго Сираха. Наши же, то есть, Нового Завета: Евангелия четыре: Матфея, Марка, Луки, Иоанна. Павловых посланий четырнадцать. Петра посланий два. Иоанна три. Иакова одно. Иуды одно. Климента послания два. И постановления вам епископам мною Климентом изреченные в восьми книгах, (которых не подобает обнародовать пред всеми ради того, что в них таинственно), и Деяния наши Апостольские.
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9679
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Примат Папи Римського і непомильність

Повідомлення о.Олег » 25 лютого 2010, 07:10

http://www.catholiconline.ru/book/export/html/80
Феодор Студит К Льву, папе римскому.
Преподобный Феодор Студит
Послание 33. К Льву, папе римскому [1]
Святейшему и верховнейшему отцу отцов, Льву, господину моему, апостольскому папе, Феодор, нижайший пресвитер и игумен Студийский.

Так как великому Петру Христос Бог даровал вместе с ключами царства небесного и достоинство пастыреначальства, то Петру или его преемнику, необходимо сообщать обо всем, нововводимом в Кафолической Церкви отступающими от истины.

Итак, научившись этому от древних Святых Отцов наших, и мы, смиренные и нижайшие, так как и теперь в нашей Церкви сделано нововведение, почли долгом и прежде - через благоговейнейшего архимандрита, брата и сослужителя нашего Епифания, и теперь - смиренным письмом нашим донести о том Ангелу верховного твоего блаженства.

Так, божественнейшая глава всех глав, состоялось, по выражению пророка Иеремии, сборище преступников и собрание прелюбодеев (Иер.9:2). Ибо что там было сказано через идольское прелюбодеяние, то здесь доказывается утверждением прелюбодейной связи. Те и другие отвергли Самого Господа: те преступлением закона, а эти преступлением Евангелия. И на этом они не остановились, составив на первом собрании через принятие сочетавшего прелюбодеев и сослужение с ним недозволенное сборище, по выражению божественного Василия [2]. Но, как бы с целью приобрести название совершенной ереси, они на другом открытом соборе подвергли анафеме того, кто согласился с их беззаконным учением, то есть всю Кафолическую Церковь. Из тех же, кто встретился им, одних изгнали далеко, других заключили под стражу, возобновив гонение по здешнему обыкновению.

И в оправдание свое они опираются на нечестивый довод: утверждают, что прелюбодейное сочетание есть "экономия"; постановляют, что божественные законы не распространяются на Царей; осуждают защищающих, подобно Предтече и Златоусту, истину и правду до крови; утверждают, что каждый из епископов имеет власть над божественными правилами, несмотря на содержащиеся в них постановления. Поэтому, когда кому-нибудь из посвященных лиц приходится тайно или явно подвергаться низлагающим правилам, то властью желающего он может оставаться не низложенным. И свидетелем этих слов служит сочетавший прелюбодеев, который вместе с другими осуждается различным правилами и открыто служит вместе с ними. Совершающих беззакония под видом экономии - и других, и самих себя - они называют святыми, а не одобряющих этого анафематствуют как отчужденных от Бога. Доказательством же этих слов служит и здешнее гонение.

Что же нужно, блаженный, сказать об этом? Не апостольские ли слова: и теперь появилось много антихристов (1Ин.2:18), - если мы все, люди, имеем власть над божественными законами и правилами? Донося об этом неложно, мы, смиренные, возносим христоподобному блаженству твоему то же моление, которое верховный апостол с прочими апостолами вознес ко Христу, когда на море поднялась буря: спаси нас, архипастырь поднебесной Церкви, погибаем (Мф.8:25).

Поступи по примеру Учителя твоего Христа, и протяни руку нашей Церкви, как Он Петру, Он - начинавшему утопать в море, а ты - погрузившейся уже в бездну ереси. Поревнуй, просим тебя, соименному тебе папе, и как он при возникновении тогда евтихианской ереси восстал духом по-львиному, как всем известно, посредством своих догматических посланий, так и ты сам, осмеливаюсь сказать, согласно со своим именем возгласи божественно, или лучше, возгреми надлежащим образом против этого лжеучения. Ибо, если они, присвоив себе власть, не побоялись составить еретический собор, хотя не властны составлять и православного собора без вашего ведома по издревле принятому обычаю, то тем более справедливо и необходимо было бы божественному первоначальству твоему, - напоминаем со страхом, - составить законный Собор, чтобы православным учением Церкви отразить еретическое, чтобы и твое верховное достоинство со всеми православными не подвергалось анафеме от новых суесловов, и желающие, воспользовавшись этим прелюбодейным собором, как поводом к беззаконию, не устремились бы легко ко греху.

Возвестив об этом, как следует нашему ничтожеству, как нижайшие члены Церкви и повинующиеся вашему божественному пастыреначальству, мы, наконец, просим святую душу твою считать нас как бы собственными овцами твоими и издали освещать и утверждать священными молитвами, а если и наставлениями, то это было бы делом твоего божественного снисхождения.

Так и Христос писал к Авгарю, и многие из подвластных удостоились получить послания от апостолов и святых. Это письмо - от меня одного, грешного и содержащегося под стражей, потому что отец и служитель мой заключен, и архиепископ Солунский, брат наш, также содержится под стражей на других островах. Впрочем, и они через меня и вместе со мной говорят то же самое и припадают к священным стопам твоего блаженства.

Примечания
[1]. Это письмо написано прп. Феодором в 809 г. из ссылки на островах близ Константинополя.
[2]. К Амфилохию. Правило 1. Творения в русском переводе. Т.VII. С.6. М., 1892.

Преподобный Феодор Студит. Послания. Книга 1. - М.: Приход храма Святаго Духа сошествия, 2003. С.102-105.
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Kaktus
постійний дописувач
постійний дописувач
Повідомлень: 183
З нами з: 05 березня 2010, 10:05

Re: Глава Вселенської Церкви...

Повідомлення Kaktus » 05 березня 2010, 11:40

Цитата з "Католицького Катехизму" відображає колишню теологію папства, вже неактуальну в часи екуменізму. Тепер ми достеменно знаємо, що св. Петро не був римським єпископом, а папу не визнавали главою всієї Церкви, а тільки єпископом Римської, першим серед рівних, який мав першість честі. Взагалі, влада церковна докорінно відрізняється від світської, бо має харизматичний характер.

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9679
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Глава Вселенської Церкви...

Повідомлення о.Олег » 05 березня 2010, 11:58

Kaktus писав:Цитата з "Католицького Катехизму" відображає колишню теологію папства, вже неактуальну в часи екуменізму. Тепер ми достеменно знаємо, що св. Петро не був римським єпископом, а папу не визнавали главою всієї Церкви, а тільки єпископом Римської, першим серед рівних, який мав першість честі. Взагалі, влада церковна докорінно відрізняється від світської, бо має харизматичний характер.

останнє - без сумнівів так - харизма; стосовно ж "достеменно" - цитати в студію як і подайте, якщо можна, визначення "першості честі".
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Kaktus
постійний дописувач
постійний дописувач
Повідомлень: 183
З нами з: 05 березня 2010, 10:05

Український переклад "Pastor aeternus"

Повідомлення Kaktus » 05 березня 2010, 18:12

Для тих, що хочуть знати, про що йде мова: український переклад догматичної постанови 1-го Ватиканського собору „Pastor aeternus“ про Церкву Христову, DH 3050 - 3075

4 засідання, 18.07.1870 р.

Передмова

Вічний пастир і єпископ душ наших вирішив, щоб зробити тривалим (perenne) спасительне діло відкуплення, збудувати святу Церкву, в котрій, ніби в домі Бога живого, всі вірні мали утримуватися разом (continerentur) узами єдиної віри й любові. Тому Він, перед тим як Він був прославлений, просив Отця не лише за апостолів, але також за тих, котрі через їхнє Слово будуть у Нього вірувати, щоб всі вони були одно (ut omnes unum essent) як сам Син і Отець є одно (пор. Ів 17,29). У цей спосіб, отже, у котрий Він послав апостолів, яких Він вибрав собі від світу, як сам Він був посланий Отцем (пор. Ів 20,21): так Він хотів, щоб у його Церкві „до завершення віку” були пастирі й учителі.
А щоб сам єпископат був єдиним і неподільним (unus et indivisus) та щоб через тісно пов’язаних між собою священиків уся сукупність (multitudo universa) віруючих була збережена в єдності віри й любові, Він, поставивши блаженного Петра на чолі (praeponens) апостолів, заснував у ньому безперервне начало (perpetuum … principium) цієї двоякої єдності й видиму основу (visibile fundamentum), на міць (fortitudinem) котрої мав бути вибудуваний вічний храм; і до неба сягаюча велич Церкви мала піднятися в твердості (firmitate) його віри .
І тому, що ворота пекельні, щоб, якщо можливо, зруйнувати Церкву, з щоденно більшою ненавистю звідусіль піднімаються проти Богом закладеної їй основи, ми зі згодою святого собору вважаємо необхідним для охорони, для збереження і для процвітання католицького стада (ad catholici gregis custodiam, incolumitatem, augmentum, necessarium esse), згідно з древньою й постійною (secundum antiquam atque constantem) вірою Вселенської Церкви подати всім вірним вчення про встановлення (institutione), тривалість і природу святого Апостольського примату, у котрому полягає сила і міць (vis ac soliditas) усієї Церкви, щоб воно було віруване й додержуване, та оголосити поза законом і засудити протилежні, для стада Господнього так погибельні блуди.

Гл. 1. De apostolici primatus in beato Petro institutione - Про встановлення апостольського примату в блаженному Петрі

