Що таке гріх?

обговорення богословських думок, питань богословської освіти

Модератори: Just_me, Artur, ihor

Аватар користувача
romanm
старець
старець
Повідомлень: 1986
З нами з: 17 березня 2009, 09:43

Re: Що таке гріх?

Повідомлення romanm » 22 жовтня 2011, 11:53

Шановний, є два нюанси:
1) Поясніть це все вашим Отцям схоластики - це вони а не я видумали первородну праведність і висказались що вона не належала природі людини.

А тепер прочитайте ще раз що ви написали: "дари які ми називаємо наднатуральними і є її частиною (природи)", тобто це звучить так: дари, які ми називаємо наднатуральними і є натуральними. Я якось так не успіваю за вашим польотом думок. Ви для таких кволих напишіть, будь ласка, яким чином можливо щоб певні ознаки були одночасно і наднатуральними і натуральними? Бо якщо вони є натуральними, то вже не можуть називатись наднатуральними, бо входять як частина, в саму натуру. А якщо вони наднатуральні, то вони по смислу слова вони не входять в природу людини і не є натуральними.

Ще щодо св. Томи, він формулює доктрину, яку і до сьогодні слідуємо, згідно якої Адам отримує безпосередньо, разом з цілісністю натури, первородну святість , яка є початком і фундаментом усіх наднатуральних дарів. Тома базується на фразі св. Августина щодо Ангелів: «(Deus) simul iis et condens naturam et largiens gratiam» (Civ. 12,9,2). Значить, згідно св. Томи, первородна праведність находиться в cущності - субстанції душі а потім у волі. (S. th. I, 100, 1 ad 2; De malo 4,2; S. th. 1-2, 83,2 c. et ad 2; 83,3). Про собор ми вже говорили як він формулює це.

Думаю відповів опираючись на прямі цитати. Бачимо, ще раз "професійність".
Востаннє редагувалось 22 жовтня 2011, 13:22 користувачем romanm, всього редагувалось 2 разів.

Аватар користувача
romanm
старець
старець
Повідомлень: 1986
З нами з: 17 березня 2009, 09:43

Re: Що таке гріх?

Повідомлення romanm » 22 жовтня 2011, 12:55

Так ось натура людини не є матеріальна натура. Людина своєю природою є двохчасна - складається з тіла і душі. Душа не є матеріальним, а духовним поняттям і відноситься до духовного світу, тому уточнення про людину що її натура = матеріальна натура... добре не продовжую. Далі розум ніколи не розглядався, наскільки я знаю як матеріальна ознака. Тому призиваю вас: думайте що пишете. Відверто кажу що мені було б набагато приємніше з вами спілкуватись якби ви не робили стільки помилок в поняттях.

1) натура людини = матеріальна натура
Належитьдо теперішньої натури. Яка має тільки натуральні дари.
Пояснюю що значить "натуральне"для людини: те, що належить її сотвореній натурі. І так як тіло і душа являються двома частинами які уособлюють(будують) людську натуру, то "натуральне" належить як до духовного так тілесного буття людини. Також, натуральним, є ефекти сотворенної натури і інструменти через які доходимо до своїх цілей, дякуючи яким людська натура підтримується у своєму існуванні.
Вважаємо натуральне все те, що являється частиною натури, або виходить з початків натури, і знаходиться в самій натурі, тому, що без цього вона була би не докінчена і не досконала.
«Deus ipse est conditor et ordinator naturae» (S. Tommaso, De potent. 1,3 ad 1).
Розум і душа розглядаються як частини людської натури, яка, людина,знаходиться в матеріяльному світі.
Востаннє редагувалось 22 жовтня 2011, 17:25 користувачем romanm, всього редагувалось 3 разів.

Аватар користувача
romanm
старець
старець
Повідомлень: 1986
З нами з: 17 березня 2009, 09:43

Re: Що таке гріх?

Повідомлення romanm » 22 жовтня 2011, 13:17

Та й далі не ліпше... Бог забрав те, що було даровано і було частиною її натури. Яку частину натури забрав Бог? Чи ви вже забули що ця праведність це стан, а не властивості натури. Згадався мені брат, який в дитинстві жартував про людей не обезображених інтелектом і хотів було вже написати їдкий жарт, але ледве втримався. Будь ласка, не провокуйте мене так жорстоко. Я ж не є таким злим, чи цинічним, чи поганим - і наскільки сили дозволяють стараюсь стати кращим, але деколи провокації бувають дуже сильними. Зрозумійте дар і частина природи - різні речі.

3) покажіть, яким чином дар переходить із наднатурального порядку до порядку натурального. Тобто покажіть яким чином дари, які не належать природі людини, можуть стати частиною її природи


По перше дар і частина природи не є різні речі.Бо все дане Богом.
Як натуральне отримує наднатуральне? Теологи це називають «potentia oboedientialis». Наднатуральне перевищує усі вимоги і всі можливості натури. Це не значить, що ми розуміємо наднатуральне як протиставлення натуральному. Єднання цих двох натур не протирічиться і не є антинатуральним . Навпаки, натура має в собі можливість отримати наднатуральне (potentia oboedientialis).
В кожному творінні є можливість отримати активну чи пасивну силу (потенціа) . І з цих двох можливостей , потенцій, маємо її натуральну активність. Більше того, творіння, увідношенні до Бога має «potentia oboedientialis»(послух), через яку Бог діє в людині, перевищуючи людські можливості, і людина слухаючись Бога, перевищує свою натуру. Св. Августин, De Gen. ad litt. 9, 17, Тома Аквінський, S. th. III, 11, 1.

Пишіть їдкі жарти тим тупим, які Вас навчили про К.теологію.

Аватар користувача
andrey s.
старець
старець
Повідомлень: 2624
З нами з: 13 січня 2011, 19:40
Звідки: м.ІВАНО-ФРАНКІВСЬК
Контактна інформація:

Re: Що таке гріх?

Повідомлення andrey s. » 22 жовтня 2011, 14:25

romanm писав:
Шановний, є два нюанси:
1) Поясніть це все вашим Отцям схоластики - це вони а не я видумали первородну праведність і висказались що вона не належала природі людини.

А тепер прочитайте ще раз що ви написали: "дари які ми називаємо наднатуральними і є її частиною (природи)", тобто це звучить так: дари, які ми називаємо наднатуральними і є натуральними. Я якось так не успіваю за вашим польотом думок. Ви для таких кволих напишіть, будь ласка, яким чином можливо щоб певні ознаки були одночасно і наднатуральними і натуральними? Бо якщо вони є натуральними, то вже не можуть називатись наднатуральними, бо входять як частина, в саму натуру. А якщо вони наднатуральні, то вони по смислу слова вони не входять в природу людини і не є натуральними.

Ще щодо св. Томи, він формулює доктрину, яку і до сьогодні слідуємо, згідно якої Адам отримує безпосередньо, разом з цілісністю натури, первородну святість , яка є початком і фундаментом усіх наднатуральних дарів. Тома базується на фразі св. Августина щодо Ангелів: «(Deus) simul iis et condens naturam et largiens gratiam» (Civ. 12,9,2). Значить, згідно св. Томи, первородна праведність находиться в cущності - субстанції душі а потім у волі. (S. th. I, 100, 1 ad 2; De malo 4,2; S. th. 1-2, 83,2 c. et ad 2; 83,3). Про собор ми вже говорили як він формулює це..

Ну це я тільки раз процитував п.Олександра, тобто буду намагатись того не робити, бо нема кому відповідати. :pardon: (бо може у нього погане враження скластись)
Так, я теж думаю, що це перегиб, з тими натуральними і наднатуральними. Тобто сама спроба це зрозуміти є провальною, по точкою відліку у цих роздумах є наша природа тепер. Рахую то помилковим підходом. Тай ми не знаємо про свою природу всього.
От як приклад: В нашій природі скільки всього закладено, що ого-го. І скільки ще всякого відкриється у нашій природі....доречі, кажуть, що це не носить якись винятковий характер, а властиво всім людям. Просто от, людина намагається відкрити це у собі без допомоги Бога.... ну це вже інше....

І коли я помозгував над тим станом "первородна праведність", то ахнув...Це справді поступ Богословскої думки, і дуууже багато у мене стало на свої місця, коли трошки пошурупав. І є помилкою, розглядати це як дар, в контексті визначення Дар.
І коли Адам позбавив себе можливості перебування у цьому стані, наслідком якого було купу всього решта, то він справді змінився, змінилась звісно не у моментальному значені(хоча у чомусь можливо і моментально). І якщо припустити, що деякі речі(дари), чи навіть Подоба(але у нас, хоча і у Адама теж) не є сталими, тобто мають властивість розвиватися, бо сам термін, "уподібнитись" є розтягнутим у часі, то можна сказати, що після гріха, це був початок занепаду якихось властивостей природи Адама.
Але то все відносне. і так, можна сказати, що деякі наднатуральні(звісно "наднатуральні у суто нашому сприйнятті, а не Адамовому) Дари, були натуральними, а навіть і є.

Тут потрібно постаратись уловити, чому саме так:
20. Тоді Адам дав своїй жінці ім'я Ева, бо вона була мати всіх живих.

21. Та й зробив Господь Бог Адамові та його жінці одежу з шкури і одягнув їх.

22. І сказав Господь Бог: "Оце чоловік став, як один з нас, знаючи добро і зло. Тож тепер, аби лишень він не простяг своєї руки й не взяв ще й з дерева життя, а з'ївши, не став жити повіки!"

23. Тому вислав його Господь Бог з Едемського саду порати землю, що з неї був він узятий.

24. І вигнав він Адама й поставив від сходу до Едемського саду херувима з полум'яним миготливим мечем, щоб стерегти дорогу до дерева життя.
.................
Ага..і ще от це...:
27. І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх.

Ми якось постійно за Адама, а жінка десь губиться. На мій погляд, потрібно прослідкувати те розділення. І взагалі, всі розділення діти того розділу. Розділилось усе. Чи для Адама душа і тіло розглядались окремо..Звичайно ні. А що природне і надприродне, то тим паче.
І вже після того розділення, всі ті Дари, які скеровують людину в цілому до Бога, справді можна назвати надприродніми. Бо самої природи людини( у теперішньому розумінні) не існувало, саме природа ллюдини утворилась після вкушання, як ми її розумієм сьогодні. То як??? всетаки не постраждала. Наше завдання, зробити те надприроднє -природнім. Образ- Подобою. Щоб не було тих розділів.
16. А жінці сказав: "Помножу вельми болі твої і твою вагітність, в болях будеш народжувати дітей. І тягти буде тебе до твого чоловіка, а він буде панувати над тобою."

Адам не тільки щось там втратив, а й був розділений у своїй цілісній природі. Вже не кажучи, що у змія теж було потомство.(то образно, но і не зовсім, но не в тему).
І цю історію Адама можна прослідкувати в подальшому в С.П..
Дякую..(хоч майже ніц і не сказав, но як можу)
З повагою ПРОСТО андрій!!! УГКЦ

Аватар користувача
andrey s.
старець
старець
Повідомлень: 2624
З нами з: 13 січня 2011, 19:40
Звідки: м.ІВАНО-ФРАНКІВСЬК
Контактна інформація:

Re: Що таке гріх?

Повідомлення andrey s. » 22 жовтня 2011, 14:25

Неможу видаляти повідомлення. :pardon:
Востаннє редагувалось 22 жовтня 2011, 22:58 користувачем andrey s., всього редагувалось 1 раз.
З повагою ПРОСТО андрій!!! УГКЦ

Аватар користувача
romanm
старець
старець
Повідомлень: 1986
З нами з: 17 березня 2009, 09:43

Re: Що таке гріх?

Повідомлення romanm » 22 жовтня 2011, 14:55

Бачите, ніякого перегину не бачу. Бо все почалося з того:
Тому я і стверджую що папа, як власне і вся Католицька Церква так вчить. Власне це ставить підсумок що гріх не міняє сил душевних,

Сессия V (июнь 1546), 5 канон. Тридентійський собор.

1. Если кто не признает, что первый человек, Адам, когда он преступил заповедь Бога в Раю, немедленно утратил святость и праведность, в которых от был утвержден; и что он навлек через преступление этого уклонения, гнев и негодование Бога, а следовательно, смерть, которой Бог заранее угрожал ему, и, вместе со смертью, пленение под властью того, кто с тех пор обладал империей смерти, то есть, дьявола, и что весь Адам, через это преступление уклонения, изменился телом и душой к худшему; анафема да будет.

Аватар користувача
andrey s.
старець
старець
Повідомлень: 2624
З нами з: 13 січня 2011, 19:40
Звідки: м.ІВАНО-ФРАНКІВСЬК
Контактна інформація:

Re: Що таке гріх?

Повідомлення andrey s. » 22 жовтня 2011, 23:27

romanm писав:Бачите, ніякого перегину не бачу. Бо все почалося з того:
Тому я і стверджую що папа, як власне і вся Католицька Церква так вчить. Власне це ставить підсумок що гріх не міняє сил душевних,

Сессия V (июнь 1546), 5 канон. Тридентійський собор.

1. Если кто не признает, что первый человек, Адам, когда он преступил заповедь Бога в Раю, немедленно утратил святость и праведность, в которых от был утвержден; и что он навлек через преступление этого уклонения, гнев и негодование Бога, а следовательно, смерть, которой Бог заранее угрожал ему, и, вместе со смертью, пленение под властью того, кто с тех пор обладал империей смерти, то есть, дьявола, и что весь Адам, через это преступление уклонения, изменился телом и душой к худшему; анафема да будет.

