Гендерна політика в школах

питання з життя Церкви/Суспільства, які не відносяться до тематики інших розділів Форуму

Модератори: Just_me, viter, Artur, ihor

Аватар користувача
Just_me
Модератор
Модератор
Повідомлень: 1374
З нами з: 25 лютого 2010, 10:20

Re: Гендерна політика в школах

Повідомлення Just_me » 16 жовтня 2012, 15:01

vitalko писав:Тут не таке виховання, про яке ви ведете мову

Та я, бачите, тільки про таке й подумала, ще й здивувалася, що в цьому поганого. А те що Ви кажете, то це взагалі якийсь жах, виховують якусь сексуально стурбовану спільноту, чи що?
Відповідей на всі питання у вас ніколи не буде. Це – нормально. Не мучте себе. Але ніколи не обманюйте хворих, даючи їм фальшиві надії. Джиліан Берн.

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9692
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Гендерна політика в школах

Повідомлення о.Олег » 16 жовтня 2012, 15:04

Just_me писав:
vitalko писав:Тут не таке виховання, про яке ви ведете мову

Та я, бачите, тільки про таке й подумала, ще й здивувалася, що в цьому поганого. А те що Ви кажете, то це взагалі якийсь жах, виховують якусь сексуально стурбовану спільноту, чи що?

так. При чому - це "стурбування" виховують і у дорослих і єдину радість в житті ("це") у статевому співжитті вже вбачають і глибокі старці...
:(
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9692
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Гендерна політика в школах

Повідомлення о.Олег » 19 жовтня 2012, 09:12

спробую подавати тут:
Ґабріела Кубі
ҐЕНДЕРНА РЕВОЛЮЦІЯ:
РЕЛЯТИВІЗМ В ДІЇ
Перекладено за виданням:
Gabriele Kuby
Die Gender Revolution – Relativismus in Aktion. – Fe-Medien: Kissleg, 2007
З німецької переклали Олеся Степанишин та Софія Матіяш
Наукова редакція: Петро Гусак
Львів – 2012

Абсолютизація того, що є не абсолютним, а відносним, називається тоталітаризмом. Він не робить людину вільною, а лишень обезчещує її та перетворює на раба. Світ врятують не ідеології, а навернення до Бога, котрий є нашим творцем, гарантом нашої свободи, гарантом того, що дійсно добре і правдиве. Справжня революція полягає виключно у радикальному наверненні до Бога, який є мірою справедливого та водночас вічною любов'ю. А що ще зможе нас врятувати, як не любов?
Папа Бенедикт XVI. Промова на всенощній службі, 20 серпня 2005 року на XX Всесвітньому дні молоді
Передмова
Шановний читачу, шановна читачко!
Ви тримаєте в руках книгу, назва якої, можливо, звучить для вас загадково. Навряд чи хтось знає, що означає "ґендер", однак "ґендерний мейнстримінг" під тиском Європейського Союзу став "провідним принципом" та "наскрізним
завданням" політики. Звичне слово "стать" для розрізнення статевої приналежності чоловіка та жінки витіснене в ООН та в ЄС поняттям "ґендер". Цей термін припускає, що кожна сексуальна орієнтація – гетеросексуальна, гомосексуальна, лесбійська, бісексуальна і транссексуальна – рівноправна і що суспільство повинне сприйняти її. Метою є подолання "вимушеної гетеросексуальності" та створення нового типу людини, яка наділена свободою обирати і втілювати в життя свою сексуальну ідентичність незалежно від біологічної статі. Той, хто опирається "ґендерному мейнстримінгу", дискримінує інших, і, згідно з новим антидискримінаційним законодавством, до такої особи можуть бути застосовані штрафні санкції. Ґендерна ідеологія тишком-нишком проникла в державні установи, університети, школи і навіть в дитячі садочки. Ключовим пунктом політкоректності є пристосування до цієї ідеології або ж щонайменше мовчазне сприяння її поширенню. Якщо ж хтось наважиться запротестувати, то такій людині слід підготуватися до обмежень, моббінгу, втрати роботи та – залежно від статусу – потужного тиску з боку мас-медіа. Це наочно довів Європейський Парламент, позбавивши повноважень комісара ЄС Рокко Буттільйоне в 2004 році. Прихильники даної ідеології, оперуючи термінами
"свобода", "толерантність" та "антидискримінація", насправді мають намір ліквідувати свободу думки, викорінити інакомислячих і тоталітарними методами нав’язати свій порядок денний. Рішення Європейського Парламенту В6-0025/2006 є тим документом, який без прикрас демонструє цей тоталітарний дух. Християни мають все менше можливостей для впливу у суспільстві, а передача християнських цінностей прийдешнім поколінням опинилася під загрозою, оскільки свій вплив на дітей і молодь поступово посилюють держава та ЗМІ, перебираючи на себе виховні завдання батьків. Справжньою ж метою є боротьба проти християнства, оскільки християни вірять в те, що Бог створив людину "на свій образ, чоловіком і жінкою" (Бут 1,27) й дав їй покликання і можливість жити у самовідданні в любові та плідності.
Наскільки далеко зайшов цей процес і якими є його невидимі наслідки, ви прочитаєте в трьох розділах цієї невеликої книжки. В першому розділі, Диктатура релятивізму, робиться спроба виявити коріння занепаду християнської культури. Якщо культура визнає неможливість пізнати добро та дійсність, щоб дати орієнтири своїм носіям, то в кінцевому результаті неможливо оцінити, що йде на користь, а що – шкодить загальному благу. Занепад культури, свідками якого ми є, неминучий. В центрі цього процесу перебуває усунення сексуальних норм. Англійський антрополог Дж. Д. Унвін у масштабному дослідженні Секс та культура встановив: чим строгіші сексуальні обмеження, тим вищий культурний
рівень; чим слабші сексуальні обмеження, тим нижчий рівень культури. Ми є свідками чергового підтвердження цієї закономірності. Розділ Ґендерна революція – релятивізм в дії показує, що сексуальна революція розхитує основи сім'ї, дітей та майбутнього.
Третій розділ Порив до любові – нам потрібна сексуальна антиреволюція побачив світ у формі брошури в 2005 році. Незважаючи на деякі повторення, він включений в цю книгу, оскільки відображає перехід від виникнення сексуальної
революції, покоління 68-их і до сьогодні. Наводяться роздуми про те, що це коштуватиме, коли сексуальність
позбавлять її справжнього змісту: для єднання в любові чоловіка та жінки і їх нащадків – це розпад сім'ї, аборт, залишення частини молоді напризволяще, СНІД, демографічна криза. Адепти ґендерної революції намагаються продемонструвати, яка суспільна благодать, особливо для молодого покоління, настане після усунення всіх обмежень в задоволенні інстинктів. В 1968 році Папа Павло VІ у пророчому документі Humanae Vitae спробував пояснити людям правильний шлях продовження людського роду. Однак вони не захотіли чути. Папа Іван Павло ІІ сформував богослов’я тіла, щоб показати, що Бог своїми строгими заповідями кличе людей до величного шляху любові. Бенедикт XVI у своїй першій енцикліці Deus caritas est нагадує нам про те, що Бог – це любов, і що ерос повинен дозріти до агапе, щоби наше прагнення любові знайшло своє сповнення. Благодатністю нашого часу є те, що шлях любові між чоловіком та жінкою освітлений набагато яскравіше, ніж будь-коли раніше.
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9692
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Гендерна політика в школах

Повідомлення о.Олег » 19 жовтня 2012, 09:55

Ґабріела Кубі
ҐЕНДЕРНА РЕВОЛЮЦІЯ:
РЕЛЯТИВІЗМ В ДІЇ
Перекладено за виданням:
Gabriele Kuby
Die Gender Revolution – Relativismus in Aktion. – Fe-Medien: Kissleg, 2007
З німецької переклали Олеся Степанишин та Софія Матіяш
Наукова редакція: Петро Гусак
Львів – 2012