Тому ми навчаємо й оголошуємо, що згідно із свідченнями Євангелія примат юрисдикції над усією Церквою Божою (primatum iurisdictionis in universam Dei Ecclesiam) безпосередньо і прямо (immediate et directe) був пообіцяний та наданий (promissum atque collatum) Христом Господом блаженному апостолові Петрові. Бо одному (Unum) Симонові, котрому Він вже раніше сказав: „Ти назвешся Петром” (Ів 1,42), Господь, після того, як той склав ісповідь (edidit confessionem), кажучи: „Ти Христос, Син Бога живого”, мовив цими урочистими (solemnibus) словами: „Блаженний є ти, Симоне Бар Йона (сину Йони): бо не об’явили тобі (цього) тіло і кров, а мій Отець, котрий є на небі. І я кажу тобі, що ти є Петро, і на цій скелі збудую Церкву мою, і ворота пекельні не подолають її: і дам тобі ключі Царства Небесного. І що б ти не зв’язав на землі, буде зв’язане й на небі: та що б ти не розв’язав на землі, буде розв’язане й на небі” (Мт 16,16-19). І одному Симонові Петрові надав (contulit) Ісус після свого Воскресіння юрисдикцію найвищого пастиря та керівника над цілим своїм стадом (summi pastoris et rectoris iurisdictionem in totum suum ovile), кажучи: „Паси ягнята мої”, „Паси вівці мої” (Ів 21,15-17).
Цьому так явному вченню святих Писань, як воно завжди розумілося (semper intellecta est) Католицькою Церквою, відкрито протиставляються лихі погляди цих (opponuntur pravae eorum sententiae), котрі перекручуючи заперечують постановлену Христом Господом у його Церкві форму правління (constitutam a Christo Domino in sua Ecclesia regiminis formam pervertentes negant), (у котрій) лише Петро перед іншими апостолами (solum Petrum prae ceteris Apostolis), чи то кожним зокрема, чи всіма одночасно, був Христом наділений істинним і властивим приматом юрисдикції (vero proprioque iurisdictionis primatu fuisse a Christo instructum); або котрі стверджують (affirmant), (що) саме цей примат був доручений (delatum) не безпосередньо і прямо (non immediate directeque) самому блаженному Петрові, а Церкві та через цю тому як служителеві (per hanc illi ut … ministro) самої Церкви.
(Canon - Анафематизм) Якщо б хтось, отже, сказав, (що) блаженний апостол Петро не є поставленим Христом князем всіх апостолів і видимим главою цілої воюючої Церкви (non esse a Christo Domino constitutum Apostolorum, omnium principem et totius Ecclesiae militantis visibile caput); або (що) цей самий прийняв (accepisse) від саме цього Господа нашого Ісуса Христа тільки (примат) честі (honoris tantum), а не (прийняв) прямо й безпосередньо примат істинної та властивої юрисдикції (verae propriaeque iurisdictionis primatum): хай буде анафема.

Гл. 2. De perpetuitate primatus beati Petri in Romanis Pontificibus - Про безперервність примату блаженного Петра в римських понтифіках

А (те,) що на безперервне спасіння і повсякчасне добро Церкви встановив у блаженному апостолі Петрі князь пастирів і великий пастир овець Господь Ісус Христос, необхідно (necesse), щоб це (на веління) цього самого засновника (auctore) постійно протривало (iugiter durare) в Церкві, котра, заснована на скелі, міцно стоятиме до кінця віків. Бо „ніхто не сумнівається, більше того, відомо всім вікам, що святий і блаженійший Петро, князь апостолів і глава віри та стовп і основа Католицької Церкви, прийняв ключі Царства від Господа нашого Ісуса Христа, Спасителя людського роду та Відкупителя: він і до цього часу і завжди живе” й головує (praesidet) та „здійсноє суддівський уряд (iudicium exercet) у своїх наслідниках” , єпископах святого Римського Престолу, котрий був заснований ним самим і освячений його кров’ю.
Тому хто б не слідував (succedit) на цьому престолі Петрові, (той) згідно із встановленням (institutionem) самого Христа володіє (obtinet) приматом Петра над усією Церквою. „залишається, отже, розпорядження істини, і блаженний Петро, перебуваючи в прийнятій міці скелі, не полишає перейнятого керма” . З цієї причини з Римською Церквою „через її сильнішу першість (propter potentiorem principalitatem) необхідно (necesse)” завжди було „погоджуватися (convenire) кожній Церкві, тобто тим, котрі всюди є віруючими” , щоб у цьому престолі, із котрого на всіх переливаються „права преподобної спільноти (venerandae communionis iura)” як у главі пов’язані члени зросталися до одного організму тіла (tamquam membra in capite consociata in unam corporis compagem coalescerent).
(Canon - Анафематизм) Якщо б хтось, отже, сказав, (що це) не є з встановлення самого Христа Господа чи божественного права (non esse ex ipsius Christi Domini institutione seu iure divino), що блаженний Петро має безперервних наслідників у приматі над усією Церквою (in primatu super universam Ecclesiam habeat perpetuos successores): або (що) римський понтифік не є наслідником (successorem) блаженного Петра в цьому самому приматі: хай буде анафема.

Гл. 3. De vi et ratione primatus Romani pontificis - Про значення та властивість примату римського понтифіка