Нууу. Анафена на мене не поширюється :D , бо я так не вважаю. Тай п. Олександр якось не підпадає. Бо Він скільки всього наговорив, але чесне слово, я так і не знаю як він сам думає з цього приводу. Так, дуже загально одного разу висловився, іто у тому я не побачив ніякої відмінності, тобто буквальної.
Просто розуміє все якось предвзято, і це думаю його обмежує. (ну насамперед я не хочу обговорювати відсутню людину на форумі, тобто вище забанену :) :oops: , просто хочу сказати, що Він толком і нічого не сказав, тому не поспішаймо з висновками. Все може змінитись, і хто зна, можливо п.Олександр повернеться і стане ревним Католиком, і буде з ревністю відстоювати Католицьке Богословя і всяке таке. Господь не збагненний, і змінює людей. А якщо і не Католиком стане, то хочаб чемнішим і стриманішим. ...ну добре...того і бажаю, нехай Господь скерує як потрібно..)

..........
А строгі отці були на Соборі, правда???? Я як прочитав вперше, то аж мурашки пішли. В такому більш Східному дусі, ніж у Західному.
Напевне єретики так дістали, що мусіли трішки жуті нагнати.. Страху Божого багато не буває.(як на мене :pardon: )
Така суцільна Ревність і без всяких ніжностей...ну..Собор є Собор..
З повагою ПРОСТО андрій!!! УГКЦ

Аватар користувача
Максим Борець
постійний дописувач
постійний дописувач
Повідомлень: 208
З нами з: 31 грудня 2011, 23:14

Надмірна надія/безнадійність на Боже милосердя

Повідомлення Максим Борець » 21 січня 2012, 22:06

В Катехизмі написано, що надмірна надія, як і безнадійність, на Боже милосердя - гріхи проти Святого Духа. З Біблії знаємо, що хула на Святого Духа-непрощенний гріх, тому, з метою зберегтися від гріха прошу пояснити - де ж різниця між просто надією і "надмірною"надією.

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9676
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Надмірна надія/безнадійність на Боже милосердя

Повідомлення о.Олег » 21 січня 2012, 22:36

Максим Борець писав:В Катехизмі написано, що надмірна надія, як і безнадійність, на Боже милосердя - гріхи проти Святого Духа. З Біблії знаємо, що хула на Святого Духа-непрощенний гріх, тому, з метою зберегтися від гріха прошу пояснити - де ж різниця між просто надією і "надмірною"надією.

якщо дуже коротко: "надмірна надія" - це коли людина свідомо, знаючи, планує зробити гріх, а тоді розкаятися "бо Бог Простить"; "безнадія" - це коли людина вчинила гріх (навідь найтяжчий), кається, але не вірить, що Бог може Простити.
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9676
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Надмірна надія/безнадійність на Боже милосердя

Повідомлення о.Олег » 21 січня 2012, 22:37

а краще не так коротко. Пропоную почитати Слугу Божого Андрея
КВІТЕНЬ
1 ... Коли християнин не знає віри, то й не знає дороги, якою має йти. А коли її не любить і не живе за її правилами, то хоч би й знав її, – вона для нього є мертвою; не є його провідником.
Хто не знає своєї віри, той є лише за іменем християнином, – а не перед Богом. Бо християнин – то людина, що своїм розумом виразно визнає як правду все те, що Христос об'явив, а св. Церква подає до вірування.
Порівняння: Св. Віра – то наче святий ланцюг, що в'яже християнина з Богом і до Нього його тягне...
Тому-то перша і найважливіша річ для християнина – знати свою віру. Та, на жаль, як багато є між Вами таких, що мало або й зовсім не знають своєї віри! Буває, що християнин і посивіє, – і вже над гробом стоїть, – а ще не знає навіть найважливіших правд Христової науки. Не знає нічого ні про свою душу, ні про вічне спасіння, ні про Божу ласку, що для спасіння обов'язково потрібна, – ні про гріх, що цю ласку проганяє з душі, ні про того Христа, що дає цю ласку та грішникові назад повертає її через Св. Сповідь і покуту. Отже, про те все не один християнин зовсім нічого-нічогісінько не знає! І як же не плакати над таким, коли видно, як він з дня на день вже зближається до гробу, а до спасіння – до вічного свого щастя – дійти не може! [З, 71-72].
2 Тож і неспокійні Ви, коли пригадаєте собі Божу науку, що Вас чекає; серця мусять стиснутися страхом, і сумління гризе, і неспокійно християнин перед собою дивиться, бо не знає, чи Бог прогніваний легко відпустить гріх і ласку свою поверне. Гріх, мої милі Браття, подібний до страшної хвороби, котра так довго кров псує і загрожує небезпекою для життя – як довго її ліками цілком із тіла не викинеш. А є й такі хвороби, що їх зверху не дуже знати. Кажуть, що як пес скажений християнина вкусить, то часом рана загоїться і чоловік видається цілком здоровим. Але їдь лишилася в крові. Часом і по довгому часі вийде наверх, і християнин тоді, як пес, казиться.
Гріх кожний подібний до такого вкушення скаженого пса, в якого їдь входить у кров. Не раз по грісі християнин і не думає про те, що зробив – а часом і тішиться з того. Але з гріха перейшла в його кров, у його душу страшна отрута, якої він спочатку і не відчуває. Не раз щойно по літах відіб'ється вона неблагословенням та Божою карою [3,228].
3 ...Божі дари зложені в нас, мов у глиняну посудину. Кожної днини може розбитися ця посудина через кожний наш тяжкий гріх. Бо досить одного тяжкого гріха, щоб втратити Божу благодать, а з Божою благодаттю тратиться ціле надприродне життя, і Боже синівство, і нагороду небесну, і всі Божі дари. Смертельний гріх – яке ж це нещастя душі, яка як безконечна втрата! Гріх – це люта, страшна смерть! Але є лік і на гріх. Це св. Таїнство Покаяння, а хто не може до Сповіді приступити, може очистити свою душу звершеним жалем за гріхи, себто жалем, що в душі родиться з любови до доброго Батька Небесного. І нам усім, чи ми добре сповідалися, чи ні, треба того орудника звершеного жалю, щоб упевненими бути у вічному спасінні навіть тоді, коли б, не дай Боже, хто з нас умирав без змоги прийняти св. Таїнства [1, 370].
4 Св. Яків відгукується гіркою й страшною іронією до чоловіка, що не живе з віри: "Ти віриш, що є один Бог; добре робиш, і чорти вірять і тремтять" (Як. 2,19). Здається, ніяким робом не можна допустити, щоб пояснити хіба тим, що ангельський розум з аргументів віри розуміє, що правда віри є правдою; і те природне розуміння, що є неначе прийняттям правди, св. Яків називає вірою. Його наука є у будь-якому разі кривавою іронією для людей, що мають віру, а не живуть за її приписами. Св. Яків називає таку віру чортівською вірою.
Вживаючи всіх богословських дистинкцій, можемо сказати, що якщо такий чоловік від хрещення виконував найменшу потрібну міру своїх обов'язків, себто не згрішив тяжким гріхом і не втратив благодати, дару хрещення, – його віра є ще жива, хоч і мало що проявляється зовнішніми ділами; мертвою назвемо її щойно після тяжкого гріха. Але мусимо визнати, що й перед тяжким гріхом вона була така слаба, що не втримала чоловіка на дорозі упадку; поки стала мертвою, була вже слабою вірою.
Може й Христос називав би мертвою таку слабу віру, що не проявляється ділами, коли і про віру Апостолів казав, що вона менша від гірчичного зерна, а слабість у вірі просто називав невірством [2,171].
5 Мені видається, що добрим образом гріха й того пробудження по грісі, можливого для тих, що в дорозі, мандрівників, себто нас усіх, що дорогою життя зближаємося до хвилини суду, образом тієї смерти й пробудження є летаргічний сон і пробудження з нього. Тому, щоб зробити собі зрозумілою цю хвилину, намагаймося вникнути у враження людини, що пробуджується з летаргічного сну [2, 234].
6 ... Становище грішника є у сто разів гірше.
Воно трохи подібне до становища засуджених на смерть, що їх на 24 години перед смертю замикали в підземній пивниці в присутності т. зв. залізної дівиці. В Нюрнберзі показують ще ту в'язницю і ту "eiserne Jungfrau". По 24 годинах відмикали залізну статую, вкладали в порожнє місце в ній засудженого на смерть і двері замикали. В тих дверях пробиті глибокі цвяхи, що вбивалися в тіло; в місце очей – найдовші. Стоячи перед смертю, дивитися, як вона наближається до чоловіка й стискає його залізними обіймами, переживати конання голодної смерти; переносити темряву підземного льоху чи домовини й брак повітря, що чоловіка душить, не знати, чи на момент смерти треба буде чекати кілька годин, чи, може, кілька днів; мати, може, якусь надію на порятунок, котра раз у раз виявляється облудною, – все те малює нам таку смерть, яка може бути найгірша і найстрашніша, яку лиш можна собі уявити [2, 235].
7 Ми знаємо, приміром, що кожний гріх чекає Божа кара, знаємо, що за один смертельний гріх Господь Бог карає вічним вогнем в пеклі. По сто разів ті правди повторюємо вірним і через те маємо спокусу думати, що в тих правдах вже нема для нас нічого нового. Знаємо їх для людей, а для себе самих – як часто не знаємо їх і не розуміємо; якби ми лиш ті одні правди в практиці розуміли, чи ж би ми так сповідалися і так плакали над собою, як не раз з посміхом шкодуємо і сповідаємося зі своїх гріхів [4, II т., 116].
8 Звичай сповідати людей, що лише на Пасху сповідаються, криє в собі небезпеку виробляти в сповідникові ліберальну совість. Бо навіть тоді, коли він старанно сповідає і ставить пенітентові усі обов'язкові питання, з природи речі мусить усі пробачні гріхи так судити, як коли б вони не мали ніякого значення! Таїнство Покаяння установлене для каяння з тяжких гріхів, отже повсякденні гріхи не є обов'язковою матерією сповіді. Але уважати їх за річ цілком байдужу і таку гадку хоч би й нехотячи піддати пенітентові – значило б виробляти в собі і в ньому ліберальну совість [4,1 т., 239].
9 ...В непостійності душі маємо приклад того, як під впливом пристрасти змінюється рішення розуму, очевидно – не без співучасти волі. Ми бачили, що трьома етапами, якими простує діло життєвої мудрости, є радите, судити й вирішувати. Супроти тих трьох діл мудрости є три хиби: поквапність – проти поради, нерозсудливість – проти суду, непостійність – проти рішення. Очевидно, нерозважне поступування може випливати зі всіх трьох вад разом [2, 379].
10 Надмірна віра в Божу поміч випливає з невпорядкованої власної любови, яка власного добра бажає без огляду на порядок віри й розуму. Така, на жаль, наша природа, що вважаємо за можливе для себе отримати від інших те, що в дійсності, в самій речі є неможливе. В грісі, яким чоловік очікує з Божих рук вічної слави без заслуги й прощення, без покаяння, проступає виразна гордість. Чоловік неначе так високо себе виставляє, що не вважає за можливе, щоб Бог його карав з причини його гріхів або щоб не допустив його до вічної слави, хоч би й без заслуг [2, 205].
11 Гріх надмірної віри в свої сили є меншим гріхом від надмірної віри в Божу поміч, бо тяжче грішить, хто Божу силу зменшує, ніж той, хто свою вивищує. Але надмірна віра в Божу поміч є меншим гріхом, ніж розпука, бо є більшою прикметою Бога прощати і бути милосердним, ніж карати. Прощати – це прикмета, що її Бог має неначе сам у собі. Милосердя – це прикмета Бога неначе в Собі самім, а карати належить до Бога з огляду на наші гріхи [2, 205].
12 Гріх розпуки є меншим гріхом від ненависти Бога або невірства. Ті два гріхи є проти Бога самого в Собі, а розпука є проти Бога, оскільки Він є нашим добром, себто оскільки ми стаємо учасниками Божого добра. До того противляться не теорії, правді того учасництва й того Божого добра, але якомусь партикулярному пристосуванню тієї правди. [2, 203-204].
13 А маєте ще й ту хибу, що свої гадки і свій спосіб бачення речей надто часто хочете накинути іншим, навіть часом засобами насильства і сліпого терору. Мало у Вас того, що давніші покоління називали толеранцією. То вже не твоя виключно, Українська Молоде, вада. Це течія загальносвітова, яка створила, з одного боку, фашизм і такий виразний у багатьох державах нахил до диктатури, а з другого боку – більшовизм. Такий по всьому світу дух повіяв, і Ви в цьому винні, що під впливом того подуву часом і найблагородніша думка любови Батьківщини і жертва за Батьківщину в'яне. Ми не знали того накидання своєї думки і своєї волі іншим. Чи ж ми робили помилку, думаючи, що жертви, які не є вільні, вартости не мають, не є жертвами? Чи ж ми помилялися, думаючи, що поза атмосферою свободи, добровільної власної волі, нема для людей ані добра, ані щастя, ані майбуття; або думаючи, що це знак слабкости людини, коли вона не може іншого переконати і мусить його аж змушувати? Чи гасла, що відбирають свободу, можуть свободу принести? [4,1 т., 359].
14 Кожний злочин патріотичний, чим більше може подобатися погано зрозумілому патріотизмові єсть спокусою, силою, котра бодай веде народ до такого стану, в котрім поняття добра і зла затираються, мішаються і заступаються взаємно. Дорогою тою, що низькому, погано зрозумілому і чуттєвому патріотизмові подобається, шириться зараза, що пожирає найліпші, бо найблагородніші народні сили [4,1 т, 425].
15 Нарід неморальний веде сам себе на певну загладу; нечистота і пияцтво є страшним фізичним самогубством, є раком, що з покоління в покоління переходить. Гріхи людей відбиваються часом ще в десятім поколінні безсилістю, затупленням розуму, різними хворобами [4, II т., 3].
16 Рівно ж неможливим є побут економічний, опертий на етиці, котру розуміють як справу приватну кожного або майже кожного зосібна; бо така етика є передовсім у кожного або майже у кожного різна, а тому не має досить сили для утримання рівноваги в суспільності [4, II т., 6].
17 Нехай майбутні покоління візьмуть в свої руки торгівлю і промисел, бо слабкою завжди є суспільність, що свого промислу не має; убогою суспільність, в котрій торгують чужинці [4, II т., 11].
18 Завжди будуть убогі, а їх число в наших часах побільшилось в незвичайний спосіб. Бо убогими не тільки є ті, що не мають ніякої спроможности забезпечити себе в непередбачених випадках недуги та старости; між ними є багато і молодих, які не можуть утримувати себе і родини працею, бо не можуть праці дістати, або праця буває так оплачувана, що при найліпшій волі та найсумліннішій праці не можуть утримати себе і родини. В таких часах мусить Церква пригадувати вірним принципи християнської праведности. Згідно з тими принципами, дочасні земні добра, які Боже Провидіння дає людям, можуть бути і є власністю тих, що їх набули законним шляхом і є перед правом їх власниками. А від права власності і посідання треба відрізнити уживання тих дібр. Щодо уживання, вони мають служити не тільки йому – власникові, але й тим, яким можуть власники помагати [4,1 т., 250].
19 Багатство обіцяє щастя, а часто дає нещастя – обіцяє життя, а дає смерть. Обман є в тому, що багатство видається невинним, видається добром, а веде в гріх, заплата ж гріха – смерть. Обман є в тому, що добра цього світу є тільки засобом, а видаються метою. Обман є в тому, що багатство побуджує похоті та заспокоєння їх подає як добро, мету. Обман є в тому, що подає теперішнє, минуще життя як властиве життя чоловіка, хоч ми нічого не внесли на цей світ, тож і нічого не можемо винести (І Тим. 6, 7). Бо як чоловік вийшов нагим із лона своєї матері, так само нагим відійде і нічого зі собою не може забрати (Екл. 5,14). Обман є в тому, що обіцяє поміч у житті, а є перешкодою в житті. Бо життя є нічим іншим, як лише приготуванням до вічности [2,399].
20 Як далеко може сягати та тілесність, що є перешкодою у пізнанні Божих правд, Апостол не каже, але здається, що мусить далеко сягати, коли перешкодою до повнішого розуміння Христової науки була для Апостолів сама присутність Спасителя у людському тілі... "Ви не можете тепер знести,... ліпше, щоб Я пішов" (Йо. 16, 7; 16,12). Страва, якої початківці не можуть знести, є "наукою Духа" (І Кор. 2,13). Вона і дається щойно духовним і робить людину духовною. Доки люди її ще не розуміють, доти вони є малолітніми в Христі й тілесними, хоч вірними. Ці дві назви мають в Апостола одне значення (ІКор.З,1)[2,442].
21 Надія є причиною безнастанної радости вірних: "Зрадується серце моє Твоїм спасенням, співатиму Єгові, що вчинив мені добро. Співатиму при гуслях імені Найвищого" (Пс. 12,6); є загальною надією тих, що радуються: "Радійте надією, в горі бувайте терплячими, перебувайте в молитві" (Рим, 12,12) [2,197].
22 І не дивота! Навернення чоловіка до Бога, покаяння навіть з гріхів малих – се діло не людське, а Боже. Але Бог ласку свою не дає нам в іншій формі, як лиш в формі добрих гадок і доброї волі: для того треба нам напружити всі свої сили, щоб з тою ласкою Божою співдіяти. "Бог не хоче смерті грішника, але його навернення і життя" [4, II т., 115].
23 Як небо далеке від землі, так далеко невіруючому до віруючого. Віруючий перевищує людську природу на ціле небо. Очевидно – віруючий, що має живу й сильну віру (Йо. 3,16; 6, 35; 6,47). Лише така віра дає вічне життя, лише така віра спасає (Як. 2,14-15), лише така віра переводить зі смерти в життя, лише така віра дає "владу стати Божими синами" (Йо. 1,12) [2,175].
24 Любов тим освячує душу, що надає її волі напрям до Бога як до найвищої цілі. Тому вона вже сама, себто й без дійсного прийняття Таїнств хрещення чи покаяння, вводить у душу Божу благодать і освячує її. Як ми це вище бачили, причиною, чому сам акт любови може перед Таїнствами освятити душу, є те, що в тім акті є включене (implicite) бажання прийняти Таїнство, хоч воно й невисловлене (explicite) [2,265].
25 Божі обітниці стверджені так, що кожний має достатні причини "проти надії надіятися" (Рим. 4,18), як це робив Авраам, прийнявши першу найзагальнішу Божу обітницю, дану цілому людству: Божа благодать, завдаток Божих обітниць, так щедро проливається на людей, що св. Павло міг сказати: "Коли за переступ одного померло багато, то тим більш благодать Божа й дар через благодать однієї Людини, Ісуса Христа, щедро спливли на багатьох" (Рим. 5, 15-16). До тієї надмірности ласки й дару, що не стоїть у жодному порівнянні з величиною прогріхів, Ап. Павло вертає кілька разів: "Де помножився гріх, надмірною стала ласка" (Рим. 5,20) [2,199].
26 Конаючи на хресті, Христос доручив нас Своїй Пресвятій Матері, дав нам її за матір. Вона й тепер з неба як найліпша Мама опікується, молиться, вступається за нас і має до нас любов правдивої матері. Яке це щастя для нас бідних грішників на цьому світі – Пресвяту Пречисту Богородицю називати своєю Матір'ю, прибігати до Неї в кожній потребі, як дитина до матері, знати і пам'ятати про те, що Вона як найліпша Мати дбає про нас і нами опікується! Будьте, Мої Дорогі, горді з того, що ви є дітьми Пречистої Діви Марії! [1, 370].
27 Хто звик дивитися на Бога-Чоловіка, розп'ятого на хресті за людей, – хто кожного дня немов оглядає, як Кров Його ллється з хреста, той мимоволі переймається любов'ю ближнього. А розмовляючи в молитві з Христом та розважаючи Його науку і приклад Його життя, християнин засвоює Його спосіб бачення речей. Тим чином стає подібним до Нього, – а тим самим вчиться від Нього любити людей.
Учиться з любов'ю дивитися на світ, бо на першому місці бачить у житті Христа і Його науку – чоловіколюбіє [4, II т., 54].
28 Молитва, яка щодня пригадує нам, що ми без Божої благодати нічого доброго не можемо зробити, та пригадує, чим є ці добрі діла, якими має бути переповнене наше життя. Вона вчить бажати цієї Божої ласки; і цієї Божої ласки просити є знаменитою школою життя і школою молитви; є неначе щоденним приготуванням апостольського слова: "Хто думає, що стоїть, нехай уважає, щоб не впасти" (І Коринт. X, 12); є наукою покори – скарбниці всіх чеснот; є джерелом Божої благодати і прямо дверима до неба [2, 97-98].
29 У трагічній, переломній хвилині нашого існування мусить весь наш нарід приєднатися до вияву Духовенства і разом з нами посвятити соборно Пречистій Матері Марії себе, міста і села, свої хати і родини, свої безсмертні душі і терплячі, страждущі тіла, свої діти, свої школи і праці, своє потомство, ще не народжене, як і своє добро матеріальне, ґрунти, сади, чи які-небудь інші посілості. І треба, щоб це зробили наші вірні не з понуки своїх душпастирів і не з послуху до них, але свідомо і добровільно, власним рішенням і власною волею [1,363-364].
30 По всіх церквах починаються саме Марійські щоденні Богослуження, що триватимуть цілий місяць травень. Всевишньому Богові слава, що дав нам діждатися Великодних Свят, Світлого Тижня, П'ятдесятниці і тих Богослужень, в яких серед болю і терпіння прибігаємо просити помочі у нашої Матері Марії [1,92].