Правда йде під воду, але ніколи не тоне.
Старе китайське прислів’я
Диктатура релятивізму
Що ми відчуваємо, коли бачимо людину, яка молиться – власного батька, власну матір, дитину, священика, професора, можновладця? Ця людина стоїть на колінах, руки наче зібрали докупи розсипане, через закриті повіки пробивається відблиск пробудженої душі, голова злегка нахилена до серця.
Можливо, у випадку з можновладцем ми сумніватимемось, чи справжньою є мова його тіла. Однак якщо б ця мова проявилася і була б справжньою в батька, матері, дитини, священика, професора, керівника держави – чи не заспокоїлися б ми в такому випадку? Ми б знали, що ця людина не робить з себе Бога; вона знає, що є обмеженою людиною; вона знає, що над нею є абсолютна влада, з якою можна встановити зв'язок, в якої можна просити про дороговказ чи допомогу й очікувати їх і перед якою потрібно буде відповідати. Якщо ж у повсякденному житті така людина робитиме добро кожному, навіть тим, які не поділяють її переконань, то чи не цінуватиме її навіть атеїст, чи розпізнає в ній реалізовану людину, тобто таку, яка досягнула гармонії з дійсністю? Напевне, що ні. Оскільки буття доброчесного утворює дзеркало, в яке охоче дивиться лише той, хто сам прагне добра. Якщо ж людина не прагне добра, то вона по можливості витісняє дзеркало з поля свого зору або й навіть хоче його розбити.
Це відбувається в даний історичний момент: мислення часу не визнає існування об’єктивної дійсності, пізнаваності добра, можливості та зобов’язання людини прагнути до пізнання дійсності та творення добра.
У проповіді на відкритті конклаву 18 квітня 2005 року кардинал Ратцінґер сказав: "Формується диктатура релятивізму, в якій ніщо не визнається остаточним, а як остаточний критерій допускається лише власне Я та власні бажання". Йозеф Ратцінґер в своїх творах та проповідях, і як кардинал, і як Папа, постійно та з великим завзяттям застерігає від цієї небезпеки. Чи ж не варто нам його почути?
"Диктатура релятивізму" – що це означає? Релятивізм – це філософський термін, який відображає поставу, започатковану Протагором. Грек сформулював її ще за чотири сотні років до народження Христа: "Людина – мірило усіх речей" – твердження, яке сьогодні, через два з половиною тисячоліття, претендує на роль єдино правильного. Слово "релятивізм" не викликає жодного образу. Релятивізм не носить чобіт і не розмахує прапором. В нього ніколи не було логотипу, наприклад, свастики або ж серпа і молота. Однак спричинена релятивізмом революція людського життя сягає, вочевидь, набагато глибше, аніж будь-яка інша. Коли ми чуємо слово "диктатура", то пригадуємо минуле, оскільки перед нашим внутрішнім зором постають гори трупів націонал-соціалістичної та комуністичної диктатури останнього століття. Вони не були поховані в потоці розкаяння та спокутування, в якому очистилися народи, що були учасниками тих подій. Точно відомо лише одне: ми не хочемо, щоб повторилося подібне, коли мільйони людей приносяться в жертву владі однієї людини, для якої існує лише одна межа – смерть. Ми не хочемо такої долі ані іншим, ані самим собі.
Чи існує небезпека, що з диктатури релятивізму постане диктатура, політична система, в якій людина знову перетвориться на матеріал, який буде використовуватися та витрачатися в інтересах влади? Диктатури не падають з неба, а пекло, яке вони створюють, не виникає за один день. Їм передує духовна підготовка. Пізніше, коли на фоні людських стогонів обіцянки виявляються звідництвом, відкривається духовне коріння. Тоді ж видається загадковим, чому вовка не розпізнали вже в ту мить, коли він тільки-но вдягнув овечу шкуру. А нащадки розділяють предків на вбивць, спільників, жертв та тих, які чинили опір.
Що таке релятивізм?
У Великому словнику німецької мови (Duden) релятивізм пояснюється як "погляди, згідно з якими кожне пізнання правильне лише відносно (обумовлене точкою зору того, хто пізнає), однак ніколи не буває правильним загалом". В Лексиконі теології та Церкви читаємо: "Пізнавально-теоретична *гносеологічна* позиція релятивізму послідовно призводить в усіх інших філософських дисциплінах до заперечення абсолютно дійсних принципів: в етиці
заперечується загально зобов’язуючий для всіх моральний кодекс, у філософії права – природне право, у філософії релігії – претензія релігії на чинність". Це означає: прихильник релятивізму не знає абсолютно дійсних цінностей. Оскільки якась епоха визнає себе прихильницею релятивізму, то в сфері моралі, права та релігії не існує жодного абсолютно справедливого критерію. Противагою до релятивізму є пізнання істини та добра. Боротьба за це пізнання у безперервно змінному світі є предметом філософії ще з часів Сократа. В нездоланній протилежності до релятивізму є пізнання того, що змінний, відносний світ походить з незмінного, абсолютного джерела, живиться з нього і вертається до нього. Для релігійної людини таким джерелом є Бог. Зі зв’язку з Богом випливають абсолютні критерії добра і зла, які людина може пізнати і яких прагне дотримуватися, якщо вона любить Бога (Ів 14, 15 та 15, 10). Старий Завіт наголошує на страху перед Богом, називаючи його початком мудрості. Новий Завіт ключовим моментом робить Божу любов. Драма людини полягає в тому, як вона поводиться з власною об’єктивною свободою: чи людина керується абсолютним критерієм, тобто, використовуючи християнську термінологію, сповнює волю Божу, чи проголошує саму себе володарем над добром і злом. Між цими двома способами людського буття у світі точиться боротьба. Ця боротьба не припиняється ще з часів Адама та Єви. І в нашому глобалізованому світі вона видається такою гострою, як ніколи. Мораль, право та релігія базуються на основі рішень щодо цінностей, щодо того, що є бажаним. Які наслідки матиме втрата консенсусу щодо того, що бажане повинно бути добрим, а обґрунтування добра з самої дійсності буде вважатися злом? Якщо зникне Полярна зірка добра, то чим закінчиться подорож в бурхливому океані людського життя, подорож індивідуума та подорож суспільства? Ми дійшли згоди щодо спільних обов’язкових величин часу та простору. Час за Гринвічем, встановлений на основі незмінного руху небесних світил, служить запорукою того, що ми справді зустрінемося тоді, коли цього забажаємо. Золотий еталонний метр в Парижі, абсолютна величина з людської точки зору, запевнює точне визначення висоти, довжини та ширини. Без таких загальнообов’язкових мірок технічна цивілізація не змогла б існувати. А чи може існувати людська культура без загально зобов’язуючих моральних критеріїв?
Ким є людина?
Людина, на відміну від тварини, наділена розумом та свободою. Теорія еволюції намагається довести, що між людиною та твариною відсутня суттєва різниця – мовляв, наш геном лише мінімально відрізняється від геному мавпи. Ті, для кого така позиція є єдино правильною, зробили свій вибір щодо цінностей. Вони хочуть, щоб різниці не існувало. І не бажають шукати передумов для такого рішення у світлі розуму. Чому ж людину із таким запалом прирівнюють до тварини? Ніхто не бачить людину величнішою, аніж Бог християн: "Створю людину на свій образ і подобу", читаємо на першій сторінці Біблії, і вже через пару рядків: "І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх" (Бут 1, 26-27). Люди мали б торжествувати через приписування їм такої величі. Однак багато з них і чути не хочуть про люблячого Бога, адже він вимагає від людини вчитися любити. Для тих, хто сприймає подібність до Бога та унікальність особи, мають велике значення відмінності. Наприклад, такі:
Людина наділена самосвідомістю.
Вона знає, що помре.
Вона може запитати, звідки вона походить і куди прямує.
Вона може опанувати власні пориви.
Вона наділена свободою обирати добро або зло.
Вона може віддати своє життя за друзів.
Вона може святкувати свята.
Вона може створювати вишукані твори мистецтва.
Вона може прославляти та цінувати Бога.
Той, для кого суттєву роль відіграють відмінності від тварини, захищає людину від нападів на її цінність. Він захищає багатьох слабких від нечисленних сильних. В той час як поведінка тварини визначається інстинктом та намаганням задовольнити свої безпосередні потреби, людина має об'єктивний простір свободи, у якому мусить та прагне зробити вибір. Ніхто не може відібрати в людини її останню свободу, оскільки вона може віддати своє життя, щоб залишатися вірною добру. Тварина цього не може. Як же людина розпізнає, що добре і правильне, що – лихе і неправильне, і що ж вона мусить робити? Звідки людина черпає волю та здатність робити те, що вона пізнала як добре та правильне? На ці питання дають відповідь релігія, теологія та філософія. Органами чуття людина наштовхується на границі невидимого, і перед нею виникають питання, на які органи чуття відповіді дати не можуть. Неминуче зіткнення з цими границями породжує страх, тому люди в усіх культурах і в усі часи виробили свої уявлення про невидимий світ та форми спілкування з ним, щоб прихилити на свою сторону вищі сили, про існування яких здогадуються. Світові релігії відкривають людині, ким вона є і куди прямує. Претендуючи на роль абсолютної істини, вони вчать людину, що вона мусить робити, щоб отримати відповідне місце в Космосі, описаному релігією. Кожна релігія вимагає від людини бути доброю. Християнство робить це вкрай радикально, аж до заповіді любити ворога свого. Протягом двох тисячоліть мільйони мучеників обирали смерть, щоб не зрадити те, що вони вважали правдивим та добрим, і щоб не вбивати інших заради насадження своєї правди. Існує безліч релігій, кожна з яких позиціонує себе як абсолютно істинну. За це точилися і точаться війни. То абсолютної істини не існує? Ми повинні усунути це поняття? Чи претензії на істинність – неправильні, оскільки існували та й існують люди, готові силою нав'язувати свою істину іншим? А може, люди, котрі так роблять, насправді знехтували справжнім покликом їх релігії? Ісус Христос закликає людину любити ворогів. Іслам, навпаки, проповідує священну війну.
На основі факту різного сприйняття істини робити висновок, що абсолютної істини не існує, це – релятивістське "коротке замикання". Рівняння 2 + 2 = 4 не стане неправильним лише тому, що інші, яких може бути дуже багато, стверджуватимуть, що в сумі ми отримаємо 5. Філософія виходить не з проголошення божественного, а зі здатності розуму пізнавати істину. Передумова та ж, що і в релігії, – істина існує незалежно від суб'єкта, який сприймає дійсність. Релятивізм ставить під сумнів цю передумову релігії та філософії. Якщо начебто не можна досягти згоди щодо істини, то питання істинності є неважливою приватною справою, мало того: претензія на істину – це небезпечний ворог демократії та миру. Мова йде про духовний напрямок, який так сильно поширився у наш час, що Йозеф Ратцінґер говорить про диктатуру цього світогляду. Диктатура означає: її представники мають стільки сили, що можуть нав'язувати свої погляди іншим і не допускати появи альтернатив. Цей процес протікає в середовищі мислителів, філософів, теологів, правників, представників суспільних наук, психологів, тобто в усіх наукових дисциплінах, навіть в природничих науках, які на перший погляд функціонують без визначення цінностей. Однак ідея, що загальнообов'язкові цінності більше не можуть існувати і навіть не мають на це права, вийшла з середовища могутніх мислителів та стала панівною ідеологією нашого часу. Для значної частини молодого покоління, яке навряд чи й знає ім'я Боже, відмова від загальнообов'язкових цінностей стала гарантією свободи. Як може жити та не зникати культура, яка вже не визнає того, що добро можна пізнати і прагнути до нього, що це може зробити окрема людина, група чи держава. Звідусіль ми чуємо заклики до "цінностей" та водночас переживаємо руйнування їх основ.
Розгляньмо детальніше, що саме має на увазі Йозеф Ратцінґер, говорячи про диктатуру релятивізму.
Тоталітарні ідеології
Сьогоднішня ідеологія релятивізму виникла в історичному контексті. Їй передує травма ідеологій націонал-соціалізму та комунізму, які зазнали краху. Існували утопії "надлюдини" та "нової людини", котрі мали збудувати рай на Землі. Результатом стали мільйонні жертви, спустошення душ, культури, природи. Йозеф Ратцінґер пояснює: "Революція та утопія – прагнення до досконалого світу – є одним і тим же: вони – це конкретне оформлення цього нового, політичного і світського месіанства". Оскільки земн го спасіння не існує, то таке спотворення правди веде до неймовірної біди. Ратцінґер формулює це так: "Майбутнє ідолів пожирає сучасність".
Коли Папа Бенедикт XVI 28 травня 2006 року молився в Освенцимі, він сказав: "Зі знищенням Ізраїля мало бути остаточно вирвано коріння християнської віри і натомість замінене новою, самовитвореною вірою в панування людей, сильних". Обидві тоталітарні ідеології боролися проти Бога. Після того, як світ дізнався про жахливий злочин нацистів – винищення вибраного народу, комуністи спрямували свій руйнівний гнів у першу чергу проти християн. Це відбувалося з претензіями на "істину" та "науковість". В якийсь момент часу, коли позитивна наука вважалася і вважається єдиним надійним шляхом до істини, а сама істина обмежена кількісним аспектом, в ідеології виникла потреба цього атрибуту. "Науковість" і надалі є тим плащем, який мусять вдягати сьогоднішні ідеології, щоб приховати під ним прагнення своїх пропагандистів отримати владу.
Що відбулося, коли стала явною брехня у прірві людських страждань? Люди усвідомили: нас обманювали! Ми самі дозволили обманути себе – нацистам, комуністам. Ні, це була не правда, а жахливе викривлення правди. З самого дитинства нам видавали зло за добро, щоб виправдати та втримати диктаторську владу кліки. Диктатори знають: вони повинні називати зло добром, оскільки людина хоче жити для добра. Що ж є істиною (так мало б звучати животрепетне питання)? Де я дозволив себе спокусити, коли я змусив замовкнути голос істини у своїй душі, совість, яка одного разу припинила говорити мені про мої власні провини? Коли я, у ворожому до Бога оточенні, припинив шукати опори в Богові? Коли я разом з вовками завив по вовчому, тому що мав би бути справжнім героєм, щоб змогти крикнути: тут чиниться зло!? Коли я врешті-решт підтримав темні справи гнобителів, бо це давало мені вигоду? Бо ж потрібні розкаяння, навернення, покаяння, спокутування, щоб зірвати овечу шкіру зі зла. Якщо ж цього не стається, то зло тієї ж миті з'являється в новій личині. І цього не сталося. Ні після повалення націонал-соціалізму, ні після повалення комунізму. Натомість боротьба за істину як основу суспільного існування була припинена. Це відбулося у відповідь на крик поневоленої людини про свободу.
Демократія замість істини
Тоталітарні режими виникли в політичному процесі волевиявлення на користь демократії. Сьогодні демократія здається нам найкращою формою організації суспільства, оскільки ми віримо, що вона захищає нас від свавілля та пригноблення і якнайкраще може гарантувати справедливість та свободу. З релятивістської точки зору метою держави є не реалізація summum bonum, всезагального блага – оскільки тут неможливо дійти згоди, – а волі більшості. Три джерела, з яких західна культура дотепер черпала критерії загального блага та обов'язкового права, ставилися і ставляться під сумнів та розхитуються: природне право, обґрунтоване у грецькій філософії з допомогою розуму, відхиляється у якості окремого католицького вчення. Метафізика – проникнення розуму в буття універсальної дійсності та буття людини – вже не вважається шляхом до обов'язкової істини. Християнська віра, яка сформувала західну культуру, втратила свої позиції у серцях та у вчинках переважної більшості людей.
Йозеф Ратцінґер пояснює: "Ми не хочемо, щоб держава нав'язувала нам певну ідею добра. Проблема стає ще чіткішою, коли ми пояснюємо поняття добра з допомогою поняття істини. На нашу думку, повага до свободи кожного індивідуума сьогодні полягає в тому, що питання істини не вирішується державою: істина, а, отже, й істина в питанні добра, вважається непізнанною суспільством (<) Поняття істини зміщене в зону нетолерантності та анти-демократії. Вона не є суспільним, а всього лише приватним благом та благом груп. Видається, що сучасна демократія невідривно поєднана з релятивізмом". Для Річарда Рорті, американського філософа права та першопрохідця релятивізму, ідеалом є "ліберальне суспільство, в якому більше не існуватиме абсолютних цінностей та вимірів; благополуччя стане єдиною річчю, прагнення якої виправдане". "Ядром демократії (є) свобода, а не благо, яке є шкідливим для свободи". "Правовими джерелами можуть бути лише переконання більшості громадян".Сам Рорті знає, що Гітлер прийшов до влади через рішення більшості.
Чому ж для нього не є так само очевидним, що "здатність більшості помилятися не (можна) заперечувати"?5 Помилки "можуть стосуватися не лише другорядного, але й ставити під сумнів основоположні блага, тому гідність людини та її права вже не гарантуються, а отже – руйнується доцільність свободи. Бо ж більшість аж ніяк не може постійно бачити, в чому суть прав людини та в чому полягає людська цінність. Історія нашого століття драматично довела: більшість можна спокусити, нею можна маніпулювати, а свободу можна знищити в ім'я тієї ж свободи".
Нам зовсім не обов'язково зазирати в минуле, щоб зрозуміти, що права людини дуже легко порушити, якщо вони не закорінені в абсолютних цінностях.
Ніхто не сперечатиметься, що право на життя є найосновнішим правом людини, відповідно, першочерговим завданням держави є захист життя своїх громадян, також і саме тих, які не можуть захистити своє життя самотужки. Однак воля більшості вирішила, що можна вбивати ненароджених дітей. Німецьке правосуддя трактує це як правопорушення, однак не передбачає покарання за нього. Народні обранці в цьому питанні не враховували думки народу, лише виконували волю більшості, яка їх обрала та обиратиме. В ЄС та ООН робляться спроби визнати аборт правом людини. Навіть організація
допомоги ув'язненим, Amnesty International, має намір зробити це метою своєї діяльності.
Якщо людські права не закорінені в абсолютній цінності, а саме недоторканності життя, вони перетворюються на предмет переговорів. Порожній простір свободи на наших очах заповнюється тілами вбитих під час абортів дітей. Після того, як правом на життя групи людей знехтували шляхом легального, демократичного волевиявлення, греблю прорвало. Право на життя інших груп так само стало віддане на вирішення. Інвалідів можна вбивати аж до моменту безпосереднього народження, старим і хворим, навіть хворим дітям в сусідніх з нами державах можна допомогти померти, якщо вони самі прагнуть цього, а у випадку з дітьми – якщо цього хочуть батьки. Очевидно: якщо воля більшості має бути спрямована на добро, то більшість у такому випадку мусить прагнути добра та мати змогу творити добро. Ніяк не можна довести, що з суми егоїзмів окремих індивідуумів випливуть рішення, які зміцнять життєві основи суспільства та зроблять його життєздатним. Кожен знає: добро робити важко, а зло – легко. Спокуса полягає в тому, щоб заколисати спроможність вирішувати, що таке добро і зло, або й продати зло під маскою добра. Без виховання в ім’я добра ми завжди готові до реалізації власних інтересів коштом інших. Нас можна спокусити. Нами можна маніпулювати. Можливості до введення в спокусу та маніпулювання у наш час зросли до колосальних розмірів. Таким чином, демократія існує та зникає з моральним станом людей, які проголошують волю більшості. Саме тому Ратцінґер говорить про "дополітичні моральні основи свобідної держави" та погоджується з філософом Юрґеном Габермасом, членом франкфуртської школи, який колись виступав натхненником студентського руху. Криваве минуле та кривава сучасність без будь-яких сумнівів демонструють: має існувати "нерелятивістське ядро демократії".
Толерантність – бойове поняття релятивізму
Польський філософ Ришард Легутко показує, як відбувалося та відбувається захоплення влади релятивізмом. Тут ключову роль відіграє поняття толерантності. З другорядної чесноти толерантність стала знаряддям боротьби на шляху утвердження диктатури релятивізму.
Толерантність займає найвищий щабель на шкалі цінностей сучасної епохи. Раніше толерантність вважалася бажаною чеснотою для підтримки соціального спокою, оскільки нетолерантність призводила до насильства та переслідування. Особливим чином толерантність мала гарантувати свободу релігії та совісті. Вольтер у своєму Трактаті про терпимість захищав толерантність як вершину моралі, але – на відміну від релятивістів наших днів – істину як таку він не вважав репресивним поняттям. Толерантність, якій залежить всього лиш на мирному співіснуванні людей з різними
переконаннями, Легутко називає "негативною толерантністю". Однак процес пішов далі. Поняття толерантності повинне було сприяти певним точкам зору і нейтралізовувати інші. Толерантність перетворилася в суспільну програму, покликану витіснити всі філософії, релігії та соціальні норми, які займаються пошуком істини. Тепер мова йшла вже не про те, щоб припинити щось, а саме утиски інакодумців, а про те, щоби робити щось, а саме боротися за справу свободи. Легутко називає це "позитивною толерантністю". Про постмодерних філософів він пише таке:
Вони вірять, "що викорінити інтелектуальні засади нетолерантності ми можемо, мусимо і вже почали робити це (<) Відповідальною за нетолерантність є істина як така, незалежно від ступеня зарозумілості чи смирення, з яким вона пізнається". Будь-яка істина виключає іншу. "Якщо, для прикладу, наполягати на своїй гетеросексуальності, то можна викликати підозру, що таким чином пропагується визнання гомосексуальності об'єктивно неправильною; людину можуть звинувачувати у приниженні гомосексуалістів та закликах до їх дискримінації. Від істини до переслідувань – всього один крок". Ці філософи вимагають відмови від метафізики та будь-якого виду пізнання, яке базується на істині. "Ця визвольна програма означає ліквідацію філософії в тому вигляді, у якому вона існувала останні дві з половиною тисячі років". Разом з поняттям істини були забраковані й інші поняття: буття, природа, відмінність між суб'єктом і об'єктом, глузд, добро та зло. "Річард Рорті говорить про це так: демократія має пріоритет над філософією". Концепція позитивної толерантності визнає за кожним його позицію, однак вимагає сприйняття усіх інших позицій як рівноправних. Не можна робити негативних суджень про інші позиції, бо це означало б дискримінацію, а поважати потрібно навіть те, що видається нам огидним.
Відповідно, заборонена сильна ідентифікація з власною позицією. Всупереч усьому потрібно бути доброзичливо відкритим. Приблизно так: "Так, я християнин, але я буду доброзичливо відкритим до митця, який справлятиме нужду на розп'яття". "Метою є homo liberalis (людина ліберальна), чиєю першою та найважливішою лояльністю в громадському та приватному житті є порядок більшості, а не певне віросповідання. Homo liberalis є єдиним уособленням людства, яке може задовольнити вимоги та умови толерантності. Первісною заслугою толерантності було те, що протестанта не змушували зрікатися протестантизму, а юдея – юдаїзму. Зараз честь бути зарахованим до толерантних осіб може випасти комусь лише тоді, коли ми всі станемо homines liberales і відповідним чином змінимо свій світогляд; але не тому, що цей світогляд визнали неправильним, а тому, що його вважатимуть соціально та політично неприпустимим. Коротко кажучи, толерантність – це програма глибокого соціального перевиховання". Висновки релятивістської теорії стають очевидними в позиції австрійського правника Ганса Кельзена, якого Ратцінґер вважає яскравим представником крайнього релятивістського напрямку. Кельзен оцінює поведінку Пилата при винесенні вироку Ісусові. В Пилаті він вбачає зразкового демократа.
Згадаймо: Пилат не міг знайти в Ісусові жодної провини. Він запитує: "Отже, ти цар?" Ісус відповідає: "Ти кажеш, що я цар. Я на те уродився і прийшов у світ на те, щоб свідчити істину. Кожен, хто від істини, слухає голос мій". "Що таке істина?", запитує Пилат, однак відповідь його не цікавить. Він виходить до юдеїв та намагається укласти з ними угоду. Варавва замість Ісуса, бичування замість розп'яття на хресті. Однак розбурхана юрба не дає себе "задурити". "Розіпни його! Розіпни його!". Коли Пилат усвідомлює, що може потрапити в немилість кесаря, оскільки відмовився засудити на смерть "царя юдеїв", він виносить Ісусові вирок "на розп'яття" та вмиває руки від невинної крові (Ів 18, 37—19, 16 і далі). Ратцінґер каже про це: "Кельзен вважає, що Пилат в даній ситуації повів себе як досконалий демократ. Оскільки він не знає, що є справедливим, то перекладає це рішення на плечі більшості. Таким чином в інтерпретації австрійського вченого Пилат стає емблемою релятивістської та скептичної демократії, яка опирається не на цінності та істину, а на процедури. Той факт, що в особі Ісуса був засуджений невинний праведник, Кельзена не хвилює. Адже немає іншої істини, ніж істина більшості". Вражає те, що з висновком релятивізму, а саме демократичною легітимізацією юридичного вбивства, згоджується та відкрито проголошує його шанований усіма юрист. Те, що невинним є Ісус Христос, принесений в жертву перетвореній на ідола демократії, є біблійною пересторогою для християн (пор.:"Мане, текел, фарес" – Дан 5, 25).
Слово діє