Опираючись на явні свідчення священих Писань і вслід за чіткими і ясними декретами як Наших попередників, римських понтифіків, так і загальних соборів (Conciliorum generalium), ми тому поновлюємо визначення Флорентійського Вселенського собору, котре має бути віруване всіма християнами, ,,що святий Апостольський Престол і римський понтифік має примат над усім світом, і сам римський понтифік є наслідником блаженного Петра, князя апостолів, та є істинним намісником Христовим і главою цілої Церкви й отцем і вчителем усіх християн; і йому в блаженному Петрі Господом нашим Ісусом Христом була передана повна влада пасти, правити і керувати Вселенською Церквою; як це також міститься в діяннях Вселенських соборів і в священних канонах”.
Ми навчаємо згідно з цим і проголошуємо, (що) Римська Церква за розпорядженням Господнім (disponente Domino) має першість постійної влади (ordinariae potestatis obtinere principatum) над усіма іншими (Церквами), і ця влада юрисдикції римського понтифіка, котра є істинно єпископською (vere episcopalis), є безпосередньою (immediatam): щодо неї якого би то не було обряду та сану (ritus et dignitatis) пастирі й вірні, як кожен зокрема, так і всі одночасно зобов’язані до єрархічного підпорядкування та правдивого послуху (officio hierarchicae subordinationis veraque oboedientiae obstringuntur), не лише в речах (in rebus), котрі (заторкують) віру й мораль (fidem et mores), а також у тих, котрі заторкують дисципліну та правління поширеної цілим світом Церкви (ad disciplinam et regimen Ecclesiae per totum orbem diffusae pertinent); так, щоб через збереження як єдності сопричастя, так і цієї самої ісповіді віри (custodita … tam communionis quam eiusdem fidei professionis unitate) з римським понтифіком, Церква Христова була одним стадом під одним найвищим пастирем (sit unus grex sub uno summo pastore) (пор. Ів 10,16). Це є вчення католицької істини, відхилятися від котрого, зберігши віру й спасіння, ніхто не може.
Однак не так, щоб ця влада найвищого понтифіка порушувала ту постійну і безпосередню владу єпископської юрисдикції (officiat ordinariae ac immediatae illi episcopalis iurisdictionis potestati), котру єпископи, котрі, поставлені (positi) Святим Духом (пор. Ді 20,28) послідували на місце апостолів, як істинні пастирі (veri pastores) кожен окремо пасуть і правлять окремими призначеними (assignatos) їм стадами, що вона, навпаки, забезпечується, посилюється та охороняється верховним і вселенським пастирем (a supremo et universali pastore asseratur, roboretur ac vindicetur) згідно з тим (словом) святого Григорія Великого: „моя пошана (honor) є пошаною Вселенської Церкви. Моя пошана є непорушною живучістю (solidus vigor) моїх братів. Тоді я справді пошанований (honoratus), коли кожному окремому не відмовляється у належній пошані” .
Далі слідує із тої верховної (suprema) влади римського понтифіка керувати (gubernandi) всією Церквою, що він має право (ius eidem esse) у здійсненні цього свого уряду (muneris) вільно спілкуватися (libere communicandi) з пастирями і стадами цілої Церкви, щоб ці на шляху спасіння могли бути вчені та правлені (doceri ac regi) ним. Тому ми засуджуємо й відкидаємо погляди тих, котрі кажуть, (що) це спілкування верховного глави (supremi capitis … communicationem) з пастирями і стадами може бути дозволеним чином перешкоджене (licite impediri) або (що треба) зробити його залежним від світської влади (reddunt saeculari potestati obnoxiam), так, що вони настоюють (contendant) (на тому, що те), що постановляється (constituuntur) апостольським престолом для правління Церквою, не має ні сили, ні дійсності (vim ac valorem non habere), якщо воно не підтверджується згодою світської влади (nisi potestatis saecularis placito confirmentur).
І тому що римський понтифік божественним правом Апостольського примату очолює (praeest) всю Церкву (divino Apostolici primatus iure), ми навчаємо також і проголошуємо, (що) він є верховним суддею вірних (eum esse iudicem supremum fidelium), і в усіх (правових) справах, котрі підлягають церковній перевірці, можна прибігти до його вироку (in omnibus causis ad examen ecclesiasticum spectantibus ad ipsius posse iudicium recurri); а вирок (iudicium) Апостольського Престолу, за авторитeт котрого немає більшого (cuius auctoritate maior non est), ніким не має бути заново розглянутий (a nemine fore retractandum), і нікому не дозволено судити про його вирок (neque cuiquam de eius licere iudicare iudicio). Тому зблуджують від правильного шляху істини (ті), котрі стверджують, (що) дозволено апелювати від вироків римських понтифіків до Вселенського собору як до авторитету, вищого за римського понтифіка (licere ab iudiciis Romanorum Pontificum ad oecumenicum concilium tamquam ad auctoritatem Romano Pontifice superiorem appellare).
(Canon - Анафематизм) Тому, якщо хтось сказав би, (що) римський єпископ має лише уряд нагляду чи керівництва (habere tantummodo officium inspectionis vel directionis), а не повну й верховну владу юрисдикції над усією Церквою (non autem plenam et supremam potestatem iurisdictionis in universam Ecclesiam), не тільки у речах, котрі (заторкують) віру й мораль, а також у тих (справах), котрі заторкують дисципліну і правління поширеної по цілому світі Церкви; або (що) він має тільки більшу частину (tantum potiores partes), а не цілу повноту цієї верховної влади (non vero totam plenitudinem huius supremae potestatis); або (що) ця його влада не є постійною та безпосередньою (non esse ordinariam et immediatam), як у всіх і окремих Церквах, так і над усіма й окремими пастирями та вірними: хай буде анафема.

Гл. 4. De Romani Pontificis infallibili magisterio - Про непомильний учительський уряд римського понтифіка