ТРАВЕНЬ
1 Люди, що по гріхах навернулися до Бога і стали з грішників святими, не раз ціле життя покутували в пості й молитві, щоб цей борг дочасної кари Господові Богові сплатити. Були такі Божі Угодники, що у сто разів більше покутували, як того треба було. Так сплатили вони Богові і більше боргів, як завинили. Правда, ще й тепер бувають поміж людьми такі, що покаянням і поправою життя самі собі сплачують свої борги; але і те правда, що таких тепер дуже мало на світі. Треба великої Божої любови і дуже гарячого покаяння, щоб хтось знайшов таку ласку в Господа Бога [3,246].
2 Життя, згідне з Євангелієм, – це надприродне життя Божої благо дати; це життя Божої любові і жертви для Бога, – це життя, в якому людина шукає і прямує до святості [5, 209].
3 Віра в душі – це щось велике, могутнє, чинне, сказати б – рухливе, що чоловіка пориває до великих діл, до великих жертв, до великих гадок, це щось таке, що чоловіка так відділяє від усіх, котрі віри не мають, що між ними є безконечні, сказати б, прірви й віддаль незмірима. І як же може бути йнакше? Хто вірить у Христа, "має вічне життя" (Йо. 6,47). "Хто Мого слова слухає, – каже Христос, – і вірить в Того, що Мене післав, має вічне життя і на суд не йде, але перейшов із смерти в життя" (Йо. 5, 24). Життя тих, що віри не мають, є переходом з життя у смерть.
"Віра – це послух правді" (Гал. 3,1), віруючий "знає, кому повірив" (II Тим. 1, 2), знає "до чого іде і як має вірою ходити" (II Кор. 5, 7) [2,175].
4 У визначенні Тридентського Собору Про виправдання св. Церква вчить, що віра є першою умовою виправдання. Св. Собор говорить про віру, що ще не довела до Божої благодати, отже про віру, що її називаємо мертвою. Щойно в хрещенні вливає Бог у душу чесноту віри й любови разом з надприродною освятливою благодаттю. Перед тою хвилиною у тих, що мають бути виправдані, нема чесноти віри, себто в їх душах є менше, ніж у душах грішників, що вірують. У них є лише акт віри, тільки гадка, що можна й що треба вірити, та минуще світло дійсної благодати. Але й те світло може деколи могутньою силою видобути грішника з маси погибелі, деколи може вирятувати його зі смерти гріха. Тому акти такої віри називаємо спасительними актами. Вони не мають заслуги, не є заслуговуючими, бо до заслуги треба Божої любови й Божої благодати, але є спасительними, бо ведуть до спасення, і є надприродними, бо походять з надприродної дійсної Божої благодати.
Мертва віра є могутнім і великим Божим даром, а все-таки вона так зв'язана людськими пристрастями, злими звичаями й гріхами, які можуть до безконечности множитися й можуть до безконечности ставити чимраз більші й гірші перепони дії віри. Так то, з огляду на людську душу й на духовні сили чоловіка, мертва віра є ще надзвичайно слабка [2,170].
5 У хвилинах перед сповіддю і в сповіді, а може, ще сьогодні рано мені видавалося, що буде можливо так жити, як бажалося – по-християнськи. А коли на мене вдарила хвиля життя з усім тим, що приносить, і болів, і розкошів, і відрази, й спокусливої цікавости, вона мене з ніг звалила, як мале немовля, і ось лежу в грісі. Чи то гріх тяжкий? Те, що трапилося передвчора і вчора – та нетерплячість, те забоження (Під "забоженням" "забожитись" наші люди розуміють рід самопроклбону (неповажного!): "бігме" чи "скарай мене, Господи" (або "скар ня, Боже!") або рід дрібної присяги: "присєй Богу" ("присягаю Богу"), те прикре слово, неуваги на молитві, те опущення молитви, – все це було, може, лиш дрібними гріхами, хоч хто ж те знає, але те, що сьогодні трапилося, – це вже найвиразніше, свідоме й добровільне переступлення Божої заповіді в тяжкій речі. І коли сьогодні думаю про те, що завтра треба мені обов'язково до церкви піти, бо ж це день святий, заглядаючи в серце – бачу, що будова християнської праведности розбита в порох; я наново стою над руїною [2, 224].
6 Але й після виправдання, хоч уже злучена з Божою любов'ю, віра в душі, очевидно, віра, що, за наукою Ісуса Христа, навіть у найменшій мірі, "гірчичного зеренця" (Лук. 17, 6), дає чоловікові неначе всемогутню силу, повинна була йому дати силу утримання в добрім. Це менша річ – утриматися в добрім, ніж переносити гори, й тому, якщо грішник не знаходив у вірі сил до боротьби зі спокусами й утримання в Божій благодаті, то, певно, мав віру хоч ще й живу, але без порівняння меншу від найменшого зеренця гірчиці. Таку віру можна би назвати й мертвою, й не знати, чи св. Яків не був би її назвав мертвою, бо для нього мертва віра – без діл. Мабуть, такою була віра нашого грішника, хоч ще й перед падінням [2,171].
7 Правда, суто теоретична, приміром, якась теза математика, раз пізнана відразу, стає нам ясною; вже не треба себе самих переконувати, що так єсть; правда практична, моральна, що має сягати своїм застосуванням в кожне діло нашого життя, хоч в теорії добре знана, може для нас на практиці бути дуже неясною. Відтак треба роздумування, глибокого замислення над тими правдами, щоб їх впровадити зі сфери теорії в актуальне коло наших діл [4, II т., 115].
8 В усіх людських справах, в мистецтві, науці, ремеслі чи в якій-небудь професійній праці, той, що лише "менше-більше" зберігає ретельність, точність, є партачем у кожній роботі. А що варта робота партача, коли його діло є і тонше, і трудніше, ніж діло адвоката, лікаря, хірурга чи окуліста! А таким є сповідник-душпастир чи катихит і проповідник з ліберальною совістю [4, Іт., 242].
9 Небезпека в тому, що, звикаючи до того мінімуму праведности, християнин пристосовує його до себе самого, буде від себе вимагати тільки тієї міри. Не тут місце доводити, що з такими поглядами на стан і потреби своєї душі християнин наражається на практиці й того мінімуму не досягнути... й тому не можемо ніяким способом обмежуватися мінімумом, мусимо мати на оцю цілість і звертати увагу, може, передовсім на велич і красу Божої науки [2,132].
10 Очевидно, недбалість може бути гріхом тяжким, а може бути лише гріхом легким. Якщо чоловік з недбалости упускає щось, що належить до необхідности спасення – чи то якийсь учинок чи якусь обставину, – занедбання буде гріхом тяжким. Так само, коли з недбальства акт волі є такий слабий у речах, що стосуються Бога, що відступає цілком від Божої любови, – така недбалість є гріхом тяжким, особливо тоді, коли є легковаження того, що стосується Бога. Але недбалість може бути тільки гріхом повсякденним, коли чоловік занедбує якийсь учинок або якусь обставину, що не є обов'язкова для спасення, і робить те не з погорди, не з легковаження, а тільки з браку ревности – не з браку любови до Бога, але з браку ревности любови до Бога. Той брак буде мати за причину якесь дрібне захоплення, якийсь повсякденний гріх [2, 380].
11 Недбалість буває сполучена з лінивством, яке рішення волі не скоро, а зі спізненням вводить у життя, та з сонливістю, яка рішення волі виконує без напруження, без ревности [2,380].
12 Перші християни гадалися грошолюбством і засуджували грошолюбство, в чому, зрештою, мали ясні і страшні приклади Апостолів. У первісній історії Церкви серед світлих і чудових пам'яток любови, жертви, посвяти й праці – на вічне остереження перед захланністю – стоїть у п'ятій главі Апостольських Діянь той страшний трагічний пам'ятник Ананії й Сафіри, його жінки. Грошолюбство та захланність довела їх до того, що стали обманцями та хотіли ошукати самого Божого Духа (Дія. 5, 3) [2, 401].
13 Типом мінливости є цар Саул в останній добі свого життя, в якій переслідував Давида. Переконуючися в чеснотах і у вірності Давида, кілька разів з хвилини в хвилину цілковито змінювався. Перед хвилиною хотів убивати, за хвилину промовляв до нього ласкаво й сердечно, щоб знову в короткому часі вернути до своєї ненависти й постанови убити Давида (пор. І Цар. 26,1-16 і 21-25). Також типом у тому напрямку є цілий ізраїльський нарід, прототип народу християнського й християнської душі. В часі 40-літнього блукання по пустині безнастанно хитався поміж наріканням і непослухом та покаянням і перепрошуванням [2, 379].
14 А коли помагаєте убогому, пам'ятайте, що він не лише вашого гроша потребує, але часом ще більше помочі дієвої, поради, потіхи. Помагайте убогому не лиш з дня на день, але як можете так поможіть, щоби він міг з біди вибратися та стати на своїх власних ногах. Давайте убогому можливість заробку – научіть його, покажіть йому, як би він сам міг свою долю поправити [4, ІІ т., 8].
15 Може, з огляду на нашу слов'янську, більше пасивну вдачу, під словом "журба" більше розуміємо страх чи смуток з того, що чоловік має терпіти або терпить, ніж неспокій, що має зробити і як вчинити. Тому ледве чи можна сказати, що журба є чеснотою. Ніхто так не розуміє, а все ж той неспокій журби, про який ми говорили, є виразною чеснотою. Св. Апостол Павло є клясичним типом тієї неспокійної старанности чи журби-дбайливости. Так чудно говорить про ту "журбу про всі Церкви" (II Кор. 11, 28)... (там само. 7, 5). Здається, апостольська журба становить характерну прикмету його великої душі. Раз у раз він вертає до того, що "не мав я супокою в своїм дусі" (там само. 2,13).
Чеснота неспокійної дбайливости тим ще особли віша, що Христос її не має. У Христа, очевидно, дбайливість та старанність ніколи не набували ознаки неспокою. Христос не міг бути неспокійний про те, що зробить, бо був непомильний. У Нього смуток заступав той неспокій. Так плакав Він над Єрусалимом, видячи безуспішну Свою працю, а радше шкоду людей, незважаючи на Його старання й працю [2, 363].
16 Розпука полягає в погордженні Божим милосердям, на яке спирається надія. Фальшива, надмірна надія погорджує Божою справедливістю, що карає грішника. Тому, як розпука, так і надмірне довір'я стосуються безпосередньо Господа Бога. Фальшивою надією або радше жодною надією на Бога є гріх, яким чоловік сподівається осягнути власною силою те, що його силу перевищує; вважає за можливе для себе те, що для його сили є неможливе. Але фальшивою, надмірною надією грішить і той, що з Божих рук очікує, неначе з рук Божих сподівається того, що не годиться Богові приписувати, напр., що без заслуги Бог дасть нагороду або без покаяння простить провину. Той гріх належить до гріхів супроти Святого Духа, бо легковажить і відкидає поміч Св. Духа, що веде грішника в покаяння. Приписуючи Богові те, що ніяк не узгоджується з Божою справедливістю і мудрістю, грішник неначе зменшує Божу всемогутність і тим грішить проти Бога, проти правд віри в Бога, хоч, як це сказано при розпуці, така фальшива надія не є обов'язково поєднана з гріхом проти віри, бо не змінює загального судження розуму, а лиш ставить фальшиву партикулярну оцінку в своїм випадку [2,204-205].
17 Така моя вдача і такі мої думки, що завжди боюся бути невдячним. Невдячність видається мені найогиднішою з усіх хиб і гріхів, якими ми Всевишнього Бога і Господа нашого Христа Спасителя ображаємо. Невдячність – наймерзенніша і найогидніша сторона кожного гріха [5,33].
18 Людині, яка з патріотизму закликає відступати від віри батьків, мушу сказати, як апостол Павло, що має ревність, але нерозумну, що, проповідуючи відступництво від віри, тяжко грішить, накликає на себе кару церковної клятви, а нашій Церкві і нашому народові завдає тяжких ран і шкодить справі, якій хотіла би служити [5, 43].
19 Мене мусить обходити тілесне, фізичне здоров'я твоє, мій народе рідний, бо знаю, що лишень раси здорові і фізично сильні можуть бути щасливі; знаю також, що здоров'я і моральність так з собою суть зв'язані, що одне від другого залежить [4, II т., 3].
20 Але і грішник мусить життя бажати, мусить хотіти піднестися з гріхів; і ми, працюючи над собою, мусимо всіх своїх сил уживати, щоби стояти на сторожі діла нашого спасення; мусимо ударами всіх предвічних Божих правд з дня на день серця наші крушити [4, II т., 115].
21 "Бажанням великим бажав їсти з Апостолами ту пасху (Лука 22, 15), бо в часі тої Пасхи мав зложити жертву Свого життя, мав при послідній старозавітній жертві зложити новозавітню жертву Своєї хресної смерти й прообраз заступити дійсністю – прообраз агнця заступити Собою. А Його бажання смерти було таке безмірне, таке безконечне, що неначе одної смерти Йому не вистачало, для заспокоєння безконечної любови Його серця треба було без кінця смертей, для загашення вогню цієї любови в Його душі треба було пролити океани крови..." [2, 67].
22 Отже, чеснота любови є мірилом християнства у кожній людині. Так! Остільки саме християнин направду перейнятий наукою Христа, оскільки любить ближнього [4, II т., 54].
23 Щоб Вам добре пояснити, що то є любов, мушу передовсім пригадати Вам, що в душі маємо дві сили, без яких людина не була б людиною і нічим не різнилася б від звіряти.
Одна сила – то розум, а друга – сила.
Порівняння. То щось подібного, як у тілі маємо: очі та руки. Очі маємо на те, щоб ними перед собою дивитися, а руки, щоб виконувати роботу, яку бачимо очима [4, II т., 40].
24 ... Кожна людина має право на любов, має право від усіх людей зазнавати її.
І кривда діється людині, коли замало зазнає її.
Людина має теж обов'язок і інших любити! І кривду їм діє, якщо тієї любови не дає їм.
Порівняння. Уявляю собі, що кожна людина, яка не зазнала у своєму житті досить любови, – то наче та бідна, хвора дитина, якій діється кривда.
Так! Здається мені, що кожна людина важко покривджена з приводу нестачі тієї любови від інших!
І з огляду на ту кривду, яку так живо відчуває моє серце, хотів би я кожному з Вас відшкодувати її. Хотів би я вилити на Вас щедрий потік гарячої любови, яка заспокоїла би плач Вашого горя, зігріла б і розважила б Ваші бідні, занепокоїні та скривджені серця! [З,123-124].
25 В наших часах і за теперішніх обставин в тім є трудність, що мало є таких, котрим був би надмір чого-небудь, а багато таких, що терплять крайню біду, голодують, а навіть з голоду умирають. Це правда! Але ж бо в таких, власне, часах набуває милостиня без порівняння більшого значення, ніж в часах загального добробуту. Найменший дарунок набуває вартости тієї маленької лепти вбогої вдовиці, якій Христос віддав таку гарну похвалу (Мрк. 12,11): "Істинно кажу вам, що ця убога вдовиця кинула більше, ніж усі, що вкидали в скарбону: бо всі вкидали з того, що їм збувало, а вона зі свого нестатку, все, що мала: вкинула увесь свій прожиток" [4, Іт., 252-253].
26 А перед Своєю смертю Христос-Спаситель, у ту ніч, в яку мав бути відданий чи радше віддавав Себе Самого в руки ворогів, що мали Його розп'ята, у Тайній Вечері установив Пресвяте Таїнство Тіла і Крови Своєї – святу Євхаристію. Христос ставав для нас хлібом, давав нам пити Свою Кров у вигляді вина. Собою самим годував нас, щоб нас освятити і спасти. Свята Євхаристія – який це безконечний дар, яке це безмірне добро, яке це щастя – знати, що хто їсть з цього Хліба і хто п'є з цієї Чаші, воскресне з Христом до нового, до вічного життя! [1,369].
27 "...І споживши пасхального Агнця та закінчивши тою Пасхою Старий Завіт, приступає до зложення Своєї жертви. Щоби всіх людей потягнути за Собою у дорогу, на яку ступає, дає їм ще малий образ, малий символ того, що за хвилину вчинить. Умиванням ніг дає їм приклад послуги ближнім аж до упокорення себе й далі аж до... краю. Учні ледве перші кроки розуміють, навіть святий Петро не розуміє та опирається, але запам'ятають Його слова: "І ви повинні один одному умивати ноги, бо я дав вам приклад, щоби й ви робили, як я зробив вам" (Йоан 13. 14-15), і той приклад буде їх вести до краю, а з часом зрозуміють, що не водою бажав Христос їх ноги умивати, але й сердечною кров'ю.
І так показавши учням дорогу Нового Завіту й новозавітну службу братньої любови, приступає до зложення Своєї жертви..." [2,67].
28 А як мені не любити Христа, коли він мені є і Отцем, і братом, приятелем? Коли всім Йому завдячую, чим я є і що маю? Як же з любові до Нього не взятись хоч би й до найважчої праці? [5,110].
29 Бог міг би щохвилини творити нові сонця, нові зорі і нову землю, – так, що і кожному чоловікові міг би віддати для його ужитку таку землю, як та, на якій живемо, і таке сонце, як нам світить. А таки ще не видав би нічого з того, що сам має.
І так само: хоч би як багато помножив думкою всього того, що гарне та добре, – то ніколи не осягнулося б чогось такого великого й світлого, що могло б зрівнятися з Богом. Завжди зостанеться Бог без кінця й міри кращим і ліпшим, ніж усе те, що Ним створене.
Таке уже зроду те людське серце, що тягнеться до всього, що гарне й добре, – хоч не раз цього добра і дуже мало, – хоч часом те добро й неправдиве, – позірне лише...
А коли так, то чому не мало б серце рватися до того Бога, що є джерелом усього добра, а сам безконечно добрий і гарний? І як же, знаючи Його такого, можна б Його не любити?!
Так, Браття! Людина, що здає собі справу, як сильно Бог полюбив її і скільки вчинив для неї, – а до того, людина, яка хоч трохи зрозуміла, яким добрим є Бог сам у собі, – не може не любити Його!
А коли вже Бога полюбить, тоді милим їй стає все, що до Бога належить, що до Бога веде і що Богові миле.
Тоді дороге і миле їй і Боже Слово, через яке ліпше пізнає Бога, – і Божий Закон, у якому виражена Божа воля, – і молитва, якою з Богом розмовляє...
Мила їй і кожна людина, бо в ній пізнає Божу дитину.
Так то любов Божа просвічує ціле життя людини. А головно просвічує вона взаємовідносини людей. Веде людей до взаємної любови, до якої вже з природи мають вони нахил [3,135].
30 Євангеліє – це дорога до неба, життя без плями, без закидів, без вад; це життя чисте, невинне, святе, в якому смертна людина стає до змагання з небесними ангелами [5,209].
31 Між усіма ласками й небесними дарами, які можемо собі випросити даною нам св. Яковом молитвою, ласкою найважливішою, даром найціннішим та найближче зв'язаним з Божою Мудрістю буде, без сумніву, дар молитви. Бо молитва є не тільки нашим обов'язком, не тільки нашим правом і привілеєм, не тільки нашою першою потребою, але й найціннішим даром, який можна, який треба з неба собі випросити. Коли Божа мудрість небесним промінням просвітить наші душі – у відповідь на наші прохання, може бути, покаже нам важливість, обов'язковість і хосен молитви [2,29].

ЧЕРВЕНЬ
1 Християнин, відроджений з води й Духа у хрещенні, мертвий до всякого гріха, з Христом розп'ятий, що не шукає свого добра, а добра ближнім, що чистий від усякої плями тіла й духа, досягає святости у Божому страсі та Христовій любові; він, що не має вади ні сказу, а є святим і непорочним, причащається пречудового Христового Таїнства, Його Тіла й Крови; він, що з віри живе на небесах, що свій скарб та своє серце має в небі, готовий кожної хвилини віддати життя за віру та братню любов, так як Христос полюбив нас і Своє життя віддав за нас. Християнин, що умертвляє своє тіло й бере його в неволю християнської відваги й християнської боротьби зі собою, стає за прикладом Христа убогий духом, тихий і покірний, голодний і спраглий справедливости; християнин, що є чистий серцем для Бога і милосердний для ближніх, миролюбивий і переслідуваний за свою віру й побожність; християнин, що іде слідами Христа з хрестом на раменах на гору Голгофту, щоб і життям, і смертю давати свідоцтво правди; християнин, що носить на тілі рани Господа Ісуса та в праці для ближніх, із любови до них, проливає свою кров безкровним способом, але готовий пролити її і кривавим способом, – він стає в ряди з тими велетнями Старого Завіту, що їх світ не був гідний [2,177].
2 Ціле св. Письмо оповідає нам про ту безмірну Божу любов, про яку св. Апостол Павло каже, що вона "вилилася в наші серця Духом Святим, даним нам" (Рим. 5, 5). На її безконечну глибінь вказує хоч би те, що "як ще ми були грішниками, Христос умер за нас. Значно більше тепер, коли ми виправдані Його кров'ю, спасемося Ним від гніву. Бо коли ми, бувши ворогами, примирилися з Богом смертю Його Сина, тим більше, примирені, спасемося в Його житті" (Рим. 5, 8-10 [2,199].
3 Непам'ять про справи віри так у людській душі поєднана з вірою, так одне по другім настає, що навіть у людей тієї міри, що верховний Апостол Петро, по хвилинах піднесення на душі, що рівнялися об'явленню з неба, наступали моменти притемнення всіх надприродних понять. Бачимо, як Апостол Петро, що перед хвилиною неначе в імені всіх Апостолів визнає Боже посланництво Христа та висловлює віру в Нього як Месію й від Ісуса Христа чує знамениту похвалу: "Блаженний ти, Симоне, сину Йони, бо не тіло й кров об'явили тобі, а Мій Отець, що на небесах" (Мат. 16,17), – хвилиною пізніше за вислів, зрештою, повний любови до Ісуса Христа, мусив почути прикру догану: "Іди від Мене, сатано... бо не думаєш про Боже, а про людське" (Мат. 16, 23) [2,172].
4 "Не кожен, хто скаже мені: "Господи, Господи", – увійде до небесного царства, але той, хто творить волю Мого Отця, що на небесах" (Мат. 7, 24). Ось дорога до неба, дорога до святости, бо святість – ніщо інше – є умовою, без якої не можна до неба дістатися. "До небесного царства не ввійде нічого скверного, а тільки ці, що є записані в книзі життя агнця" (Одкр. 21, 27). Як ми всі без найменшого винятку покликані до вічного спасення – запрошені наче Богом до Його Царства, так і всі ми покликані до святости. Ця святість, очевидно, не є нашою заслугою, а даром з неба вливається в душу кожної дитини в хвилині хрещення; ця святість – то освятлива Божа благодать. Вона в душі росте з кожним добрим ділом і достойним прийняттям кожної Тайни, і кожною побожно відмовленою молитвою. Ту святість Церкви прилюдно визнає за кожним християнином, тим-то й кожний християнин має право приступити до св. Причастя, і священикові не вільно відмовити у Причасті, хіба тільки публічному грішникові, тобто людині, що дає всім згіршення. Ту святість Церква визнає елеєпомазанням чоловіка, що по-християнськи жив, а вмираючи не може сповідатися, бо є непритомний, і похороном такого ж християнина, тобто зложенням тіла у землі серед молитов, кадила й кроплення свяченою водою, – так визнає Церква й тіло чоловіка святим. Ця святість, отримана дитиною при хрещенні, є, очевидно, найменшим ступенем святости; вона в міру зросту й розвою людини повинна рости, а росте виконанням Божої волі, заохочуванням Божих заповідей. Хоч Божі заповіді не є такі тяжкі (І Йоан 5, 3) і Христове ярмо, як Він каже, є легке, наша, однак, слабість, неміч така велика, що без Божої благодати ми не в силі виконувати Божої волі. Безконечний скарб Божих дарів, освятливої благодати й Божої любови носимо неначе в глиняних посудинах, за сильним висловом св. Петра (II Коринт. 4,7). Тому треба нам і бажати тої Божої помочі, без якої нічого доброго не можемо зробити, і те бажання висловлювати в молитвах [2,97].
5 Щоб добре молитися, треба безнастанно читати Святе Письмо... Святе Письмо треба безнастанно читати з багатьох причин. Передусім треба Божим словом годувати свою душу. Вона дичавіє, коли не має того харчу [5, 210].
6 У своїй суті Господній страх є в тому, що чоловік піддається Богові й слухається його заповідей. Тому у св. Письмі страх Господній лучиться часто зі збереженням заповідей. Так, напр.: "Такі є заповіді, щоб ти боявся Єгови, твого Бога, й зберігав Його заповіді й накази, які Я проголосив" (5 М 6,1-2) [2,185-186].
7 Як далеко може сягати те розуміння правд віри? Ми бачили межу: Дух розуму не може вчинити, щоб предмет віри був знаний і бачений так, як це дає світло вічного блаженства на небі. Але, не переходячи тієї межі, просвічення Святого Духа може, видавалося б, без кінця рости. Поняття, просвічені надприродним світлом Божого духа, можуть у душі набувати вигляду такого відмінного і такого далекого від того, чим є те саме поняття в умі чоловіка поза надприродним світлом розуму. Щоб обмежитися тими поняттями, що їх християнинові треба до діла покаяння, ствердім, що таке поняття, як, напр., гріх, може в душі бути поєднане з таким глибоким болем, що душу буде до дна прошивати й неначе нищити, їсти. Те саме буде робити в душі враження, якого не можна би краще передати, як словами "пекло в душі". Таке саме враження робитимуть і всі поняття, що поєднані з поняттям гріха. Це прояв, відомий у житті Святих, що дуже чисті й святі душі реагували якимось безмірним способом на ті поняття. Так, напр., оповідають про св. Катерину Сієнську, що бувало мліла, почувши слова "брак любови" чи "брак Божої благодати". Щось подібне знаходимо в св. Павла. Поняття, споріднені з душпастирством чи апостольством, робили на його душу приголомшливе враження. Бо що ж іншого вичитаємо в усіх тих місцях про апостольство, що неначе яка лава з вибухаючого вулкану, в апостольських листах палить, і вибухає, і пече, і горить, і потрясає, і вражає до того ступеня, що з самого читання тих місць можна би дістати гарячку. Він не знаходить слів для висловлення поняття про жертву апостольського життя. Всуміш кидає все, що хоч здалека ту жертву нагадує: "Ми голодні, і спраглі, і голі, і биті в лице, і тиняємось, і трудимося, працюючи своїми руками... і стали ми сміттям всього світу, викидками для всіх аж досі" (І Кор. 4,11-13). Таких місць багато, а з них цілком певний висновок, що саме поняття його душпастирських обов'язків палило його, було раною в його серці. Це відома засада, зрештою, знана є наука містичного богослов'я, що любов до Господа Бога може набувати форми справжньої рани, зі всіми болями, недугами й терпіннями. Ніщо інше, як це поняття, надихало його до такої безконечно напруженої праці. Працює днями й ночами, просить, наставляє, благає, закликає, довгими годинами проповідує... Одним словом, працює, як би був невільником усіх. А при тому умертвляється, карається, віддаючи своє тіло в неволю. Працею рук заробляє на своє життя і всіх товаришів. Тими всіма трудами хоче неначе загасити той внутрішній вулкан, що з нього бухає. А тим вулканом є ніщо інше, а тільки розуміння свого посланництва – одне поняття, дане вірою, а просвічене надприродним світлом духа розуму! [2, 250-251].
8 Коли питаємо, яким способом Божий дух веде створіння, то мусимо ствердити, що веде їх відповідно до їх природи. Бог усім кермує таким способом, що кожне створіння пристосовує до його діл, відповідно до прикмет, даних йому при сотворенні. І так створіння тілесні порушує чи провадить Бог у часі та просторі, бо їх буття є залежне від часу і простору. Створіння духовне веде Бог у часі, але не в просторі, бо душа підпадає під час, а від простору є незалежна. А природа людського духа є така, що його до дій спонукає досліджування розумом, розуміння обставин... Досліджування називаємо зазвичай радою. Раду радить той, хто досліджуванням шукає способу до чогось дійти. Тим способом можна сказати, що і Святий Дух радою спонукає чоловіка до дій, і тому поміж дарами Святого Духа правильно міститься й той дар – Дух ради [2, 366].
9 У св. Письмі безліч описів поводження чоловіка, що здав на Господа усяку свою журбу. "Блаженний муж, що віддається з довір'ям Єгові; Єгова є надією його і буде як дерево, посаджене над водою, що в вогкій землі запускає коріння і не боїться сонячної спекоти. Листя його все зелене, й не шкодить йому посуха, й усе родить овочі" (Єрем. 17, 7-8) [2,197].
10 Наміри Божого провидіння називаються також Божою радою, може, й тому, що вони можуть відкривати і перед Ангелами, і перед людськими умами нові, досі не відомі овиди. Але тому створюванню нових горизонтів ніколи не передує в Святих у небі та слабкість непевности і сумнівів, яка передує нашому пізнанню правди.
...Дар ради в Святих може також належати до найвідповідальніших засобів досягнення цілі, бо й вони напрямом любови шукають досягнення цілі – прославлення й прославлювання до безконечности Всевишнього, бо й вони шукають засобів для того, щоб ми на цьому світі дійшли до цілі, до якої вони вже дійшли. Звідси молитви Святих і служіння Ангелів помагають нам у дорозі до нашої цілі [2, 368].
11 Видається навіть певним, що чоловік, який у своєму житті є ведений Святим Духом і що для справи свого спасення, для справи свого поступування має з неба духа ради, буде не тільки для себе, але й для інших добрим дорадником. Немає навіть у певности, чи слово Пророка Ісаї, сказане про Христа: "Спічне на Ньому дух ради", - не стосується тої знаменитої прикмети Христа, що в винятковому й найвищому ступені був добрим дорадником душ. Той же Пророк Ісая називає Христа "чудним дорадником" (Іс. 9, 6), та "Ангелом великої ради" називає Христа наше богослуження (Вел. Повеч.), – здається, не в іншому значенні, як у значенні дорадника душ, дорадника у розв'язці складних християнського життя [2, 366-367].