Ми висвітлили мислення часу, у якому живемо. Ключове твердження релятивізму: ми не можемо пізнати добро та істину. А тому добро та істина не можуть вважатися обов'язковими засадами нашого спільного життя у свободі. Той, хто пробує дізнатися, що є добрим та істинним, отримує ярлик нетолерантного, а тому таку особу треба побороти. Який тип суспільства породжує релятивістське мислення? Чи взагалі існує такий причиново-наслідковий зв’язок: мислення витворює суспільну дійсність? Якщо ми розглянемо історичні епохи, то матимемо справу з ідеями, які в даний
час визначали мислення людей. Ми завжди встановлюємо подібність між філософським мисленням та суспільною дійсністю. Гайнріх Гайне сказав у песимістичному пророчому прогнозі розвитку Німеччини: "Думка передує вчинкові, так само як блискавка – громові". Взаємозв'язок оповитий таємницею. Як може статися, що те, що вигадали Геґель, Маркс, Зіґмунд Фройд у своїх кабінетах і що дано зрозуміти лише вченій еліті, рано чи пізно диктує життєву дійсність народів? Як воно проникає в мозок та серце мас і визначає їхні вчинки? Ми мусимо усвідомити: СЛОВО творить дійсність, змінює її в кращу чи гіршу сторону. Ісая говорить про слово Боже: "...Моє слово, що виходить у Мене з уст, не повертається до Мене порожнім, але чинить те, що Я хочу, довершує те, за чим Я його вислав". (Іс 55, 11). Однак не лише слово Боже формує дійсність. Зле слово теж досягає своєї мети. Між ними простягається свобода людини. Оскільки слово творить дійсність, то суспільні зміни завжди йдуть пліч-о-пліч зі зміною мови. Слова, які в християнській культурі протягом століть служили для розрізнення добра і зла, отримали "погану славу", їх більше не можна вживати в громадському дискурсі. Того, хто їх вживає, висміюють, ставлять на ньому тавро фундаменталіста та змушують замовкнути. Це, передусім, ті слова, які поєднують поведінку людини з позитивним чи негативним ціннісним судженням і таким чином дають орієнтири культурі. До забракованих слів належать: чеснота, незайманість, невинність, чистота, гріх, порок, розпуста. Є також нове слово, яке служить для відокремлення сексуальності від полярності чоловіка та жінки й полишає її на вільний розсуд індивідуума: ґендер. Мається на увазі "соціальна", довільно обрана "стать", на противагу до біологічної статі (sexus), яка означає статеву відмінність між чоловіком та жінкою. В народі поняття "ґендер" майже невідоме, однак воно є вербальним вістрям спису релятивістського перевороту. (Див. наступну главу "Ґендерна революція").
Знаки часу
Як виглядає час, позначений словами, що не дають змоги розрізнити добро та зло?
Кожен бачить, що наша культура занурюється в глибоку кризу. Навряд чи є хтось, чийого життя ця криза не торкнулася. Падіння народжуваності, розпад сімей, безробіття, екстремальний рівень державного боргу, занепад освіти, зростання криміналітету, корупція, торгівля людьми, тероризм – і все це на фоні змін клімату та природних катастроф. Новизною нашого часу є не занепад окремої обмеженої культури та витіснення її новою, життєздатною культурою, яка перебуває на під’йомі, а глобальність проблем. На горизонті з'являється передислокація сил під впливом Китаю та ісламу, однак вона аж ніяк не вирішує проблеми. В якому стані опинилися люди? Мільйони живуть в неповних сім'ях. Мільйони не мають роботи. Мільйони страждають депресією, мільйони переживають хронічні напади страху, мільйони залежні – від алкоголю, наркотиків, переїдання, порнографії. Дедалі більше людей все частіше хворіють. Дедалі більше людей стають злочинцями. Мільйони чоловіків користуються послугами проституток, а жінок мільйонами викрадають та продають, щоб такі чоловіки мали змогу користуватися ними. Дедалі більше дітей стають жертвами сексуального насильства. Мільйони жінок вбивають власних ненароджених діток. Мільйони більше не хочуть мати дітей. А молоде покоління, для якого богом стали розваги, оскільки їм ніхто нічого не розповідав про Бога й не став прикладом життя з Ним, в той час як безвідповідальні ЗМІ та споживацька індустрія нав'язали прибуткову для себе насолоду як зміст життя – як воно почувається? Дослідження інституту Роберта Коха стосовно здоров'я дітей та молоді, опубліковане у вересня 2006 року, показує: 21,3 відсотка дітей мають надлишкову вагу, а серед 10-17 річних їх кількість сягає вже 25,5 відсотка. 21,9 відсотка страждають харчовими розладами, а серед дівчаток у віці 17 років таких вже 30 відсотків. Їх тим більше, чим нижчий соціально-економічний статус. 22 відсотки мають психічні розлади. Вони страждають від порушень соціальної поведінки, страхів, депресій. Неблагополучна ситуація в сім'ї та низький соціо-економічний статус підвищують ризик у чотири рази. За висновком Інституту німецької економіки в Кельні (ІW) майже четверта частина випускників щороку не має достатньої кваліфікації для успішної професійної освіти. Багато дітей приходять в садочки та школи вже з хронічними психічними розладами. Не дивно, що дедалі більше дітей та молоді здатні витримати день у школі лише з допомогою психотропних препаратів. Професія вчителя перетворилася на працю приборкувача. За кожної нагоди вибухає порохова бочка насильства. Батьки та вчителі втратили свій авторитет, оскільки молодь, починаючи від часу статевого дозрівання, а то й ще раніше, орієнтується на собі подібних, таких же незрілих, загублених та податливих до маніпуляцій, як і вона сама. В багатьох покинутих самих на себе волосся стає дибки, вони вставляють навушники до вух, щоб їх організм підкорився ритмічному потоку, і з допомогою наркотиків відлітають в уявний світ, з якого кожного разу все важче і
важче повертатися до реальності. Те, що вони називають музикою, звучить як падіння літака, а тексти часто є неприхованою "дорогою в пекло". Заледве досягнувши пубертату, вони вже вступають в сексуальні стосунки, до яких їх ретельно готують в школі, на уроках статевого виховання з дев'ятого року життя. Вони вивчають, що єдина пов'язана з гомосексуальністю проблема полягає в тому, що суспільство ще не повністю акцептує її. Слоган "Ти маєш право робити все" підмінює свободу і є тим найкоротшим шляхом, на якому розсудок та воля стають бранцями хтивості.
ЗМІ як "вихователі"
Кожне суспільство є настільки добрим, наскільки добрими є його громадяни, який би уклад чи Конституцію воно не мало. Тому Йозеф Ратцінґер говорить про "дополітичні моральні засади свобідної держави". Ці засади з давніх-давен існували в сім'ї: солідарність, здатність до самообмеження, любов, вірність, надійність, дотримання обов'язків, віра, звичаї, традиції. Церква в постійних повчаннях пригадувала людям про їх Звідки і Куди та про заповіді, яких має дотримуватися той, хто любить Бога. На цьому ґрунті змогла сформуватися демократія. Алексіс де Токвіль у своєму філософському звіті про подорож Америкою в 1830 році з захопленням описує, що передумовами свобідної демократії в Америці є вікова віра та її передача у вихованні. Однак хто сьогодні виховує молодих людей? Хто ще усвідомлює, для чого саме потрібно їх виховувати? Сьогодні очевидний вплив на молодь мають ЗМІ. Всі інстанції, які хочуть передавати цінності, батьки, священики, вчителі повинні вести часто заздалегідь даремну боротьбу проти впливу ЗМІ. Значна частина батьків цю боротьбу програла – і ставить телевізори вже в перших класах початкових шкіл. Додамо до цього ігрові приставки, мобільні телефони, відео та Інтернет, кіно та журнали. Насильство, порнографія та богохульство з дедалі разючішими руйнуваннями меж стали частиною стандартного ритму життя і доступні в будь-який час - варто лише натиснути декілька кнопок. Коли якийсь підліток знову впадає в шал або ж кримінальна статистика повідомляє, що кількість сексуальних злочинів серед неповнолітніх за останні десять років зросла вдвічі – тобто кількість підлітків, які ґвалтують інших підлітків! – то на певний час газетні коментатори турботливо морщать чола. Однак суспільство, у якому об’єднання
заради добра вважається злом, нездатне покласти цьому край. Коли старий і молодий щоденно по декілька годин дивляться фільми, у яких всі види гріхів видаються за буденне життя, руйнується вирішальна інстанція "дополітичних засад свобідної держави": совість. Радарна система нашого життєвого польоту виходить з ладу. Чи не згущуємо ми фарби? Адже є стільки добра! Так, є багато добра. Є стабільні сім'ї, є мільйони людей, зрілих та юних, котрі прагнуть бути добрими та творити добро. Є мільйони підлітків, які подорожують на Всесвітні дні молоді або відвідують християнські спільноти. Чи зможуть вони повернути мейнстрим в іншому напрямку? Куди віє вітер?
Політика: безпомічність
Кожне друге слово політиків – реформа. Чи вірить хтось, що реформи направо і наліво зможуть подолати кризу? Ми вважаємо себе раціональним, просвіченим суспільством. Зрештою, науковий підхід до світу є найбільшим бонусом нашої культури. Однак раціональність не дає нам змоги знайти корінь проблем, щоб взяти курс на їх виправлення. Для прикладу, потрібно пояснити, чому суспільство, якому загрожує вимирання, підтримує аборти на державному рівні та пропагує гомосексуалізм. В реформах мова в першу чергу йде про перерозподіл грошей, від громадянина до держави, від працівника до роботодавця, так, начебто причиною усіх бід є нестача грошей та їх неправильний розподіл. Однак чи справді це так? Припустімо, що держава гарантуватиме кожному комфортний рівень доходу – чи подолає це кризу? Чи відпаде в такому випадку потреба в узгодженні того, що є добрим, і що варто прагнути добра? Чи стане непотрібним виховувати дітей для добра? Однією з причин кризи є той факт, що ми декілька десятиліть жили в умовах різного рівня добробуту, внаслідок чого могла виникнути ілюзія, що держава справді могла б бути гарантом нашого матеріального існування. Лише за такої матеріальної передумови могло сформуватися суспільство насолод. І всі відчувають: суспільству насолод підходить кінець.
На що перетвориться наше демократичне суспільство, коли до моральної біди долучиться матеріальна? А як же ж вона не долучиться, враховуючи названі вище проблеми! Те, що соціальні системи виявляються нежиттєздатними, якщо їх потребує дедалі більше людей, а фінансує все менше, є широковідомою темою для ток-шоу. Як долатиме біду та хаос наступне покоління, котре виросло в суспільстві насолод?
Людська податливість до маніпуляцій та схильність до спокус є тим сильнішою, чим менше прив'язань має людина. Диктатурі потрібні розкладені на атоми індивідууми. Хто не має прив'язань, того легко можна зв'язати. Ми переживаємо тоталітарний наступ на все, що підтримує людину: на батьківщину, на сім'ю, на зобов'язуючі цінності, на Церкву, на Бога. Як наступне покоління даватиме собі раду з виборчим правом більшості, якщо релятивізм підточив основи добра?
Коли Гітлер прийшов до влади, то сім'ї ще були міцними, а церкви - повними. В кожному селі був священик. Громадська еліта вірила в гуманістичні цінності. Точилися суперечки про Бога та істину. Але все-таки, все-таки нацисти на виборах 1933 року отримали 43,9 народних голосів – чим сильнішим був католицизм в окрузі, тим менше було голосів. Який "людський матеріал" дістанеться наступному фюреру або – що більш ймовірно – анонімній державі-Молоху, яка за допомогою сучасної психології та сучасної техніки спостереження підпорядкує своїй владі всіх і вся?
"Поганська революція"
Криза, в якій ми живемо, не економічна, а моральна. Той, хто сам загруз в кризі, не може і не хоче цього визнавати, мало того, він або вона мають кровну зацікавленість в тому, щоб так жили всі і щоб знищувалися критерії добра та зла. Видається, що це прибуткова справа для майже всіх інтелектуалів та митців, котрі творять дух часу. Вони іменують себе "постмодерністами" та з непохитною впевненістю у власній перемозі обзивають "фундаменталістами" всіх, хто не наважується марширувати в їх колонах. Бог для них помер – а тому не існує гріха. Підсумком їх морального пізнання є заклик до людей: "Роби те, що бажаєш!" Яким доречним в цьому випадку стало те, що дослідники мозку вважажають експериментально доведеним, а саме: не існує свобідної волі, а, відповідно, й вини. На порозі смерті це виглядає зовсім по іншому. Паліативна опікунка та інструктор по роботі в госпісах пише в листі до авторки: "(Помираючі) в цю величну мить їхнього життя більше не дозволили б, щоб хтось виправдовував їх, шукав вибачень за їх вчинки. Набагато швидше вони без вагань згоджуються з моєю обіцянкою, що Бог завжди чекав лише на цю одну мить і що він зустріне їх з широко розкритими обіймами".
Джефрі Сатіновер, єврейський автор та медичний керівник інституту "Теменос" у США, бачить нас в центрі "поганської революції". "Зміни в наших уявленнях про сексуальність є лише симптомом набагато вагоміших змін в духовній площині, які стосуються всіх аспектів нашого життя (<) Якийсь період часу виглядало на те, що матеріалістичний світогляд переможе". За духовною посухою настала "сильна, нова спрага за духовним началом (<) Викликаний нею дух часу – це той же постійно присутній і раніше релігійний дух, який, однак, цілком протилежний до етичного монотеїзму християнської та ортодоксально-юдейської віри (<) Мова йде про відродження поганства (язичництва), а його вчення зветься гностицизмом".
Жив собі невеликий народ, євреї, який на Близькому Сході, в оточенні старих язичницьких культур, запровадив етичний монотеїзм. Старий Заповіт повідомляє про постійні цикли відпадіння та повторного навернення до єдиного Бога. Бог відкривався пророкам як один та єдиний Господь усіх людей, який зобов'язував їх до абсолютної моралі, до уникання гріхів та прагнення добра, тобто до святості. "Етичний монотеїзм вибудував моральний устрій, який панував аж до доби Відродження". З того моменту цей порядок підривали мислителі та поети, і зараз ми є свідками його занепаду.
Сатіновер називає шість ознак поганства, які утвердилися в нашому суспільстві або ж за утвердження яких триває боротьба:
1. Поганство політеїстичне. Кожен має свого власного «бога» та живе за його правилами.
2. З цього випливає плюралізм цінностей. "Жоден «бог» і тому й жодна цінність не мають переваги над іншими цінностями, хіба що вони насаджуються силою".
3. Суспільства, де панує поганство, є тенденційно неегалітарними. Зплином часу жадоба влади стає єдиним правилом. Той, хто владарює, визначає, що є правильним. Влада визначає закон та займає його місце".
4. Суспільства, де панує поганство, є пантеїстичними. "Природа – це частина божественного, а тому їй поклоняються як Богу. Не існує справжньої різниці між Творцем та творінням. Це призводить до того, що людина вшановує не лише природу "ззовні", але й власну природу "зсередини", тобто свої природні інстинкти, такі як голод, сексуальність, агресія або насолоду взагалі. Іншими словами: людина поклоняється сама собі.
5. Оскільки природні схильності та інстинкти переводяться в сферу духовності, то поганське «богослужіння» схиляється до насильницького, гедоністичного та оргіастичного (<) Задовольняючи інстинкти, досягають найвищого можливого бажання та екстазу, входять в наркотичне сп'яніння, практикують храмову проституцію, ритуальні вбивства ворогів, нанесення пошкоджень самому собі та навіть принесення дітей в жертву".
6. "З цього видно: поганство – це служіння не Богові, а ідолу. Прибічник поганства робить критерієм добра те, що знаходить у своїй людській природі. Свою власну людську природу він робить «богом», кумиром. Людина є мірилом всіх речей".
На відміну від поганської духовності та суспільства, юдеї та християни поклоняються виключно єдиному Богові, вони мають цілісну, абсолютну систему цінностей; вони егалітарні, оскільки незалежно від рангу та імені кожен є дитиною Божою; людина є цілісністю духа та тіла, покликаною до освячення своїх природних потягів, перш за все сексуальності. Вчення поганства – це гностицизм. Гностик вірить та займається власним спасінням шляхом таємного знання. Він заперечує історичний факт воплочення Бога. Добро і зло для нього – рівнозначні принципи, які охоплюються вищою єдністю. В площині поведінки це призводить до "відносності добра та зла та підсилює нашу схильність обирати зло. Зло ми вважаємо добром, адже воно часто дарує такі добрі відчуття."
"Конфлікт між юдео-християнським монотеїзмом та поганством не новий і не простий, а природний: це одвічна, нескінченна боротьба за душі людей" - такий висновок робить в своїй статті Сатіновер. Елементи язичницького світобачення через рух Нью-ейдж стали частиною нашої культури. Ми стикаємося з ними всюди, де мова йде про зміни або ж лише про опіку потребуючих людей: в психотерапії, в лікаря, цілителя, в школі та в дитячому садку, у вищих навчальних закладах та в церковній освіті дорослих, в притулках для неповносправних та людей похилого віку. Вони
діаметрально протилежні до юдео-християнського етичного монотеїзму, якому ми завдячуємо нашу свобідну культуру.
Особовий Бог любові
Папа Бенедикт XVI намагається пробудити світ від пристрасного захоплення цим постмодерним дурманом. Якщо вже навіть і здавалося, що критерії добра і зла поховані релятивізмом, то вони усе одно раптово вириваються назовні. В своїй першій енцикліці Папа Бенедикт XVI заново розповів нам про люблячого Бога. Чому ж люди так сильно бороняться від того факту, що найглибшою дійсністю нашого всесвіту є любов? Ми маємо право вірити та можемо дізнатися, що цей люблячий Бог знає нас. «Що є людина, що Ти пам'ятаєш про неї?», сказано в псалмі (Пс 8, 5). Земля у всесвіті подібна до
піщинки в Сахарі. І на цій землі ми – це всього лише одна особа серед мільярдів. Проте кожен індивідуум може встановити живі відносини із живим Богом. Нашим найбільшим прагненням є любити і бути любленими. Ми маємо Бога, чиєю суттю є любов, Який вчить нас любити та дарує нам благодать – спроможність любити. В особі Папи Бенедикта XVI ми маємо духовного провідника, який спонукає нас йти цим шляхом освячення з Христом. Ми маємо слово Слова, що стало плоттю, яке не зникне, навіть коли зникнуть небо та земля. Це слово підтверджене життям та стражданням, смертю і воскресінням Того, хто його промовляє. «Хто любить Мене», каже Ісус, «той заповіді Мої зберігає». «Якщо будете ви зберігати Мої заповіді, то в любові Моїй перебуватимете, як і Я зберіг Заповіді Свого Отця, і перебуваю в любові Його» (Ів 14, 21; 15, 10).
Десять заповідей застаріли?
Фундаментом, на якому християнська культура змогла піднятися до небачених висот, є Десять заповідей. На самому початку Мойсей, розгніваний твердошиїстю народу, розбив таблиці, на яких Бог написав заповіді, однак Бог написав їх удруге. Тоді, як і сьогодні, люди бунтуються проти того, що добро має свою ціну, а це значить: відмовитися від малого зараз, щоби потім осягнути велике. Щоразу, коли культура відхиляється від цього стандарту й чинить законом поведінки задоволення бажань, вона риє собі цим самим могилу. Які розумні аргументи можна навести проти дотримання Десяти заповідей та перетворення їх в зобов’язуючу та варту устремлінь основу для виховання і держави? Чи це не втрата свободи, якщо 1. людина перетворює себе на бога; 2.над Богом насміхаються; 3. неділю приносять в жертву задоволенню та економіці; 4. батька й матір звинувачують та забувають; 5. вбивають ще не народжених дітей; 6. Розлучаються; 7. кожен бере собі все, що може взяти; 8. в ЗМІ поширюється дискредитація; 9. чоловік та жінка стають здобиччю похоті та 10. панує закон максимізації вигоди? В якому стані перебувало б наше суспільство, наша цілісність, якщо б 1.
Господа визнавали Творцем; якщо б йому 2. віддавали честь і славу; якщо б 3. святкували та раділи один день в тижні, що ми діти і друзі Господні; якщо б 4. шанували батька та матір; якщо б 5. прожили життя від початку і до кінця у святості; якщо б 6. зберігали подружню вірність; якщо б 7. заробляли собі на життя чесним способом; якщо б 8. ЗМІ повідомляли б виключно правду; якщо б 9. задоволення було слугою любові; якщо б 10. у центрі господарського життя перебувала б справедливість? Десять заповідей вважають застарілими не тому, що це розумно, а тому, що розум сам по собі не дає людині сили дотримуватися їх. Тому розум потребує Бога – а Бог потребує розуму.
Усе це – християнська віра, яка уможливила створення чудової культури, в залишках якої ми живемо, чиїми витворами захоплюємося дотепер і якій завдячуємо свободу, толерантність та милосердя. Неперервне проповідування віри сформувало моральні основи, на яких ця культура змогла розквітнути. Їй ми завдячуємо рішення наших предків – засновників правової системи, які в своєму житті знову й знову обирали добро та відкидали зло.
Ті, хто хоче знищити Християнство, уникають дискусій з позицій здорового глузду. Вони оперують гріхами Церкви, щоб зрештою знецінити її заклики остерігатися гріха. Вони волають про подвійну мораль, оскільки самі не терплять моралі. Вони проголошують себе толерантними та плюралістичними, щоб врешті-решт змусити замовкнути голос правди. Наш час намагається переконати нас, що дотримуватися заповідей занадто важко й неправильно по відношенню до людини. Це – великий обман релятивізму. Так, ми втрачаємо напрямок і знову знаходимо його, ми падаємо і знову піднімаємося. Однак що трапиться, якщо ми втратимо курс, якщо кожна окрема особа і все суспільство припинить прагнути добра, та ще й називатиме такий стан речей добрим? Ми потрапимо у спіраль, яка постійно віддалятиме нас від Бога, та накинемо собі на шию ярмо, яке гнобитиме нас, замість дотримання заповідей, які нас звеличують. Конфлікт проявляється в нездатності нашого просвіченого, начебто раціонального суспільства до корекції курсу *напрямку*.
Трагедія нашого часу полягає в тому, що сконцентрована сила культури змушує нас не дотримуватися заповідей та пригнічує голос совісті, який знає, що є правильним і добрим. Руйнівниками свободи є не ті, хто дотримується заповідей та вчить цьому інших, а ті, хто, одягнувши маску свободи та толерантності, краде в людей орієнтацію на Бога. Хто не використовує свій розум, щоб спрямувати волю до правильної мети, а керується власними пожаданнями, той, за умови наявності лідерських якостей, підкорить інших своїй силі. Неправда, що релятивізм гарантує свободу. Навпаки, він відбирає в людей критерії добра та зла. Таким чином люди стають матеріалом для тих сил, які прагнуть створити «новий прекрасний світ», в якому Бога скинули з престолу, а на його місце сідають люди, для яких вже ніщо не є святим. Демократія, яка руйнує свій моральний фундамент, рухається шляхом диктатури.
Скеля
Незламний, всесвітніх масштабів опір на цій планеті чинить лише одна установа: Католицька Церква. Вона претендує на повну істину та поширює цю правду по всій землі устами свого найвищого представника. Для неї істина – це Слово, яке стало плоттю – Ісус, котрий говорить про Себе: "Я дорога, істина і життя". В Церкви немає батальйонів, вона проповідує Слово. В сучасному інформаційному суспільстві вона мусить бути почутою – в першу чергу не тому, що більш ніж мільярд людей є католиками – цей факт сам по собі не дає їм голосу в публічній думці, – але тому, що сотні тисяч, ба більше – мільйони молодих людей збираються в одному місці, коли проповідує – або вмирає – Папа. Події такого масштабу неможливо ігнорувати.
Проти жодної установи на цій землі не вирує така боротьба, як проти Католицької Церкви. Улюбленими набоями проти неї є гріхи Церкви в минулому – інквізиція та спалення відьом. Це боротьба, яку очолюють одноокі, не готові поглянути іншим оком на ріку святих та мучеників, що, не висихаючи, тече з моменту заснування Церкви і аж до наших днів. Кількість мучеників у XX столітті більша, ніж в усіх інших разом взятих століттях, та постійно збільшується на наших очах, передусім в ісламських країнах, в Китаї та в Північній Кореї. Папа Римський – намісник Христа на Землі та наступник Петра. Петрові Ісус сказав: «Ти – Петро (скеля), і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її» (Мт 16, 18). На цю скелю накинулися вороги Християнства, недруги Ісуса Христа. Він є тим, проти кого спрямована ірраціональна злоба релятивістів, оскільки саме Він є мірилом, яке вони прагнуть знищити. Тепер справді очевидно, чому секуляристи єднаються з ісламістами, хоча вони якнайбільше мали б лякатися перспективи ісламської духовної держави. Можливо, люди, які прагнуть ліквідувати сім'ю, мають дуже обмежене бачення майбутнього? Цей самогубний союз викриває реакція на проповідь Папи Бенедикта XVI в університеті Реґенсбурґа 12 вересня 2006 року. Ісламський світ реагує погрозами замаху на Папу, переслідуванням християн та знищенням церков, в той час як західний світ дискутує про необхідність вибачень з боку Папи. Цей світ не здатен захищатися з високо піднятою головою, бо усвідомлює, що він знищив скарб, якому завдячує свою культуру. В утисках нашого часу ми можемо зробити лише одне: встановити якнайміцніший зв'язок з Ісусом Христом, оскільки ми знаємо: Він переміг на хресті сатану, а у воскресінні – смерть, сьогодні Він перемагає в кожному серці, яке відкривається для Нього, і Він переможе під час Свого другого пришестя.
Папа Бенедикт – духовний провідник, який веде людство знову до Бога. «Світ потребує Бога. Ми потребуємо Бога», промовляє він людям та показує їм, як можна знайти Бога в Ісусі Христі. Ісус Христос встановлює абсолютні критерії, "і від цих критеріїв залежить усе: критерії, які є не лише теорією, але й освітлюють серця, тим самим спрямовуючи розум і вчинки на правильний шлях".
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