А що з цим Апостольським приматом, котрий римський понтифік як наслідник князя апостолів Петра має (obtinet) над усією Церквою, пов’язана також верховна влада вчительського уряду (supremam quoque magisterii potestatem comprehendi), (цього) цей Святий Престол завжди дотримувався, (це) доводить безперервна практика (perpetuus Ecclesiae usus) Церкви, та проголосили самі Вселенські собори (oecumenica Concilia), цілком особливо ці, в котрих Схід із Заходом погоджувалися на єдність віри та любові (Oriens cum Occidente in fidei caritatisque unionem conveniebat).
Адже отці четвертого Константинопольського собору, не залишаючи слідів предків, склали цю урочисту ісповідь (solemnem ediderunt professionem): „Першим спасінням (Prima salus) є берегти правило правильної віри (...). І тому що не може бути пропущений (praetermitti) вислів Господа нашого Ісуса Христа, котрий сказав: „Ти є Петро, і на цій скелі збудую Церкву мою” (Мт 16,18), це, що сказане, доводиться наслідками речей (rerum probantur effectibus), бо в Апостольському Престолі завжди була збережена незаплямованою католицька релігія (quia in Sede Apostolica immaculata est semper catholica reservata religio), і було прославлене (celebrata) святе вчення. Від його, отже, віри та вчення не бажаємо (навіть) найменше відділятися (separari) (...), ми надіємося, що заслуговуємо бути в одному сопричасті, котре проповідує Апостольський Престол, у котрому є недоторкана й істинна міць християнської релігії (ut in una communione, quam Sedes Apostolica praedicat, esse mereamur, in qua est integra et vera christianae religionis soliditas)“ .
А схваливши (Approbante) другий Ліонський собор, греки визнали (professi sunt): „свята Римська Церква має також найвищий та повний примат і владу над усією Католицькою Церквою (summum et plenum primatum et principatum super universam Ecclesiam catholicam): вона усвідомлює собі в істині та покорі, що прийняла цей (примат) разом із повнотою влади (cum potestatis plenitudine) від самого Господа (ab ipso Domino) в блаженному Петрі, князеві або главі (principe sive vertice) апостолів, наслідником (successor) котрого є римський єпископ. І як вона зобов’язана перед іншими захищати істину віри, так повинні також питання, котрі можливо виникають щодо віри (de fide ... quaestiones), бути вирішеними її вироком (suo debent iudicio definiri).
Флорентійський собор нарешті визначив (далі наводиться лише латинський варіант): „римський єпископ (...) є правдивим намісником (vicarium) Христовим, головою (caput) цілої Церкви та батьком й учителем (parem et doctorem) усіх християн, і йому в блаженному Петрі Господом нашим Ісусом Христом була передана (traditam) повна влада (plenam potestatem) пасти, керувати й управляти (pascendi, regendi ac gubernandi) Католицькою Церквою”.
Щоб зробити досить (satisfacerent) для цього пастирського уряду (pastorali muneri), Наші попередники завжди віддавали невтомне зусилля, щоб спасительне вчення Христове було поширюване (propagaretur) в усіх народів землі, із однаковою турботою чували, щоб, де воно приймалося (recepta), (воно також) зберігалося незіпсутим і чистим (sincera et pura conservaretur). Тому єпископи всього світу, то окремі, то зібрані на синодах (in Synodis congregati), слідуючи (sequentes) довгому звичаю (longam … consuetudinem) Церков і формі древнього правила (antiquae regulae formam), приносили до цього Апостольського Престолу передусім ці небезпеки (pericula), котрі виринали в справах (negotiis) віри, щоб пошкодження (damna) віри полагоджувалися саме там, де віра не може зазнати послаблення (ubi fides non potest sentire defectum) .
А римські понтифіки, залежно від того, як радила умова часів і речей, то скликаючи (convocatis) Вселенські собори чи досліджуючи точку зору (explorata … sententia) розсіяної по світі Церкви, то через часткові (particulares) синоди, то застосовуючи інші допомоги (adhibitis auxiliis), котрі їм надавало в розпорядження божественне провидіння (divina suppeditabat providentia), визначали (definiverunt), щоб додержуватися (tenenda) цього, що вони з Божою допомогою пізнали (cognoverant) (як таке, що є) співзвучним (consentanea) із священними Писаннями та апостольськими переданнями.
Бо наслідникам Петра не був обіцяний Святий Дух, щоб вони його одкровенням виносили на світ нове вчення (ut eo revelante novam doctrinam patefacerent), а щоб із його підтримкою (eo assistente) вони свято зберігали та вірно викладали передане через апостолів одкровення чи довірене добро віри (traditam per Apostolos revelationem seu fidei depositum sancte custodirent et fideliter exponerent). Їхнє апостольське вчення бо прийняли та слідували (йому) всі преподобні отці та святі православні (orthodoxi) вчителі; якнайповніше знаючи, (що) цей престол святого Петра завжди залишається незменшеним від всякого блуду (ab omni semper errore illibatam permanere) згідно із божественою обітницею (pollicitationem) Господа Спасителя нашого, котра була зроблена князю його учнів: „Я молився за тебе, щоб не зменшилася твоя віра: і ти, коли ти одного разу навернувся, кріпи твоїх братів” (Лк 22,32).
Ця, отже, харизма істини й ніколи не зникаючої віри (veritatis et fidei numquam deficientis charisma) була Богом надана (collatum) Петрові та його наслідникам на цьому престолі, щоб вони здійснювали свій величний уряд для спасіння всіх, щоб все стадо Христове, через них відвернене від отруйної їжі блуду, живилося кормом небесного вчення, щоб, тримаючи на низькому рівні нагоду до (будь якої) схизми (sublata schismatis occasione), ціла Церква зберігалася єдиною, і оперта на її фундамент стійко трималася проти воріт пекла (suo fundamento innixa, firma adversus inferi portas consisteret).
А тому що саме в цей самий вік (aetate), в котрому чи (не) найбільше вимагається (requiritur) спасительна дієвість (efficacia) Апостольського уряду, знаходяться немало (таких), котрі поборюють (obtrectant) авторитет того, ми вважаємо, (що) є цілком необхідним (necessarium omnino), урочисто забезпечити (asserere) прерогативу (praerogativam), котру єдинородний Син Божий удостоїв пов’язати з найвищим пастирським урядом (cum summo pastorali officio coniungere).
Тому Ми, від початку християнсьої віри, вірно залишаючись у прийнятій традиції (traditioni a fidei christianae exordio perceptae fideliter inhaerendo), навчаємо (docemus) на славу Бога Спасителя нашого, піднесення (exaltationem) католицької релігії та спасіння християнських народів за згодою священного собору (sacro approbante Concilio) і визначаємо (definimus), (що наступне) є Богом об’явленою догмою (divinitus revelatum dogma esse):
Коли римський понтифік говорить із катедри (cum ex cathedra loquitur), тобто, коли він, виконуючи уряд пастиря і вчителя (pastoris et doctoris munere fungens) всіх християн задля свого верховного Апостольського авторитету (pro suprema sua Apostolica auctoritate) визначає вчення про віру чи мораль, (як таке, що) має дотримуватися усією Церквою (doctrinam de fide vel moribus ab universa Ecclesia tenendam definit), (то) через божественну підтримку (per assistentiam divinam), обіцяну йому в блаженному Петрі, діє ця непомильність (ea infallibilitate pollere), котрою божественний Відкупитель хотів (щоб) була наділена (або „озброєна” чи „оснащена”) його Церква при визначенні вчення про віру чи мораль (in definienda doctrina de fide vel moribus instructam esse voluit); і тому цього виду визначення римського понтифіка є незмінними із себе, а не із згоди Церкви (ideoque eiusmodi Romani Pontificis definitiones ex sese, non autem ex consensu Ecclesiae, irreformabiles esse).
(Canon - Анафематизм) А коли хтось наважиться заперечити (contradicere) цьому Нашому визначенню, що хай відверне Бог: хай буде анафема.