12 Християнська побожність працювала від віків над тим, щоби Христу Спасителеві і як Богові, і як чоловікові віддати якнайповнішу честь. Церква встановлювала празник по празнику, щоб відповісти тій побожності християн та щоб вести їх до якнайбільшої любови Христа. Природно, що й любов Христа-Чоловіка до людей мусила ставати чимраз виразнішим предметом християнського Культу. Вдумуючися в любов Христа, християнські душі, Церква під проводом св. Духа, що в ній живе і веде людські душі до пізнання і любови Бога, чимраз більше усвідомлювала собі, що любов є причиною всього того, що Христос зробив для людей. Любов є поштовхом для всього Його поступування. А що абстрактні, відірвані предмети, коли представлені образом, що підпадає під відчуття, стають для людей доступнішими, конкретнішими, реальнішими, а через те й ліпше зрозумілими, то вшанування людської любови Христа, а з нею й усього внутрішнього, духовного життя Христа набуло у вселенській Церкві вигляду вшанування Христового Серця як символу любови. Вже від XIII ст. віддавали християни під тим символом честь Христовій любові, а Сам Спаситель, йдучи наче назустріч бажанням християнської побожности або радше випереджаючи її, давав Святим у різних тайних видіннях чимраз більше пізнавати "Серце, що до крайности людей полюбило" (повні особливо великого тепла і любови до людства були об'явлення Христа, які давав св. інокині з чину Візиток св. Марії Алякок).
Від хвилі тих об'явлень почало вшанування Христового Серця чи Христової Любови в символі Його Серця розростатися як могутнє дерево в городі св. Церкви. І де тільки приймалося приносило щедре Боже благословення та спонукало до духовного життя, Божої любови людей. Дивним способом прив'язуються люди до того культу і черпають з нього щедрі ласки [1, 136 139].
13 Хто лише бодай трохи замислився над словами Ісуса Христа про молитву, з яких ми частину навели, той хіба не може сумніватися, що дійсно в молитві маємо ключ до всіх скарбів неба і певний непомильний спосіб їх набути – а можна й сказати, до всіх скарбів цього світу, очевидно, якщо його сприймати по-християнськи; всіх скарбів, тобто всього того, що є на цьому світі найкращого й найціннішого. Яким же способом може ще бути, що люди так мало й так рідко до цих скарбів доходять, а що не доходять – ясно видно з того, що бідують, нарікають, терплять, у нещастю з розуму сходять, а навіть часом життя собі відбирають – і замість життя, яке могло би бути переповнене усякими добрами, вибирають найгіршу, яку тільки можна вибрати, смерть, бо смерть без християнського приготування в хвилині страшного злочину. Воліють, щоби на їх пам'яті, як і на славі родини, лишилася навіки пляма злочину, ніж жити ("ніж жити " – тут треба розуміти життя чесне, за Божими плянами, упорядковане чеснотами і скріплюване та оживлюване молитвою. На противагу до життя скапареного і запропащеного гріхом та блудами, яке для тих нещасних і запущених людей мусило скінчитись оцею ганебною смертю. Тут особливої ваги набуває пересторога св. Ап. Павла: "Бо коли живете за тілом, то помрете. Як же ви духом умертвляєте тілесні вчинки, будете жити" (Рим. 8,13), – очевидно тому, бо те життя було тяжке, а так легко могло бути переповнене радістю через молитву, Божу мудрість і відтак умертвлення пристрастей. Це все є певним знаком, що люди, маючи ключ до скарбниці, не вміють тим ключем орудувати і двері до скарбниці відчинити. Кажу – не вміють – через брак світла в розумі, бо не можу сказати: не хочуть. Хто ж би не хотів – якби тільки вмів? Не вміють – тому для них, для них усіх, для цілого людського роду справа першої й найважливішої ваги – знати, уміти молитися. Якби знайшлася школа, в котрій би можна без великого труду навчитися молитви, то, певно, кожний християнин радо для цієї науки присвятив би трохи часу і трохи труду. У нас, себто в Христовій Церкві, поміж християнами є така школа [2, 63-64].
14 Хочу за Божою ласкою говорити про школу молитви, яку установив сам Ісус Христос, наш Спаситель, коли передав нам чудотворну молитву "Отче наш".
Бо Господня молитва – то не лише молитва, слова, формулка молитви; то свята установа, інституція, школа, котра рівняється за вартістю з іншими установами Ісуса Христа. Поки приступимо до пояснення, чим для християн є "Отче наш", мусимо передовсім пригадати, що кожне слово Ісуса Христа, хоч сказане людською мовою, мовою людської природи, було словом Сотворителя й тому мусило мати або з Божої волі могло мати достатню силу для сотворення у небесних просторах мільйонів сонць з нічого і в одній частинці секунди. Тому коли в св. Євангелію чуємо слова Христа, пам'ятаймо, що в них, у кожному з них є безодня сили, і світла, і святости; кожне з них чудотворне й чудоносне; кожне з них таке, що мільярди ангелів йому поклоняються; поклоняються йому – тому слову Слова цілим єством, бажають його розуміти, цілим життям вникають в його значення, і воно кожне для усіх них приховує ще неприступну безодню безодні. З тих слів Христа у св. Євангелію одне провадило тисячі людей на пустині; друге викликало сотні апостолів, що йшли здобувати для Христи поганські народи, – інше знову гомоном своїм звалювало з престолу, римських імператорів, інше давало напрям цілій історії Церкви на довгі століття, інше ставало спасенням для багатомільярдних народів і т. д. Може, колись в небі щось зрозуміємо з того, яку силу й вагу мали слова, сказані Христом, але вже тут, на цьому світі, маємо знаменитий приклад того – чим було чи могло бути кожне слово Христа. Зважте: Христос усе життя бажає вмерти за людський рід, за своїх братів, бажає вмерти, бо не можна дати більшого доказу любови, як коли хто за другів життя своє віддає (Йоан 15,13) [2, 66-67].
15 Благодать освячує душу в її бутті, в її історії, а любов освячує душу в її діях. Тому всяку святість дій і св. Письмо, і Отці, і богослови слушно приписують любові. З нею разом, неначе її товариство, дружина, входить у душу цілий ряд надприродних чеснот, а кожна з них, ведена любов'ю, простує й освячує деякі сторінки людського діяння. Разом з нею входять у душу чесноти моральні, чесноти інтелектуальні і дари Святого Духа [2, 265].
16 3 моральною чеснотою життєвої мудрости є тісно зв'язаний той дар Святого Духа, що його пророк Ісая називає Духом ради: "Спічне на Ньому дух ради і відваги" (Ісая. 11, 2). Розбираючи дари Святого Духа, що їх розумом і знанням називають, ми бачили, що вони є якимись сталими станами душі, завдяки яким душа, освячена Божою благодаттю, стає легкою до порушення чи до провадження Святим Духом. Слово Апостола Павла: "Божими синами є ті, що ведені Божим Духом" (Рим. 8,14), – досить ясно показує, чим є дари Святого Духа. Можна сказати, що це є прикмети душі, що дають їй змогу бути веденою Святим Духом [2, 365].
17 Рада, себто досліджування та важення ваги кожного аргументу, може стосуватися лише дороги, що веде до цілі, а не самої цілі. Воля звертається до цілі так, як звертається до добра, бо ціль називаємо добром, оскільки до нього воля прагне. Найвища ціль чоловіка, себто найвище його добро не підпадає під розважування ради, хоч під таке розважування, може, підпадають посередні цілі, які є і засобами до вищої цілі. Рада стосується тільки того, що ми маємо робити, щоб досягнути цілі. Якщо якась посередня ціль є засобом до вищої мети, то вона не є ціллю, а тільки етапом до неї. Можемо радити, чи йти до такої то цілі – є відповідним етапом до осягнення вищої цілі. Ядерно і влучно св. Григорій з Нісси (Про людську природу, гл. 34 всередині) каже: "Рада не є про ціль, а про ті речі, що ведуть до цілі. Радимося про ті речі, що в собі й через себе маємо зробити" [2, 256].
18 Аналізуючи діло життєвої мудрости, ми бачили, як важко доводиться чоловікові обдумувати всі засоби з їх обставинами, труднощами й небезпеками, коли чоловік має до того діла ради лише природний розум і моральну чесноту. Могутню поміч у тому важкому ділі дістає від Всевишнього Бога в Святому Дусі, що нам є даний. Про людські речі чоловік, бачачи непевність, сумніви, численні небезпеки, трудність розв'язки багатьох проблем, пов'язаних з поступуванням людини, бачить потребу шукати ради в людей – у пересвідченні, що в багатьох становищах чоловік сам собі не вистачає [2, 367].
19 Справді, Ісус Христос казав: "Поведуть вас до намісників і царів на свідоцтво їм і поганам. А коли видаватимуть вас, не журіться, як і що скажете, бо дасться вам у ту хвилину, що маєте сказати" (Мат. 10,18-19), – але є очевидною річчю, що Ісус Христос тими словами не забороняє думати про те, що тоді треба робити чи сказати; Він зміцнює тільки віру учнів у Божу поміч у таких непередбачених і незвичайних обставинах, коли ставатимуть перед судом, обвинувачені у "злочині" Христової віри. Просто карикатуру тих Христових слів робив би чоловік, котрий їм приписував би таке значення: "У такому становищі говоріть що-небудь не думаючи". – Це правда, що є ситуації в житті, в яких і думаючи, і шукаючи, і з порадою наймудріших людей ще не знаємо, що робити, і тоді не лишається нам нічого іншого, як "очі наші підносити до неба, до Бога", як говорив св. Цар Йосафат (2 Парал. 20, 12) [2, 378].
20 Що виконане діло життєвої мудрости чоловіка рятує від гріха, видається евідентною правдою. Бо якщо рішення має бути дійсно рішенням, а наказ наказом – чеснота мудрости сама мусить обдумати й усі засоби, щоб знайти застосування у житті. Знайти всі ті засоби й вирішити, котрі засоби потрібні для виконання головного рішення життєвої мудрости, – буде вибором [2, 373]. Ми безнастанно в житті стоїмо перед дорогами, що в різні боки розходяться, і безнастанно мусимо вибирати між двома дорогами. Тому потрібно і цінно для християнської праведности мати безпечні і певні засади вибору. Вибір, очевидно, тим важливіший, чим розтягується на більше сторінок життя чи на більше літ життя. А коли йдеться про той вибір, від котрого залежить ціле майбутнє життя, себто про вибір стану для молодого чоловіка, той вибір є, можна сказати, безперечно найбільшого й першого значення. Тому щодо діла мудрости доводиться нам говорити про вибір, особливо про вибір стану, але щоб бути в змозі вичерпати предмет вибору, треба спершу перебрати всі хиби, противні життєвій мудрості [2, 374].
21 При вірі ми говоримо тільки про дар знання. Дар мудрости більше належить до чесноти Божої любови, а дар ради – до моральних чеснот. Дар розуму доповняє чесноту віри: до віри належить визнавати за правду, до дару належить розумом увіходити неначе в нутро правди. Тому дар розуму є тим інтелектуальним, сказати б, світлом благодати, через яке розум людини, спонукуваний Святим Духом, розбирає і входить у глибше розуміння правд віри [2, 245].
22 Вникаючи в гадку св. Письма, як воно описує праведність християнського життя і прикмети праведної душі, надибуємо таке чудове багатство тих глобальних прикмет, які всі разом складаються в ту предивну будову чи в той предивний організм, яким є християнська душа, що в Божій благодаті розвивається. Це будова (вислів св. Письма), це організм у порівнянні з іншими органічними творами, але можна її порівняти і з машиною, у якій безліч різних коліщат, пружин, перенесень сили, одним словом – такі премудрі в'язання в одне різних речей, що, видається, можна б у дослідах того твору, яким є християнська душа, знаходити дивні і чудові дива Божого милосердя й Божої любови та слабкостн й короткозорости людської природи [2, 408].

http://www.ukrcenter.com/ Література/Андрей-Шептицький/25750-2/Життя-це-мистецтво
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
andrey s.
старець
старець
Повідомлень: 2624
З нами з: 13 січня 2011, 19:40
Звідки: м.ІВАНО-ФРАНКІВСЬК
Контактна інформація:

Re: Надмірна надія/безнадійність на Боже милосердя

Повідомлення andrey s. » 21 січня 2012, 22:52

Максим Борець писав:В Катехизмі написано, що надмірна надія, як і безнадійність, на Боже милосердя - гріхи проти Святого Духа. З Біблії знаємо, що хула на Святого Духа-непрощенний гріх, тому, з метою зберегтися від гріха прошу пояснити - де ж різниця між просто надією і "надмірною"надією.

Ні, ну насамперед маю надію то різні речі, хула на Духа Святого то зовсім інше..(я так думаю.Це для кращого розуміння Ісус вжив в порівнянні з Собою, що якщо на Сина Божого(тут без Пресвятої і Триєдиної Основи), то проститься(за умови розкаяння звичайно), а на Духа Святого, Духа Вічного і Духа Істинного, Який власне Є у Всьоу і Все наповняє, тобто Є(став) Батьком Всього, то зооовсім інше...)
Можливо слуга Божий Анрей, про то згадує...побачим...
З повагою ПРОСТО андрій!!! УГКЦ

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9676
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Надмірна надія/безнадійність на Боже милосердя

Повідомлення о.Олег » 23 січня 2012, 06:16

можливо стане кому у пригоді в пов'язанні з піднятою темою...
писав колись до "100 запитань" (видавництво "Свічадо")
56. Наскільки об'єктивно людина може сама оцінити (і засудити) власний гріх?
«Відкрий двері своєї совісти і подивися на суддю, який міститься в тобі самому» – закликає святий Йоан Золотоустий у Бесіді на книгу Буття.
У Святому Письмі виразно говориться про здатність людського серця розпізнавати добро і зло: у серці людина стоїть перед Богом, і тут міститься корінь добра і зла (див. Сир. 37, 17), мудре серце може розрізняти правду і справедливість (див. 1 Цар. 3, 9).
Правду про серце людини, про його дійсну цінність знає тільки Бог; Він у нього проникає і правдиво оцінює (див. Прип. 17, 3; Пс. 138, 23). У Євангелію Христос говорить про те, що лихе походить із серця (див. Мт. 15, 18–20; Мр. 7, 21 і наст.), і показує, що серце може бути джерелом як морального добра, так і зла (див. Лк. 6, 45; Мт. 12, 35).
Коли говоримо про якусь об'єктивність оцінювання людини себе самої, маємо розуміти, що це не означає можливости самовільно визначати, що є добром, а що є злом. Правильно оцінити свої вчинки можемо лише за допомогою Божою, свобідно, без примусу допускаючи у своє життя Божу благодать. Лише співдія з Богом може дати нам правильне відчуття доброго і злого.
Навіть саме слово «совість» – совідати – говорить нам, що це Боже знання, і від того, як глибоко ми переживаємо Бога, наскільки з'єднані з Законодавцем, залежить, як правильно закладається у нас внутрішній закон, який спрямовує особу до досконалого життя; настільки володіємо можливістю об'єктивно оцінити свої вчинки, бо наша совість є сформованою.
Людина слабка і може грішити. Кожен гріх віддаляє нас від Бога й може викривити наше сприйняття реальности, затьмарити совість. У такому гріховному стані людина вже не черпає від співжиття з Богом і може або виправдати у своєму серці кожен з вчинків, або перестати розрізняти важкі й легкі проступки. Тому маємо пильнувати стан свого життя з Богом як на особистому рівні, так і беручи участь у житті Христового Тіла – таїнствах Церкви.
Якщо поглянемо на духовні потреби людини, то напевне не знайдемо чогось такого, за що б Господь не подбав. Таїнственно піднімається дух людини у Церкві до Бога. Разом із спільнотою вірних, користаючи з порад і настанов духовних провідників, маємо даровану Богом можливість відкореговувати власну совість і знову опертися на сильну Божу руку, прямуючи до Неба.

(отець Олег Жаровський)
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
ірця123
дописувач
дописувач
Повідомлень: 75
З нами з: 13 листопада 2009, 23:41
Звідки: Тернопіль

Контрацепція і сповідь

Повідомлення ірця123 » 17 лютого 2012, 10:03

Перечитавши вже існуючу тему про контрацепцію все ж не знайшла відповіді, на питання, яке мене цікавить. Отож, створююнову тему і дуже прошу не відходити від суті теми.

Ситуація така: ми з чоловіком маємо троє малих діток. (в нашій ситуації ППС-не працює :( ) Обоє прийняли рішення тимчасово використовувати презерватив, при цьому розуміємо позицію Католицької Церкви проти бар"єрної контрацепції (хоча я особисто не зовсім погоджуюсь з такою категорічністю). Щоразу я усвідомлюю, що грішу, особливо коли є присутня на Богослужінні і уникаю Присвятого Причастя. Наразі, прийняти позицію "скільки Бог дасть" я не готова. (бо й так ледве даю собі раду з трьома). Аргументую свою позицію тим, що Церква нам завжди подає ідеал, до якого кожен християнин має йти своєю дорогою і через власне духовне зростання. Наразі, я сумніваюсь що готова народити більше дітей. (хто має діток-мене зрозуміє) Можливо, ситуація зміниться через деякий час і дуже в це вірю. Так от в чому полягає суть мого запитання: коли я свідомо використовую контрацепцію і сповідаюсь з цього гріха то чи є моя сповідь чинною. (адже нема постанови поправитись саме в цей момент) Чи не бавлюсь я таким чином зі Святими Тайнами? Чи не грішу приймаючи Пресвяте Причастя після такої сповіді? (Хоча священик розгрішення дає) І як правильно чинити: пристувапати до Св. Сповіді по мірі потреби чи чекати, живучи без Божої благодаті, на той час, коли можна буде відмовитись від контрацепції?
Боже, Ти-Бог мій. Тебе шукаю пильно. Тебе душа моя прагне.

Аватар користувача
andrey s.
старець
старець
Повідомлень: 2624
З нами з: 13 січня 2011, 19:40
Звідки: м.ІВАНО-ФРАНКІВСЬК
Контактна інформація:

Re: Контрацепція і сповідь

Повідомлення andrey s. » 17 лютого 2012, 17:46

ірця123 писав:Перечитавши вже існуючу тему про контрацепцію все ж не знайшла відповіді, на питання, яке мене цікавить. Отож, створююнову тему і дуже прошу не відходити від суті теми.

Ситуація така: ми з чоловіком маємо троє малих діток. (в нашій ситуації ППС-не працює :( ) Обоє прийняли рішення тимчасово використовувати презерватив, при цьому розуміємо позицію Католицької Церкви проти бар"єрної контрацепції (хоча я особисто не зовсім погоджуюсь з такою категорічністю). Щоразу я усвідомлюю, що грішу, особливо коли є присутня на Богослужінні і уникаю Присвятого Причастя. Наразі, прийняти позицію "скільки Бог дасть" я не готова. (бо й так ледве даю собі раду з трьома). Аргументую свою позицію тим, що Церква нам завжди подає ідеал, до якого кожен християнин має йти своєю дорогою і через власне духовне зростання. Наразі, я сумніваюсь що готова народити більше дітей. (хто має діток-мене зрозуміє) Можливо, ситуація зміниться через деякий час і дуже в це вірю. Так от в чому полягає суть мого запитання: коли я свідомо використовую контрацепцію і сповідаюсь з цього гріха то чи є моя сповідь чинною. (адже нема постанови поправитись саме в цей момент) Чи не бавлюсь я таким чином зі Святими Тайнами? Чи не грішу приймаючи Пресвяте Причастя після такої сповіді? (Хоча священик розгрішення дає) І як правильно чинити: пристувапати до Св. Сповіді по мірі потреби чи чекати, живучи без Божої благодаті, на той час, коли можна буде відмовитись від контрацепції?

Незнаю, я не священник, але думаю, що якщо Ви це тут виявили, то на Сповіді тим паче це виявляли.
І думаю акцент на
(Хоча священик розгрішення дає)

Тобто це називається довіритись Богу у цьому, і Ви це робите через священника, дуже відверто і чесно це визнаючи, що само собою вже свідчить про бажання направитись, про жаль, всетаки думаєте за час коли то не буде потрібно...
Але стоп...це вже думаю зайве, у нас є отець, Він покликаний до цього, і вся справа у тому, що нам може бути думки отця(чи розгрішення) мало, бо ,бо.бо..берем це на своє розуміння, довіра потрібна, віру маєте.
Нехай Господь скерує Вас..
Вірте.
З повагою ПРОСТО андрій!!! УГКЦ

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9676
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Контрацепція і сповідь

Повідомлення о.Олег » 17 лютого 2012, 17:55

ірця123 писав:Перечитавши вже існуючу тему про контрацепцію все ж не знайшла відповіді, на питання, яке мене цікавить. Отож, створююнову тему і дуже прошу не відходити від суті теми.

Ситуація така: ми з чоловіком маємо троє малих діток. (в нашій ситуації ППС-не працює :( ) Обоє прийняли рішення тимчасово використовувати презерватив, при цьому розуміємо позицію Католицької Церкви проти бар"єрної контрацепції (хоча я особисто не зовсім погоджуюсь з такою категорічністю). Щоразу я усвідомлюю, що грішу, особливо коли є присутня на Богослужінні і уникаю Присвятого Причастя. Наразі, прийняти позицію "скільки Бог дасть" я не готова. (бо й так ледве даю собі раду з трьома). Аргументую свою позицію тим, що Церква нам завжди подає ідеал, до якого кожен християнин має йти своєю дорогою і через власне духовне зростання. Наразі, я сумніваюсь що готова народити більше дітей. (хто має діток-мене зрозуміє) Можливо, ситуація зміниться через деякий час і дуже в це вірю. Так от в чому полягає суть мого запитання: коли я свідомо використовую контрацепцію і сповідаюсь з цього гріха то чи є моя сповідь чинною. (адже нема постанови поправитись саме в цей момент) Чи не бавлюсь я таким чином зі Святими Тайнами? Чи не грішу приймаючи Пресвяте Причастя після такої сповіді? (Хоча священик розгрішення дає) І як правильно чинити: пристувапати до Св. Сповіді по мірі потреби чи чекати, живучи без Божої благодаті, на той час, коли можна буде відмовитись від контрацепції?

там у темі неодноразово, думаю, звучить відповідь на всі подібні запитання: звертайте їх приватно сповіднику у Таїнстві Сповіді. Вашу конкретно ситуацію ніхто не проживе, окрім Вас, тут же Вам або скажемо те, що Вчить Христова Церква (і про що Ви знаєте), якщо ж хто захоче "радити" інакшого (гріх), буде мати проблеми з модератором (щоб потім не мати проблем з Богом)
Теоретизувати ж пропоную в темі Допоможіть зясувати (важливо для мене)
:Rose:
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
ShMariam
Модератор
Модератор
Повідомлень: 4627
З нами з: 06 грудня 2008, 14:08
Звідки: Львів

Re: Що таке гріх?

Повідомлення ShMariam » 16 березня 2012, 22:51

Знайшла цікаву статтю, як розрізнити тяжкий і легкий гріх. http://www.credo-ua.org/2012/03/60286

Буду дуже вдячна, якщо б хтось навів ще конкретні приклади тяжких і легких гріхів.
Важливо!Може врятувати життя: http://forum.ugcc.org.ua/viewtopic.php?f=3&t=97&p=56358#p56281

Аватар користувача
romanm
старець
старець
Повідомлень: 1986
З нами з: 17 березня 2009, 09:43

Re: Що таке гріх?

Повідомлення romanm » 17 березня 2012, 10:45

ShMariam писав:

Буду дуже вдячна, якщо б хтось навів ще конкретні приклади тяжких
заперечення що Ісус - Бог, відкидання догматичних правд віри К.Ц.(Трійці не існує а є 3 боги) і т.д.

і легких гріхів.
- паління?! Злість - думаю щось в тому роді.

Аватар користувача
Yur
старець
старець
Повідомлень: 585
З нами з: 19 квітня 2010, 03:48
Звідки: Chicago Il

Re: Що таке гріх?

Повідомлення Yur » 19 березня 2012, 03:22

ShMariam писав:Знайшла цікаву статтю, як розрізнити тяжкий і легкий гріх. http://www.credo-ua.org/2012/03/60286
Буду дуже вдячна, якщо б хтось навів ще конкретні приклади тяжких і легких гріхів.
У будь-якому випадку любий приклад буде поганим. Легких гріхів маємо сторонитися, бо такі вкорінюються й стають основою для важких.
У наведеній вами статті добре сказано:

На закінчення нагадаємо слова Блаженного Августина: «Людина не може, будучи у плоті, уникнути всіх гріхів, принаймні – легких. Але ці гріхи, які ми називаємо легкими, не можна вважати нешкідливими: якщо ти сприймаєш їх як нешкідливі, зважуючи їх, тремти, їх підраховуючи. Безліч легких предметів має велику вагу; безліч крапель наповнює річку; безліч зерен становить купу. Яка тоді наша надія? Перш за все, сповідь...».
Кажу ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня! (Матвія 12:36)

Аватар користувача
ShMariam
Модератор
Модератор
Повідомлень: 4627
З нами з: 06 грудня 2008, 14:08
Звідки: Львів

Re: Що таке гріх?

Повідомлення ShMariam » 19 березня 2012, 07:00

Yur писав:
ShMariam писав:У будь-якому випадку любий приклад буде поганим. Легких гріхів маємо сторонитися, бо такі вкорінюються й стають основою для важких.
Та, без сумніву, що маємо і легких сторонитися. Але невже Ви ніколи не опинялися в ситуації, коли згрішили і сумніваєтеся, чи тяжкий гріх, чи легкий, хочете причащатися, а черга до сповіді на кілометр? На конкретній Службі Божій це може бути, фактично, вибором між тим чи причащатися, чи ні, бо нема можливості годинами вистоювати в черзі... Звичайно, якщо є такий сумнів, НЕОБХІДНО сповідатися, щоб достойно прийняти св. Причастя.
Важливо!Може врятувати життя: http://forum.ugcc.org.ua/viewtopic.php?f=3&t=97&p=56358#p56281

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9676
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Що таке гріх?

Повідомлення о.Олег » 19 березня 2012, 09:56

Yur писав:
ShMariam писав:Знайшла цікаву статтю, як розрізнити тяжкий і легкий гріх. http://www.credo-ua.org/2012/03/60286
Буду дуже вдячна, якщо б хтось навів ще конкретні приклади тяжких і легких гріхів.
У будь-якому випадку любий приклад буде поганим. Легких гріхів маємо сторонитися, бо такі вкорінюються й стають основою для важких...

також (переклад з польської, якщо добре розумію) з Кредо http://www.credo-ua.org/2011/02/40223 , але в мене не відкривається - лише встиг скопіювати і почистити від зайвого
..Вага гріхів
Як відрізнити важкий (смертельний) гріх від легкого (щоденного)?
І важкий, і легкий гріх – це завжди зло. Тільки перший з них - це більше зло, а другий – менше. Розрізнення на важкі та легкі гріхи істотне лише з точки зору можливості приступити до Господнього Столу.

Важкий гріх (смертельний) – це такий вчинок (поганий), через який людина:1) свідомо, 2) добровільно, 3) у серйозній справі – порушує Божий закон (тобто, чинить зло).

Гріх називаємо важким, якщо всі три з вищеназваних умов були присутні одночасно (а не, наприклад, лише дві з них). Здійснення важкого гріха призводить до того, що католик не може без сповіді приступити до Святого Причастя. Якби він в такому стані душі несподівано помер – він не міг би потрапити у небо…

Отже, по-перше – серйозність справи. Тут важливу роль (важкість матерії) відіграють Божі Заповіді. Про це говорить Катехизм Католицької Церкви (1858):

«Важкість матерії уточнена в Десятьох Заповідях – за відповіддю Ісуса багатому юнакові: «Не вбивай, не перелюбствуй, не кради, не свідчи неправильно, не кривдь, шануй твого батька та матір» (Мр. 10,19). Важкість гріха є більшою або меншою: убивство важче, ніж крадіжка. Береться також до уваги і гідність скривдженої людини: жорстокість, учинена проти батьків, сама по собі є важчою, ніж учинена проти чужого».

На практиці часто потрібно просто знати думку Церкви щодо цього вчинку. У цьому допомагає катехиза, повчання сповідника. Але відповідні знання можна здобути також читаючи конкретні частини Катехизму (третя частина, другий розділ).

На жаль, загальні знання на цю тему можна здобути лише завдяки старанному вивченню. Катехизм Католицької Церкви не дає простого ключа для того, щоб розрізняти гріхи. Про вагу провини досить часто інформує обговорюючи конкретні людські вчинки. При багатьох справах написано, що щось становить важку моральну провину і є серйозним порушенням Божого права чи щось подібне.

Для того, щоб самостійно оцінити вагу гріха, можна задуматися, наскільки даний вчинок ображає Бога, іншу людину або мене самого. На це слід звернути увагу передусім у випадку гріхів супроти I, II, III, IV, V, VIII заповідей. Гріхи супроти VI заповіді завжди вважаються важкими, хіба що має місце брак свідомості чи добровільності учинку. Важка матерія у гріхах супроти VII заповіді це більш-менш вартість одного дня праці (слід додати, що радше вбогої) людини.

По-друге, важкий гріх може вчинити той, хто знає, що робить зле (свідомість). При цьому треба усвідомлювати дві справи: а) що щось робиться (а не що це відбувається крізь сон) і б) того, що те, що робиться – погано.

До речі, у цій справі полегшуючою обставиною не може стати незнання і затвердіння серця (це стосується другого підпункту). Якщо хтось мало дбає про те, щоб пізнати вчення своєї Церкви або противиться їй – не звільнюється тим самим від серйозної моральної вини. Також не стане виправданням той факт, якщо, наприклад, хтось спеціально вжив забагато алкоголю, щоб не бути свідомим вчиненого (до першого підпункту)…

І по-третє, щоб могти назвати гріх смертельним, він має бути людським вчинком, який народжується з вільного вибору. Зовнішній або внутрішній примус зменшують моральну відповідальність.

Звісно ж, у конкретній ситуації слід завжди задуматися, чи обставини (окрім свідомості та добровільності) не змінюють моральної кваліфікації вчинку. Наприклад, коли хтось в когось краде предмет, який має невеличку матеріальну вартість, зате величезну духовну та емоційну цінність, наприклад, останній лист батька чи матері.

Отже, все це не так просто. Не без причини моральна теологія - це окрема і дуже широка галузь знань. На цю тему постійно пишуться докторські та професорські дисертації…

У випадку сумнівів найкраще радитися зі сповідником. Навіть якщо він не зможе сам оцінити даний вчинок, то просто уділить розгрішення.

І насамкінець слід додати, що і важкий гріх, і легкий – це зло. Йдеться тільки про оцінку його величини. Ніколи не слід легковажити легких гріхів. Вони присипляють сумління і часто призводять до серйознішого зла. Розрізнення на важкі та легкі гріхи важливе лише з точки зору можливості приступити до Господнього Столу.
wiara.pl

З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

vitalko
старець
старець
Повідомлень: 987
З нами з: 25 березня 2009, 14:13
Звідки: Львів

Re: Що таке гріх?

Повідомлення vitalko » 19 березня 2012, 10:08

ShMariam писав:Та, без сумніву, що маємо і легких сторонитися. Але невже Ви ніколи не опинялися в ситуації, коли згрішили і сумніваєтеся, чи тяжкий гріх, чи легкий, хочете причащатися, а черга до сповіді на кілометр? На конкретній Службі Божій це може бути, фактично, вибором між тим чи причащатися, чи ні, бо нема можливості годинами вистоювати в черзі... Звичайно, якщо є такий сумнів, НЕОБХІДНО сповідатися, щоб достойно прийняти св. Причастя.


Не знаю, чи воно для всіх, а чи тільки для мене, але одного разу мені отець на сповіді говорив: "якщо сумніваєшся, то йди(до Причастя). Ніхто не є гідний Причастя - ні ти, ні я" А інший на цю ж тему(було таке зі мною не раз, бо маю скрупулянтське сумління, і бувало дійсно до Причастя не йшов) говорив, що "Причастя є для хворих, а не здорових". Тому для себе вирішив брати участь у Євхаристії і бачу для себе велику користь з того(хоч одного разу і помилився, але тільки раз).

Звісно я не маю тут на увазі ситуацію коли людина чітко розуміє, що не може піти, або якщо має можливість піти нормально висповідатися. Але коли я до сповіді не готовий, то чи те, що я в останній момент побіжу сповідатися абияк, буде краще, ніж я би довірився Божому Милосердю в даний момент, а висповідався би пізніше, коли підготуюся і про такі мої сумніви і рішення сповідникові розкажу?
І, думаю, не варто забувати що диявол також не спить, і та річ, що ми причащаємося йому ненависна, тому і робить все для того щоб нас відігнати.

В кожному разі сумніви свої треба виявляти на сповіді, і отець, розваживши конкретну ситуацію, скаже як поступати наступного разу, коли шось подібне трапиться.

P.S. І не забувайте, що це лише мої думки стосовно цієї справи. :)
"Для чого шукаєш ти для себе почесті в інших? Поважай сам себе, і ніхто не принесе тобі безчестя."
св. Йоан Золотоустий

Аватар користувача
Yur
старець
старець
Повідомлень: 585
З нами з: 19 квітня 2010, 03:48
Звідки: Chicago Il

Re: Що таке гріх?

Повідомлення Yur » 19 березня 2012, 12:16

ShMariam писав: Але невже Ви ніколи не опинялися в ситуації, коли згрішили і сумніваєтеся, чи тяжкий гріх, чи легкий, хочете причащатися, а черга до сповіді на кілометр?
З важким гріхом тим паче треба добре підготовитися до сповіді й не намагатися пройти її на ура.

ShMariam писав:На конкретній Службі Божій це може бути, фактично, вибором між тим чи причащатися, чи ні, бо нема можливості годинами вистоювати в черзі... Звичайно, якщо є такий сумнів, НЕОБХІДНО сповідатися, щоб достойно прийняти св. Причастя.
Гаадю коли немає відчуття великої провини, а колєйка до сповіді велика, все ж можна приступати до Святого Причастя, в душі перепросивши Бога.
Кажу ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня! (Матвія 12:36)

Аватар користувача
ShMariam
Модератор
Модератор
Повідомлень: 4627
З нами з: 06 грудня 2008, 14:08
Звідки: Львів

Re: Що таке гріх?

Повідомлення ShMariam » 19 березня 2012, 21:12

vitalko писав:
Не знаю, чи воно для всіх, а чи тільки для мене, але одного разу мені отець на сповіді говорив:..

Саме тому й не можна розголошувати те, що на сповіді сказав священик - до кожного свій підхід. Ще з катехизації перед урочистим св. Причастям, а потім з Катехизму знаю, що при сумніві, що маєш тяжкий гріх, в жодному разі не можна причащатися (начебто це св. Причастя буде недостойним), хіба коли йдеться про виняткових людей і виняткові ситуації (скрупули)
vitalko писав:
Але коли я до сповіді не готовий, то чи те, що я в останній момент побіжу сповідатися абияк, буде краще, ніж я би довірився Божому Милосердю в даний момент, а висповідався би пізніше, коли підготуюся і про такі мої сумніви і рішення сповідникові розкажу?

Можливо, поступаєте правильно (зрештою, це справа Вас і Вашого сповідника), але назагал, вважаю, треба було б посповідатися. Є люди, яким не можна робити іспит совісті, хіба пригадати тяжкі гріхи, але в таких людей їх переважно нема. :D ( читала в книжці "Сповідайтеся добре" :pardon: ) - спитайте про це Вашого сповідника, може Ви і є той виняток.

Yur писав:Гадаю коли немає відчуття великої провини, а колєйка до сповіді велика, все ж можна приступати до Святого Причастя, в душі перепросивши Бога.
[/quote]Можливо... Але велика черга для мене ніколи не буде аргументом щоб причащатися без сповіді, як є сумнів, я просто не причащаюся. :(

Саме тому піднімаю тему розрізнення тяжких і легких гріхів, щоб знати точно... Недавно мене "прибила" фраза о.Олега про "тяжкий гріх лінивства", я ж то була впевнена, що йдеться про легкий гріх. Хоча, коли з лінивства не виконують значної частини своїх обов'язків... Але завжди це розуміла як суму маленьких гріхів...

І ніколи не забуду як один знайомий монах (тепер священик) до дітей сказав, що не слухати батьків - тяжкий гріх :shock: , а нехотячи наступити комусь на ногу - легкий. Я за останнє навіть би не подумала сповідатися...

Також не до кінця погоджуюся з думкою Романа, що злість (гнів?) - легкий гріх. В одному журналі читала, що коли людина зразу, як пройдуть емоції, пожаліє - має легкий гріх, як ні - тяжкий. Ще й буде дуже залежати, нмд, скільки шкоди комусь приніс наш гнів, відносно кого спрямований і т. д.
Важливо!Може врятувати життя: http://forum.ugcc.org.ua/viewtopic.php?f=3&t=97&p=56358#p56281

Аватар користувача
ShMariam
Модератор
Модератор
Повідомлень: 4627
З нами з: 06 грудня 2008, 14:08
Звідки: Львів

Re: Що таке гріх?

Повідомлення ShMariam » 19 березня 2012, 21:57

Гріхи супроти VI заповіді завжди вважаються важкими, хіба що має місце брак свідомості чи добровільності учинку.
Тут не зовсім розумію... Непристойний одяг (вдягнутися, намалюватися як повія) вважаю тяжким гріхом проти цієї заповіді (як писала в темі "Церковна показуха"), однак в наш час (чи й завжди так було?) границя між пристойним і непристойним одягом затерта, є тобто є одяг пристойний (не гріх), є непристойний (т. гріх) і такий, що посередині (легкий гріх?).
Важливо!Може врятувати життя: http://forum.ugcc.org.ua/viewtopic.php?f=3&t=97&p=56358#p56281

Аватар користувача
Yur
старець
старець
Повідомлень: 585
З нами з: 19 квітня 2010, 03:48
Звідки: Chicago Il

Re: Що таке гріх?

Повідомлення Yur » 20 березня 2012, 00:39

ShMariam писав:
Yur писав:Гадаю коли немає відчуття великої провини, а колєйка до сповіді велика, все ж можна приступати до Святого Причастя, в душі перепросивши Бога.
Але велика черга для мене ніколи не буде аргументом щоб причащатися без сповіді, як є сумнів, я просто не причащаюся. :(
У вас сумнів, а хтось можливо вперше в житті вирішив приступити до сповіді, прийшов подивився на чергу, .. розвернувся і пішов. Окрім того на священника яка нагрузка ..
Кажу ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня! (Матвія 12:36)

vitalko
старець
старець
Повідомлень: 987
З нами з: 25 березня 2009, 14:13
Звідки: Львів

Re: Що таке гріх?

Повідомлення vitalko » 20 березня 2012, 15:02

ShMariam писав:Саме тому й не можна розголошувати те, що на сповіді сказав священик - до кожного свій підхід. Ще з катехизації перед урочистим св. Причастям, а потім з Катехизму знаю, що при сумніві, що маєш тяжкий гріх, в жодному разі не можна причащатися (начебто це св. Причастя буде недостойним), хіба коли йдеться про виняткових людей і виняткові ситуації (скрупули)


Того, що стосується особисто мене, я ніколи і не розказую, але є такі речі більш загальні, які можуть бути корисні іншим людям - поради наприклад, якась наука, пояснення чогось, що я не розумію, і т.д. Ось їх я, коли бачу потребу, і розповідаю, хоча не вказую ні отця який це говорив, ні за яких обставин це сталося(хіба що дружина може знати, якщо ми двоє сповідалися в той самий день, але таке рідко буває). Мої роздуми вище я навів не для того, щоб сказати людям: "робіть як я", а для того, щоб людина, коли побачить себе в подібній ситуації, могла на сповіді запитати як чинити їй в конкретній ситуації. Можливо моя порада не буде нікому потрібна(а вона точно непотрібна тим, хто має одного сповідника який добре знає чим живе конкретна людина), а можливо комусь це знадобиться, тому написав те, що написав.

ShMariam писав:Можливо, поступаєте правильно (зрештою, це справа Вас і Вашого сповідника), але назагал, вважаю, треба було б посповідатися. Є люди, яким не можна робити іспит совісті, хіба пригадати тяжкі гріхи, але в таких людей їх переважно нема. :D ( читала в книжці "Сповідайтеся добре" :pardon: ) - спитайте про це Вашого сповідника, може Ви і є той виняток..


Хм... не знаю, іспит совісті роблю без проблем ніби, і проблем з цим не бачу.

ShMariam писав:Можливо... Але велика черга для мене ніколи не буде аргументом щоб причащатися без сповіді, як є сумнів, я просто не причащаюся. :(

Тому варто, думаю, вам поговорити з вашим сповідником(хоча може ви і говорили) з конкретними гріхами, які вас не пустили до Причастя в конкретному випадку, і запитати, чи правильно я поступаю чи ні. Бо відмова від благодаті Євхаристії(коли ту благодать можна було отримати) це велика втрата для душі, нмсд. Знаю точно(сьогодні перед Причастям отець наголошував) що до Причастя не мають права приступати ті, які сповідалися більше ніж місяць тому, чи відчувають за собою тяжкий гріх. Просто бувають випадки, коли те, що людина відчуває за собою як гріх тяжкий, ним насправді не є, тому і варто такі моменти виявляти на сповіді. Всі ми - різні, тому і підходи до кожного різні. Але те що є спільне - кожен має вияснити як поступати конкретно йому в конкретній ситуації.
"Для чого шукаєш ти для себе почесті в інших? Поважай сам себе, і ніхто не принесе тобі безчестя."
св. Йоан Золотоустий

Аватар користувача
ShMariam
Модератор
Модератор
Повідомлень: 4627
З нами з: 06 грудня 2008, 14:08
Звідки: Львів

Re: Що таке гріх?

Повідомлення ShMariam » 21 березня 2012, 23:49

vitalko писав:Тому варто, думаю, вам поговорити з вашим сповідником(хоча може ви і говорили) з конкретними гріхами, які вас не пустили до Причастя в конкретному випадку
Я б хотіла обговорити важкість різних гріхів тут (або у відповідній темі) (а не затримувати чергу, коли хто прийшов сповідатися перший раз чи раз в рік), бо виявляються цікаві речі - різні погляди на той чи інший гріх, на ту чи іншу ситуацію. Напр, дехто вважає гріхом грати в картиЦя тема вже обговорювалася на Форумі. Уважно вивчивши всі аргументи, я для себе зробила висновок, що це не гріх, якщо не на гроші, без принижень і ненормативної лексики. . Або скільки дискутували про Гаррі Поттера - зробила висновок, що дітей треба ненав'язливо відгородити від нього, благо є цікава і добра література, але якщо вже дитина захопилася - не перечити, тільки дати чітко зрозуміти (можливо, навіть не згадуючи про Поттера), що магія - зло.
Важливо!Може врятувати життя: http://forum.ugcc.org.ua/viewtopic.php?f=3&t=97&p=56358#p56281

vitalko
старець
старець
Повідомлень: 987
З нами з: 25 березня 2009, 14:13
Звідки: Львів

Re: Що таке гріх?

Повідомлення vitalko » 22 березня 2012, 11:46

ShMariam писав:Я б хотіла обговорити важкість різних гріхів тут (або у відповідній темі)

Хм... та думаю нема проблеми з цим. Можна обговорювати(сам багато чого почерпнув з форуму).

ShMariam писав:а не затримувати чергу, коли хто прийшов сповідатися перший раз чи раз в рік

А тут, думаю, варто побути трохи "егоїстом" і подумати насамперед за себе. Це моя душа, за яку маю обов"язок дбати і яку маю гідно очистити. Також це мій особливий час з Богом, якого я чекав і якого чекав Бог, щоб разом зустрітись, тому в тому часі треба перебувати без оглядки на когось, коли є така потреба(хоча зловживати також не треба). На інших людей Господь також має свій окремий час, і вділить їм його в міру потреби.
"Для чого шукаєш ти для себе почесті в інших? Поважай сам себе, і ніхто не принесе тобі безчестя."
св. Йоан Золотоустий

Аватар користувача
Just_me
Модератор
Модератор
Повідомлень: 1374
З нами з: 25 лютого 2010, 10:20

Re: Що таке гріх?

Повідомлення Just_me » 22 березня 2012, 12:05

vitalko писав:варто побути трохи "егоїстом" і подумати насамперед за себе

:D Згадала собі, як одного разу очікую в черзі до Сповіді, 1 священник, багато охочих. Коли вже майже підійшов мій час, одна жінка шепче мені: "Ви ж там дивіться, багато не говоріть, тільки швиденько основні гріхи перерахуйте, не вдавайтеся в подробиці, бо ми тут всі до Служби висповідатися не встигнемо!" Я посміхнулася, кивнула головою, а сама подумала робити, як вважаю за потрібне. Дивні якісь поради, говорити тільки частину гріхів, комусь не дуже свідомому таке сказати (якраз тому, що ходить сповідатися раз в рік), то ще послухає і собі нашкодить.
Відповідей на всі питання у вас ніколи не буде. Це – нормально. Не мучте себе. Але ніколи не обманюйте хворих, даючи їм фальшиві надії. Джиліан Берн.

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9676
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Що таке гріх?

Повідомлення о.Олег » 22 березня 2012, 12:13

vitalko писав:
ShMariam писав:Я б хотіла обговорити важкість різних гріхів тут (або у відповідній темі)

Хм... та думаю нема проблеми з цим. Можна обговорювати...

а не до цієї це теми?
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).


Повернутись до “Богослов'я”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 2 гостей