vitalko
старець
старець
Повідомлень: 987
З нами з: 25 березня 2009, 14:13
Звідки: Львів

Re: Гендерна політика в школах

Повідомлення vitalko » 25 жовтня 2012, 11:38

Ґабріела Кубі
ҐЕНДЕРНА РЕВОЛЮЦІЯ:
РЕЛЯТИВІЗМ В ДІЇ


Осилив лиш за декілька підходів, але воно того варте. Стаття бомбезна. :good:
"Для чого шукаєш ти для себе почесті в інших? Поважай сам себе, і ніхто не принесе тобі безчестя."
св. Йоан Золотоустий

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9692
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Гендерна політика в школах

Повідомлення о.Олег » 25 жовтня 2012, 12:46

продовжимо; друга частина:
Все наге та відкрите перед очима Його, Йому дамо звіт! (Євр 4, 13)

Ґендерна революція
Релятивізм в дії

У Batavia High School у Нью-Йорку викладач, який працював там впродовж восьми років, влітку 2006 року виявив, що має неправильну стать. Він зробив
операцію та з'явився в школі у жіночому одязі. Батькам повідомили, що за два тижні до старого вчителя/нової вчительки слід звертатися «місіс», звертання «містер» буде розцінене як недопустима дискримінація. Деякі батьки захотіли, щоб їх дітей – підлітків перевели навчатися в інший клас. Їх прохання не задовольнили. На своєму сайті школа оголосила, що розлад ґендерної ідентичності (Gender Identity Disorder, GID) – це захворювання, а закон про права людини штату Нью-Йорк та кодекс поведінки школи забороняють дискримінацію в зв’язку з захворюваннями. А отже, вимога переводу в інший клас розцінюється як дискримінація. Чого навчаться школярі, чий вчитель раптом став вчителькою, а вони повинні визнати та сприйняти зміну статі? На прикладі вчителя вони бачать, що стать можна змінити за власним бажанням. В того, хто з якихось причин некомфортно почувається сам з собою – поширене явище серед дітей в перехідному віці, – може виникнути питання: можливо, в мене неправильна стать? Школярі-християни, які чули: «І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх» (Бут 1, 27), а зараз вивчають і дізнаються про те, що існує «людське право» змінити стать, повинні знайти відповідь на питання: чи не є Біблія ворогом людини? Це – реальний фронт споконвічної боротьби між двома непримиренними позиціями. Чи існує об’єктивна реальність, з якої можна вивести абсолютні критерії правильного та неправильного, доброго та злого, чи навпаки, реальність існує лише в пізнанні людини, а тому її можна довільно конструювати і руйнувати? З погляду релятивістського світобачення, істини не існує, оскільки дійсність постає як результат суб’єктивного сприйняття. Класична філософія, навпаки, дотримується позиції, що існують абсолютні критерії та остаточні принципи, з чого можна зробити висновок про існування Першоначала – Бога. Для християн істина має обличчя та ім'я: Ісус Христос. Якщо немає можливості пізнати істину та вивести з неї судження про те, що є добром, а що – злом, то наслідком цього може бути лише занепад цінностей. Хоча на нього й нарікають звідусіль, але й так само просувають вперед, передусім держава та ЗМІ. Очевидним, підтвердженим всіма даними емпіричних соціальних досліджень та скорботним для багатьох людей пережиттям є глибока криза, в яку потрапила наша культура. Однак систематично замовчують той факт, що найглибшою причиною кризи є руйнування ціннісного фундаменту. Найважливіше поле битви релятивізму – це сексуальність. Сексуальну поведінку звірів визначає інстинкт, який не допускає свободи, а тому не вимагає ціннісних рішень. На відміну від тварини людина має вибір – опанувати статевий потяг та підпорядкувати його служінню любові й життю, або ж віддатися в його полон та існувати в ізольованому устремлінні до задоволення бажань, оминаючи при цьому любов та життя. Кожна культура має певні норми стосовно сексуальності та оберігає їх в законах, звичаях і традиціях. В стабільній культурі вони міцно вкорінені в серцях людей як аксіоматична впевненість в тому, що в сексуальності є добрим, а що – злим, та невблаганно здійснюють їх. Того, хто від них відхиляється, стигматизують та маргіналізують. (Ще два покоління тому дошлюбні статеві стосунки називалися «диким подружжям», а незаконно народжені діти були причиною відцурання з поганими біографічними наслідками). В нашій власній культурі ми констатуємо: соціальні та законні норми, які колись обмежували сексуальність до подружжя між чоловіком та жінкою, до чоловіка та жінки, до дорослих людей, до осіб, не споріднених родинними зв’язками, до сфери інтимного – всі ці норми зруйновані. «Сексуальне визволення» веде до свободи, якій чужа відповідальність за молодь та майбутнє. Ознаки культурного занепаду більш ніж очевидні, однак сексуальна революція долає нові і нові кордони.

Чоловік та жінка – соціальний конструкт?
В наш час ми спостерігаємо таке екстремальне зростання релятивізму, яке тільки можна собі уявити: заперечують те, що очевидне та пізнаване для кожної людини і ще від самих початків людства зрозуміле саме собою, так, як зміна дня і ночі: те, що людина існує в одній із двох статей – є або чоловіком, або жінкою. Хто ще не стикався з таким мисленням, вважатиме його породженням хворобливої й зухвалої зарозумілості, яке навіть не варто брати до уваги. Однак саме ці погляди тихо й непомітно перетворилися за останні десять років на провідний напрям політики ООН, ЄС та національних урядів й викликають соціальну революцію, яка розхитує наріжні камені людського буття. Статеву відмінність чоловіка та жінки називають соціальним конструктом, а саме – винаходом «гетеросексуального патріархату». Так начебто через це не лише меншість зазнає пригнічення та дискримінації, а й несправедливо обмежується свобода людини в цілому. Наче існує так звана «вимушена гетеросексуальність», яку слід здолати, при чому людина самостійно могла б визначати свою «соціальну стать» незалежно від «біологічної статі». Боротьба йде під прапором штучного поняття – ґендер. Спочатку ґендер використовувався як термін для розрізнення граматичних родів слів. На Всесвітній конференції з проблем народонаселення в Каїрі у 1994 році та на Всесвітній жіночій конференції в Пекіні у 1995 році феміністки різними маніпуляціями проштовхнули ґендер на заміну слова стать, щоби статева відмінність між чоловіком та жінкою стала питанням довільного суб’єктивного вибору. За допомогою резолюцій ООН та ЄС це поняття стало політичною стратегією в окремих державах. Кожен повинен мати можливість вибирати, ким він є – чоловіком чи жінкою, та визначати свою ідентичність як гомо-, лесбі-, бі-, транс- або ще якось – і робити так можуть вже школярі.
Жінка-філософ Джудіт Батлер (Judith Butler), очільна ідеолог ґендерної революції, розуміє це так: "Біологічна стать" є ідеальним конструктом, який з часом примусово матеріалізується. Це не простий факт або статичний стан тіла, а процес, у якому регулятивні норми матеріалізують "біологічну стать" і досягають цієї матеріалізації вимушеним постійним повторюванням тих норм» (курсивавтора). Людською мовою: я чоловік чи жінка лише тому, що мені це примусово насадили. Дивовижним чином такі висловлювання отримують вагу та дієвість, якщо їх закутують у філософську термінологію, так що і впізнати годі. Вже давним-давно не дискримінована, а дискримінуюча меншина гомо-, бі- та транссексуалів намагається нав’язати свої цінності в процесі соціальної революції, яка не має аналогів у історії. Про те, як далеко зайшов цей процес, переважна більшість населення не має ні найменшого поняття. Причиною такого стану речей, ймовірно, є те, що навряд чи хтось вважає можливою відданість владної еліти – політичної, правової, медійної – такій «ґендерній перспективі». Тим, хто живе в колі сім'ї (а більшість людей живуть ще саме так), це видається настільки неймовірним та відірваним від реальності, як і існування партії, яка захотіла б скасувати зміну дня і ночі.

«Ґендерна перспектива»
Пересічний читач газет навряд чи знайомий з поняттям «ґендер», однак саме воно стало провідним напрямком політики та предметом вивчення в майже усіх університетах. Воно використовується, щоби непомітно та без публічних дискусій ввести сексуальну революцію в тонку структуру суспільства. Федеральний уряд визначив «Політику рівності за допомогою політичної стратегії ґендерного мейнстримінгу у 1999 році як наскрізний керівний принцип та ключове завдання».
Метою ґендерних активістів є «уневизначнення *саме так!+ статі» та «пливуча ідентичність». «Трансґендери» атакують «негнучкі норми двостатевості». Вони прагнуть, щоб з юридичного погляду визнавалася не біологічна, а довільно обрана стать, яку слід вказувати в офіційних документах. Тема транссексуальності зачіпає лише крихітну меншину, однак завжди є частиною ґендерної пропаганди та офіційної документації міжнародних організацій на тему антидискримінації. Причина цього така: якщо відмовитися від двостатевості як онтологічної норми людського існування, то тоді будь-яке сексуальне відхилення від гетеросексуальності можна визнати нормальним та дозволеним. Дотепер існують чіткі назви: гомо-, лесбі-, бі-, транс-, але боротьба за педофілію та полігамію в повному розпалі. Ґендерна перспектива не бачить жодної значущої або ж природженої різниці між чоловіком та жінкою. Ґендерні ідеологи ігнорують та применшують результати досліджень мозку, медицини та психології, які виявляють різну ідентичність чоловіка та жінки в структурі мозку, гормональному балансі та психологічній структурі. Ґендерні активісти з запалом борються за ліквідацію гетеросексуальних статевих ролей чоловіка та жінки, запевняючи, що ці ролі можна змінювати за бажанням, протиставляючи статевій ідентичності змінність транссексуальності, гомосексуальності та інших сексуальних порушень. Десятиліттями твердили: гомосексуальність вроджена. Мартін Даннекер, сам будучи протагоністом гомо-лоббі, якому федеральний уряд доручив сформувати «сексологічний висновок по гомосексуальності», пише: «Всі проведені в минулому намагання закріпити гомосексуальність на біологічному рівні можна вважати невдалими». Саме тому аргументом сьогодні є лише право на вільний вибір. Однак цей вибір насправді неповністю вільний, адже й гомосексуалісти діють в рамках розподілу ролей між двома статями і не можуть цього подолати: один/одна бере на себе роль чоловіка, а інший/інша – роль жінки. Він або вона мали б визначити це самотужки: бути йому/їй чоловіком чи жінкою, – гомосексуальні та транссексуальні схильності мали б визнаватися державою та суспільством як ідентичність людини. Ґендерні ідеологи приховують інформацію про те, що такі порушення можна вилікувати, та борються з кожним, хто це стверджує або ж пропонує відповідну терапію, – шляхом цькувань, дискредитації у ЗМІ та всіх можливих дискримінацій. З цього видно, що ґендерні активісти мають на меті не свободу або толерантність, а соціальну революцію. Лі Манді (Lee Mundy) пише: «Ґендерна перспектива як світогляд – місіонер для іновірців та переслідувач для невірних. Метою є просвітництво недосвідчених шляхом викриття пригноблення з боку панівних структур та гуртування цих людей на боротьбу проти панівного гетеро-патріархату. Атака онтологічно обґрунтована. Проголошена війна проти панування гетеросексуальних гнобителів (чоловічої статі). Мова йде про отримання контролю над суспільними інституціями. Мова йде про владу визначати, що є істиною. Ґендерна перспектива особливо успішна в академічному світі. Тому вона здобула владу називати гомофобом або ірраціональним кожного, хто йде проти її ідеології. Це табу – відсутність права на критику ґендерної перспективи в академічному світі – позначається як "прогресивна геґемонія"». Газеті Frankfurter Allgemeine Zeitung слід подякувати за те, що вона опублікувала дві статті Фолькера Цастрова (Zastrow), котрі пролили світло на цю (не)таємну революцію. Фолькер Цастров в статті Політична зміна статі детально описує, як «ґендерний мейнстримінг» став ключовим завданням політики. Спадщину червоно/зеленого уряду продовжила міністр у справах сім'ї від партії ХДС фон дер Ляєн (von der Leyen). На веб-сайті міністерства сім'ї можна довідатись, що поняття «ґендер» позначає «статеві ролі, обумовлені суспільно, а також соціально та культурно», які є «змінюваними». Аліса Шварцер (Schwarzer) радіє, що "консервативна міністр сім'ї не лише продовжує, але й вдосконалює сімейну політику червоно-зелених". Фолькер Цастров: «Цілеспрямованість з одного боку, невігластво з іншого формують «таємний план». Однак якими ж є цілі та методи? Ціль неймовірно висока: створити, не більше і не менше, нову людину шляхом знищення традиційних статевих ролей». Вже з цієї причини поняття «стать», яке заперечують з огляду на його «вимушеність», необхідно замінити поняттям «ґендер». У руслі духовної зміни статі дітей варто виховувати вже з пелюшок». Це відбувається на основі випробуваного комунізмом кадрового принципу. «Кадрова політика має на меті підпорядкування усіх рішень основним принципам, зверху до низу, на всіх державних та суспільних рівнях. Інституції насичені кадрами, відданими вказівкам згори (<) Ґендерний мейнстримінг насаджується верхівкою будь-якої організації як так званий принцип "зверху донизу". (<) Агенства ґендерного мейнстримінгу вчать службовців застостовувати ґендерну перспективу. "Тому не існує", за словами д-ра Барбари Штіглер (Stiegler) з Фонду Фрідріха Еберта, "жодної особи в організації, яка б не відчувала себе зобов’язаною цим принципом". Прикладом такої організації є, скажімо, федеральний уряд». У своїй другій статті в FAZ від 7.9.2006, яка вийшла під заголовком «Невеличка різниця», Цастров проливає світло на науковий фундамент «ґендерного мейнстримінгу». Джон Мані (Money), психіатр в лікарні Джона Хопкінса у Балтиморі, у шістдесятих роках заснував першу клініку хірургічної зміни статі, «Gender Identity Clinic», та став найвпливовішим «науковим піонером» ґендерної теорії. Його успіх розпочався з експерименту над однояйцевими братами-близнятами. Одному із братів, Брюсу Реймеру, під час обрізання у віці два роки пеніс пошкодили так сильно, що він відпав. Батьки вірили, що зможуть полегшити важку долю їхнього сина, піддавши його оперативному втручанню по зміні статі, поводячись з ним як з дівчинкою; доктор Мані наглядав за хлопчиком більш ніж десять років. З самого початку хлопчик протестував проти цього і сприймав як знущання ставлення до нього як до дівчинки. «До одинадцяти років – до часу, коли Мані святкував свій тріумф в "сексуальній ідентифікації", – його мучили думки про самогубство». Коли в 13 років він зрозумів, що із ним трапилося, то одразу ж вирішив жити як хлопець. «Однак почуття глибокого сорому вже ніколи його не покинуло». Після цього у своїх публікаціях Мані вже не згадував про той експеримент, однак і не виправляв його, тому ґендерна теорія змогла використати цей випадок як «науковий доказ». «В останньому, яке побачило світ у вересні 2004 року, другому перевиданні вперше опублікованої в 2000 році та перекладеної на багато мов своєї книги («Невеличка різниця»), як і в попередніх виданнях, Аліса Шварцер в безапеляційному стилі демонструє живий доказ ґендерної теорії». Брюс Реймер на той час вже помер. Впродовж 26 років під іменем Давид він знову жив життям хлопця та чоловіка. Навесні 2004 року він застрелив себе з мисливської рушниці. «Наукова контрольна група експерименту над близнятами» – його брат Браян – позбавив себе життя з допомогою таблеток за рік до того». Як і у випадку з Альфредом Кінсі (Kinsey), який своїм "звітом Кінсі", що з'явився в Німеччині на початку 50-их років, суттєво доклався до виникнення сексуальної революції і згодом був викритий як науковий брехун та розбещувач дітей, ситуація з Мані була аналогічною: він виступав за «груповий та бісексуальний секс, вербував дітей для так званих "fucking games" та класифікував екстремальні сексуальні збочення, аж до вбивства, всього лиш як "парафілії", як відхилення у вподобаннях». Про це розповідає Цастров у FAZ. Хто хоче отримати уявлення про те, як міцно такі погляди утвердилися в університетах та політичних інституціях, тому варто пошукати в Інтернеті поняття «ґендер» та «ґендерні студії». Ґендерні студії проводяться в більшості університетів, часом в якості основного предмету із заключним іспитом. Який вплив на суспільство матимуть ці студенти, якщо застосують на ділі свої набуті революційні «пізнання»? «Від того, що зараз думають в університетах, залежить те, що завтра відбуватиметься на площах та вулицях», каже філософ Хосе Ортега-і-Гассет. Видимим для громадськості фронтом ґендерної революції, яка, виходячи з ЄС та ООН, поширюється на весь світ, є боротьба за визнання, рівноправність, пропаганду гомосексуалістів (геїв), лесбійок, бісексуалів та транссексуалів (ЛГБТ). Не існує жодної західної країни, жодного парламенту, жодного суду, жодного університету, жодної Церкви, жодної школи, жодного святого місця, такого як Єрусалим, Фатіма чи Альтеттінґ, де б не велася ця боротьба. Ґендерна революція розділяє та ослаблює західну цивілізацію. Чи можемо ми це собі дозволити? Невже в нас немає жодних інших проблем?

Європейський Союз як передовик ґендерної революції
Після того, як вдалося змістити з посади призначеного комісара ЄС Рокко Буттільйоне, Європейський парламент вже не знає меж у своєму ґендерному імперіалізмі. У січні 2006 року він ухвалив резолюцію B6-0025/2006 для подолання «гомофобії», посилаючись на «права людини». У ній Європейський Парламент ставить гомофобію, а саме «антипатію до гомосексуальності та геїв, лесбійок, бісексуалів та транссексуалів (ЛГБТ)», на один щабель з «расизмом, ксенофобією, антисемітизмом». «Гомофобія» виражається в «приватній та публічній сфері», «в ненависницьких закликах та закликах до дискримінації» та прикривається «релігійною свободою». В ряді держав-членів ЄС стаються «тривожні випадки», наприклад, «заборона гей-парадів чи маршів рівноправності» або ж зміни Конституції, «щоб перешкодити одностатевим шлюбам чи подібним до шлюбу партнерствам». Виявляється, «як на рівні ЄС, так і на рівні держав-членів необхідно вжити заходів», «щоб подолати гомофобію серед громадян та у відповідних правових рамках сприяти культурі свободи, толерантності та рівності». З цих причин Європейський Парламент закликає держави-учасниці
1. «посилювати боротьбу проти гомофобії шляхом проведення виховних заходів – інформаційні кампанії проти гомофобії в школах, університетах
та ЗМІ – або через правові норми та адміністративні вказівки та юридичні засоби;
2. переконатися, що ненависницькі гомофобні заклики чи підбурювання до дискримінації були покарані якнайсуворіше;
3. дискримінація на підставі сексуальної орієнтації заборонена в усіх сферах, а саме через вдосконалення антидискримінаційного пакету (<), щоб
таким чином викорінити всі види дискримінації в усіх сферах;
4. враховувати подолання гомофобії при розподілі коштів на 2007 рік (<), неухильно контролювати цей процес та повідомляти Європейський
Парламент про бездіяльність держав-членів у здійсненні цих заходів;
5. вжити усіх подальших заходів, які держави-члени вважають доречними, для боротьби проти гомофобії та дискримінації на підставі сексуальної
орієнтації; метою цих заходів має бути реалізація принципу рівності в суспільних та правових відносинах».
А що, шановні депутати, коли не вдасться «викорінити» «гомофобію», оскільки існують християни та мусульмани, євреї та розумні люди, які не допускатимуть, щоб їх дітей примусово навертали в школах до ґендерної теорії та практики? Як виглядатиме «якнайсуворіше покарання» їх злочину?

Зміни в навчальних планах
Мірилом ґендерної революції є політика Берлінського сенату в справі вивчення релігії. З 2005 року в середніх школах Берліна обов’язковим є вивчення етики, яке не можна замінити вивченням релігії. Мер Берліна Воверайт (Wowereit), відкритий гомосексуаліст та гомоактивіст, на Дні партії СДПН в 2005 році пристрасно виступив за такий особливий шлях Берліна. Чому ж? Девіз гласить: «Цінності для всіх». Але які цінності? Тут питань нема: мова йде про уніфікацію в руслі цитованої вище резолюції ЄС. Тодішній президент Вольфганг Тірзе (Thierse) застерігав: «Наша Конституція забороняє державі встановлювати і визначати цінності». Однак керівникам Берліна це зовсім не заважає, як і той факт, що 72 відсотки берлінців виступають за можливість відмови від вивчення етики, що засвідчило опитування, проведене інститутом Emnid влітку 2006 року. Тим часом ісламська федерація в Берліні в 2004/05 навчальному році домоглася проведення занять з вивчення ісламу в 37 школах. Кількість учнів, які відвідують ці заняття, постійно зростає. В університетах Мюнстера та Ерлянґена здійснюють підготовку вчителів мусульманської релігії. Батьки, які позивалися в Берлінському адміністративному суді на рахунок звільнення їх дочок від відвідувань занять з етики, отримали негативне рішення. Існує багато подібних рішень німецьких судів, зокрема стосовно батьків, які хотіли звільнити своїх дітей від відвідування уроків статевого виховання. В деяких обґрунтуваннях можна прочитати, що це має перешкодити формуванню «паралельних спільнот». Простими словами, це має перешкодити християнам жити за своїми правилами та виховувати за цими правилами дітей. Чому ж так? Кому шкодять християни, якщо вони навчатимуть своїх дітей вступати в шлюб незайманими? Події в Берліні є прикладом всесвітнього обмеження демократичних прав християн.

Дискримінація християн у світі
Щоденно уважні християнські інформаційні агентства повідомляють про дискримінацію християн у «християнських» країнах в ході ґендерної революції. Ось декілька прикладів, що мали місце влітку 2006 року: В Іспанії вивчення релігії стало не обов’язковим, а факультативним предметом. Окрім цього, запроваджений предмет «Громадянське виховання», який впливає на переведення з класу в клас. Різні моделі сім'ї повинні подаватися учням як рівноцінні (Die Tagespost, 22.07.2006). В канадській провінції Британська Колумбія двом гомо-активістам було доручено орієнтувати навчальний план від дитячого садка і аж до 12 класу на ґендер. Відвідування занять обов’язкове (LifeSiteNews, 08.09.06). В одній британській школі учениці заборонили носити так званий перстень незайманості, який означав, що вона прагне жити в стриманості аж до шлюбу (kath.net, 22.06.06).
Грошовий штраф у розмірі половини місячної зарплати повинен сплатити історик Давід Меллан з одного із канадських університетів за те, що в листі до англіканського єпископа він назвав гомосексуалізм «неприродним» (kath.net 01.08.06). В славетному єзуїтському Джорджтаунському університеті у Вашингтоні консервативні християнські організації були виключені з кампусу без обґрунтувань (LSN 06.09.06). Англійська Gay Police Association (Товариство поліцейських-геїв) опублікувала в газеті Independent оголошення під заголовком «Во ім'я отця», на якому можна було побачити Біблію біля калюжі крові. Хоч і надійшло 50 000 скарг, державна адвокатура не наважилася виступити проти дискримінації християн (LSN, 26.09.20069) Губернатор Каліфорнії, Арнольд Шварценеггер, в 2006 році підписав закон, згідно з яким державну підтримку отримають лише ті школи та інші установи, які докладатимуть зусиль на користь гомосексуалізму (LSN, 30.08.06). В Німеччині батьки, які обрали для своїх дітей домашнє навчання, потраплятимуть у в’язницю. У вересні 2006 поліцейські вдерлися в помешкання сім'ї Плетт та ув’язнили матір. Батько з дітьми втік до Австрії (LSN 14.09.2006). Багато німецьких батьків скаржилися в Європейський Суд з прав людини стосовно державного примусу до гомосексуалізму, оскільки християнському вихованню в першу чергу загрожують уроки статевого виховання. Їх скарги відхилили у вересні 2006 року. Ці декілька прикладів свідчать, що ґендерна революція в жодному разі не прагне виключно припинення дискримінації на основі сексуальних відхилень. Це вже відбулося, однак анітрохи не задовольнило рух. Якщо подумати, що декілька десятиліть тому за гомосексуалізм карали, то успіхи справді вражаючі. Гомо-паради у великих містах, узаконена рівність гомосексуальних партнерських відносин з подружніми, право на усиновлення дітей гомосексуальними парами, гомосексуалісти на найвищих офіційних посадах, появи політиків на людях зі своїми одностатевими партнерами, все частіше позитивне висвітлення гомосексуалізму в ЗМІ та в рекламі, презентація кожної сексуальної орієнтації як вільного вибору в навчальних програмах шкіл, реклама гомосексуального стилю життя гомосексуалістами в школах. Боротьба триватиме, поки не будуть виконані всі пункти – закріплені на найвищому рівні Європейським Парламентом.
Той, хто живе у нормальних відносинах, вважає це поодинокими випадками, які ніколи не торкнуться його та його сім'ї. Якщо розглянути темп подолання все нових і нових границь в сексуальній сфері та успішну боротьбу за глобальне їх закріплення в якості «прав людини» в законах та в освітніх планах навчальних закладів усіх рівнів, то маємо ознаки глобального натиску на соціальний порядок людського роду, який в усі часи, в усіх культурах та в усіх релігіях тримався на відмінності чоловіка та жінки та їх єднанні в статевому акті з метою продовження роду. Боротьба меншин геїв, лесбійок, бісексуалів та транссексуалів, чия ідентичність ґрунтується на сексуальній поведінці, яку жодна життєздатна культура та жодна релігія не схвалювала і не ставила в приклад прийдешнім поколінням, є імперіалістичним тріумфальним походом, що не має собі аналогів. Сексуальну революцію запустило покоління 68-их, яке розірвало межі подружжя як соціального простору для статевих стосунків та підняло прапори нерозбірливих статевих зв’язків, сексуалізації дітей, абортів та гомосексуальності. Це просунулося в 1973 році, коли Американська психіатрична асоціація (APA) прийняла рішення викреслити гомосексуалізм зі списку психічних захворювань. APA не витримала тиску агресивних спілок гомосексуалістів, активісти яких проникли і в цю організацію. Це було політичне рішення, а не наукове! Отож, було створено операційну базу для ведення війни, яка руйнує ціннісний фундамент нашої культури.

Стратегія і тактика
(В списку нижче мова йде не про хронологію подій, а про кроки, які накладаються один на одного і взаємно підсилюються).
Загальна сексуалізація населення, особливо молоді.
Знечутливлення (десенсибілізація) громадськості через позитивне представлення гомосексуальності в ЗМІ, особливо через сцени у фільмах та рекламі.
Робота лоббістів та мережева робота для досягнення змін законодавства.
Пропаганда, що оперує поняттями свободи, толерантності, антидискримінації, прав людини, спрямована на легалізацію кожного сексуального відхилення від гетеросексуальності.
Приховування наукових фактів та ідеологізація науки.
Організація гомо-парадів у великих містах, особливо в святих для християн місцях.
Узаконення рівності гомосексуальних партнерств з подружжям.
Боротьба за право на усиновлення дітей.
Антидискримінаційний закон: продовження правового розширення особливих прав гомосексуалістів.
Зміна освіти вчителів та навчальних планів.
Стигматизація противників як «гетеросексистів» та «гомофобів».
Усунення опору шляхом цькувань та дискредитації в ЗМІ.
Агресивні дії проти противників: перешкоджання проведенню заходів, «мейли ненависті».
Тоталітарне насадження змін в навчальні плани освітніх установ.
Зобов'язання до виділення державних коштів на створення з ґендера панівної ідеології.
ЗМІ, які в демократичному світі мали б виконувати функцію сторожових псів, насправді є піонерами, передовиками та виконавцями цієї революції. Вони можуть безкарно знищувати соціальну екзистенцію людини, яка наважиться виступити проти. За таку дискримінацію ще ніхто не потрапив до в’язниці. Той, хто займається медійним цькуванням, може не боятися втратити роботу, однак мав би боятися цього, якщо б зважився піти всупереч ЛГБТ-руху.

Опір?
Поодинокі випадки опору ще існують, наприклад, з боку Литви, яка пручається тиску ЄС, чи Гани, котра ще не зігнула голову під натиском ООН. Уряд Гани 5 вересня 2006 року заборонив конференцію гомосексуалістів з обґрунтуванням, що це підірве культуру і мораль країни та спонукатиме до гомосексуалізму.
«Народ Гани – це єдине ціле, чия культура, мораль та традиції з огидою відштовхують гомосексуалізм та лесбійство та будь-яку іншу форму неприродних статевих актів», – сказав міністр інформації Квамена Бартелс (Bartels) (LSN, 05.09.06). У майже всіх західних країнах ґендерна революція проходить без культурної боротьби, і Німеччина не виняток. Якщо в випадку права на життя ще здійснюється маленький, але все ж помітний опір, а в питаннях біоетики ведуться публічні дебати, то ґендерна революція проходить без цього. Церкви мали б бути покликані та зобов’язані пояснювати вірним, що саме поставлено карту для окремої особи, для майбутнього суспільства, для майбутнього Християнства, та чинити опір. Час від часу з’являється відповідне єпископське оголошення, однак навіть в католицьких храмах вже майже не проповідують на тему сексуальної моралі, не кажучи вже про те, щоб закликати молодь жити у чистоті. В усі Церкви принесене яблуко розбрату у вигляді питання прийняття гомосексуальності (ЛГБТ). Євангельська та Англіканська Церкви вже під загрозою розпаду. Навіть Об'єднана синагога консервативного юдейства хоче вибирати гомосексуалістів на рабинів і заради цього годиться на розкол серед своїх вірних. Опір чинить лише Учительський Уряд Католицької Церкви. Саме тому вона піддається знущанням з боку ЗМІ. Католицька Церква є запеклим ворогом ґендерних революціонерів та усіх їх передовиків, користолюбців та поплічників. Ґендерні активісти в ООН знову і знову намагаються виключити із числа членів організації Ватикан, щоб змусити замовкнути голос спротиву. Їх спроби не увінчалися успіхом. Одночасно Міжнародна асоціація лесбіянок і геїв (ILGA разом з відповідними данськими та німецькими організаціями) впродовж років бореться за офіційне визнання себе неурядовою організацією (NGO) в ООН. В 1994 році їх статус не визнали, в 2006 році ситуація знову повторилася, оскільки організація не захотіла відділитися від груп педофілів. Це безпомилково свідчить про те, що педофілія, тобто секс дорослих з дітьми, не пропагується відкрито лише тому, що це кримінальне збочення ще заборонене. Представник Святого Престолу так прокоментував цей процес: «ILGA та її прибічники вимагають не рівних прав, але особливих прав; особливих прав, які надають іншим простір при виборі поведінки знехтувати моральними рішеннями, що мають найважливіше значення для міжнародної спільноти та міжнародного порядку. Права геїв та вимоги особливих прав нав’язують всім народам певну сексуальну мораль – сексуальний релятивізм – та перетворюють їх в групи, які мають зовсім інші переконання та закони» (LSN, 04.08.06).

Чому ж опір практично відсутній? Можна назвати такі три причини:
1. Віра, що можна мати свободу жити за власними моральними мірками, під девізом: «Та нехай інші роблять те, що вони хочуть. Мене ж ніхто не змушує ставати геєм».
2. Наявність безладних статевих контактів у власному житті. Сьогоднішні молоді батьки є дітьми покоління 68-их, яке запустило сексуальну революцію. Порнографічний потоп з телевізора та Інтернету вривається в кожну вітальню (та більшість дитячих кімнат). Той, хто споживає порнографію чи живе в гетеросексуальному проміскуїтеті, є прибічником сексуальної революції та не має мотивації протестувати проти інших форм руйнування сексуальних меж.
3. Страх. Спіраль мовчання діє – неймовірно тривожна ознака в демократії! Мовчання – це етап перед натиском диктатури. Проф. Ноель-Нойманн (Noelle-
Neumann) описує цей процес так: «Люди бояться ізоляції! Кожен знає, як гарно бути на правильній стороні. І абсолютно інакшим є перебування в протилежному таборі. Ізоляція є жахливим досвідом людини. Її соціальна природа страждає від того так сильно, що людина з неймовірною уважністю стежить: що думають інші люди? І коли вона бачить, що ці люди думають інакше, то людина змовчить. Якщо людина вірить, що опиниться в ізоляції через свої переконання, вона мовчатиме< Поки одні не стануть невидимими, а інші не досягнуть вершин і слово завжди за ними. Такий процес існує в кожній групі. Він не має нічого спільного з істиною, лише з пануванням». Батьки, які хочуть виховувати своїх дітей в християнському дусі, вже не наважуються заговорити на батьківських зустрічах. Якщо вже викладачі релігії, представники Карітасу та референти фонду «Дар життя» («Donum Vitae») виступають за ґендерну індоктринацію, то хіба батьки наважаться заперечити? Вони самі не хочуть бути аутсайдерами і думають, що роблять своїм дітям велику послугу, не роблячи аутсайдерами і їх. Удома – так вони помилково думають, поки діти ще малі – батьки мають більший вплив. Часто вони переживають болісне пробудження з цієї ілюзії, коли вже надто пізно.
Батьки, які звертаються до суду, щоб звільнити свою дитину від відвідування уроку сексології, бо на ньому порушуються моральні цінності, даремно сподіваються на те, що правосуддя допоможе їм здійснювати гарантовану їм Конституцією відповідальність за виховання дитини (Конституція ФРН, стаття 6,2). Такі процеси вони зазвичай програють. Ще один крок вперед і може бути так: на батьківських зборах батько заперечує проти виступу гомосексуальної пари в школі на уроці в третьому класі, яка агітує за гомосексуальний спосіб життя і роздає відповідний навчальний матеріал. (Таке буває в мюнхенських школах.) Його дитина, коли її запитують, відповідає: «Я не хочу гомосексуалістів. Мій тато каже, що це гріх». Батька звинувачують у гомофобії і засуджують на умовне покарання. Йому рекомендують поважати права людини і належним чином виховувати своїх дітей. За якийсь час дванадцятирічний син б’є чотирнадцятирічного гомосексуаліста кулаком в обличчя, бо той його обмацував і ображав. Батька знову викликають в суд. Він визнає, що виховує своїх дітей за християнськими цінностями. «Отже, Ви підбурюєте своїх дітей до гомофобії!» Тюремне ув’язнення. Дітей забирають в інтернат. Постараймося усвідомити: спільна атака з боку міжнародних організацій, держави, освітніх інституцій, правосуддя та засобів масової інформації спрямована проти молодого покоління. Старших хоча й можна змусити замовкнути, але нікому не вдасться знищити їхнє внутрішнє відчуття, що чоловік та жінка створені одне для одного, доповнюють одне одного і покликані бути батьками. Ціла історія людства надає авторитетності цьому поглядові. Сподівання та мета ґендерних активістів полягають у тому, щоб перепрограмувати відчуття дітей, нав’язуючи їм ще з дитячого садка відповідну ідеологію. Їм не вдасться масово відвернути дітей від гетеросексуальності, але може вдатися так змінити ставлення молодого покоління до сексуальності, що воно буде перешкодою до подружньої любові та до сім’ї з дітьми.

Звідки йде динаміка?
Люди страждають, коли виявляють, що в них є проблеми зі статевою ідентичністю та нормальним гетеростатевим потягом. Їхні статеві бажання не узгоджуються з розумним задумом їхнього тіла. Ті, хто під час процесу терапії добираються до коренів цієї проблеми, наштовхуються на дефіцити та глибокі браки й травмування з боку батька у випадку чоловіків, або матері у випадку жінок, часто навіть на зловживання та розбещення. Часто батьки використовували їх у своїх егоїстичних потребах або залишали. Якщо вони компенсують душевні потреби практичною гомосексуальністю, то спочатку входять у наступну фазу страждання, бо в них починається конфлікт із совістю, вони відчужуються від своєї сім’ї, у суспільстві стають аутсайдерами і тому приховують свою відмінну сексуальну поведінку. Це страждання зменшується, коли вони інтегруються в гомосексуальне (ЛГБТ) середовище, де вони перестають бути аутсайдерами і входять у таке оточення, в якому ніхто не заперечує і не має права заперечувати панівну ідеологію. А вона стверджує, що це цілковито нормально, а навіть і право людини, вільно вибирати свою стать і свою статеву орієнтацію, а причиною страждань є тільки те, що відстале «гомофобне» суспільство цього ще не визнає. Домагатися всіма силами визнання з боку суспільства, припинити болісну гру в хованки, влаштовуючи паради по головній вулиці міста, та рухатися від перемоги до перемоги – ось що усуває страждання, задля цього варто жити. Щоправда, зсередини все має зовсім інший вигляд. Первісні страждання у переплетених стосунках із сім’єю, з якої вони походять, цілковито витісняються і таким чином їх ніколи не можна зцілити. Зв’язки із сім’єю, з якої вони походять, здебільшого зруйновані, що викликає відчуття тотальної самотності. Так стається не тому, що батьки «гомофобні», а тому що гомосексуаліст за своєю природою чужий для сім’ї. Коли один із членів сім’ї вирішує стати гомосексуалістом, це викликає велику напругу в родинних стосунках. Нема такого батька чи такої мами, які раділи б, коли їхня дитина стає гомосексуалістом і, можливо, якось відрекомендує їм Ганса як невістку, або Уші як зятя. Якщо єдина в сім’ї дитина, вибирає гомосексуалізм, це означає кінець сім’ї. Яка сім’я пишається своїми членами-гомосексуалістами? Як їх згадувати? Один чоловік, що протягом двадцяти років жив у «середовищі», переходив від ламання одного табу до іншого, аж поки дійшов майже до самогубства – він уже тримав у руці таблетки – а тоді воззвав до Ісуса Христа і отримав силу навернутися, цей чоловік сказав мені: «Якби були якісь ліки, що звільняли б від гомосексуалізму, їх приймав би кожен». Його переконували протягом двадцяти років: хто хоч раз вступив у гомосексуальний зв’язок, той назавжди стає гомосексуалістом. Він ніколи не чув про лікарську допомогу для людей, які сприймають гомосексуалізм як страждання і хочуть його позбутися. Зі смутком він говорив про друзів, які вже повмирали. Йому пощастило, що він ще живе. Тому тепер він заснував «екс-гей-консультацію», як пропозицію для тих, хто хоче навернутися.

Cui bono?*
«Кому вигідно?» У давньоримському судочинстві ставили питання: кому це вигідно? З огляду на культурний злам, у якому ми живемо, запитаймо: кому це вигідно? Кому вигідна ґендерна революція? Тим, кого вона заторкнула? Молоді? Суспільству? Чи веде вона до життєздатного майбутнього?

Чи вигідна ґендерна революція тим, кого вона заторкнула?
Звичайно, що це здобуток, коли люди з відмінною сексуальною поведінкою не потрапляють у в’язницю і не зазнають дискримінації. Державу не цікавить, як людина переживає свою сексуальність. Але якщо держава використовує всі засоби для того, аби по всій країні поширити певну ідеологію, внаслідок чого громадськість перестає бачити наслідки гомосексуального вибору, тоді свобода тих, кого заторкнула гендерна революція, об’єктивно обмежується.
Якщо сексуальність відокремлюється від любові і перетворюється на задоволення хтивості, тоді одна людина використовує іншу та принижує її. Між серцями розвергається безодня й тілесне задоволення не може стати мостом, який їх об’єднає. Тому й виникає шукання, яке переходить у залежність, і переступає через нові й нові межі. Ніщо так не принижує людину, як використання її в ролі сексуального об’єкта. У ліжку її супроводжує огида, а могла б супроводжувати насолода. Результати наукових емпіричних досліджень причини, реальності та наслідків практичного гомосексуалізму просто жахають. 72 % захворювань на СНІД з 2003 по 2004 рік – це чоловіки, що живуть як гомо- та бісексуалісти (Інститут Роберта Коха). Кожен четвертий чоловік з гомосексуальними контактами, ймовірно, ініфікований вірусом СНІДу (Цюріх, Чоловічі дослідження). Чоловіки-гомосексуалісти мають протягом життя пересічно декілька сотень статевих партнерів. Страхи, неврози, важкі депресії, зловживання алкоголем та наркотиками бувають у чоловіків-гомосексуалістів значно частіше. Домашнє насильство в гомосексуальних парах у випадку і чоловіків, і жінок, стається набагато частіше, ніж в гетеросексуальних одружених пар. Схильність до самогубств, зокрема в підлітків-гомосексуалістів, значно вища, ніж пересічно серед підлітків. Тривалість життя у чоловіків гомо- та бісексуалістів коротша на 8-20 років, ніж середня тривалість життя. Ці недвозначні результати нікого не лякають, бо їх систематично приховують. Це порушення свободи того, кого заторкнула ґендерна революція, якщо він нічого не знає про ризик, пов’язаний із його стилем життя, та про лікарську допомогу.

Чи вигідна ґендерна революція підліткам?
Якщо взяти до уваги ці результати, то можна вважати злочином проти молодого покоління намагання подати йому через офіційні навчальні програми в школах гомосексуальність, бісексуальність та транссексуальність як позитивний вибір. Багато підлітків у період статевого дозрівання проходять через фазу непевності щодо своїх статевих почуттів. Що їм у цей час потрібно, це підсилення їхньої статевої ідентичності, а не спрямування до гомосексуальності. Дослідження вже підтверджують – чого й слід було чекати – значне зростання гомосексуальних практик серед підлітків. Серед підлітків, гомо- та бісексуалістів, спостерігається значно вищий процент випадків самогубств. Твердження, що це залежить від негативного ставлення суспільства до гомосексуальності, не витримує критики. Дослідження Ґарофало (Garofalo) та Ремафеді (Remafedi) свідчать, що більша кількість випадків самогубств у цих підлітків поєднується з численними іншими проблематичними способами поведінки, такими як зловживання алкоголем та наркотиками, ранні статеві стосунки, сексуальне насильство. Причини всіх цих проблем належать до таких, яких аж ніяк не вдасться усунути гомосексуальними стосунками. Якщо діти у суспільстві, в якому традиційна модель сім’ї перебуває на межі краху, отримують таке послання від загальної культури: це цілком добре, якщо в тебе гомосексуальні схильності, навіть Церква проти цього більше не протестує, тоді вони зовсім беззахисні перед розбещенням. Будь-коли підліток, він чи вона, може потрапити ось у яку ситуацію: Коли підліток почуватиметься обділеним, одноліток або хтось старший може звабити його до гомосексуальних дій. Він/вона почне думати, що народився/народилася з гомосексуальними
схильностями. Полишений/а сам/а на себе і зацікавлений/а, він/вона знаходить в інтернеті гомосексуальну порнографію, відчуває статеве збудження і вважає себе гомосексуалістом. У період статевого дозрівання він/вона відходить від християнської віри, бо дізнається, що послання Біблії про гомосексуальність порушує право людини на вільний вибір статевої орієнтації. Переживаючи конфлікти періоду статевого дозрівання, приходить до думки, що проблеми можна розв’язати, міняючи суспільство. Це все цілі, які хочуть осягнути протагоністи ґендерної революції. Розповсюджений гомо-лоббізм наполягає на прийнятті закону, який дозволяв би гомосексуальним парам всиновлювати дітей, що вже відбувається в деяких країнах. Штучне запліднення та сурогатне материнство відкривають для цього нові можливості. У Німеччині тепер стало неможливим прийняти цей закон через зміну уряду з червоної коаліції на зелену. Сумніватися в тому, що дітям потрібні тато й мама, – це атака на основоположні умови людського існування та цинічне заперечення результатів усіх психологічних досліджень. Не треба ніякої психології, щоб знати, що дитині потрібні тато й мама. Але те, що не протестують психологи, які їдять свій хліб з лікування порушень особистості, що виникають через неправильну поведінку батьків, – це просто скандал. Психологи схиляються перед політичною коректністю.
Чи є така людина, яка хотіла б, аби її зачали в пробірці і виховували двоє чоловіків або двоє жінок? Чи є така дитина, яка не буде соромитися, коли двоє чоловіків або двоє жінок назвуться на батьківських зборах її батьками, і чи не будуть з неї через це глузувати однокласники? Скільки процентів населення повинні стати гомосексуалістами, щоб таке ставлення змінилося? Третина? Половина? Більшість? Очевидно, що добром наступного покоління доведеться пожертвувати задля інтересів гомосексуальної меншини, яка становить два проценти від загальної кількості населення. Але проблема ґендерної індоктринації молодого покоління полягає не тільки у спонуканні до гомосексуальності. Якщо навчати дітей змалечку, що сексуальність – це засіб самозадоволення, тоді дуже малі шанси на те, що діти навчаться самовладання, зберігатимуть свою гідність, будуть працездатними, виростатимуть зрілими, здатними вступати в зв’язки особистостями, зможуть знайти підхожого життєвого партнера і стати відповідальними батьками.

Чи вигідна ґендерна революція суспільству?
У країнах Європейського Союзу за даними ЄС через зниження народжуваності у 2030 році бракуватиме 20 мільйонів робочих рук. Експерти погоджуються з тим, що імміграція не зможе заповнити цю прогалину. Тенденцію до занепаду соціальної держави вже не зупинити, про це знає кожен політик і навіть уже кожний громадянин, який читає газети. З огляду на незворотну, епохальну демографічну кризу, це безвідповідально і суперечить здоровому глузду – проводити політику, яка, пропагуючи гомосексуалізацію та аборти, стає на перешкоді зачаттю та народженню дітей. Якщо звернутися до старомодної ідеї, що держава має обов’язок дбати про загальне добро, то першорядним завданням політики мало б бути створення таких умов, у яких жінки та чоловіки хотіли б і могли б мати дітей. Та якщо ми вже більше не можемо визначити, що для нас добре, то як ми тоді можемо визначити, що таке загальне добро? Якщо ж ми не можемо цього визначити, то на що тоді повинна орієнтуватися держава, тобто, окремий політик? Якщо він не орієнтується на загальне добро, тоді орієнтується на добро угрупувань, і врешті на своє власне. «Категоричний імператив» філософа Іммануїла Канта звучить так: «Чини тільки згідно з таким принципом, щодо якого ти міг би одночасно бажати, аби він став усезагальним законом». Простіше кажучи: «Уяви собі, що всі почнуть поводитися так, як ти зараз – чи прийнятними будуть наслідки?» Гомо-активісти роблять усе, щоб їхні максими стали загальним законом. Але хто може стверджувати, що наслідки будуть прийнятними для суспільства в майбутньому, для наступного покоління? Ґендерна революція не скасує того факту, що людина сотворена як чоловік і жінка, які розмножуються через статевий зв’язок. Через ґендерну революцію нашому людському існуванню загрожують два можливі розлами: між чоловіком та жінкою і між поколіннями. Моральні нормативні рішення про людину та суспільство або встановлюють і забезпечують необхідну для життя єдність, або послаблюють її аж до розпаду цивілізації. Чим сильніша єдність, тим міцніша культура. Гомосексуалізм руйнує єдність між статями. Він руйнує майбутнє, тому він із ніші приватного способу життя виходить на яв саме на стадії занепаду певної культури.
Гомосексуалізація суспільства веде до руйнування єдності між статями та поколіннями. Дорослі, у яких усталилася керована інстинктами сексуальність, не можуть бути добрими батьками й матерями, бо на такій дорозі вони не навчаються самовладання, перемоги над своїм егоїзмом, відречення та повної любові самопожертви. Вони втрачають свій авторитет. Кожна дитина бажає мати люблячих, вірних, дбайливих батьків і потребує таких. Якщо це бажання не здійснюється, виникають порушення розвитку особистості, завдяки чому з’являються робочі місця для терапевтів, психіатрів, соціальних працівників та міліції. Діти та підлітки, які не чинять героїчного опору тискові ранньої сексуальності, вириваються із стосунків з батьками, раніше, ніж дозріють до цього, таке стається навіть у найкращих християнських родинах. Хаотичні зв’язки, в які вони, як правило, потрапляють, поглинають всю енергію, необхідну їм для дозрівання власної особистості та влаштування свого життя. Часто батьки безпорадно дивляться на ворожу поведінку своїх дітей, які досягли періоду статевого дозрівання. Причиною цього є те, що діти не витримують, коли в сім’ї та віковій групі панують різні системи цінностей. Діти все більше орієнтуються не на батьків, а на однолітків, і через те стають втраченими для батьків. Сексуалізація веде до руйнування єдності між поколіннями, на яку опирається культура, порушує передавання раніше створених цінностей та дальший їх розвиток у наступних поколіннях. Культура, в якій ми живемо, відбирає дітей у батьків. Від цього майже не можуть захиститися батьки, які вбачають своє завдання в тому, щоб передати своїм дітям основні цінності людства – любов між чоловіком та жінкою та любов до дітей, як підвалину культури. Майже нема такої родини, яку не зачепив би цей, єдиний у своєму роді в історії людства, культурний злам. Ось такими політичними заходами держава завдає шкоди наступному поколінню:
Економічний примус до професійної діяльності матері. В Німеччині 29. 06. 2006 року парламент вирішив замінити допомогу на виховання дитини, незалежну від професійної діяльності, на допомогу батькам, залежну від прибутків.
Економічний тиск: після того, як батьки протягом 12-14 місяців отримують допомогу, вони змушені віддавати дитину в дитячі ясла.
Запровадження одного обов’язкового року відвідування дитячого садка (тривають дискусії).
Підготовка програми, базованої на ґендерній ідеології, від дитячих садків до університетів.
Заборона отримувати через суд звільнення від уроків сексології.
Кримінально-правова заборона навчати дітей удома.
Цілоденна школа.

Ґендер без границь
Ми визначили, що ґендерна революція та її ідеологічна пропаганда обмежує свободу навернення тих людей, яких вона заторкнула, ослаблює сім’ї, загрожує молоді, руйнує моральний фундамент суспільства, посилює демографічну кризу та веде до занепаду цивілізації. Її невидимі батальйони топчуться по культурах і долають усякі спроби стати їй на перешкоді. Хіба щомусульмани, які в моральному розкладі Заходу вбачають додаткове підтвердження своїх претензій на світове панування, чинять опір цій глобальній революції. Ніхто не може потішати себе думкою, що ця революція закінчиться сама собою. Така сама боротьба, як за визнання гомосексуалізму, ведеться і щодо педофілії. Педофілія – це розбещення дітей. У Нідерландах партія педофілів домагається офіційного її визнання. Вона називається «Любов до ближнього, свобода та різноманітність» (NVD). Її мета – легалізувати секс між дорослим та дитиною від 12 років та врешті скасувати вікову межу взагалі. Для послідовників ґендерної революції не важливі свобода, толерантність та недискримінація якоїсь меншини. Це все вже досягнуто, включно із особливими правами для цих меншин. Якби справді важливими були свобода й толерантність, тоді вони зберігалися б і стосовно християн. Але ми є свідками процесу, який розвивається все швидше й швидше і перетворює християн на дискриміновану меншину. Майже нема таких професій, де християни могли б висловлювати свої переконання без шкоди для себе. Їм доводиться зазвичай приховувати свої християнські уявлення про цінності – і вони це роблять. Мова йде про те, що відбувається насправді: руйнування Християнства. Боротьба проти згадування Бога в Конституції Євросоюзу – це вияв цієї революції.

Поступове й вкрадливе захоплення влади
Хто в глибині душі принижує себе, використовуючи іншу людину для задоволення власних інстинктів і дозволяє, щоб використовували його, той втрачає відчуття недоторканної людської гідності. Він її не усвідомлює, не переживає на досвіді, отже, й не має причин захищати її і не має сили для цього. Тоді стосунки з іншою людиною стають утилітарними: Чим вона корисна для мене? Як мені досягнути, щоб вона робила те, що я хочу? Як мені збільшити мою владу над людьми? Знову й знову, особливо в скрутні часи, з’являються люди з ненаситним прагненням влади; задля влади вони готові пожертвувати не тільки любов’ю, а й справедливістю. Вони не зупиняються перед правом на життя і радше доведуть усе до погибелі, ніж відмовляться від влади. Ми називаємо їх тиранами або диктаторами. Імена диктаторів нам відомі. Тепер ми переживаємо анонімну революцію, яка відбувається згори вниз. Ми навіть знаємо, який вигляд має диктатор і що він робить. Вуса та чоботи – неодмінні елементи його зовнішності. За шістдесят років свободи, миру та демократії ми помилково вважаємо, що диктатура нам не загрожує. «Ґендерний мейнстримінг як наскрізний керівний принцип та ключове завдання держави» (див. розділ «Ґендерна перспектива») не має зовсім нічого спільного з цим уявленням і настільки відходить від загального розуміння диктатури, що ніхто й не б’є тривогу.
Кожній людині зокрема здається, що її свобода залишається незаторкненою. У нас ще є свобода, ми не підпорядковані шаріату. Проте у нас на очах свободу руйнують в ім’я свободи. Хто хоче жити за християнськими цінностями і зберігати християнську культуру, тому стає сутужно, на нього тиснуть із двох боків: з одного боку – цинічний секуляризм, з другого – іслам. Диктатурі потрібні розрізнені індивідууми. Того, хто не має міжособистісних пов’язань, легко зв’язати. Ми переживаємо тотальну атаку на все, що дає людині основу через міжособистісні пов’язання: на батьківщину, на сім’ю, на обов’язкові цінності, на Церкву, на Бога. Натомість людині пропонується задоволення її пожадань. Однак той, хто стає рабом своїх низьких інстинктів, не має нічого, що він міг би протиставити диктатурі і не стати її рабом.
Підґрунтям для такого розвитку став небачений досі матеріальний добробут, який породив гнилий плід – суспільство, що живе самими задоволеннями. Добробут наближається до кінця. Глобальні, національні та соціальні проблеми ведуть за собою матеріальну нужду і вона заторкне багатьох. Як поводитимуться люди, що не мають міжособистісних пов’язань, у демократичній державі, коли до моральної нужди додасться матеріальна? Хто тоді візьме кермо в свої руки? Заклик «Розум замість віри» був головним кличем Просвітництва. Проте розум виявився безсилим, щоб запобігти диктатурі. Тепер виявляється, що він не має сили навести людей на здоровий глузд, коли вони – коли він – відокремлюється від Бога.

Deus caritas est
У своїй першій енцикліці49 Папа Бенедикт ХVI нагадує людству, хто такий Бог і хто така людина, бо багато людей про це вже забули. «Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває!» (1 Ів 4, 16). Це перше речення і перша насінина, з якої Папа перед оком розуму і серця вирощує дерево дійсності, життєдайний сік якого – це любов. Якщо він раніше, як префект Конгрегації віровчення підтримував наріжний стовп, на якому тримається будівля віри, то тепер він розчиняє брами цієї будівлі, щоб показати всім людям світло любові, приховане у вірі. Але що таке любов? Нам треба згадати хоча б одну мить, коли ми почувалися любленими – дай Боже, щоб ми знайшли такий скарб у наших спогадах – тоді ми взнаємо властивість любові: хтось подивився на мене поглядом внутрішньої радості, самовіддано повернувся до мене, задля мене від чогось відмовився. Ми тужимо за такою любов’ю, і коли вона доторкнеться до нас, ми хочемо, щоб вона залишалася. Та вона не залишається. Вона хоче, щоб ми вчилися любити. Ми стоїмо перед вибором: ми будемо вчитися любити чи поховаємо своє прагнення любові під задоволенням хтивості, далеким від любові. Папа описує дорогу від ероса – «слідування за власним інстинктом»(5)50, до агапе, що «передбачає справжнє відкриття іншого, підіймаючись над егоїзмом (досі його панування було абсолютним). Любов стає тепер піклуванням про іншого. Вона не шукає більше саму себе, занурення у щастя, що п’янить; навпаки, прагне добра для улюбленої істоти: вона стає зреченням, готова до самопожертви і навіть її шукає» (6).
Оскільки людина складається з душі та тіла, то вона «стає справді собою, коли тіло і душа перебувають у внутрішній єдності» (5). Коли людина розриває цю єдність на рівні найінтимнішого, глибоко внутрішнього, творчого акту статевого єднання, то цей акт «зведений лише до «сексу», стає товаром, простою «річчю», яку можна купити й продати; точніше, сама людина стає товаром» (5). Проте Бог сотворив людину заради неї самої, і тільки дещо нижчою від Нього самого. Він любить людину «з усією палкістю справжньої любові» (10). Оскільки ми сотворені з любові і покликані до любові, то ми вільні з готовністю відповідати на Божу любов, вчитися любити або відвернутися, бо ця дорога надто обтяжлива для нас. Той, хто відвертається, може сказати, що Бога нема, або що Бог недобрий, або, що ті, які в Нього вірять, чинять недобрі речі. Проте, хто дозволить прагненню свого серця вести себе, той пройде дорогу «очищення і зрілості, яких можна досягти шляхом самозречення. Це не відмова від ероса, не «отруєння», а зцілення та відновлення його справжньої величі» (5). Тому що цей всесвіт обертається навколо любові, тому що Бог – Отець, Син і Святий Дух у любові єдині, проте кожен з них залишається собою, нероздільно і незлито, тому й людина була сотворена чоловіком та жінкою, щоб у любові ставати єдиним і все-таки залишатися собою. Це парадокс любові: даруючи себе іншому, знаходити себе.«Тут важливими є два аспекти, – говорить Папа, – ерос немовби закорінений у самій природі людини; Адам перебуває в пошуку і він «полишає свого батька і матір», щоб пристати до жінки; лише разом вони представляють повноту людства, ставши «одним тілом». Другий аспект не менш важливий: ерос вже від моменту створення скеровує людину до одруження, до зв'язку, що характеризується унікальністю і остаточністю; так і лише так реалізується глибинне призначення людини. *<+ Одруження, засноване на унікальній і визначеній любові, стає образом ставлення Бога до свого народу, і навпаки: спосіб, у який Бог любить, стає мірилом людської любові» (11). Це вершина, до якої покликані ми всі. Ми спотикаємося, ми падаємо, ми знову підводимося і знову падаємо. І якщо останній наш крок – це підведення, тільки одне звернення, тільки одне благання про помилування, тоді – так вірять християни – ми, переступаючи через поріг смерті, входимо у вічну радість.
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

vitalko
старець
старець
Повідомлень: 987
З нами з: 25 березня 2009, 14:13
Звідки: Львів

Re: Фізичне здоров'я людини

Повідомлення vitalko » 25 жовтня 2012, 17:59

vitalko писав: Як вже тут хтось (о. Олег ніби) подавав цитату, про те що скоро на уроках сексуального виховання(в оригіналі - біології) вчителька буде займатися сексом з учнями і це будуть називати сексуальним вихованням. :(


Прошу дуже: У британських школах у рамках сексуальної освіти запровадять вивчення порнографії А від мого попереднього допису пройшло всього лиш 10 днів.
Наступний крок, я так розумію, повія на таких уроках, бо в реальному житті, напевно, не так як в борделі.... :( Скільки часу буде потрібно для такого кроку?
"Для чого шукаєш ти для себе почесті в інших? Поважай сам себе, і ніхто не принесе тобі безчестя."
св. Йоан Золотоустий

vitalko
старець
старець
Повідомлень: 987
З нами з: 25 березня 2009, 14:13
Звідки: Львів

Re: Фізичне здоров'я людини

Повідомлення vitalko » 25 жовтня 2012, 18:03

vitalko писав: Скільки часу буде потрібно для такого кроку?


Дочитав до кінця статтю і... виявляється в деяких школах щось подібного вже є. Швидко ж ми деградуємо, що тут сказати...
"Для чого шукаєш ти для себе почесті в інших? Поважай сам себе, і ніхто не принесе тобі безчестя."
св. Йоан Золотоустий

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9692
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Фізичне здоров'я людини

Повідомлення о.Олег » 25 жовтня 2012, 19:52

vitalko писав:Дочитав до кінця статтю ...

це ще не кінець - лише за середину перевалило
:)
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
Just_me
Модератор
Модератор
Повідомлень: 1374
З нами з: 25 лютого 2010, 10:20

Re: Гендерна політика в школах

Повідомлення Just_me » 25 жовтня 2012, 22:26

о.Олег писав:це ще не кінець - лише за середину перевалило

Помилуйте, отче... :D Та де ж я стільки часу наберу то все редагувати???
Відповідей на всі питання у вас ніколи не буде. Це – нормально. Не мучте себе. Але ніколи не обманюйте хворих, даючи їм фальшиві надії. Джиліан Берн.

vitalko
старець
старець
Повідомлень: 987
З нами з: 25 березня 2009, 14:13
Звідки: Львів

Re: Фізичне здоров'я людини

Повідомлення vitalko » 26 жовтня 2012, 11:05

о.Олег писав:
vitalko писав:Дочитав до кінця статтю ...

це ще не кінець - лише за середину перевалило
:)


То я про ту статтю, що сам подав. За другу частину вашої ше не брався, бо під кінець тижня вже мозги троха вижаті(а там ціла купа інформації), тому почну вже з наступного напевно. :)
"Для чого шукаєш ти для себе почесті в інших? Поважай сам себе, і ніхто не принесе тобі безчестя."
св. Йоан Золотоустий

vitalko
старець
старець
Повідомлень: 987
З нами з: 25 березня 2009, 14:13
Звідки: Львів

Re: Гендерна політика в школах

Повідомлення vitalko » 26 жовтня 2012, 15:26

продовжимо; друга частина:


Проштудіював, давайте ше! :)
"Для чого шукаєш ти для себе почесті в інших? Поважай сам себе, і ніхто не принесе тобі безчестя."
св. Йоан Золотоустий

Аватар користувача
Tornado
постійний дописувач
постійний дописувач
Повідомлень: 165
З нами з: 07 березня 2009, 18:42

Re: Гендерна політика в школах

Повідомлення Tornado » 30 жовтня 2012, 10:15

Проект документу «Позиція РПЦ щодо ювенальної юстиції»: http://www.patriarchia.ru/db/text/2255583.html.
Може і в нас щось таке варто робити...? Щоб була чітка позиція Церкви.
Помилуй мене, Боже, помилуй мене, бо на Тебе надіється душа моя. (Пс. 56, 1)

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9692
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Гендерна політика в школах

Повідомлення о.Олег » 30 жовтня 2012, 11:08

Tornado писав:Проект документу «Позиція РПЦ щодо ювенальної юстиції»: http://www.patriarchia.ru/db/text/2255583.html.
Може і в нас щось таке варто робити...? Щоб була чітка позиція Церкви.

так
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
Tornado
постійний дописувач
постійний дописувач
Повідомлень: 165
З нами з: 07 березня 2009, 18:42

Re: Гендерна політика в школах

Повідомлення Tornado » 30 жовтня 2012, 13:35

Але хто відповідальний в нашій УГКЦ за цю сферу?
Мало відповісти Вам "так", якщо Ви не маєте впливу на це. І скільки ще треба чекати, щоб була чітка позиція Церкви? (о.Олеже, апелюю не до Вас персонально, а до того, хто відповідальний за це) Ми ж не хочемо дочекатися до того, що є в Європейських країнах, де дітей насильно заберають через ювен.юстицію з сімей.
Але судячи з того, скільки людей є на форумі, то вплив на зрушення цих питань дуже малий. Дивно, що навіть духовенство на офіційному форумі УГКЦ представлено мізерно.
Помилуй мене, Боже, помилуй мене, бо на Тебе надіється душа моя. (Пс. 56, 1)

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9692
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Гендерна політика в школах

Повідомлення о.Олег » 30 жовтня 2012, 13:45

Tornado писав:Але хто відповідальний в нашій УГКЦ за цю сферу?
Мало відповісти Вам "так", якщо Ви не маєте впливу на це. І скільки ще треба чекати, щоб була чітка позиція Церкви? (о.Олеже, апелюю не до Вас персонально, а до того, хто відповідальний за це) Ми ж не хочемо дочекатися до того, що є в Європейських країнах, де дітей насильно заберають через ювен.юстицію з сімей.
Але судячи з того, скільки людей є на форумі, то вплив на зрушення цих питань дуже малий. Дивно, що навіть духовенство на офіційному форумі УГКЦ представлено мізерно.

та це взагалі не є компетенцією Форуму, тому, як вже пропонував і у інших актуальних темах, вважаю необхідним писати візвання до Ваших єпархій і підписуватись під ними своїм власним імям, а не тут і під ніком. Думаю - це гарна допомога Церкві, яка, так вже історично склалося, лише встановлюється в Україні УГКЦ потребує Вашої допомоги. Навіть, якщо того ще навіть не усвідомлює :Rose:
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
andrey s.
старець
старець
Повідомлень: 2624
З нами з: 13 січня 2011, 19:40
Звідки: м.ІВАНО-ФРАНКІВСЬК
Контактна інформація:

Re: Гендерна політика в школах

Повідомлення andrey s. » 04 січня 2013, 21:08

http://kinovonline.net/load/gender_i_ju ... -1-0-14991
Ось непоганий фільм про це.
Як боротись з цим ? З тим що фільм пропунує ..., я мало погоджусь.., тобто цього мало.
З повагою ПРОСТО андрій!!! УГКЦ

anastasia
дописувач
дописувач
Повідомлень: 54
З нами з: 21 листопада 2012, 20:53
Звідки: Львів

Re: Гендерна політика в школах

Повідомлення anastasia » 22 січня 2013, 10:37

Хороший фільм, коротко описує все вищесказане. Поради стосовно дій - реальні речі,які можемо робити, та й наскільки знаю в багатьох школах вчителі самі організовують збір підписів і проводять просвітницьку діяльність. Добре було б якби Церква, зокрема в Україні об’єдналась проти спільного ворога.
Хотілося б звичайно вимести всю цю нечисть з країни але це всього лиш мрії.
В нас ще є така зброя як молитва. Робімо що можемо, а все решту ...здаймо на Господа турботу свою.
Востаннє редагувалось 22 січня 2013, 17:37 користувачем anastasia, всього редагувалось 1 раз.
Бог не вибирає сильних а дає силу тим кого вибирає.

anastasia
дописувач
дописувач
Повідомлень: 54
З нами з: 21 листопада 2012, 20:53
Звідки: Львів

Re: Гендерна політика в школах

Повідомлення anastasia » 22 січня 2013, 17:28

о.Олег писав:Ґабріела Кубі
ҐЕНДЕРНА РЕВОЛЮЦІЯ:
РЕЛЯТИВІЗМ В ДІЇ...

vitalko писав:
Стаття бомбезна. :good:


бомбезна :good: але невтішна :(
Бог не вибирає сильних а дає силу тим кого вибирає.

Аватар користувача
ShMariam
Модератор
Модератор
Повідомлень: 4635
З нами з: 06 грудня 2008, 14:08
Звідки: Львів

Re: Гендерна політика в школах

Повідомлення ShMariam » 29 січня 2013, 23:54

Звідки все починалося:
Альфред Кинзи: Расплата за преступление века
http://www.realisti.ru/main/nauka?id=445
Важливо!Може врятувати життя: http://forum.ugcc.org.ua/viewtopic.php?f=3&t=97&p=56358#p56281

vitalko
старець
старець
Повідомлень: 987
З нами з: 25 березня 2009, 14:13
Звідки: Львів

Re: Гендерна політика в школах

Повідомлення vitalko » 28 лютого 2013, 15:14

Код: Виділити все

Прошу дуже:

Гомосексуалистам официально разрешат работать в школах и детских садах Украины
24 Февраль 2013 0:38 | Источник

Гомосексуалистам официально разрешат работать в школах и детских садах УкраиныВ Верховной Раде правительством Украины зарегистрирован законопроект 2342, направленный на так называемую «защиту от дискриминации».
Фактически речь идет о защите сексуальных извращенцев и реальной дискриминации большинства, пишет в авторской колонке для РИА «Новый Регион» Игорь Друзь, председатель общественной организации «Народный Собор» Украины.
…Думаете, слова о защите извращенцев – эмоциональное преувеличение? Нисколько! Ведь в пункте 8 пояснительной записки к этому законопроекту прямо и четко указано, что «Проект не требует проведения общественного обсуждения».
То есть, авторы сразу желают закрыть рот большинству людей, не приемлющих этой заразы. Ведь общеизвестно, что большинство людей считает извращения болезнью и пороком, и отвергнут это.
Вот авторы и отказались заслушивать мнение большинства.
Как говаривал герой Оруэлла, «все люди равны, но некоторые равнее других». В Статье 21 «Равность трудовых прав граждан Украины» утверждается: «Украина обеспечивает равность трудовых прав всех граждан независимо от их происхождения, социального и имущественного положения, расовой и национальной принадлежности, пола, сексуальной ориенгации…».
Что же это означает на практике в случае принятия такого акта? А то, что отныне гомосексуалист «проходит как хозяин необъятной Родины своей»… Включая ее детские сады и школы, тюрьмы и больницы, вузы и санатории. И попробуй, работодатель, не взять размалеванную образину непонятного пола, желающую быть «воспитателем детей»! Это ведь «дискриминация по принципу сексуальной ориентации»! Засудят этого «нетолерантного» директора школы, или садика сразу. И статья уже готова:
«Статья 16. Ответственность за нарушение законодательства про предотвращение и противодействие дискриминации. 1. Лица, виновные в нарушении требований законодательства про предотвращение и противодействие дискриминации, несут гражданскую, административную и уголовную ответственность».
То есть, мы видим серьезные шаги по переделке Украины в новый Содом и Гоморру по образу и подобию Евросоюза, во многих странах которого за малейшую критику сексуальных извращенцев людей увольняют с работы, штрафуют, или даже сажают в тюрьму. Там уже зачастую невозможно отказать в приеме на работу содомита, это себе дороже…
Вообще, законопроект Кабмина имеет очень широкий спектр применения для наказания чиновниками всех и вся. И для взяток со всех и вся, извините за тавтологию. Потому пункт 7 пояснительной записки к нему невозможно читать без смеха:
«7. Предотвращение коррупции.
В законопроекте отсутствуют правила и процедуры, которые могут содержать риски осуществления коррупционных правонарушений».



http://gifakt.ru/archives/index/gomosek ... x-ukrainy/

Таки наша доблесна і високоморальна власть вирішила задобрити захід саме тими методами, за які я найбільше побоювався, адже випускати Тимошенко і Ко ніхто не збирається....
Невже нас ця чума не омине? Треба виходити на якісь мітинги і протести, поки не пізно.
"Для чого шукаєш ти для себе почесті в інших? Поважай сам себе, і ніхто не принесе тобі безчестя."
св. Йоан Золотоустий

Аватар користувача
andrey s.
старець
старець
Повідомлень: 2624
З нами з: 13 січня 2011, 19:40
Звідки: м.ІВАНО-ФРАНКІВСЬК
Контактна інформація:

Re: Гендерна політика в школах

Повідомлення andrey s. » 28 лютого 2013, 15:38

vitalko писав:Таки наша доблесна і високоморальна власть вирішила задобрити захід саме тими методами, за які я найбільше побоювався, адже випускати Тимошенко і Ко ніхто не збирається....
Невже нас ця чума не омине? Треба виходити на якісь мітинги і протести, поки не пізно.

Что же это означает на практике в случае принятия такого акта? А то, что отныне гомосексуалист «проходит как хозяин необъятной Родины своей»… Включая ее детские сады и школы, тюрьмы и больницы, вузы и санатории.

:D у виділенному я сильно сумніваюсь :pardon: . Так що наші злочинці всетаки на висоті.., до поки звісно нормальних людей які вчинили злочин більше не стане на світі білому.
«проходит как хозяин необъятной Родины своей»… :D , я просто це уявляю і все...., мене прориває.
Але.., повірте, якщо вже в тюрмах вони себе будуть так чути насправді..., то це вже значить що ми згнили як суспільство.
..............
Слухав якось повість одну. Там дія йде в майбутньому, школа, вчителі, уроки. В майбутньому яке толерантне до збочень.., і навіть дуже суворо це втілює в життя. І тут на тобі.., урок фізики, магнітизм. Виявилась проблема в магнітах.., бо вони не толерантні ( одинакові полюси відштовхуються ))) . Я не пошкодував що послухав, справді комічно, а якщо зважити що діло було в Росії.., то і повчально. Забув автора і назву .., пробачте ( зара попорпаюсь, може знайду ).
Дякую.
З повагою ПРОСТО андрій!!! УГКЦ

Аватар користувача
andrey s.
старець
старець
Повідомлень: 2624
З нами з: 13 січня 2011, 19:40
Звідки: м.ІВАНО-ФРАНКІВСЬК
Контактна інформація:

Re: Гендерна політика в школах

Повідомлення andrey s. » 28 лютого 2013, 16:08

Знайшов. Повість називається " Далёкая гейПарадуга " Автор Леонид Каганов.
Кого цікавить знайдете в інтернеті, як сам твір, так і аудіоверсію. Я прям заслухався ( 1 год. ).., правда слухав особливий запис, під таку собі мелодію відповідну . Можливо вони так всі записуються.
http://audio-kniga.at.ua/load/jumor/kag ... 5-1-0-1476
З повагою ПРОСТО андрій!!! УГКЦ

Аватар користувача
andrivovk
старець
старець
Повідомлень: 2907
З нами з: 09 січня 2010, 16:49
Звідки: леополіс

Re: Гендерна політика в школах

Повідомлення andrivovk » 28 лютого 2013, 19:26

Габріела Кубі.ҐЕНДЕРНА РЕВОЛЮЦІЯ: РЕЛЯТИВІЗМ В ДІЇ http://catholicnews.org.ua/%D2%91endern ... diyi#point

Повний текст https://docs.google.com/file/d/1xlbK2PJ ... ring&pli=1
Хороші релігійні книги по теології, біблеїстиці http://esxatos.com/books

Аватар користувача
Tornado
постійний дописувач
постійний дописувач
Повідомлень: 165
З нами з: 07 березня 2009, 18:42

Re: Гендерна політика в школах

Повідомлення Tornado » 01 березня 2013, 12:32

Чув від людей, що вже проводяться гендерні курси для вчителів в інститутах післядипломної освіти.
І ще знаю одного священика, який часто відвідує одну школу, збирає дирекцію, вчителів і обговорюють ці загрози (гендерна політика, ювенальна юстиція), які почитають насуватися й на Україну.

Мене ВКОТРЕ дивує мовчання нашої УГКЦ щодо цих загроз. Чомусь РПЦ на соборі (!!!) єпископів вже обговорюють ці загрози і приймають якісь рішення, а в нас що? Сліпі чи глухі? Я розумію, що владикам і священикам краще на лижах в "Буковелі" покататися, але ж хто має просвіщати паству, захищати її від вовків (в даному випадку ідеології ЄС та ін. неурядових організацій, які це все просувають і фінансують).
Помилуй мене, Боже, помилуй мене, бо на Тебе надіється душа моя. (Пс. 56, 1)

igormaks
дописувач
дописувач
Повідомлень: 104
З нами з: 24 листопада 2012, 22:55

Re: Гендерна політика в школах

Повідомлення igormaks » 01 березня 2013, 23:26

Слава Ісусу Христу!
Загроза содомського гріха в Україні реальна і дуже серйозна. Дійсно вражає розмах і підготовка законодавчого поля до поширення цього гріха. Так і хочеться сказати - не хочу в такий "цивілізований європейський союз"! Бо дійсно це страшно! Шанувати особистість - так треба , але там де завуальовано заставляють шанувати гріх - то верх цинізму... Нас законотворці навіть слухати не хочуть (вірніше пропонують в пояснювальній записці до законопроекту приймати без громадської думки)... Думаю що ця ситуація має обєднати православні церкви. І якщо РПЦ уже щось робить проти цієї зарази , то дуже і дуже добре! Чекаю з нетерпінням таких дій і від УГКЦ. Позиції РПЦ і УГКЦ стосовно поширення садомського гріха , на мою думку , однозначна - недопустити поширення і пропоганди цієї зарази ! В ідеалі добитися на законодавчому рівні заборони пропоганди содомського гріха , відповідальність за його пропоганду. Було би добре зробити референдум стосовно цього питання , але це вже питання до влади. І якщо ЕС насправді шанує вибір народу , а я вірю що на наших теренах ця отрута ще не так поширилася і наш народ скаже НІ , то він з розумінням поставиться до нашого вибору. Бо в противному випадку у нас немає майбутнього. І кінець дійсно прийде - в цьому випадку не треба бути пророком , ясновидцем. Від церкви , зокрема УГКЦ, чекаю обєднавчих дій суспільства, його поштовху , закликів до провідників влади ! Я свідомий того , що це буде нелегко , ой як нелегко. Не легко і невигідно в якійсь мірі( можливо прийдеться відмовитися від омріяного євросоюзу). Але Церква на землі - воююча!
З повагою Ігор
Помагати Ісусові двигати хрест!

Ігор В
дописувач
дописувач
Повідомлень: 105
З нами з: 27 вересня 2012, 10:33
Звідки: м. Тернопіль

Re: Гендерна політика в школах

Повідомлення Ігор В » 02 березня 2013, 13:13

Tornado писав:Чув від людей, що вже проводяться гендерні курси для вчителів в інститутах післядипломної освіти.
І ще знаю одного священика, який часто відвідує одну школу, збирає дирекцію, вчителів і обговорюють ці загрози (гендерна політика, ювенальна юстиція), які почитають насуватися й на Україну.

Мене ВКОТРЕ дивує мовчання нашої УГКЦ щодо цих загроз. Чомусь РПЦ на соборі (!!!) єпископів вже обговорюють ці загрози і приймають якісь рішення, а в нас що? Сліпі чи глухі? Я розумію, що владикам і священикам краще на лижах в "Буковелі" покататися, але ж хто має просвіщати паству, захищати її від вовків (в даному випадку ідеології ЄС та ін. неурядових організацій, які це все просувають і фінансують).

І мене дивує мовчання і УГКЦ і всієї католицької церкви. Про гріх аборту позиція активна, а відносно содомського гріха чомусь тишина.

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9692
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Гендерна політика в школах

Повідомлення о.Олег » 03 березня 2013, 07:24

Ігор В писав:...І мене дивує мовчання і УГКЦ і всієї католицької церкви. Про гріх аборту позиція активна, а відносно содомського гріха чомусь тишина.

невже? Перечитайте принаймі мої повідомлення починаючи з сторіночки viewtopic.php?f=3&t=738&hilit=%D0%B3%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D1%81%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%83%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B7%D0%BC&start=90
не маю часу детальніше (ще раз) писати
а тут ще наведу уривочок з вебконференції +Святослава (08.11.11)
Маня: Вас называют самым либеральным главой укр. церкви. Также были заявления, что Ваше отношение к гомосексуалам слишком толерантное. Как вы относитесь к тому, что, к примеру, англиканская церковь совсем не против гомосексуалов? Как вы сами относитесь к людям такой ориентации и считаете ли Вы, что у них должны быть как минимум право на гражданский брак, как максимум - право на венчание в украинской церкви?
Святослав Шевчук: На мою думку, автор запитання не до кінця знає мої погляди.
Згідно вчення церкви, гомосексуальна поведінка є важким гріхом, що кличить до неба про помсту. Це є група дуже тяжких гріхів, за які Господь Бог відплачує. До таких гріхів також належить чоловіковбивство. По тяжкості гріх гомосексуалізму прирівнюється до вбивства. Якби ми сьогодні говорили про право на гомосексуальні стосунки, то ми би говорили і про право на вбивство. Не можна говорити про право на гріх, бо це є поняття, які взаємно між собою суперечать. Святе письмо засуджує чітко і ясно таку поведінку. Ті люди, які живуть у такий спосіб, сквернять свої тіла. Це є вияв духовної сліпоти людини. Я не беруся судити цих осіб, я не є проти жодної особи. Але я є проти гріха. Людина, яка так живе, яка грішить, вона себе ранить і нищить. Тому церква виступає проти гріха, захищаючи особу, її гідність.

З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9692
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Гендерна політика в школах

Повідомлення о.Олег » 03 березня 2013, 19:18

Tornado писав:...Мене ВКОТРЕ дивує мовчання нашої УГКЦ щодо цих загроз...

і на Буковелі треба було бути (такий от спосіб катехизації) - чому б ні? Думаю, з цим всі погодимося - треба різними способами йти до людей
Стосовно ж заяв - УГКЦ є частиною Католицької Церкви. Розумію, що Вам напевне йдеться про офіційні заяви стосовно гендеру і те, що публікує професор УКУ Петро Гусак (якщо потрібно - введіть в пошук), так розумію, надто мало для цього питання, тому, з того, що знаю (не памятаю, чи тут на Форумі подавалося), думаю незайвим буде в контексті чіткості позиції
ЗВЕРНЕННЯ ГЛАВИ УГКЦ ДО ПРЕЗИДЕНТА ЩОДО ГЕЙ-ПАРАДУ
04 квітня 2012 року Божого
Високодостойному Панові
Вікторові Януковичу,
Президентові України
Високодостойний Пане Президенте!
Звертаюся до Вас від імені Української Греко-Католицької Церкви у справі, яка викликає велике занепокоєння наших вірних – широкої пропагандистської кампанії інспірованої організаціями ЛГБТ–спрямування (лесбійок-геїв-бісексуалів-транссексуалів) і бажаємо висловитись на захист традиційних сімейних цінностей.
Стаття 51 Конституції України визначає, що шлюб в Україні ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, які мають рівні права й обов'язки у шлюбі та сім'ї; а також, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. У нікого не викликає сумнівів мудре твердження, що традиційна сім’я є незаперечною цінністю як в особистому так і суспільному вимірі, бо саме сім’я, збудована на нерозривному союзі чоловіка та жінки, скріпленому взаємною любов’ю та вірністю, є обдарована Богом благодаттю продовження людського роду.
Ми радо підтримуємо всілякі старання державної влади, спрямовані на захист подружжя-сім’ї, що є союзом любові між чоловіком та жінкою, і намагаємося, як Церква, задля цього всебічно співпрацювати з державною владою та місцевим самоврядуванням.
Одначе ми не можемо погодитися з ситуацією, коли так звані сексуальні меншини, хибно трактуючи захищеність права кожної людини в Конституції України, посягають на права, що належать винятково подружжю і сім’ї, та пропагують свій особистий вибір і стиль життя як норму. Прикро, що цьому подекуди сприяють органи державної влади; чи то реєструючи як громадські організації «церкви» гомосексуалістів; чи впроваджуючи в державних навчальних закладах програми «толерантності» спрямовані проти «гомофобії»; чи дозволяючи проводити так звані гей-паради, як це вже знову планується зробити в травні цього року у Києві; чи некритично приймаючи до виконання вимоги закордонних ЛГБТ-організацій та їх прихильників щодо імплементації у вітчизняне законодавство пропонованих ними спотворених «під себе» норм. Такі дії органів державної влади суперечать не лише християнським цінностям, на яких сформувалася та утверджується самобутність української нації, її історична свідомість, традиція і культура, а й природному моральному закону, що базується на здоровому глузді. Це підтверджує й нещодавнє рішення Європейського Суду, який визнав, що держава не зобов'язана надавати гей-парам ті ж права, що й традиційній сім'ї.
Ми свідомі того, що ці групи намагаються за допомогою різноманітних технологій переконати суспільство приймати або принаймні закривати очі на небезпеку, яку несуть із собою гомосексуальні союзи, котрі вдають та пародіюють «священні подружні вузли», а також вважати нормальним усиновлення дітей такими зв’язками. Це робиться мовби в ім’я толерантності та політичної правильності, однак при цьому здорові традиційні погляди ігноруються, замовчуються або висміюються. Ми зі сумом спостерігаємо, як у багатьох країнах світу, з ініціативи діячів ЛГБТ-середовищ успішно чиняться спроби знівелювати цінність сім’ї та допустити до виховання дітей у середовищі гомосексуальних зв’язків, використовуючи при цьому систему державного примусу цих країн. Ці згубні тенденції не мають кордонів і поступово проникають також у наше суспільство та країну.
Внаслідок такої пропаганди, зокрема за підтримки засобів масової інформації, в Україні поступово створюється ситуація, коли захисту, у тому числі юридичного, вже потребує найцінніша фундаментальна складова суспільства, якою є і повинна залишитися сім’я. Сім’я має на меті збереження дару любові, народження і повноцінне виховання дітей та сприяє збереженню суспільної моралі.
Відчуваючи щораз більшу загрозу традиційним людським цінностям, хочемо нагадати, що Творець від початку створив людину чоловіком і жінкою, наділив їх своїм образом та подобою і покликав їх, щоб вони стали одним тілом (пор. Мт. 19, 4–6; Мр. 10,6–8; Бут. 2, 24), а це означає – образом таїнства самого Бога: «Бог сотворив людину на свій образ, на образ Божий сотворив її: чоловіком і жінкою сотворив їх» (Бут. 1, 27). І цю велич людської гідності ми покликані захистити.
Церква бачить небезпеку для сім’ї у поширенні і негативному впливі таких тенденцій, котрі, як прояв морального безладу, є неприйнятними. Ще не запізно, щоб протистояти їм не тільки як християни – в ім’я вірності Євангелії нашого Господа Ісуса Христа, а й як українські громадяни – в ім’я захисту гідності людини та її справжнього блага, в ім’я щастя теперішнього та прийдешнього поколінь і задля збереження перевірених тисячоліттями наших добрих національних традицій.
Ми згідні з тим, що не можна допускати до порушення будь-яких людських прав. Церква однозначно і авторитетно виступає проти зневаги, осуду та насильства щодо гомосексуалістів, бо, засуджуючи гріх, вона з материнською любов’ю ставиться до особи грішника. Однак у сучасному світі, на жаль, існує багато інших кричущих порушень прав людини, часто навіть насильницьких, на підставі раси, статі, мови, релігії, політичних переконань, соціального походження чи майнового стану, хвороби, зокрема ВІЛ-інфекції, тощо. Усе це повинно бути засудженим і знаходитися під контролем держави. Проте не можна вирізняти якоїсь однієї категорії жертв і надавати їй особливих привілеїв, тим паче що в міжнародному і вітчизняному праві вже існує достатньо гарантій для захисту гомосексуалістів від порушень їхніх громадянських прав.
На основі вищезазначеного просимо Вас, високодостойний пане Президенте, твердо стати на захист традиційних українських сімейних цінностей та вжити таких заходів:
- доручити Міністерству юстиції України і Державній реєстраційній службі України не допускати надалі реєстрації як громадських організацій ЛГБТ-«церков»;
- доручити Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України переглянути існуючі навчальні та виховні програми і підручники, де піднімаються питання статевого виховання, гендеру та «толерантності», і залучити до цього процесу представників Церков і релігійних організацій;
- заборонити проведення в Україні, зокрема в Києві, гей-парадів;
- не приймати до виконання вимоги українських та закордонних ЛГБТ-організацій і їх прихильників щодо змін у вітчизняному законодавстві;
- скористатися позитивним досвідом російських законотворців та ініціювати прийняття законодавчих актів проти пропаганди гомосексуалізму в Україні.
Ми переконані, що спільними зусиллями Церкви й Держави можемо уберегти нашу Вітчизну від суспільної деградації та фізичного і морального виродження.
З належною повагою
† СВЯТОСЛАВ


Розумію, що ми (тобто мені грішному точно так легше :( ) хочемо і, провоковані кидаючою одне в одного інформацією сучасністю, звикли, щоб все відбувалося голосно, щоб "пробирало", щоб були якісь "реакції", однак, як тут трошки вище подавав цитату з Вебінару, позиція УГКЦ (в лиці її Предстоятеля) нічим не відрізняється від позиції Христової Церкви вцілому (як і не думаю, що здивуємося якимись різницями в порівнянні з прийнятим згаданим Вами РПЦ - вони природньо вивчають все, що вже існує в темі у католиків, що стикнулися з цією проблемою далеко давніше :( ), тому пропоную ознайомитись з піднятого питання в контексті офіційних заяв Святого Престолу в ООН. Вони майже всі англійською, правда, але дещо є в Павла Парфєнтьєва (греко-католик з Москви; пропоную перечитати, наприклад, інтерв`ю http://naturalbirth.ru/public/childrights.php чи http://naturalbirth.ru/public/civilization.php /інші):
"Выступление архиепикопа Сильвано Томази, Постоянного Представителя Святого Престола при ООН, в ходе 19-й сессии Совета по правам человека (в связи с обсуждением вопроса о «насилии и дискриминации по признаку сексуальной ориентации и гендерной идентичности»)
(март 2012).
Перевод неофициальный, для информационных целей.

Господин Председатель!

1. Делегация Святого Престола обратила особое внимание на доклад о «Дискриминационных законах, практиках и актах насилия против личностей
в связи с их сексуальной ориентацией и гендерной идентичностью».
Святой Престол неоднократно осуждал насилие против людей в связи с их предполагаемыми сексуальными различиями. В действительности, Катехизис
Католической Церкви гласит: «Надо избегать по отношению к ним [гомосексуальным лицам] всякого проявления несправедливой дискриминации». Учение Католической Церкви по этому вопросу было авторитетно изложено в письме католическим епископам мира от 1986 г. следующим образом: «Достойно сожалению, что гомосексуальные личности подвергались и подвергаются злоумышленному насилия в словах или делах.
Подобное обращение заслуживает осуждения со стороны пастырей Церкви всякий раз, как это случается. Оно является одним из проявлений неуважения к другим, ставящего под угрозу самые основные принципы здорового общества. Достоинство, присущее всякой личности, всегда
должно уважаться в словах, действиях и законе».

2. Разделы III и IV Доклада приводят множество огорчительных примеров того, как достоинство и человеческие права людей попирались в связи с
их предполагаемыми сексуальными различиями. Это – трагические примеры того, как человеческие существа подвергаются со стороны других членов
человеческого рода бесчеловечнейшему обращению. Огорчительнее всего то, что могут приведены подобные же примеры столь неприемлемого
обращения и в связи с расовой принадлежностью, цветом кожи, полом, языком, религиозной принадлежностью, политическими и иными мнениями,
национальным и социальным происхождением, имущественным положением, фактом рождения и иными особенностями статуса. Любое подобное
поведение, имеющее ли место между отдельными лицами или поощряемое социальными и культурными группами и даже самим государством, должно
быть осуждено и влечь за собой санкции, поскольку оно не соответствует принципу универсальности, почтенному во Всеобщей декларации прав человека, говорящей, что «все люди рождаются свободными и равными в своем достоинстве и правах».

3. В этом отношении Доклад также ссылается на Венскую Декларацию и программу действий, которые гласят: «Хотя значение национальной и региональной специфики и различных исторических, культурных и религиозных особенностей необходимо иметь в виду, государства,
независимо от их политических, экономических и культурных систем, несут обязанность поощрять и защищать все права человека и основные
свободы». Господин председатель, Святой Престол твердо придерживается взгляда, согласно которому серьезные проблемы дискриминации и насилия
в отношении группы людей, о которой говорит Доклад, или в отношении любой группы или отдельных лиц, ставших жертвами, должны решаться на
основе принципа субсидиарности. Таким образом, эти проблемы должны вызывать внимание и эффективную реакцию со стороны национальных и
местных правительство, гражданского общества, религиозных и культурных лидеров. Такие ситуации не могут разрешаться путем создания новых
категорий, законов или политических мер, которые предоставляют права и привилегии особым группам в обществе.

4. В разделе II Доклада, озаглавленном «Применимые международные стандарты и обязательства», Доклад предлагает убедительные документы,
основанные на Всеобщей декларации прав человека, в пользу подтверждения необходимости защиты «права на жизнь, свободу и
безопасность личностей…». Он далее утверждает, основываясь на замечании общего порядка № 5 Комитета по правам человека, что
«Государство обязано прилагать должные усилия к тому, чтобы предотвращать, наказывать и компенсировать лишение жизни, расследовать
и преследовать все акты целенаправленного насилия». Однако, моя Делегация находит смущающим и ведущим в ложном направление решение
Верховного Комиссара развить свою аргументацию далее, поставив в особый центр внимания тех людей, которые подвергаются дискриминации и
насилия в связи с их предполагаемыми сексуальными различиями. Права, упомянутые Верховным Комиссаром являются правами, которые должны иметь всеобщее уважение и признание; и попытки партикуляризировать их или создать особые права для особых групп людей могут легко подвергнуть риску всеобщий характер этих прав.

5. Более того, делегация Святого Престола желает выразить серьезную озабоченность использованием таких терминов как «сексуальная ориентация» и «гендерная идентичность», которые не упоминаются в обязывающих документах ООН, и неоднозначны по своей природе, поскольку не имеют особого определения в международных соглашениях о правах человека. В действительности, моя Делегация убеждена, что использование термина «гендерная идентичность» было установлено в 1998г., во время дискуссий перед обнародованием Статуса Международного
Уголовного Суда, который гласит: «Для целей настоящего Статута понимается, что термин "гендерный" в контексте общества относится к
обоим полам, мужскому и женскому. Термин "гендерный" не имеет какого-либо иного значения, отличного от вышеупомянутого». Святой
Престол, таким образом, отмечает, что категории «сексуальная ориентация» и «гендерная идентичность» «не пользуются признанием и не имеют ясного и вызывающего общее согласие определения в международном праве». Любые предъявляемые государствам требования принимать во внимание подобные термины в осуществлении усилий по распространению и реализации основополагающих прав человека, могут привести к серьезным неясностям в области применения закона и умалить возможность государств присоединиться к новым и уже существующим конвенциям и
стандартам в области прав человека и осуществлять их.

6. В п. 68 своего Доклада, Верховный Комиссар справедливо указывает, что «Комитет по правам человека держится позиции, что от государства,
в силу норм международного права, не требуется дозволять вступление однополых пар в брак». Сразу после этого, однако, она указывает, что у государств есть обязанность «гарантировать, чтобы не состоящие в браке однополые пары пользовались тем же обращением и имели те же блага, что и не состоящие в браке разнополые пары». В данной связи Святой Престол выражает серьезную озабоченность тем, что под предлогом «защиты» людей от дискриминации и насилия на основе их предполагаемых сексуальных различий, Совет подвергается риску умалить священное и почтенное временем юридическое установление брака между мужчиной и женщиной, между мужем и женой, которое пользовалось особой защитой с
незапамятных времен в рамках правовых, культурных и религиозных традиций, а также и в рамках современных международных соглашений о
правах человека, начиная со Всеобщей декларации прав человека и продолжая множеством иных пактов, договоров и законов. Брак приносит
благо обществу, поскольку он является образцом того, как мужчины и женщины живут взаимозависимо и посвящают себя, на благо жизни, поиску
блага друг для друга. Супружеский союз также обеспечивает наилучшие условия для воспитания детей, а именно прочные и исполненные любви
отношения матери и отца; он является основой естественной семьи, основополагающей ячейки общества. Государства дают юридическое
признание брачным отношениям между мужем и женой, поскольку они являются источником уникального и существенного вклада в общее благо.
Если бы брак был переопределен так, что другие виды отношений стали бы ему равны, как это случилось в некоторых странах, и что Верховный
Комиссар, как кажется, одобряет в своем Докладе, установление брака, а следовательно – и сама естественная семья, были бы обесценены и
ослаблены.

7. В заключение, господин Председатель, Делегация Святого престола осуждает дискриминацию и насилия против любого человека, включая и
тех, кто подвергается им из-за предполагаемых сексуальных различий. Однако, мы призываем этот Совет сохранять и развивать всеобщий
характер прав человека, следовать своему мандату, развивать уважение к достоинству всех и каждой человеческой личности и наблюдать за его
соблюдением. Мы выражаем серьезную озабоченность попытками определения новых категорий, введения новых терминов, создания новых прав для
отдельных групп людей, в рамках законов и соглашений о правах человека, которые уже пользуются всеобщим согласием. Подобные попытки
являются угрозой для всеобщего характера прав человека, для национального суверенитета, для общественных, культурных и религиозных
институтов, действующих для достижения общего брака членов человеческого рода."


Незадовго до зречення з уряду Папа виступав на тему "гендер" (перепрошую - англійською, але, якщо коротко, Папа чітко і однозначно засудив теорію соціального конструювання гендеру)
http://www.vatican.va/holy_father/bened ... ia_en.html
Стосовно з Ювінальної Юстиції - Церква в цьому контексті говорить про права батьків і фундаментальною в цьому контексті є Ватиканська Хартія прав сім`ї http://www.worldcongress.pl/docs.php?view=1 (зацитую лише частинку, перекладену П.Парфєнтьєвим - решта переклад не надто :( )
Правящий Папа Бенедикт XVI ясно сформулировал позицию Католической Церкви по вопросам, связанным со «светской» семейной политикой, обращаясь 30 марта 2006 г. к представителям Европейской народной
партии. Он, в частности, отметил:

«В том, что касается Католической Церкви, ее вмешательства в публичную
сферу, в основном, сосредоточены на вопросах защиты и поддержки
достоинства личности, а потому она сознательно привлекает внимание к
принципам, не допускающим компромиссов. Среди них сегодня ясно
выделяются следующие:

- защита жизни на всех ее стадиях, от первого момента зачатия и до
естественной смерти;

- признание и поддержка естественной структуры семьи – как союза между
мужчиной и женщиной, основанного на браке – и защите семьи от попыток
сделать ее юридически равной совершенно иным формам союза, в
действительности наносящим ей ущерб и содействующим ее дестабилизации,
затмению ее особого характера и ее незаменимой роли в обществе;

- защита права родителей воспитывать и обучать своих детей.

Эти принципы не являются вероучительными истинами, хотя вера еще более
освещает и подтверждает их; они присущи самой человеческой природе и
потому общи для всего человечества. Поэтому действия Церкви по их
поддержке не являются по своему характеру конфессиональными, но
обращены ко всем людям, независимо от их религиозной принадлежности.
... [Т]акие действия тем более необходимы, поскольку эти принципы все
чаще отрицают или неверно понимают – ведь это наносит ущерб истине о
природе человека, и причиняет тяжкую рану справедливости как таковой».

англійською, з якої перекладалось, ознайомитись можете на http://www.vatican.va/holy_father/bened ... ns_en.html
Тут ще варта зауважити, що вислів "принципи, що не допускають компромісів" (non negotiable) вперше вжитий був саме +Рацингером в 2002 в Доктринальній Ноті про участь католиків в політичному житті в контексті адекватносі сприйняття "демократичних принципів":
«Хотя христиане должны “признавать законность существования различных точек зрения на организацию дел мирских”, они также призваны отвергнуть, как наносящую ущерб демократической жизни, такую концепцию плюрализма, которая отражает нравственный релятивизм. Демократия должна основываться на истинном и твердом фундаменте не допускающих компромиссов этических принципов, на которые опирается жизнь общества»

(англ. див п.3 http://www.vatican.va/roman_curia/congr ... ca_en.html )
Щоб не загубилася думка, підсумую, що Христова Церква чітко оголошує безкомпромісними
- право на життя від моменту зачаття;
- природні права батьків;
- сім`я/Шлюб як союз чоловіка і жінки
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

vitalko
старець
старець
Повідомлень: 987
З нами з: 25 березня 2009, 14:13
Звідки: Львів

Re: Гендерна політика в школах

Повідомлення vitalko » 05 березня 2013, 12:31

Так, отче, оголошує, але якщо в нас не буде хоча б таких виступів як були у Франції(хоч влада і плюнула на них), то затягнуть нас наші можновладці в гейропу раніше, ніж ми собі думаєм. Я знаю думку блаженнішого Святослава щодо гомосексуалізму, але чи думки достатньо в світі, що з цією думкою не рахується? Чи не вартувало б вже закликати офіційно в нашій церкві до акцій протесту? Ну мусить побачити влада настрої суспільства, мусить побачити що є як мінімум 5 млн людей в Україні(а я думаю православні брати також можуть долучитися до подібної акції) які явно проти. Знаю, що питання не до вас(та все ж таки, може є якось можливість донести до Блаженнішого такі ось думки?), але чи не мав би все таки зазвучати заклик з амвонів до протесту? Адже тут не про політику йдеться, а про Христа і його віру. Потім буде пізно, як у гейропі.
"Для чого шукаєш ти для себе почесті в інших? Поважай сам себе, і ніхто не принесе тобі безчестя."
св. Йоан Золотоустий


Повернутись до “Церква і Суспільство”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 3 гостей