Аватар користувача
o.Mykil
старець
старець
Повідомлень: 3456
З нами з: 11 вересня 2008, 10:57
Звідки: Galicia
Контактна інформація:

Re: Глава Вселенської Церкви...

Повідомлення o.Mykil » 05 березня 2010, 20:00

Kaktus писав:Цитата з "Католицького Катехизму" відображає колишню теологію папства


А якщо брати біблійно? То що теперішній Вселенський Архиєрей в усний спосіб після смерті колишнього понтифіка Івана Павла II почав себе начебто більше називати саме єпископом Рима, ніж Папою, з метою покращення міжконфесійного діалогу, зокрема з різними Правосланими Церквами, але документально нічого не змінилося. Суть та сама, бо вона найперше базується на св. Писанні та Переданні Вселенської Христової Церкви, закорінившись міцно, не в людських планах, а саме у предвічному задумі Всевишнього у відношенні до Його святої Церкви. Імхо.
Востаннє редагувалось 06 березня 2010, 10:10 користувачем o.Mykil, всього редагувалось 1 раз.
Посадім любові квіти
На життєвій ниві:
Хоче всіх Господь зустріти
На шляху правдивім!

Аватар користувача
o.Mykil
старець
старець
Повідомлень: 3456
З нами з: 11 вересня 2008, 10:57
Звідки: Galicia
Контактна інформація:

Re: Примат Папи Римського і непомильність

Повідомлення o.Mykil » 06 березня 2010, 00:31

Перший Ватиканський Собор, як відомо, утвердив новий догмат про непогрішимість і непомильність Римського папи (справи віри-моралі). Цей догмат був проголошений у вигляді чотирьох канонів. Ось їх повне формулювання:

“1. Якщо хтось скаже, що блаженний апостол Петро не поставлений Господом Ісусом Христом князем всіх апостолів і видимим главою всієї Церкви, або ж, що він одержав прямо і безпосередньо від Спасителя нашого Ісуса Христа тільки першість честі, а не істинної і справжньої першості влади, то буде анафема.

2. Якщо хтось скаже, ніби не встановлено самим Спасителем нашим Ісусом Христом, тобто по Божественному праву, що блаженний Петро має в своїй першості над всією Церквою неперервних спадкоємців, або що римський першосвященик не є спадкоємець блаженного Петра, то буде анафема.

3. Якщо хтось скаже, що римський першосвященик має тільки повноваження нагляду, а не повну та вищу владу юрисдикції у Вселенській Церкві не тільки в справах, що відносяться до віри, але навіть і в тих, що відносяться до дисципліни і управління в Церкві; або що він має тільки частину, а не всю повноту цієї вищої влади; або що ця його влада не є ординарна і безпосередня, як на все і на кожну церкву, так і для всіх і для кожного пастиря і вірних, то буде анафема.

4. Вірно слідуючи переданню, прийнятому від початку християнської віри, ми вчимо і визначаємо, що нижченаведений догмат належить до істин Божого одкровення. Римський першосвященик, коли говорить з кафедри, тобто коли він, виступає як пастир і вчитель всіх християн силою вищого свого апостольського авторитету, то визначає вчення про віру, обов'язкове для всієї Церкви, послуговуючись поміччю Божою, обіцяною йому блаженством Петра, тією непогрішимістю, якою Блаженний Іскупитель, благоволивши, уповноважив Свою Церкву правом визначати вчення про віру і мораль; і, таким чином, те, що проголошено римським священиком, саме по собі, а не на підставі згоди Церкви, не підлягає зміні. Якщо ж хто зважиться суперечити цьому, то буде анафема”.
Посадім любові квіти
На життєвій ниві:
Хоче всіх Господь зустріти
На шляху правдивім!

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9679
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Глава Вселенської Церкви...

Повідомлення о.Олег » 08 березня 2010, 09:54

дуже прошу вживати більш коректні слова/вирази; не ображайте опонента
пане Романе: дуже прошу - відредагуйте своє повідомлення, якщо Ваша ласка
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
o.Mykil
старець
старець
Повідомлень: 3456
З нами з: 11 вересня 2008, 10:57
Звідки: Galicia
Контактна інформація:

Re: Глава Вселенської Церкви...

Повідомлення o.Mykil » 08 березня 2010, 10:00

Та й у правилах форуму начебто наголошується, щоб уникати жаргонних слів тощо... %)
Посадім любові квіти
На життєвій ниві:
Хоче всіх Господь зустріти
На шляху правдивім!

Аватар користувача
romanm
старець
старець
Повідомлень: 1986
З нами з: 17 березня 2009, 09:43

Re: Глава Вселенської Церкви...

Повідомлення romanm » 08 березня 2010, 16:53

o.Mykil писав:Та й у правилах форуму начебто наголошується, щоб уникати жаргонних слів тощо... %)


Отченьку! Змилуйтеся. Нісенітниця - Брєдятина. От і все. Які ж тут жаргонізми :oops: ?

Нісенітниця:бессмыслица, нелепость, несуразица, несуразность, вздор; небылица http://o-db.ru/ru/dictionary/ukrainian_ ... nicya.html


Бред
(лат. Delirium) — совокупность идей и представлений, умозаключение, возникшее не посредством обработки поступивших сведений и не корректируемое поступающими сведениями..... posting.php?mode=quote&f=3&p=18725

Чи Ви рахуєте що вищевказані дописи претендують ні іншу характеристику? Чи критика допису = критика особи?


Тепер ми достеменно знаємо, що св. Петро не був римським єпископом, а папу не визнавали главою всієї Церкви, а тільки єпископом Римської.....
пишучи це, дописувач вкурсі хоча би про прості речі?
1. Папа, якйого не називай,чи Папа,чи єпископ Риму,є і БУВ головою ВСЕЛЕНСЬКОЇ - усіх Церков, подобається це комусь чи ні. Для цього вистачило б хоча би прочитати висловлювання папських легатів на Халкедонському соборі, яке ми тут вже приводили. Це показує що Папа був єпископом тільки Римської Церкви? Тоді чому ж Імператор і патиріарх Кнст.прохають Папу надати привілеї імператорській столиці? Чому самі цього не зробили, якщо Папа взагалі не грає ніякої ролі?

2. ПЕРЛ про Петра, якого не було в РИмі. ПЕРЛ конкретний. Чи дописувач знає щосьпро дослідження Кумранського Євангелія від Марка 7Q5? Чи може дослідження Гуардуччі про залишки ап. Петра на Ватикані вже виявилися розкритиковані і показано повну історичну недійсність? Мовчу вже про Климента Олександрійського.

Ще раз, я не критикую ОСОБУ, бо я не ліпший. КРИТИКУЮ допис. ОТ і все.

Kaktus
постійний дописувач
постійний дописувач
Повідомлень: 183
З нами з: 05 березня 2010, 10:05

Re: Глава Вселенської Церкви...

Повідомлення Kaktus » 09 березня 2010, 10:38

А якщо брати біблійно? То що теперішній Вселенський Архиєрей в усний спосіб після смерті колишнього понтифіка Івана Павла II почав себе начебто більше називати саме єпископом Рима, ніж Папою, з метою покращення міжконфесійного діалогу, зокрема з різними Правосланими Церквами, але документально нічого не змінилося. Суть та сама, бо вона найперше базується на св. Писанні та Переданні Вселенської Христової Церкви, закорінившись міцно, не в людських планах, а саме у предвічному задумі Всевишнього у відношенні до Його святої Церкви.


По-перше, "папа" є титулом не тільки римського єпископа, а принаймні ще й александрійського. Тому називання себе папою ще нічого не означає - воно не містить претензії на примат. По-друге, сьогоднішнє вчення про примат, сформульоване 1-им Ватиканським собором 1870 р., явно не відповідає Біблії та Переданню. Адже в НЗ немає ні слова ні про непомильність, ні про юрисдикційний примат папи, а твори отців Церкви показують, що біблійні місця, які пізніше були інтерпретовані на Заході тенденційно, первісно інтерпретувалися отцями Церкви в іншому значенні. Яка мова може бути про непомильність римського єпископа, якщо папа Гонорій був засуджений 6-им Вселенським собором, бо він "не очистив цю апостольську Церкву вченням апостольського передання (qui hanc apostolicam Ecclesiam non apostolicae traditionis doctrina lustravit), а намагався, несвятою зрадою зруйнувати непорочну віру (sed profana proditione immaculatam fidem subvertere conatus est)" ? І хто може ще вірувати в юрисдикційний примат після того, як 5-ий Вселенський собор прийняв свої рішення без участі впертого папи ВІґілія, а імператор Юстиніан ледве змусив його прийняти рішення Вселенського Собору, котрі й тепер є чинними ?

Kaktus
постійний дописувач
постійний дописувач
Повідомлень: 183
З нами з: 05 березня 2010, 10:05

Re: Глава Вселенської Церкви...

Повідомлення Kaktus » 09 березня 2010, 10:50

1. Папа, якйого не називай,чи Папа,чи єпископ Риму,є і БУВ головою ВСЕЛЕНСЬКОЇ - усіх Церков, подобається це комусь чи ні. Для цього вистачило б хоча би прочитати висловлювання папських легатів на Халкедонському соборі, яке ми тут вже приводили. Це показує що Папа був єпископом тільки Римської Церкви? Тоді чому ж Імператор і патиріарх Кнст.прохають Папу надати привілеї імператорській столиці? Чому самі цього не зробили, якщо Папа взагалі не грає ніякої ролі?

2. ПЕРЛ про Петра, якого не було в РИмі. ПЕРЛ конкретний. Чи дописувач знає щосьпро дослідження Кумранського Євангелія від Марка 7Q5? Чи може дослідження Гуардуччі про залишки ап. Петра на Ватикані вже виявилися розкритиковані і показано повну історичну недійсність? Мовчу вже про Климента Олександрійського.


Голова Церкви є один, і це - Христос, а не папа, бо інакше Церква була б двоголовим чудовиськом. Висловлювання легатів на Халкидонському соборі відображають римські претензії, а не еклезіологічну реальність тих часів. Як би імератор і патріарх не "просили" папу, а 28-ий канон собор прийняв усе-таки сам, усупереч волі папи й легатів - MOD: двозначна приказка, яка може означати неповагу до Католицької Церкви, видалена модератором. Дописувачу Kaktus виноситься попередження.
Перебування св. Петра в Римі ніхто й не заперечує, це - давно доведена істина.

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9679
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Глава Вселенської Церкви...

Повідомлення о.Олег » 09 березня 2010, 12:07

Слава Ісусу Христу!
Kaktus писав: Голова Церкви є один, і це - Христос, а не папа, бо інакше Церква була б двоголовим чудовиськом.

Голова Церкви Христос. Папа не претендує на місце Глави Церкви - Христа чи на рівність Христу. Небезпеки двоголівства немає
Kaktus писав: Висловлювання легатів на Халкидонському соборі відображають римські претензії, а не еклезіологічну реальність тих часів. Як би імератор і патріарх не "просили" папу, а 28-ий канон собор прийняв усе-таки сам, усупереч волі папи й легатів - MOD: двозначна приказка, яка може означати неповагу до Католицької Церкви видалена модератором. Дописувачу Kaktus виноситься попередження.

навпаки: прийняття 28-го канону якраз і суперечить еклезіології тих часів. Навіть, якщо не брати до уваги Папу.
Kaktus писав:Перебування св. Петра в Римі ніхто й не заперечує, це - давно доведена істина.

йшлося не проце, наскільки розумію, а про потребу пояснити Ваше твердження: "Тепер ми достеменно знаємо, що св. Петро не був римським єпископом, а папу не визнавали главою всієї Церкви, а тільки єпископом Римської, першим серед рівних, який мав першість честі." Прошу не зводити питання до кепкування над опонентом.
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
ієром. Діонисій
постійний дописувач
постійний дописувач
Повідомлень: 220
З нами з: 16 вересня 2009, 11:50
Звідки: Львів -- Рим

Re: Глава Вселенської Церкви...

Повідомлення ієром. Діонисій » 10 березня 2010, 09:58

Kaktus писав: Яка мова може бути про непомильність римського єпископа...

Можливо п. Кактусу потрібно вже дати попередження за нехтування правилами форуму, зокрема 2,20?

ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву «Світло народів»
25. <…> «Силою свого уряду втішається непомильністю Римський Архиєрей, Голова колегії єпископів, коли, як найвищий пастир і учитель всіх християн, що утверджує братів своїх у вірі (пор. Лк 22,32), проголошує науку про віру і мораль остаточним актом. Тим то його вирішення самі з себе, а не тільки за згодою Церкви, є слушно незмінні, тому що вони були проголошені під натхненням Святого Духа, обіцяним йому в святому Петрі; тому жодне з них не потребує якогось потвердження від інших, та не дозволяє на жодний відклик до іншого суду. Тоді бо Римський Архиєрей навчає не як приватна особа, але як найвищий учитель цілої Церкви, в якому зокрема є дар непомильности самої Церкви, викладає і зберігає науку католицької віри...»

Кодекс канонів Східних Церков, Рим 1993
Кан. 597 — § 1. Непомильністю у навчанні відзначається з огляду на свій уряд Римський Архієрей, коли, як найвищий Пастир і Учитель усіх вірних, до якого належить утверджувати своїх братів у вірі, в остаточний спосіб проголошує науку, яка стає обов’язковою у справах віри і звичаїв.
§ 2. Непомильністю у навчанні відзначається також Колегія Єпископів, коли Єпископи виконують учительський уряд зібрані на Вселенському Соборі; вони як учителі й судді віри і звичаїв проголошують в остаточний спосіб для всієї Церкви науку, якої слід дотримуватись у справах віри і звичаїв, або коли, розпорошені по світу, зберігаючи зв’язок спільности між собою і наступником святого Петра, навчаючи разом з цим же Римським Архієреєм автентично в справах віри і звичаїв, виражають одностайність у тому, що щось треба прийняти як остаточно зобов’язуюче.
§ 3. Тільки тоді слід вважати якусь науку за непомильно визначену, коли це виразно стверджено.


Повернутись до “Богослов'я”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість