УГКЦ в Польщі

Життя нашої Церкви за кордоном

Модератори: Just_me, viter, Artur, ihor

диякон Петро

Законодавчий доробок Перемисько-Варшавської єпархії УГКЦ

Повідомлення диякон Петро » 25 липня 2005, 06:57

Попри мої неодноразові повідомлення, нікому з редакції сайту УГКЦ не хотілося оновити сторінку:

http://www.ugcc.org.ua/ukr/church_in_ac ... peremyshl/

А прецінь післясоборні комісії нашої митрополичої єпархії випрацювали ряд партикулярних законів, що розміщені за адресою:
http://www.cerkwa.net/internet/dekret.htm

Такий зокрема "Тичасовий устав про формування і служіння дияконів та церковнослужителів...", здається, не має аналогів в УГКЦ взагалі.

диякон Петро

УГКЦ в Польщі: літургійне життя

Повідомлення диякон Петро » 25 липня 2005, 07:49

ЦИТАТА ЗА:
http://www.cerkwa.net/internet/1.htm
Рішення Єпархіального Собору Перемисько-Варшавської Архієпархії, що відбувся в Перемишлі в днях 14 -16 березня 2002 року




--------------------------------------------------------------------------------

ПРИНЦИПИ ЛІТУРГІЙНОГО ЖИТТЯ

В ПЕРЕМИСЬКО-ВАРШАВСЬКИЙ АРХІЄПАРХІЇ УГКЦ

ЗАГАЛЬНІ НОРМИ

Українська Греко-Католицька Церква в Польщі, як невід’ємна частина всієї УГКЦ, зберігає і практикує спільний для всієї УГКЦ український (руський, київський) варіянт візантійського обряду.

Основою практикування візантійсько-українського обряду є: а) офіційні римські видання літургійних книг церковнослов’янською мовою та виготовлені на їхній підставі переклади на інші мови, зокрема українську, б) Устав Богослужінь з 1944 р. і Типик о. Ізидора Дольницького з урахуванням змін введених римською комісією з питань реформи літургійних книг, в) канонічні джерела літургійного права, зокрема Кодекс Канонів Східних Церков разом з Інструкцією застосування літургійних приписів Кодексу Канонів Східних Церков та літурнійні постанови Синодів УГКЦ.

В усяких міркуваннях про літургійні справи та у вирішуванні поточних проблем слід отже брати до уваги: а) приналежність УГКЦ до великої родини Східних Церков та близьку, органічну спорідненість київського обряду з іншими гілками візантійської (константинопільської) традиції, б) необхідність дотримання єдності в обрядовому відношенні з Церквою в Україні та по всьому світі, в) особливе післанництво Східних Церков, а особливо УГКЦ, у Вселенській Церкві, яка очікує від східних католиків повноцінного християнського свідчення в дусі вірності автентичній власній традиції, що ставить перед нами завдання постійно поглиблювати не лише теоретичні знання і практичні уміння в літургійній ділянці, але й духовну закоріненість в цій же традиції – та поступово елімінувати всі несумісні з нею чужі запозичення, відшуковуючи і відновлюючи водночас усе, що з нашої спадшини протягом історії загубилося, а зараз може стати надійним засобом скріплення й пожвавлення літургійного життя.

Необхідною умовою здійснення вірними УГКЦ післанництва, про яке мовиться у № 3в, є відкритість до християн інших традицій, Церков і конфесій та до всіх людей взагалі, поєднана з готовністю ділитися з усіма скарбами нашого обряду.

Виходячи з усього вищесказаного, проголошується деякі детальніші норми для впорядкування літургійного життя УГКЦ в Польщі. Норми ці не претендують на вичерпність, але намагаються - все залишаючися в межах вірності спільному для всієї УГКЦ літургійному законодавству – запропонувати деякі нові можливості стосовно відкривання багатств нашої спадщини і використання їх в богослужбовому житті та водночас усунути деякі невластиві практики й з’ясувати деякі сумніви.



ОРГАНИ КОМПЕТЕНТНІ В ЛІТУРГІЙНИХ СПРАВАХ

Єпархіяльний єпископ

Синод Єпископів УГКЦ є найвищим законодавчим органом для всієї патріяршої Церкви (Кан 110 § 1), тому закони літургійні прийняті Синодом Єпископів і проголошені Патріярхом набирають чинності повсюдно, в межах та поза межами теритотії Патріяршої Церкви. (Кан 150 § 2).

„Єпархіяльний єпископ, як керівник, поборник і охоронець усього літургічного життя в довіреній йому єпархії, повинен дбати про те, щоб воно якнайбільше розвивалось і регулювалось відповідно до приписів і законних звичаїв Церкви свого права” (ККСЦ, кан 199 §1).

Особливе значення в літургійному житті єпархії має приклад, що його дає катедральна церква та сам єпископ як той, хто очолює відправи (ККСЦ, кан. 199 §§ 2 і 3 та кан. 200).

Єпархіяльна літургійна комісія

У відповідному організуванні літургійного життя в єпархії єпархіяльному єпископові допомагає єпархіяльна літургійна комісія.

Голову єпархіяльної літургійної комісії та її членів, не менше двох, призначує єпархіяльний єпископ на окреслений ним у грамоті їхнього іменування строк.

У всіх поточних літургійних справах більшого значення єпархіяльний єпископ може звернутись за порадою до комісії, або принаймні до її голови.

Комісія проводить засідання не менше ніж раз у році.

Детальні правила роботи комісії можуть бути врегульовані окремим статутом чи регламентом, затвердженим єпархіяльним єпископом.

Відповідальність духовенства та чернецтва

Відповідальність за стан літургійного життя в єпархії разом з єпархіяльним єпископом поділяють всі члени клиру, а зокрема декани (ККСЦ, кан. 278 § 1 ч. 3), парохи (ККСЦ, кан. 289 § 2) й адміністратори парафій (ККСЦ, кан. 299 § 1) та настоятелі церков (ККСЦ, кан. 309).

Особливе покликання стати у проводі літургійного дозрівання Божого люду мають чернечі спільноти, зокрема монаші (пор. Інструкція..., № 23).

ДЕТАЛЬНІ НОРМИ

Храм і його устаткування

Іконостас є необхідним елементом оснащення храму. Там, де неможливо його встановити на постійно, слід уживати переносного іконостасу, який мав би принаймні дві намісні ікони – Христа і Богородиці. Необхідно забезпечити іконам з переносного іконостасу гідне місце зберігання поза часом відправ.

У храмах слід подбати про якнайкращої якості акустику. Це стосується як параметрів новобудованих церков, так і технічного їх оснащення.

В проектах нових церков та при достосуванні інших споруд для цілей богопочитання слід подбати про влаштування окремого входу в захристію, заради елімінації непотрібного входження сторонніх осіб у святилище.

Поведінка у храмі

Душпастирі зобов’язані вчити вірних правил гідної поведінки у храмі.

Вступ у святилище мають виключно священно - і церковнослужителі та інші особи причетні до літургійної прислуги. Інші особи можуть входити туди лише з виняткових причин, напр. заради Сповіді, якщо у даній церкві немає умов для служіння цього Таїнства поза святилищем. Душпастирі строго зобов’язані вчити вірних належного розуміння значення “святая святих” і правил поведінки, що випливають з цього.

Біля входу в храм має бути поміщена двомовна табличка польською і українською мовами, (та, коли треба, також іншими мовами), призначена для принагідних відвідувачів, з коротким описом правил достойної поведінки у храмі.

Божественна Літургія

Божественна Літургія повинна бути співана. Кадило слід уживати на кожній Літургії, хіба що – у випадку повсякденних відправ – заважає цьому серйозна причина.

В алітургійні дні Євхаристійна жертва не приноситься, хіба що промовляє за тим душпастирська потреба.

Інтегральною складовою Літургії є її підготовча частина, що починається з молитов перед іконостасом. Тільки абсолютна неможливість прочитати їх повністю може звільнити служителя від цього обов’язку. Завжди однак священик має обов’язок проказати перед іконостасом молитву “Господи, простягни руку Твою” та, увійшовши в святилище, проказати псалом “Увійду в дім Твій”, поцілувати книгу Євангелія і св. Трапезу та щойно відтак одягатися в літургійні ризи, не занедбуючи при цьому проказувати приписані молитви.

У служінні Проскомидії слід дотримуватися тексту і рубрик Служебника. Зокрема слід завжди уживати справжні просфори, з відтисненою печаткою. Навіть якщо передбачається дуже велику кількість причасників, яка робить необхідним вживання раніше підготовлених частиць, Агнця та частиці в честь Богородиці й чинів святих та за живих і усопших слід вирізувати в часі Проскомидії зі справжньої просфори чи просфор.

Згідно з загальним звичаєм Церков візантійської традиції, для літургійних цілей (Євхаристія, Литія, обряд спільної чаші під час Вінчання) слід уживати червоне вино.

В чині Проскомидії не можна пропускати обкадження звізди й покровців. Слід подбати про виготовлення покровців для дискосів.

Недопустимим є пропускання священиком “тайних” молитов. Особи відповідальні за спів у даній церкві мають подбати про відповідне (протяжне) співання даних фрагментів, щоб уможливити священикові спокійне й гідне проказання цих молитов.

Молитву малого входу проказується перед царськими вратами. На “Премудрість, прості” священик або диякон підносить книгу Євангелія вгору, не роблячи нею знаку хреста.

Кадіння перед Євангелієм має відбуватися під час співу “Алилуя” зі стихами, а не в часі читання Апостола.

Тільки єпископ має право благословляти народ книгою Євангелія після читання.

На великому вході не відбувається благословення народу чашею і дискосом.

Після покладення дарів на престіл священик знімає і відкладає набік малі покровці з чаші й дискоса.

Кадіння під час анафори здійснюється в пам’ять померлих, а не в честь св. Дарів чи Богородиці, тому слід його починати щойно після заспіву “Особливо...”.

Після покладення частиці “ІС” з Агнця у чашу проводиться обряд теплоти.

Лише священнослужителі можуть причащатися в святилищі.

У відпустах св. Літургії та інших Богослужінь слід згадувати всіх приписаних святих, не виголошуючи однак пояснень “якого є день” та “якого є храм”.

Кожний парох (адміністратор) зобов’язаний служити кожної неділі та у приписані свята Службу Божу в наміренні своїх парафіан. Якщо обслуговує він кілька парафій, за всіх служить лише одну Божественну Літургію (CCEO, кан. 294; Партикулярне Право УГКЦ, кан. 40).

Якщо, з причин душпастирських, парох не може відслужити Служби Божої в наміренні парафіан у неділю, має це зробити іншого дня. Однак в неділю, ні в часі єктенії мирної ні потрійної, не повинен брати возгласу за померших. Також по недільній Службі Божій, поза винятковими ситуаціами, не повинен служити Панахиди.

Св. Таїнства

Хрещенна повинно уділятися згідно з літургічними приписами Церкви свого права, до якої, згідно з правом, має бути приналежний той, хто приймає хрещення (ККСЦ кан 683).

Вода для Хрещення має бути освячена в часі даного чину Хрещення, а не раніше. Так само за кожним разом освячується олію оглашенних і додається її до води.

Св. Причастя поза Літургією може вділятися тільки хворим. Якщо на даній Літургії кількість причасників дуже велика, як це буває з нагоди великих торжеств, дозволяється продовжувати Причастя мирян навіть після закінчення Літургії. Також хористи, що в часі Причастя мирян на Літургії співають на хорах, можуть отримати Причастя після відпусту з Дарів освячених під час даної відправи. Ніколи однак Причастя в такого роду ситуаціях не роздається в святилищі, але поза ним, дотримуючися в основному правил Малого Требника римського видання про чин Причастя вірних поза Божественною Літургією – з цією різницею, що причащається Дарами освяченими на даній Літургії та пропускається початок звичайний.

По змозі душпастирям рекомендується влаштувати в церкві відокремлене (навіть у формі окремого приміщення) місце до Сповіді.

Недопустимим є служіння обряду заручин окремо від решти чину Вінчання.

Олію для Таїнства Єлеопомазання слід освячувати під час служіння Таїнства.

Наполегливо рекомендується служити Таїнство Єлеопомазання для багатьох хворих у церкві.

Церковне правило

Всюди, де можливо, слід правити принаймні Вечірню в суботи та навечір’я празників та Утреню в неділі й празники.

Інші богослужіння

Заохочується відправляти Акафісти і Молебні, які мають церковне затвердження й відповідають духові візантійської традиції. Ці відправи не повинні однак затемнювати характер даного періоду літургічного року; це з особливою силою стосується місяця травня, який завжди збігається з пасхальним періодом.

Наполегливо рекомендується відновити звичай правити Параклис в часі Успенського посту.

Літургійні мови

Традиційною літургійною мовою УГКЦ є церковнослов’янська мова.

Українська мова рівноправна з церковнослов’янською, якщо йдеться про затверджені компетентною церковною владою тексти.

За згодою єпархіяльного Єпископа можна вживати також іншомовні затверджені переклади літургійних текстів, якщо в даному випадку чи середовищі існує така душпастирська потреба.

У випадку браку затверджених для літургійного вжитку перекладів літургійних текстів даною мовою, можна її використовувати в Богослуженнях призначених для іншомовних учасників тільки в обмеженому обсязі - у проповіді, читаннях, катизмах, Молитві Господній, Символі Віри, молитві перед св. Причастям.

Священно- і церковнослужителі та інші особи відповідальні за літургійне служіння

Згідно з традицією Церков візантійського обряду, духовенство (клир) розподіляється на вище і нижче. Вищі клирики (священнослужителі) це єпископи, пресвітери й диякони. До нижчих клириків (церковнослужителів) зараховуються свічконосці, читці-півці та піддиякони.

Дияконат та нижчі чини не можуть вважатися лише формальністю на дорозі до пресвітерату. “Вони забезпечують у Церкві чітко визначене служіння, і їх як таких повинні ефективно здійснювати в дефінітивний спосіб ті, хто не має наміру вступати у пресвітерство, і в достатньо широкий спосіб ті, хто буде посвячуватися у пресвітери. Це особливо стосується дияконату. У цьому значенні не потрібно побоюватися надавати нижчий сан, і навіть дияконат, тим чеснотливим, належно підготовленим та здібним виконнувати взяті на себе обов’язки, які заявляють про свою готовність служити Церкві, навіть якщо їм треба продовжувати жити зі своїми родинами і працювати згідно зі своїм фахом. Таким чином здобуваються священнослужителі, необхідні для гідної і відповідної відправи літургії, при цьому уникається практика (...) щоб священнослужителі вищого сану виконували літургійні функції, якими повинні займатися представникинижчого сану (найчастіше трапляється, що пресвітери виконують обов’язки дияконів), або щоб призначали мирян до постійного виконування літургійних завдань, які повинен здійснювати служитель; таку практику потрібно усунути” (Інструкція..., № 75).

Душпастирям слід активно вишукувати і підтримувати серед мирян покликання до нижчих чинів, дияконату, як рівнож священства і монашестиа.

Душпастирі мають обов’язок дбати про формування в парафіях відповідної літургійної прислуги, здатної виконувати свої завдання не лише в рамках звичайних парафіяльних Богослужб – повсякденних, недільних та святкових – але й під час архиєрейської Літургії.

Окрему увагу слід звернути на плекання літургійного співу в парафіях та підготовку дяків (псаломщиків), регентів і хористів.



+ Архиєпископ Кир Іван Мартиняк

(-)

Митрополит Перемисько-Варшавський



Перемишль, дня 7.01.2005 р.






--------------------------------------------------------------------------------

Консисторія Перемисько-Варшавської Архієпархії

вул. Баштова 13

37-700 Перемишль

тел..фаx.: (16) 678-78-68

e-mail: [email protected]

диякон Петро

УГКЦ в Польщі: диякони та церковнослужителі

Повідомлення диякон Петро » 25 липня 2005, 07:53

ЦИТАТА ЗА:

http://www.cerkwa.net/internet/3.htm



Рішення Єпархіального Собору Перемисько-Варшавської Архієпархії, що відбувся в Перемишлі в днях 14 -16 березня 2002 року




--------------------------------------------------------------------------------

Тимчасовий устав про формування

і служіння дияконів та церковнослужителів

в Перемисько-Варшавській Архієпархії УГКЦ



ВВЕДЕННЯ

Згідно з автентичною традицією візантійського обряду, духовенство (клир) в Українській Греко-Католицькій Церкві розподіляється на вище (священнослужителів) та нижче (церковнослужителів).

До розряду священнослужителів (вищих клириків) належать диякони, пресвітери та єпископи; до церковнослужителів (нижчих клириків) - свічконосці, читці-півці та піддиякони. Під священиками слід розуміти єпископів та пресвітерів.

Приналежність до даного чину церковно - чи священнослужіння набувається приймаючи свячення відповідного ступеня за приписами літургійних книг; рукоположення у нижчі чини називається хіротесією, а у вищі – хіротонією.

Згідно з волею та вченням Вселенської Церкви, дияконат і нижчі чини служіння не можуть вважатися лише чисто формальними, перехідними ступенями на дорозі до пресвітерату. ”Вони забезпечують у Церкві чітко визначене служіння, та їх як таких повинні здійснювати у дефінітивний спосіб ті, хто не має наміру вступати у пресвітерство, і в достатньо широкий спосіб ті, хто буде посвячуватися в пресвітери. Це особливо стосується дияконату. У цьому значенні не потрібно побоюватися надавати нижчий сан, і навіть дияконат, тим чеснотливим, належно підготовленим і здібним виконувати прийняті на себе обов’язки, які заявляють про свою готовність служити Церкві, навіть якщо їм треба надалі жити зі своїми родинами і працювати згідно зі своїм фахом. Таким чином здобувається священнослужителів, необхідних для гідної і відповідної відправи літургії, при цьому уникається практика (...) щоб священнослужителі вищого сану виконували літургійні функції, якими повинні займатися представники нижчого сану (...), або щоб призначали мирян до постійного виконування літургійних завдань, які повинен здійснювати служитель; таку практику потрібно усунути” (Інструкція застосування літургійних приписів Кодексу Канонів Східних Церков, № 75).

Зокрема постійний дияконат, за бажанням ІІ Ватиканського Вселенського Собору, має бути привернений у всіх східних католицьких Церквах, всюди, де тільки він зникнув (Декрет Про східні католицькі Церкви, № 17); усі єпархіальні єпископи зобов’язані якнайдужче підтримувати дияконські покликання (пор. кан. 195 ККСЦ).

“Той, хто одержав нижчі свячення, вже не є більше мирянином (...) нижчі свячення радше є включені до духовної ієрархії, відповідно до ступеня кожного. Тому той, хто отримав такий сан (...) стає членом, як це називають літургійні книги більшості Східніх Церков, духовенства або священичого сану. (...) Потрібно зберігати давнє практикування нижчих свячень. (...) Замість того, щоб відмовлятися від них, реформи партикулярного права різних Церков повинні радше відновлювати їх для більшої їх значущості і життєздатності.” (Інструкція..., № 73-74).

У цьому дусі не лише єпархіяльний єпископ, але й усі члени клиру, чeнці й черниці, а також миряни, нехай уважають себе зобов’язаними виявляти турботу за покликання до дияконату й нижчих чинів, підтримувати їх та виявляти дияконам і церковнослужителям належну пошану, любов та підддержку в їхньому служінні. Під час прилюдних молінь за покликання, в єктеніях та інших молитвах мають виразно згадуватися не лише покликання до пресвітерату, богопосвятного життя та місійні, але й покликання до дияконату, та – бодай загально – до нижчих чинів служіння в Церкві. Дияконат і нижчі чини не можуть вважатися чимось додатковим у Церкві чи формою почесної винагороди для окремих заслужених осіб. Навпаки, кожна парафіяльна громада повинна зробити все можливе для того, щоби мати у себе принаймні одного читця-півця для виконування служіння дяка-псаломщика, піддиякона – який виконує різноманітне служіння у “святая святих”, при Престолі, та й диякона – якого священик у літургійних діалогах називає влучно братом і співслужителем – найближчого помічника священика у літургії та поза нею.



ВИМОГИ ВІДНОСНО КАНДИДАТІВ ДО СВЯЧЕНЬ



Чини свічконосця та читця-півця



Хіротесію на свічконосця може отримати повнолітній чоловік, який протягом не менше трьох років був практикуючим членом УГКЦ, виконував обов’язки літургійного прислужника не коротше півроку, виявив належні духовно-моральні, психічні й фізичні якості та здатність виконувати зв’язане з чином свічконосця церковне служіння.

Якщо кандидат одружений, то його подружжя має бути законним з точки зору Католицької Церкви та втішатися стабільністю. Дружина має бути віруючою і практикуючою християнкою, що бере участь у житті парафії. Вимагається подружній стаж не коротший ніж пів року та письмова згода дружини.

Хіротесію і постриг на читця-півця може отримати чоловік віком не менше двадцяти років, який протягом не менше трьох років був практикуючим членом УГКЦ, виконував на протязі не менше року літургійне служіння, виявив належні морально-духовні, психічні й фізичні якості та знання і вміння необхідні для виконування служіння читця і півця, або принаймні читця. У випадку допущення до свячень одружених кандидатів слід дотримуватися вимог, що подані у № 9.

Хіротесія на свічконосця і читця-півця може відбутися в рамках одного літургійного обряду, особливо якщо йдеться про кандидатів до вищих свячень, або тих, про кого мова у № 12. В усіх інших випадках рішення належить єпархіальному єпископові.

Чоловіки-випускники затвердженого компетентною владою дяківсько-реґентського училища чи відповідних курсів можуть зразу після закінчення науки складати прохання про хіротесію на читців-півців.

Семінаристи, які готуються до священства, повинні отримувати духовний одяг разом з хіротесією на читців-півців.



піддияконат



Хіротесію на піддиякона може отримати чоловік віком не менше двадцяти одного року, який не менше року виконував служіння читця-півця в УГКЦ, виявив належні морально-духовні, психічні й фізичні якості та знання і вміння необхідні для виконування піддияконського служіння.

З огляду на встановлену древніми канонами заборону піддияконам одружуватися, піддияконські свячення можуть отримати виключно такі кандидати, які вже одружені – з дотриманням вимог щодо подружжя, про які мова у № 9 – або ясно заявили про бажання прийняти піддияконат у безженному стані. Загальним принципом є, отже, що хіротесія в піддиякони уділяється кандидатами одруженими та тим, які склали публічний довічний обіт безженства і тим, хто має згодом прийняти вищі свячення в безженному стані.



дияконат



Для дияконської хіротонії вимагається:



а) прийняття кандидатом чинів читця-півця й піддиякона та виконування першого з них протягом не менше року, а другого - не коротше півроку – з дотриманням норми № 17;

б) закінчення щонайменше трирічних богословських студій з отриманням бакалавреату (т.зв. licencjat) або п’ятирічних маґістерських студій, без необхідності отримання маґістерського диплому;

в) у випадку кандидатів одружених, дотримання вимог, про які мова у № 9 – при чому подружній стаж має бути не коротшим за два роки, хіба що єпархіальний єпископ в окремому випадку прийме інше рішення;

г) вік не менше двадцятип’яти років;

ґ) відсутність перешкод, про які мова йде у кан. 762 ККСЦ;

д) наявність необхідних духовно-моральних, психічних і фізичних якостей, відповідних для прийняття дияконського чину і виконування зв’язаного з ним служіння;

е) незалежно від формальної богословської освіти, про яку мовиться у пункті б) – кандидат має відзначатися належним знанням візантійсько-українського обряду в літургійному, канонічному, богословському та духовно-аскетичному аспектах, з особливим “урахуванням традицій власної Церкви свого права про дияконську службу літургії, слова і любові” (кан. 354 ККСЦ).

У випадку кандидата до вищих свячень, який бажає прийняти їх у безженному стані, піврічний проміжок між піддияконатом та дияконатом може бути скорочений, навіть до одного дня.

Перед хіротесією на свічконосця та на читця-півця кандидат має висповідатися й бути в стані ласки. Перед піддияконатом має він провести принаймні одноденні духовні вправи, а перед дияконатом – п’ятиденні.



ФОРМУВАННЯ КАНДИДАТІВ



нижчі чини



Підготовка до прийняття чину свічконосця відбувається під наглядом і опікою настоятеля парафії кандидата. Кандидат шляхом участі у Богослуженнях в якості прислужника набуває практичні вміння, необхідні для виконування обов’язків свічконосця. Настоятель має допомогти йому в засвоєнні як цих практичних умінь, так і потрібних теоретичних знань.

До відкриття окремого інституту або відповідних стабільних курсів для вишколу дяків (псаломщиків) також і формація кандидатів у читці-півці має відбуватися під опікою та наглядом настоятеля парафії кожного кандидата – або іншого назначеного єпархіальним єпископом священика – аналогічно до того, що сказано в № 19 про формацію кандидатів у свічконосці.

Кандидат до піддияконату формується шляхом:

а) акуратно й гідного виконування служіння читця-півця протягом не менше року, під наглядом і опікою настоятеля парафії або іншого священика, назначеного єпархіальним єпископом;

б) зразкового сімейного життя (якщо одружений);

в) духовного розвитку і самонавчання під наглядом і опікою священика, про якого мова у пункті а). Бажано водночас, щоби кандидат вибрав собі духовного керівника, якого затвердить єпархіальний єпископ і який не буде тотожний із священиком-опікуном.

Священик, який опікується кандидатом у церковнослужителі, має право й обов’язок висловити офіційну думку стосовно прохання про висвячення, яке кандидат пише на ім’я єпархіального єпископа й складає на руки вищезгаданого священика – або висилає безпосередньо єпархіальному єпископові, з обов’язковим переданням копії прохання на адресу священика-опікуна. Підписуючи характеристику священик-опікун бере на себе відповідальність за належну перевірку здатності кандидата. Єпархіальний єпископ може однак просити про характеристики інших вірогідних осіб, які добре знають кандидата. Може також, сам або за посередництвом інших, уповноважених ним осіб, додатково перевірити знання і вміння кандидата



дияконат



Мирянин чи церковнослужитель, який відчує Божий поклик до дияконського служіння, має написати відповідну заяву на ім’я єпархіального єпископа. У цій заяві має він подати інформації про своє дотеперішнє життя – зокрема духовне, участь у житті Церкви, сімейну й професійну обстановку та освіту – зокрема богословську. Заява має також вміщати виклад мотивації аспіранта стосовно прийняття дияконату, його бачення та розуміння майбутньої дияконської служби та прохання про благословення наміру прийняти дияконат. Аспірантові слід також визначитися щодо конкретного способу здійснення ним вимоги № 16 б). Якщо він є мирянином, мусить долучити свідоцтво про Хрещення й Миропомазання. Якщо одружений – свідоцтво про Вінчання (якщо воно ще не знаходиться в актах Курії).

Заяву, про яку мова у № 23, має рекомендувати священик. Бажано, щоби рекомендацію супроводила згода на прийняття функції опікуна майбутнього кандидата у диякони. Якщо священик, який видав рекомендацію, не є настоятелем парафії аспіранта, єпархіальний єпископ має запитати про характеристику настоятеля.

У рекомендаційному листі священик має підтвердити (або ж заперечити) подані аспірантом факти й обставини, висловити свій погляд на перспективність аспіранта, окрему увагу присвячуючи сім’ї аспіранта – її стабільності, рівневі релігійності, ставленню її членів до намірів аспіранта і т.п. Рекомендаційний лист та евентуальна додаткова характеристика настоятеля парафії мають бути написані й вислані в таємниці перед аспірантом.

На основі згаданої у № 23-25 документації та, евентуально, результатів додаткових розслідувань – єпархіальний єпископ приймає рішення про схвалення або відхилення прохання аспіранта. У випадку прихильного рішення, аспірант стає з цього моменту кандидатом у диякони.

Благословляючи наміри кандидата, єпархіальний єпископ має водночас:

а) призначити йому священика-опікуна, яким, поза винятковими випадками, буде настоятель його парафії; духовного керівника кандидат вибирає сам, а єпископ затверджує вибір;

б) дати кандидатові рекомендаційний лист до керівництва вибраного кандидатом і апробованого єпархіальним єпископом богословського учбового закладу;

в) визначити конкретні умови задоволення кандидатом вимоги № 16 е).

Формація кандидата у диякони проходить:

а) в богословському учбовому закладі, де він здобуває загальні знання з католицької богослов’ї, які доповнює власними студіями візантійської традиції в її київському варіанті з особливим урахуванням теорії та практики дияконату у цій же традиції;

б) у парафії, де кандидат під наглядом свого священика-опікуна вводиться у виконування нових служінь у Церкві, літургійних та позалітургійних – та поступово приймає чергові ступені нижчих свячень;

в) в родині, де кандидат на щодень будує домашню Церкву;

г) якщо є можливість – також у дияконському кружку, де в колі подібних йому кандидатів може він поглиблювати знання й духовну свідомість щодо суті дияконату, обмінюватися досвідом, брати участь у формуванні дияконського середовища і т.п.

Після закінчення формації проводиться процедура допущення до свячень дияконату, згідно з приписами загального і партикулярного права. Посвідку, про яку мова у кан. 769 § 1 ч. 4 ККСЦ, видає священик-опікун кандидата. Він же посвідчує освоєння кандидатом знань і умінь, що про них мова йде у № 16 е) – якщо єпархіальний єпископ не визначив іншого способу перевірки цих же знань і умінь.



СЛУЖІННЯ

літургійне



Основне служіння церковнослужителів та дияконів – участь у прилюдному богопочитанні Церкви, згідно з приписами літургійних книг.

Тільки священики можуть головувати на відправах та уділяти св. Таїнства й благословення. Священик не може передати ці функції дияконові чи церковнослужителеві. Ні диякон, ні церковнослужитель не може їх собі узурпувати. Без благословення священика диякон, церковнослужитель та мирянин-прислужник не мають права одягатися в ризи.

Винятки від норми № 31 такі:

а) Св. Хрещення, яке може уділятися дияконом або церковнослужителем лише у випадку необхідності, за надзвичайною скороченою формою, якої вживають у таких випадках і миряни. Коли буде необхідно охрестити когось таким чином за відсутності священика, нехай Хрещення уділить диякон; якщо нема диякона, тоді найстарший за ступенем свячень церковнослужитель; якщо нема ні священика, ні диякона, ні навіть одного церковнослужителя, Хрещення уділить належно усвідомлений мирянин. Беручи це до уваги, кожен церковнослужитель і диякон має бути солідно підготовлений до того, щоби у випадку необхідності дозволено уділити дійсне Хрещення.

б) У випадку справжньої потреби диякон може роздавати св. Причастя під час св. Літургії та поза нею. Під справжньою потребою слід розуміти ситуацію, коли число причасників є дуже велике у відношенні до числа священиків, або фізичну неміч священика (-ків). Диякон, який не співслужить при даній Літургії, Причастя роздавати не може.

в) У випадку необхідності, коли священик відсутній або має поважну перешкоду, диякон за благословенням єпископа і з доручення священика може занести св. Причастя особам, які не були в змозі прибути на Літургію, зокрема хворим.

г) Диякони і церковнослужителі можуть очолювати ті ж неєвхаристійні Богослужби, які можуть очолити також миряни, себто Вечірню, Утреню, Обідницю та інші Богослужби з Часослова, а також Молебень, Панахиду, Акафіст, Параклис. Одначе у такому випадку диякон не виголошує єктеній, кадіння відбувається за допомогою ручної кадильниці, виголоси та відпуст заміняються закликом “Молитвами святих Отців наших...”. Ні диякон, ні церковнослужитель у такому випадку не одягає риз. Його приписаний одяг у такій ситуації – підрясник та, якщо має, ряса і скуфія; місце – поза святилищем.

ґ) У виняткових випадках крайньої необхідності, з кожноразового благословення єпископа, диякон може очолити Обідницю зі св. Причастям; у такому випадку одягається у всі ризи.

Ведення похорону безумовно застерігається священикові.

Диякон з благословення священика може проповідувати, якщо має на це загальний дозвіл від єпархіального єпископа; церковнослужителям же проповідувати не дозволено.

Диякон, який присутній на Божественній Літургії, але не співслужить, може причащатися разом зі служителями у святилищі, якщо для цього він одягнеться у повні дияконські ризи. Якщо він тільки у духовному, чи – тим паче – світському одязі, має причащатися поза святилищем, разом з церковнослужителями й мирянами.

Забороняється дияконові вживати ораря без стихаря і нарукавників. Дозволяється натомість рядовому дияконові вживати подвійного ораря, який, як правило, мають вживати прото - і архидиякони, якщо в місцевій ризниці немає відповідного звичайного ораря.



інші види служіння



Церковнослужителі та диякони, в міру своїх сил, кваліфікацій та можливостей та, з другого боку, в міру місцевих потреб - можуть, а то й повинні, включатися у різні форми позалітургійної діяльності Церкви, як от катехизація, благодійна допомога, допомога в адміністративних і фінансових справах церковної спільноти і т.д.

Диякони можуть у церковних структурах займати посади і виконувати завдання, які їм дозволені на основі загального і партикулярного права. Церковнослужителі у цьому аспекті зрівняні у правах з мирянами.



ПРАВА Й ОБОВ’ЯЗКИ



утримання й соціальне забезпечення



Диякони розподіляються на дві категорії: штатних, які повністю присвячують себе церковному служінню і за це мають право вимагати від Церкви утримання, соціального захисту й лікарської опіки для самих себе і для своїх сімей (якщо вони одружені) – та позаштатних, які утримують себе і свої родини з платні за іншу працю.

В умовах УГКЦ в Польщі постійні диякони є, як правило, позаштатні. Штатні диякони можуть бути лише з дуже рідкого і надзвичайного винятку. Загальним принципом є, що постійний диякон не одержує платні за своє дияконське служіння ані, тим паче, ради самої вже причетності до вищого духовенства.

Церковнослужителі є позаштатними без винятків.

Норми № 40-41 не позбавляють церковнослужителів і дияконів права на:

а) платню за працю для Церкви напр. на адміністративній посаді, за навчання релігії у школі, за причетність до військового чи іншого спеціалізованого душпастирства і т.п.;

б) отримування повної або часткової компенсації за витрати, які сталися у зв’язку з виконуванням церковного служіння для парафії чи єпархії, напр. повернення дорожніх коштів – якщо стан парафіяльної (єпархіальної) каси на це дозволяє;

в) частку з пожертв за треби, якщо місцевий звичай та стан парафіяльної каси дозволяють

Праця, з виконування якої утримують себе диякони і церковнослужителі, мусить узгоджуватися з принципами християнської моралі. У сумнівних випадках осуд належить єпархіальному єпископові.



духовний одяг і поведінка



Кожен, хто отримав хіротесію на читця-півця, частиною якої є обряд постригу в духовний стан, має право підчас літургійного служіння носити духовний одяг.

Духовний одяг складають: підрясник, ряса і скуфія.

Колір духовного одягу в принципі чорний; дозволяється, однак, уживати підрясників сірого кольору, особливо влітку.

Свічконосці духовного одягу не вживають.

Диякони зобов’язані мати, крім підрясника, ще й рясу. Убогість диякона звільняє його від обов’язку мати рясу до часу такого покращання його фінансової ситуації, яке дозволить цю ж рясу придбати.

Під час виконування літургійних функцій церковнослужитель та диякон одягають під стихар підрясник. Рясу одягають тільки у випадках, про які мовиться у № 32 г). Хто має скуфію, може (але не мусить) вживати її в обох наведених вище ситуаціях, дотримуючись літургійних приписів про вживання духовенством головних уборів під час Богослужіння.

Беручи участь у інших церковних заходах, що не мають суто літургійного характеру, церковнослужителі та диякони повинні одягатися принаймні у підрясник. Те ж саме стосується катехизації

Виконуючи інші церковні завдання, зокрема адміністративні, диякони та церковнослужителі можуть носити короткий одяг з колораткою, а навіть суто світський одяг, якщо тільки рід заняття сприяє цьому (напр. фізична робота при церкві).

У щоденному житті церковнослужителі вживають в принципі світський одяг. З нагоди більш урочистих подій суспільного чи сімейного характеру можуть вживати короткий одяг з колораткою. Церковнослужителі, що працюють у католицьких школах, редакціях ЗМІ, адміністративних установах і т.п., можуть на щодень вживати підрясник або колоратку, залежно від обставин.

У питанні духовного одягу поза церковною діяльністю диякони прирівнюються до пресвітерів.

Носячи духовний одяг, зокрема поза церковним контекстом, церковнослужителі та диякони строго зобов’язані зважати на його достоїнство і відповідно до цього й поводитися.

Також і тоді, коли не носять на собі ніякого зовнішнього знаку приналежності до духовенства, чи то в сім’ї, чи на роботі, чи взагалі всюди, церковнослужителі та диякони зобов’язані поводитися бездоганно й зразково. Це з особливою силою відноситься до подружнього й сімейного життя, що ним мають вони давати прекрасний приклад і свідчення всім - вірним і невірним.



приписання до єпархії та канонічне призначення



Як засвідчує закінчення обряду свячень на читця-півця (див. Архієратікон іли служебник святительскій, Рим 1973, с. 230), вже нижчі клирики висвячуються для служіння конкретній місцевій Церкві, тобто єпархії. Потрібно, отже, щоби приписання питомця до єпархії відбувалося з прийняттям першого ступеня нижчих свячень (пор. Інструкція..., № 73). Таким чином, до єпархіального духовенства зараховуються всі, хто одержав принаймні хіротесію на свічконосця – а їхні імена мають згадуватися у церковних шематизмах.

Церковнослужителі не отримують особливого канонічного призначення. Приймаючи свячення даного ступеня вони отримують право виконувати всюди в межах єпархії (а також поза нею, якщо місцевий ієрарх не заперечує, а місцевий настоятель дозволяє) літургійне служіння відповідно до цього ж ступеня та беруть на себе обов’язок виконувати його в парафії місця свого проживання. Можуть виконувати його і деінде, за згодою обох дотичних настоятелів.

Обов’язок, про який мова йде у № 58, стосується Божественної Літургії та інших Богослужінь у неділі та приписані свята – коли вони відправляються у даній парафії. Коли професійні та сімейні обов’язки дозволяють, нехай церковнослужителі виконують своє служіння також у будні дні.

Церковнослужитель повинен повідомити настоятеля парафії про виїзд поза межі парафії за кожним разом, коли відсутність перевищуватиме тиждень. Коли виїжджає поза межі єпархії, повинен повідомити також єпископа – якщо відсутність буде місячною або довшою. Єпархіальний єпископ має бути повідомлений також у кожному випадку, коли церковнослужитель міняє адресу постійного проживання.

Диякон приймаючи свячення набуває право виконувати літургійне служіння всюди в єпархії – а також поза нею, якщо місцевий ієрарх не заперечує.

Подаючи прохання про свячення, кандидат тим самим погоджується на просте канонічне призначення, яке отримує декретом єпархіального єпископа вже після дияконської хіротонії.

Просте канонічне призначення позаштатного диякона на парафію накладає на нього обов’язок літургійного служіння при всіх відправах у неділі та свята в парафії за місцем його проживання. Обов’язок цей обіймає також інші парафіяльні відправи, якщо участь у них можливо узгодити з професійними та сімейними зобов’язаннями диякона. Означає воно також благословення єпископа для всіх інших видів служіння, які даний диякон захоче і зможе – у порозумінні з парохом – виконувати.

Призначення на іншу парафію або розширення обсягу обов’язків у випадку позаштатного диякона може відбутися тільки за його згодою, яку одружений позаштатний диякон може дати лише за порозумінням з дружиною.

Диякон мусить про кожну зміну місця проживання повідомити єпархіального єпископа. Якщо ця зміна має потягнути за собою зміну призначення позаштатного диякона, це повідомлення має відбутися раніше і обіймати теж прохання про нове призначення. Єпархіальний єпископ призначить диякона у нову парафію, порозумівшись з її настоятелем.

Позаштатний диякон, змушений силою життєвих обставин оселитися в околиці, де нема греко-католицької церкви, все ж таки повинен обрати собі якусь найближчу церкву, до якої буде хоч раз у місяць (зокрема у більші свята) доїздити. Якщо в околиці, де проживає такий диякон, знаходитиметься парафія якоїсь іншої католицької Церкви, диякон за згодою обох дотичних єпархів може виконувати там своє служіння, якщо за цим промовляють душпастирські потреби цієї парафії.

На виїзд на постійне проживання поза єпархію диякон потребує згоди єпархіального єпископа. Що стосується часово обмежених виїздів поза територію парафії або поза межі єпархії, слід дотримуватися норми № 60.

Штатного диякона єпархіальний єпископ може призначати зовсім вільно, як щодо місця, так і щодо обсягу служіння – враховуючи, проте, добро родини одруженого диякона.

Позаштатні диякони і церковнослужителі мають право на відпочинок не менше місяця щороку. Штатні диякони в цьому відношенні прирівнюються до пресвітерів.

Диякон чи церковнослужитель, який з-за поганого здоров’я чи похилого віку (70 років і більше) став нездатним служити, може отримати на власне прохання звільнення з душпастирських обов’язків від єпархіального єпископа. Формальний перехід у нечинний стан не виключає його з духовенства, ані не позбавляє можливості виконувати служіння в доступному для нього обсязі.



духовне життя



Усі диякони та церковнослужителі зобов’язані плекати своє особисте духовне життя.

Наполегливо рекомендується, щоби кожен з них мав свого духовного керівника, яким лише у виняткових випадках може бути власний парох.

Позаштатні диякони та церковнослужителі мають приватно проказувати частину Церковного Правила, яку – враховуючи родинну й професійну обстановку – має кожному визначити духовний керівник або, якщо його нема, єпархіальний єпископ.

Диякони повинні брати участь у духовних вправах разом з пресвітерами своєї єпархії чи деканату.



почесні відзнаки, порядок першенства і форми звернення



Заслуженим дияконам можуть бути надані сани (гідності) архідиякона або протодиякона, якщо вони здатні виконувати пов’язану з цими санами літургійну роль.

Архідияконський сан надається ієродияконам, тобто дияконам-ченцям; протодияконський – дияконам, що належать до єпархіального духовенства.

Надання сану відбувається шляхом надання відповідної хіротесії за обрядом приписаним в Архієратиконі. Одержання хіротесії на архідиякона дає ієродиякону право вживати подвійний орар; протодиякони можуть вживати ще й скуфію або камілавку багряного кольору.

Порядок першенства є такий: архідиякон, протодиякон, ієродиякон, диякон, піддиякон, читець-півець, свічконосець

Звертаючись до диякона, слід уживати форму “отче (архідияконе/протодияконе/ієродияконе/дияконе)”, а до церковнослужителя – “брате (піддияконе/читець/свічконосець)”. Світських форм (“пане” і т.п.) слід уникати, особливо у церковному контексті.

Говорячи або пишучи про диякона чи церковнослужителя у третій особі, можна окреслити його самою тільки назвою його чину (ступеня свячень).



ПЕРЕХІДНІ ТА ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ



У піврічний строк з дня входу в дію цього Уставу всі настоятелі парафій з усієї єпархії мають скласти єпархіальному єпископові письмовий звіт, який вміщатиме інформації про наявних у даній парафії потенційних кандидатів до дияконату і/або нижчих чинів служіння.

У вищезгаданому звіті слід урахувати такі дані: вік, освіту (зокрема богословську), сімейну та професійну обстановку, рівень релігійності, види дотеперішної активності в парафіяльній спільноті (з наголосом на літургійний, катехитичний і благодійний аспекти), перспективність служіння у нижчому чи дияконському чині. Душпастир мав би також провести розмову з кожним з потенційних кандидатів, намагаючись пізнати його думку про можливість прийняття ним нижчих свячень чи дияконату. Якщо кандидат за багатьма ознаками перспективний, але не виявляє охоти прийняти таке служіння, слід довідатися про підстави такої неохоти та можливість евентуальної зміни ставлення шляхом, наприклад, відповідного з’ясування компетентною особою питань, які для даного потенційного кандидата неясні або про які має він хибне уявлення чи неправдиві інформації.

На основі звітів з парафій єпархіальний єпископ сам або за допомогою інших компетентних осіб випрацює загальну стратегію подальших дій.

Особлива увага має бути звернена на одружених випускників богословських факультетів (в тому й семінарій), перш за все тих, які вже виконують якесь церковне служіння літургійного, катехитичного, благодійного чи іншого характеру - та тих одружених мужчин, які, попри відсутність богословської освіти, відзначаються помітною активністю в Церкві; звичайно, в обох випадках мова йде про людей, що втішаються певним рівнем стабільності як стосовно подружньо-сімейного життя, так і в економічно-професійному аспекті.

Єпархіальний єпископ може видати додаткові розпорядження з метою уточнення та стандартизації вимог до свячень різних чинів, способу формування кандидатів і оцінки їхньої здатності та в інших справах, що стосуються формування кандидатів та життя й служіння церковнослужителів і дияконів.

Цей Устав набирає чинності з дня 15 лютого 2005 року.





+ Архієпископ Кир Іван Мартиняк

(-)

Митрополит Перемисько-Варшавський



Перемишль, дня 7.01.2005 р.






--------------------------------------------------------------------------------

Консисторія Перемисько-Варшавської Архієпархії

вул. Баштова 13

37-700 Перемишль

тел..фаx.: (16) 678-78-68

e-mail: [email protected]

typus
гість
гість
Повідомлень: 9
З нами з: 20 вересня 2005, 12:40

Повідомлення typus » 20 вересня 2005, 13:01

Ну нарешті хтось спромігся взятися за впорядкування літургійного життя!
Може добрий приклад пошириться і на Церкву в Україні! :)

typus
гість
гість
Повідомлень: 9
З нами з: 20 вересня 2005, 12:40

Повідомлення typus » 20 вересня 2005, 13:04

чи від 2002 року є якісь позитивні результати дії цієї постанови?

диякон Петро
дописувач
дописувач
Повідомлень: 59
З нами з: 02 листопада 2005, 04:20
Звідки: м. Люблін, Польща
Контактна інформація:

???

Повідомлення диякон Петро » 02 листопада 2005, 04:37

typus писав:чи від 2002 року є якісь позитивні результати дії цієї постанови?


Даний норматив був написаний (у первнісному варіянті) у січні 2004
року, відтак у Курії ввели деякі поправки (чи радше попсуйки),
7 січня 2005 р. Митрополит урочисто підписав цей закон, визначивши
15 лютого 2005 р. як дату набуття ним чинності.

Як можна вимагати (у вересні 2005 р.) "позитивних результатів" від
2002 р.? :wink:

zenyk
новик
новик
Повідомлень: 18
З нами з: 28 липня 2005, 11:29
Звідки: lviv
Контактна інформація:

УГКЦ в Польщі

Повідомлення zenyk » 25 листопада 2005, 15:16

Чи не підкажете чи є часом в Польші в Кракові грекокатолицька церква?

І питання, - чи є якісь зауваження до того коли грекокатолик приймає причастя в римокатолицькому костелі? (на скільки я знаю то грекокатоликам можна приймати причастя, - але просто перепитую чи немає часом якихось зауваг)

Наперед вдячний за відповідь!

диякон Петро
дописувач
дописувач
Повідомлень: 59
З нами з: 02 листопада 2005, 04:20
Звідки: м. Люблін, Польща
Контактна інформація:

Служба Божа в ХОЛМІ 23 січня 2006

Повідомлення диякон Петро » 21 січня 2006, 19:52

У колишньому гр.-кат. кафедральному соборі на Даниловій горі в Холмі
вже втретє відправлятиметься Божественна Літургія в день бл. Підляських мучеників з Пратуліна - 23 січня 2006 р. (понеділок).

Перша відправа приурочена була до 130-ліття подій у Пратуліні,
друга - до 200-ліття з дня смерти владики Порфірія Скарбек-Важинського (1730-1804) та 130-ліття ліквідації Холмської єпархії.
Нині - просто продовжуємо традицію щорічної відправи в нашому обряді в давньому нашому соборі (зараз римо-кат. Базиліка).

Початок - о 18.00 варшавського часу (19.00 київського).

диякон Петро
дописувач
дописувач
Повідомлень: 59
З нами з: 02 листопада 2005, 04:20
Звідки: м. Люблін, Польща
Контактна інформація:

В Любліні - про тюремне душпастирство

Повідомлення диякон Петро » 01 квітня 2006, 16:59

Семінар у Любліні
31 березня 2006 року об 11-00, у Любліні, у Малому конференційному залі відбувся семінар на тему: «Підпільне обличчя Греко-Католицької Церкви – минуле і сучасне». У програмі семінару наступні теми: греко-католицьке священство у міжвоєнних часах; показ документального фільму; духовність священича; досвід священичого служіння у тюрмі в Чельмі; свідчення Крайового Інспекторату тюремної служби у Любліні. Завершиться цей захід дискусією.

«Ціллю семінару є вказати дороги праці для священиків, які працюють із засудженими та духовно приготувати засуджених до переміни життя, оживляючи їх свідомістю еклезіальною, - розповідає о. Степан Батрух, парох греко-католицької парафії у Любліні. - Це є перша ініціатива греко-католицького духовенства присвячена ув‘язненим. Маємо надію, що наступним кроком буде ще тісніша співпраця у цій ділянці та воднораз співвідповідальність священиків,які працюють із ув‘язненими.

Релегалізація УГКЦ в Польші після 1989 року спричинила потребу розвою зорганізованого душпастерства ув‘язнених.



Прес-секретаріат Глави УГКЦ


Просимо робити посилання на джерело інформаці
http://www.ugcc.org.ua/ukr/news/article;3224/
(01/04/2006 17:54)


СТІЛЬКИ ОФІЦІЙНЕ КОМЮНУКЕ З САЙТУ УГКЦ - А НИЖЧЕ ПОДАЮ ПОЛЬСЬКОМОВНІ ДОВІДКВІ МАТЕРІЯЛИ ПРО ЦЮ КОНФЕРЕНЦІЮ, ЩОБИ СПРОСТУВАТИ ВИЩЕПОДАНІ НІСЕНІТНИЦІ ТА ДОВЕСТИ КРАЙНЮ НЕКОМПЕТЕНТНІСТЬ АВТОРА КОМЮНІКЕ

(шрифт не означає крику - просто хочу яскраво відділити мій коментар від цитати)

диякон Петро
дописувач
дописувач
Повідомлень: 59
З нами з: 02 листопада 2005, 04:20
Звідки: м. Люблін, Польща
Контактна інформація:

Програма заходу

Повідомлення диякон Петро » 01 квітня 2006, 17:03

Program Konferencji

„WIĘZIENNE OBLICZE KOŚCIOŁA GRECKOKATOLICKIEGO –
Funkcjonowanie, osiągnięcia i problemy
oraz historia kapelaństwa greckokatolickiego”

31. marca 2006

Trybunał Koronny
Mała Sala Konferencyjna
Rynek 1

11.00 Rozpoczęcie konferencji, przywitanie gości
11.15 ks. dn dr Piotr Siwicki „Kapelaństwo greckokatolickie w latach międzywojennych”
11.30 Projekcja filmu dokumentalnego Grzegorza Linkowskiego o Błogosławionym
o. Emilianie Kowczu „Proboszcz Majdanka”
12.40 Ks. Mitrat dr Stefan Batruch „Duchowość kapelańska”
12.50 Alumn Roman Storoniak „Kapelaństwo współwięzienne – powojenne kapelaństwo osadzonych księży greckokatolickich”
13.00 Ks. sdn mgr Jarosław Storoniak „Doświadczenia pracy kapelańskiej w Zakładzie Karnym w Chełmie (1999-2006)”
13.15 Ppłk Jerzy Nikołajew „Doświadczenia Okręgowego Inspektoratu Służby Więziennej w Lublinie ze współpracy z Kościołami i związkami wyznaniowymi oraz w relacjach przygranicznych z Ukrainą”
13.30 Dyskusja
14.00 Zakończenie konferencji

диякон Петро
дописувач
дописувач
Повідомлень: 59
З нами з: 02 листопада 2005, 04:20
Звідки: м. Люблін, Польща
Контактна інформація:

Повідомлення диякон Петро » 01 квітня 2006, 17:06

Konferencja „Więzienne oblicze Kościoła greckokatolickiego”


31 marca 2006 r. w małej sali konferencyjnej budynku Trybunału Koronnego w Lublinie odbędzie się konferencja poświęcona historii, teraźniejszości i perspektywom rozwoju duszpasterstwa greckokatolickiego w polskich zakładach karnych.
Początki zorganizowanego duszpasterstwa dla więźniów-grekokatolików sięgają okresu rozbiorowego: duszpasterstwo takie utworzone zostało pod rządami Austrii. W II Rzeczypospolitej kapelani greckokatoliccy otaczali opieką więźniów wyznania greckokatolickiego nie tylko na terenach b. Galicji, ale także w więzieniach Polski centralnej i zachodniej, gdzie przebywali ukraińscy więźniowie polityczni i przestępcy pospolici. W okresie II wojny światowej i represji okresu stalinowskiego pojawiła się nowa forma posługi duszpasterskiej w więzieniach i obozach – posługa sprawowana przez kapłanów-więźniów wśród współtowarzyszy niedoli różnych narodowości.
Szczególnym przykładem heroizmu w takim właśnie duszpasterstwie jest bł. Emilian Kowcz (1884-1944), uwięziony przez hitlerowców za pomoc Żydom i duszpasterzujący najpierw w więzieniu gestapo na Łąckiego we Lwowie, a potem w obozie koncentracyjnym na Majdanku; ks. Kowcz w grypsach z Majdanka prosił rodzinę, by nie czyniono starań o jego zwolnienie, ponieważ jego obowiązkiem jest nieść religijną i czysto ludzką pociechę więźniom obozu. W obozie tym zmarł 25 marca 1944 r. W 2001 r. został beatyfikowany przez Jana Pawła II. Postaci bł. Emiliana poświęcony jest 50-minutowy film Grzegorza Linkowskiego Proboszcz Majdanka, który zostanie zaprezentowany uczestnikom konferencji, a już niedługo – 14 kwietnia 2006 r. (Wielki Piątek) o 16.05 – obejrzeć go będą mogli widzowie I programu TVP.
Relegalizacja Kościoła greckokatolickiego w Polsce po 1989 r. z jednej strony i zwiększenie się w ostatnich latach liczby więźniów z Ukrainy w polskich zakładach karnych – z drugiej, powodują, że możliwe i potrzebne staje się przywrócenie i rozwój zorganizowanego greckokatolickiego duszpasterstwa więziennego w naszym kraju.

диякон Петро
дописувач
дописувач
Повідомлень: 59
З нами з: 02 листопада 2005, 04:20
Звідки: м. Люблін, Польща
Контактна інформація:

Повідомлення диякон Петро » 01 квітня 2006, 17:15

Отже, який це рівень "журналістського професіоналізму" - назвати Данилів Холм "Чельмом" , тюрму підпіллям, ототожнити "капеланство" просто із "священством", а пишучи про місце проведення конференції згадати зал, а не згадати будинку (а це є було в старій Ратуші, де з 1578 р. засідав Коронний трибунал - і таку назву споруда має донині); невже анонімний представник Прес-секретаріяту думає, що в Люблині всього кілька залів для таких заходів - малий і великий, може ще й середній?

Більше пошани до читача - і власної праці!

Аватар користувача
ihor
Модератор
Модератор
Повідомлень: 78
З нами з: 22 червня 2005, 09:26
Звідки: м. Київ

Повідомлення ihor » 02 квітня 2006, 13:28

Дякуємо дияконе, що вказали на наші помилки, а крім того дали інформацію (правда шкода, що польською мовою) про перебіг події. Помилки сталися тому, що анонс, який ми отримали був написаний польською мовою, а не всі, погодьтеся, живуть у Польщі, чи володіють цією мовою. Ми хотіли дати інформацію про важливу, на наш погляд, подію. Але, як бачимо, ініціатива не була вдалою.

диякон Петро
дописувач
дописувач
Повідомлень: 59
З нами з: 02 листопада 2005, 04:20
Звідки: м. Люблін, Польща
Контактна інформація:

Повідомлення диякон Петро » 04 квітня 2006, 22:13

Пропоную Вашій увазі статтю, яка присвячена січневим "уніятським дням Холма", а надрукована в "Благовісті" № 2/2006.

_____________________________________________________________

“Уніятські дні” Холма


Кінець січня 2006 року в історії Данилового граду записався, можна сказати, як своєрідні “уніятські дні” – дні зустрічі холмщан з Греко-Католицькою Церквою, традиція якої так сильно закарбована в минулому Холма і Холмщини. Саме тоді – 23 та 26 січня – проведено два заходи, метою яких було м.ін. дати жителям міста й околиці можливість більш прямого контакту з цією традицією та з її живими носіями, вірними Української Греко-Католицької Церкви.
23 січня, в день присвячений літургійному святкуванню пам’яти Блаженних Підляських Мучеників з Пратуліна, вже втретє в стінах нашого давнього собору (зараз – Базиліка ПДМ) залунав літургійний спів українською. Божественну Літургію правили священнослужителі УГКЦ з Люблина (о. митрат д-р Степан Батрух, о. протоієрей Богдан Панчак і автор цих рядків) в супроводі хору семінаристів.
Нагадаймо: все почалося зі Служби Божої, що її в холмському соборі відправлено 23 січня 2004 року. Саме того року сповнилася 130-та річниця кривавих подій на Підляшші, зокрема у Дрельові та Пратуліні. Тому-то й увага сфокусована була якраз на цих роковинах, а проповідь о. протоієрея Богдана Панчака присвячена була базовому ознайомленню численно зібраних вірних з історією нашої Церкви на Холмщині й Підляшші, зокрема з подвигом Пратулінських мучеників.
У наступному ж році припадала така ж 130-та річниця офіційної ліквідації Унії на Холмщині й Підляшші. Одначе рівночасно з нею згадували ми також пам’ять видатнього ієрарха з’єдиненої Київської митрополії, Порфірія Скарбек-Важинського (1730-1804), Холмського єпископа з 1790 року до смерти, великого любителя старовинних руських церковних традицій і водночас палкого патріота Речі Посполитої, прихильника Конституції 3 Травня, а у 1794 році – начальника цивільної повстанської влади на Холмщині. Отож відправу 2005 року очолив Перемисько-Варшавський Митрополит Кир Іван, а безпосередньо перед Літургією в холмській ратуші відбулася науково-популярна конференція, присвячена владиці Порфірієві та єпархіяльним соборам, що проводилися з його благословення у 1791-1803 роках (практично кожного року, поза 1795 – роком третього поділу Речі Посполитої, що кардинально поміняв і ситуацію Холмської єпархії). Діяння цих соборів, опубліковані відомим дослідником історії З’єдиненої Церкви єпископом Едвардом Ліковським (Synody Dyecezyi Chełmskiej ob. wsch. Wydał X. Biskup Edward Likowski, Poznań 1902) були люблинською греко-католицькою парафією перевидані репрінтним способом, тож в рамках конференції відбулася й презентація книжки.
Цьогорічні ж холмські святкування характеризувалися куди скромнішим зовнішнім виглядом. Найменше, як досі, число священнослужителів, семінаристів (був найнятий менший автобус, в якому могли приїхати не всі питомці, а лише коло 2/3), а також присутніх на відправі холмщан. Щож – тоді якраз був самісінький пік січневих морозів. Але духовної наснаги це не применшувало.
Перед відправою коротке, але тепле слово-привітання сказав настоятель храму і декан деканату Холм-Схід, о. інфулат Казимир Бовнік, завдяки гостинності якого можемо щорічно навідуватися до колишнього нашого собору й правити там нашу Службу Божу. Проповідь же виголосив відомий м.ін. як колишній сотрудник у Костомолотах, о. д-р Тадей Каваля, римо-католицький священик з правом відправляти й у візантійському обряді (біритуаліст), зараз парох одного з холмських костелів і декан деканату Холм-Захід. У свойому слові, присвяченому подвигові Пратулінських мучеників та інших героїчних постатей нашої Церкви в контексті нелегкої історії творців Берестейської унії та їхніх спадкоємців аж по наші часи, він зокрема закликав сучасних греко-католиків не цуратися власної історії й традицій, що деколи, на його думку, трапляється. Проповідник зауважив також, що терміни “уніят”, “уніяти”, “уніятський”, які греко-католиками назагал вважаються принизливими і як такі відкидаються – в окремих середовищах, напр. серед римо-католиків на східних землях Польщі, мають зовсім іншу конотацію, навіть дуже й дуже позитивну. За словами о. Тадея, в його родинному середовищі поняття “уніят” ототожнювалося з людиною глибокої віри та високої моралі – людиною, якій все можна довіряти, на яку в кожних обставинах можна покладатися. Мовляв, уніяти найбільше з усіх терпіли за свою віру й вистояли, тому-то й “уніят” це подекуди синонім “святого”. Звідси й “уніятські дні” в заголовку цієї статті. А навів я слова о. Кавалі не тому, щоби заохотити вірних УГКЦ міняти самоназву, але щоби довести до їхньої свідомости, що не завжди вживання іншими слова “уніят” і похідних від нього термінів має на меті когось принизити – часом якраз навпаки. І ще одне – геройство наших ісповідників і мучеників різних часів є великим духовним капіталом для нас, їхніх нащадків, але водночас і великим для нас викликом. Їхнім подвигом можемо і повинні гордитися, але разом із тим ми зобов’язані принаймні старатися бути гідними їхніми послідовниками.
Після Літургії ми були, як і в попередні роки, запрошені до “Дому прочанина” на просту, але смачну вечерю. Після служіння в зимному храмі приємно було посидіти в теплій – також у переносному значенні – атмосфері. У ході розмови з місцевим парохом довідалися, що незабаром буде відкрита для загалу відвідувачів дзвінниця на Даниловій горі (поруч із собором), з якої можна милуватися широкою панорамою Холма й околиць.
Четвер 26 січня був другим “уніятським днем” у Холмі. Саме тоді відбулися дві проекції фільму Proboszcz Majdanka, присвяченого постаті блаженного священномученика Омеляна Ковча (1884-1944). Перша з них мала закритий характер, позаяк відбувалася в І Загальноосвітньому ліцеї ім. С. Чарнецького. Один з учителів цієї школи, полоніст п. Д. Костецький, досить відомий фотограф-художник, супроводив творців фільму під час зйомок в Україні (Перемишляни, Унів). Створений п. Костецьким цикл світлин став предметом фотовиставки Między niebem a ziemią, яку мали змогу дивитися учасники першої прилюдної проекції фільму (28 грудня 2005 р. в Люблиннській філармонії) і яку відкрито 26 січня в Холмі при нагоді проекції фільму для широкої публіки. Ця друга, після ліцейської, проекція відбулася в авторській галереї п. Р. Качмарського АТЕЛЬЄ по вул. Львівській 24. Глядачі могли отже подивитися сам фільм, світлини п. Костецького (виставка має залшитися в галереї до 26 лютого) та й ще зустрітися з режисером, п. Г. Лінковським, та головним консультантом – о. митратом С. Батрухом.
Про сам фільм не місце тут писати – зрештою, в багатьох наших осередках мають ще відбутися аналогічні проекції, а хто не зможе на них попасти, матиме можливість подивитися цей фільм на Першому каналі Польського телебачення. Безперечно, пан Лінковський уже вкотре довів свою майстерність в цьому жанрі кіномистецтва, який особисто називаю “поетизованим документом”. Важливо відзначити, що і фільм, і постать його героя притягнули численну публіку й справили на ній сильне, незабутнє мабуть враження. За розповіддю, в часі ліцейської проекції в залі панувала абсолютна тиша – неабияка рідкість при таких нагодах. Автор цих рядків мав змогу бути учасником другої проекції – повний зал людей (як і в Люблині 28 грудня), помітне зворушення глядачів, численні запитання з залу, а потім черги до о. Батруха і п. Лінковського, щоби поговорити вже віч-на-віч.
Який сенс таких “уніятських днів” у Холмі? Багатогранний: даємо людям, з яких чимало мають греко-католицьких предків, обмежений, але все ж таки контакт з живою Греко-Католицькою Церквою; сприяємо покращанню відносин між УГКЦ та РКЦ та між польським і українським народами; викорінюємо стереотипи в інших, але й самі теж розширюємо наші духовно-інтелектуальні обрії. Таким чином, збагачуємо інших і самих себе водночас. Греко-Католицька Церква в свідомості хоча б частини холмщан перестає бути чимось, що “перестало існувати 1875 року”. Але й ми вчимося відкривати призабуті в нас аспекти минулого, перемагати в собі трагічну однобокість нашої церковної самосвідомости, яка нераз зводиться до питання заслуг Церкви для української національної справи. А разом з тим наша вірність пам’яті мучеників та ісповідників Холмської єпархії, вірність, якої зовнішнім виявом є щорічна січнева Літургія в Холмі, має ще інший духовний сенс і вимір.
Нинішня Перемисько-Варшавська митрополія виводиться з історичної Перемиської єпархії, яка з 1807 року була частиною Галицької митрополії, разом із єпархією Холмською. Останню, проте, 1830 року на вимогу російського імператора Миколи І відірвано від Галицької митрополії. Рішучі протести холмського духовенства виявилися даремними, проте засвідчили його вірність решті митрополії.
За цю вірність Львівська і Перемиська єпархії відплатили Холмській посестрі: 1) єпископом Михайлом Куземським, що в 1871 році втік з Холма і залишив свою паству на поталу ворогові, 2) гуртом 50-ти священиків і 60-ти семінаристів (висвячених у пресвітери вже в Холмі), з яких усі, що дожили 1875 року (крім одного, о. Омеляна Пясецького, пароха Угруська), “возз’єдналися з православ’ям” і назагал стали найлютішими переслідувачами “упорствующих уніятів”, 3) абсолютним браком якої-небудь допомоги цим же “упорствуюшим” у 1875-1905 роках, 4) ганебним ставленням до священиків-утікачів з Холмської єпархії. Як засвідчує Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький, „наше духовенство криво на ту еміграцію дивилося і було противне надаванню їм парохій. (...) Наші священики не крилися з тим, що холмщаки, утікаючи перед православ’ям, зле робили. Повинні були православ’я прийняти” (Митрополит Андрей Шептицький. Документи і матеріали 1941-1944, упор. Ж. Ковба, наук. ред. А. Кравчук, Київ 2003, с. 133).
Попри це, холмські вигнанці – «добрі совісні священики (...) чесні і добрі люди» за словами Митрополита Андрея (там же, с. 132) – дали українському народові в Галичині м.ін. генерала УГА Віктора Курмановича (сина останнього вірного Унії пароха з...Пратуліна) та історика Івана Крип’якевича. Холмський священик, о. Станіслав Лонцький (1836-1907), удостоївся в записках Митрополита звання “мій ініціятор у східньому обряді” (там же, с. 133) ; був приятелем родини Шептицьких з Прилбич, “Romcia kochał jak syna”, тож не диво, що молодий Роман в день перед виїздом до василіянського новіціяту тримав до Хрещення дочку о. Лонцького, а о. Станістав у свою чергу дияконував на першій Службі Божій о. Андрея (Szeptycka Z., Młodość i powołanie ojca Romana Andrzeja Szeptyckiego opowiedziane przez matkę jego 1865-1892, opr. B. Zakrzewski, Wrocław 1993, c. 157-159 i 180).
Останній греко-католицький священик Холмської єпархії, о. Олександер Філевич (нар. 1842, висв. 1868) помер 1931 року не деінде, а якраз у Перемиській єпархії, як парох церкви в Лучицях (донині діючої!). Можливо, ще живі люди, які в дитинстві його знали...
У світлі всього написаного вище стає ясним, чому варто й треба нам їздити до Холма – також, а може перш за все тоді, коли лютий мороз утруднює нам поїздку і проріджує ряди вірних на нашій Літургії. Не їздимо ж туди на якісь “гастролі”, але щоби врешті-решт, в доступному для нас обсязі, відповісти на вірність – вірністю та хоча б частково спокутувати провини наших далеких попередників супроти Холмської єпархії.

диякон Петро Сивицький

диякон Петро
дописувач
дописувач
Повідомлень: 59
З нами з: 02 листопада 2005, 04:20
Звідки: м. Люблін, Польща
Контактна інформація:

Хрест з прикрасами священикові РКЦ з Городла на Грубешівщині

Повідомлення диякон Петро » 04 червня 2006, 22:21

СІХ!

5 червня 2006 р. (понеділок) об. 11.30 у церкві св. Миколая Чудотворця в Городлі на Грубешівщині почнеться архиєрейська Божественна Літургія, під час якої Митрополит Перемиський і Варшавський Кир ІВАН (Мартиняк) нагородить місцевого римо-кат. пароха, отця-каноніка Генрика Круковського, золотим хрестом з прикрасами. Це вперше УГКЦ в Польщі надає нагороду такого рангу римо-католицькому священику.
Отець Круковський, між іншими, є мабуть єдиним (на цій території нинішньої Польщі, що в ХІХ ст. була під росіянами) представником РКЦ, який, перебравши зруйновану церкву (колишню неоунійну), не тільки не пробував затирати східні риси споруди, але відновив її (також внутрі) з маскимальною вірністю первісному її характерові, зокрема відреставрував і встановив наново іконостас. Дивіться нижче!

Церква ззовні:

http://organista.republika.pl/www/horodlocerk.jpg

Інтер'єр:

http://organista.republika.pl/www/horodlocerkiko.jpg

Детальніше про подію й особу:

http://www.ekumenizm.pl/content/article ... 926603.htm

felonu
дописувач
дописувач
Повідомлень: 138
З нами з: 27 липня 2006, 19:18
Звідки: м.Тернопіль

Повідомлення felonu » 13 серпня 2006, 09:24

Це все чудово,але дозволю запитати:де тетрапод?Як відновлювати то відновлювати.
РОМАН НАКОНЕЧНИЙ

felonu
дописувач
дописувач
Повідомлень: 138
З нами з: 27 липня 2006, 19:18
Звідки: м.Тернопіль

Повідомлення felonu » 31 серпня 2006, 23:19

Отче дияконе,я готовий забазпечити вашу єпархію всім необхідним з облачення(швейної продукції)для духовенства,прислужників та [email protected]
РОМАН НАКОНЕЧНИЙ

Mirek
гість
гість
Повідомлень: 6
З нами з: 14 жовтня 2006, 09:43

Українська греко-католицька церква в Польщі

Повідомлення Mirek » 16 жовтня 2006, 14:17


jukost
гість
гість
Повідомлень: 2
З нами з: 07 квітня 2008, 17:52

Великопосні реколекції в Кракові

Повідомлення jukost » 07 квітня 2008, 17:59

Великопосні реколекції в Кракові http://www.krakow.cerkowgr.pl/index.php ... &Itemid=60

jukost
гість
гість
Повідомлень: 2
З нами з: 07 квітня 2008, 17:52

Великопосні реколекції в Кракові

Повідомлення jukost » 07 квітня 2008, 18:01

Великопосні реколекції в Кракові http://www.krakow.cerkowgr.pl/index.php ... &Itemid=60

newroman
дописувач
дописувач
Повідомлень: 87
З нами з: 28 грудня 2008, 14:04

Руйнування колишнього храму УГКЦ в Польщі

Повідомлення newroman » 26 серпня 2009, 21:46

У підперемиському селі Болестрашичах Журавинського римо-католицького деканату 25 липня 2009 р. була повністю розібрана колишня греко-католицька церква Різдва Пресвятої Богородиці, що з 1945 р. функціонувала як римо-католицький костел. Доля її іконостасу та церковного начиння, що було там ще до 1945 р., не відома. Про це РІСУ повідомила голова ОУП в Перемишлі Анна Дрозд.

Церковна споруда з 1998 р. стояла покинутою. Римо-католицькі Літургії проводилися в новому костелі поруч із церквою. Як йдеться у повідомленні, ще на початку ХХІ ст. в Журавицькому деканаті було на три церкви більше, ніж залишилося сьогодні: протягом останніх років церкви в Уйковичах і Мацьковичах стали руїною, а римо-католицька парафія в Болестрашичах добровільно позбулася свого дерев’яного храму. Уперше спроба розібрати цей останній об’єкт (нелеґально) була здійснена 1998 р., відразу після перенесення богослужінь у новий костел. Тоді інспекція будівельного нагляду стримала процес знесення будівлі.

Як повідомила воєвідський реставратор архітектурних пам’яток Г. Стояк, її попередники не занесли об’єкт до списку архітектурних пам’яток. Римо-католицький священик Є.Якубець у листі від 27 квітня 2009 р. просив надати довідкову інформацію про святиню, не вказавши своєї подальшої мети. Він її отримав, проте мова про дозвіл на розібрання храму не велась.

5 червня 2009 р. болестрашицький парох Є. Якубець письмово звернувся до староства з проханням про дозвіл розібрати церкву. У проекті на знесення будівлі була дана технічна характеристика. На підставі цього перемиський староста видав 22 червня дозвіл парафії на знесення сакрального об’єкту – церкви. Рішення набрало чинності 7 липня, після чого згідно з польським будівельним законодавством до Інспекції надійшов лист від 13 липня, у якому парафія повідомила про початок терміну передбачених робіт – 22 липня. До 25 липня парафія ліквідувала власний костел та чужу церкву.

З листа священика Є. Якубця до Перемиського староства випливає, що римо-католицька парафія в Болестрашичах як власник об’єкту протягом 10 років свідомо довела споруду до катастрофічного технічного стану. За той час парафія ні разу не звернулася до жодної з державних чи суспільних служб з проханням про допомогу. Священик Є. Гофман – римо-католицький керівник Журавицького деканату та о. Є. Якубець стверджують, що об’єкт не був пам’яткою архітектури.

Як стало відомо згодом, війта Журавицької ґміни Я. Шаваґу ніхто не повідомляв про намір знести старий храм. Про це війт довідався лише після завершення робіт.

Реставратор Ґ. Стояк натомість висловила своє здивування тим, що вона як воєводський реставратор була відсторонена від процесу вирішення питання про розібрання храму в Болестрашичах: «Події навколо церкви в Болестаршичах – це такі події, які я рішуче засуджую і не погоджуюся з ними. Нинішній стан руїни церкви, стан після 25 липня, показує, що до нього прямували свідомо, послідовно, протягом довшого часу. Події відбулися згідно з законом, однак ці заходи є цілком невідповідними. Мене вражає не тільки постава пароха, але й усіх тих, хто нині бідкається над втратою храму, а раніше мовчали та дивилися, як його доводять до девастації. Ніхто не підняв би руки на цей храм, якби люди його боронили... Формальною першопричиною зла була спроба розібрати храм на зламі ХХ–ХХІ століть, тоді можна було процес руйнування затримати та внести об’єкт у список архітектурних пам’яток, але мій тодішній попередник-реставратор чомусь цього не зробив...»

Аватар користувача
romanm
старець
старець
Повідомлень: 1986
З нами з: 17 березня 2009, 09:43

Повідомлення romanm » 27 серпня 2009, 07:51

шановний п. newroman, дякую за інфу.

olenka
гість
гість
Повідомлень: 2
З нами з: 28 листопада 2009, 20:38

Повідомлення olenka » 28 листопада 2009, 20:46

"Недопустимим є служіння обряду заручин окремо від решти чину Вінчання"
cikawo, czomu zjawylosia take polozennia w "statuti" Arhyjeparhiji w Polszczi? adze w Ukrajini nawpaky zaohoczujut do okremyh zaruczyn na 3-6 mis pered szlubom... :o

диякон Петро
дописувач
дописувач
Повідомлень: 59
З нами з: 02 листопада 2005, 04:20
Звідки: м. Люблін, Польща
Контактна інформація:

Повідомлення диякон Петро » 07 грудня 2009, 15:01

olenka писав:"Недопустимим є служіння обряду заручин окремо від решти чину Вінчання"
cikawo, czomu zjawylosia take polozennia w "statuti" Arhyjeparhiji w Polszczi? adze w Ukrajini nawpaky zaohoczujut do okremyh zaruczyn na 3-6 mis pered szlubom... :o


U widpowid' procytuju (na z*al, w merez*i ukr. perekladu Instrukciji mabut' nema):


Instruction for Applying the Liturgical Prescriptions of the Code of Canons of the Eastern Churches

Issued January 6, 1996 by the Congregation for the Eastern Churches



85. Engagements

Can. 782 of the Code of Canons of the Eastern Churches addresses the Engagements which precede Marriage, affirming that they are governed by the particular law (§ 1). The canon specifies that action to seek the celebration of Marriage does not arise from the promise of Marriage. In the practice existing for centuries - and still used in many Churches - the Engagement, often called the "rite of the rings," is usually celebrated together with the matrimonial rite itself, called the "rite of the crowns."

The specific meaning of the rite of engagement is to express the consent of the future spouses, while that of the crowns has more directly the scope of introducing them into the fullness of matrimonial life. The rite of Engagement does not consist of simple promises but rather of a definitive pledge. Therefore, it is not appropriate for the Engagements to be celebrated superficially or at the beginning of plans for matrimony. Specific liturgical rites for the first steps of realizing these projects - less solemn and less definitive - exist in various Churches and are a part of the tradition, currently not practiced, of others. A better understanding and eventual restoration of these rites could contribute to the sanctification of the different moments in the journey of Christian couples up through its full completion.

диякон Петро
дописувач
дописувач
Повідомлень: 59
З нами з: 02 листопада 2005, 04:20
Звідки: м. Люблін, Польща
Контактна інформація:

Повідомлення диякон Петро » 12 грудня 2009, 16:20

Ну, знайшовся і укр. переклад онлайн - на сайті Українського Літургійного Центру. Розмістили певно останнім часом - нераз шукав там за ним і не знаходив. Сайтик взагалі чудовий. :)


85. Заручини

Кан. 782 Кодексу Канонів Східних Церков звертається до теми заручин, які передують одруженню, стверджуючи, що цим керує партикулярне право (§. 1), але уточнює, що обіцянка одружитись не дає підстав вимагати здійснення подружжя. У практиці, яка існує століттями і ще сьогодні використовується у багатьох Церквах, заручини, які часто називають „обрядом обручок“, звичайно відбуваються разом із шлюбним обрядом, який називають „чином вінчання“.

Особливе значення обряду заручин полягає в тому, що він є виявом згоди майбутніх супругів, в той час як вінчання має на меті безпосередньо ввести їх у повноту подружнього життя. Зміст обряду заручин передбачає не лише просту обіцянку, а радше стале зобов’язання. Тому заручини не варто здійснювати поверхнево чи на початку планів про одруження. Особливі літургійні обряди для перших кроків реалізації цих проектів — менш серйозні і менш дефінітивні — існують у різних Церквах і є частиною традиції, яка в даний час не сповнюється в інших. Краще розуміння і можливе відновлення цих обрядів можуть сприяти освяченню різних моментів у дорозі християнських пар, аж до її повного завершення.


ДЖЕРЕЛО:

http://www.liturgia.org.ua/index.php?op ... art=11#g10[/b]

Аватар користувача
ShMariam
Модератор
Модератор
Повідомлень: 4635
З нами з: 06 грудня 2008, 14:08
Звідки: Львів

Re: УГКЦ в Польщі

Повідомлення ShMariam » 11 січня 2014, 16:53

У ВАРШАВІ ВІДКРИВАЄТЬСЯ НОВЕ ДУШПАСТИРСТВО ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКИ.

Для вірних Греко-Католицької Церви в Варшаві на Мокотові, відкривається нове душпастирство візантійсько-українського обряду. Від 26 січня 2014 р. в кожну неділю о годині 9:00, буде служиться Св. Літургія. Богослужіння будуть відбуватися в костелі Пресвятої Діви Марії матері Церкви, в долішнім частині костелу, за адресою: вул. Доманіевска 20, 02-672 Варшава, біля метро Віляновска, в сторону Ал. Неподлеглосьці і вул. Доманіевска. Приміщення велике і помістить велику кількість вірних. Доїзд: метром до зупинки - Метро Віляновска; трамваї до зупинки - Метро Віляновска, номер трамваю: 4, 10, 14, 31, 35; всі автобуси котрі доїждають до зупинки - Метро Віляновска, номери автобусів: 139, 165, 192, 217, 218, 319, 331, 365, 700, 709, 710, 715, 724, 727, 739. Теж наступні зупинки: Осєдле Доманевска, Модзелевськего автобус номер 108, 174, 700. Якщо будуть питання, то просимо контактуватися на цій сторінці або за адресою: [email protected], [email protected]. Тел.: тел.: +48519551748, +48789038509. Просим всіх передавати цю інформацію всім особам, котрі проживають в воєводстві Мазовецкому. Всіх сердечно запрошуємо.
Зображення
Зображення
Зображення

https://www.facebook.com/groups/3216373 ... p_activity
Важливо!Може врятувати життя: http://forum.ugcc.org.ua/viewtopic.php?f=3&t=97&p=56358#p56281


Повернутись до “УГКЦ за кордоном”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість