Митрополит Андрей Шептицький: беатифікація та визнання

в Україні і у світі

Модератори: Just_me, viter, Artur, ihor

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9690
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Митрополит Андрей Шептицький: беатифікація та визнання

Повідомлення о.Олег » 13 грудня 2013, 17:12

"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
прочанка
старець
старець
Повідомлень: 1692
З нами з: 18 червня 2009, 15:09
Звідки: Львів

Re: Митрополит Андрей Шептицький: беатифікація та визнання

Повідомлення прочанка » 19 січня 2015, 14:33

вчора зачитували звернення Владики Святослава відносно Митрополита. Люди затягують те, що в Божому проведінні і так все зрозуміло. Все політика і брудна до того ж.
Не бійтеся!

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9690
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Митрополит Андрей Шептицький: беатифікація та визнання

Повідомлення о.Олег » 19 січня 2015, 15:30

а є в Мережі? Стяніть сюди, якщо можна
ОООО
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
прочанка
старець
старець
Повідомлень: 1692
З нами з: 18 червня 2009, 15:09
Звідки: Львів

Re: Митрополит Андрей Шептицький: беатифікація та визнання

Повідомлення прочанка » 19 січня 2015, 16:02

в мережі не бачила, а проповідь від 13 грудня, на Андрія. Одну частину отець зачитував у пятницю, а вчора дочитав решту. Бачте, і дива зафіксовані при молитві до Митополита і шана яка, а люди... є люди, хоч Бог все те бачить. Владика був пророком українського народу і десь мені видається, що наше місто - під його опікою і захистом. Це відчутно особливо зараз.
Не бійтеся!

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9690
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Чи стане Митрополит Шептицький "праведником світу"

Повідомлення о.Олег » 17 квітня 2015, 16:28

Kaktus писав:Шептицький, як і ціла Католицька Церква того часу, особливо папа Пій ХІІ, винні в тому, що вчасно не дали однозначної оцінки спочатку людиноненависницькій ідеології, а потім і найжахливішому геноцидові в історії людства - Голокостові. Більше того, на початку війни навіть склалося враження, що вони підтримували Гітлера як спасителя Європи від комунізму. Цим пояснюється негативна позиція Яд Вашему щодо надання митрополитові звання "праведника" та подібна реакція на проголошення папи Пія ХІІ блаженним. Водночас ця позиція, на жаль, не бере до уваги особливої складності політичних обставин, в яких перебувала Західна Україна під час нацистської окупації - ця послідувала на сталінський терор, тому багато українців помилково вітали німців як визволителів. Звичайно, митрополит Шептицький був мужньою людиною і врятував багатьох євреїв чи причинився до їхнього порятнку, але як найбільший духовний авторитет Західної України він не зробив всього того, що міг зробити для порятунку євреїв, також і особливо від українських поплічників нацизму. Звичайно, при цьому князь Церкви ризикував би життям, але не більше, ніж сотні тих простих українців, які на це зважилися.

romanm писав:Хм. п Кактус або великий вчений, або великий ігнорант. Схиляюся до другого. Не знати самих простих речей,це вже переходить всякі межі. Усі трагедії є трагедіями, і Холокост, і Голодомор, і Вірменів геноцид, Гулаги. Але вести мову про Шептицького в такому аспекті, це вже переходить усі межі! Може не знають, що Шептицький написав послання "Не убий"? Чи знають, що зробила ЧА коли в 39 прийшла в Галичину? Чи знають відзови Шептицького до Папи про ЧА і Вермахт? Ні хр.... чого ви не знаєте. То не пишіть глупоти.




Михаэль Хеземанн: «Протест Бенедикта XV против Геноцида армян оказался контрпродуктивным»

Несмотря на опровержения историков, Папу Пия XII продолжают обвинять в том, что он не захотел сделать всего необходимого, чтобы помочь евреям во время Второй мировой войны. В частности, его критикуют за чрезмерное молчание.
Однако известный немецкий историк Михаэль Хеземанн говорит, что решение Папы умерить протест было результатом того, чему он научился за годы до этого, когда, работая в Государственном секретариате Ватикана и затем нунцием, он имел допуск к информации Ватикана о геноциде армян и участвовал в попытках его остановить.
Протесты Папы Бенедикта XV и его дипломатов только ухудшили положение армян, и Пий XII хотел избежать повторения этой истории, объясняет Хеземанн. В интервью ЗЕНИТу в преддверии поездки Папы Франциска в Турцию 28-30 ноября 2014 года Хеземанн проанализировал это массовое убийство и привел соображения о параллелях между ним и Холокостом и действиями Пия XII во время войны.
Изображение
Папа Пий XII. Фото: http://www.bernardinai.lt

- Расскажите, пожалуйста, кратко о себе и о Ваших исследованиях как армянского геноцида, так и Пия XII.
Хеземанн: Последние 10 лет я изучал Папу Пия XII и пытался понять мотивы его предполагаемого «молчания» во время Холокоста и в то же время его многочисленных усилий спасти жизни как можно большему числу евреев, что на первый взгляд может казаться противоречивым.
Нет сомнений, что евреи были дороги его сердцу и важны для него, но почему он не протестовал, когда узнал об их судьбе? Это был вопрос, который я пытался решить. Известно, что прежде, чем стать Папой, Эудженио Пачелли долгие годы был ватиканским дипломатом: начал свою карьеру в Государственном секретариате, затем 12 лет был нунцием в Германии, потом девять лет кардиналом-госсекретарем при Папе Пии XI. Когда я как историк получил доступ к его досье в Ватиканском секретном архиве, я наткнулся на несколько документов, связанных с геноцидом армян в 1915-16 годах, которые вызвали у меня интерес. Желая узнать больше, я принялся глубже вгрызаться в эту тему и в итоге обнаружил около двух тысяч страниц неопубликованных документов о величайшем преступлении Первой мировой войны.
- Пожалуйста, расскажите кратко о геноциде армян. Что именно там произошло?
Хеземанн: При близком рассмотрении «армяноцид» оказался своего рода моделью для Шоа. Одержимые расистскими и националистическими взглядами младотурки – политическое движение, пришедшее к власти незадолго до Первой мировой войны, — собирались превратить многонациональную и многоконфессиональную Османскую империю в однородное Volksgemeinschaft [досл. «народное сообщество» - термин, отсылающий к представлениям Гитлера об идеальном немецком обществе]. Поскольку для смешанного населения Турции трудно было определить расовое происхождение, признаком «настоящей турецкости» стала религия. «Настоящий турок» должен был исповедовать суннитский ислам.
Только однородная «чистота», считали младотурки, может спасти Турцию от «внутренних микробов» и «паразитов» и сделать ее достаточно сильной для того, чтобы воевать за пантурецкие идеалы их движения.
“Микробами” и “паразитами” младотурецкие идеологи считали христианские меньшинства: армян, греков и сирийских христиан. Когда немцы втянули Турцию в Первую мировую войну, и султан, поддержанный шейх-уль-исламом, высшим представителем исламского духовенства в Турции, объявил в ноябре 1914 года “священную войну” — джихад, младотурки увидели долгожданную возможность решить свой «армянский вопрос», уничтожив армян.
24 апреля 1915 г. сотни армянских интеллектуалов и руководителей общины в Константинополе были арестованы и депортированы во внутренние области страны, большинство из них позже были убиты. Чтобы оправдать эти действия, правительство младотурков обвинило армян в заговоре в пользу России и подготовке восстания, хотя оно так и не смогло представить ни одного подтверждения этого обвинения. В это время большинство армянских мужчин служили в турецкой армии, неожиданно их направили на рабские работы или убили.
Начиная с мая 1915 года почти все оставшееся армянское население (около 2,1 миллиона человек к началу войны) было, провинция за провинцией, город за городом, деревня за деревней, депортировано. Пешком, почти без хлеба и даже воды, старики, женщины, дети и те мужчины, кто был достаточно богат, чтобы откупиться от армии, были отправлены в сирийскую пустыню Дер эз-Зор. Во время этих маршей смерти сотни тысяч умерли от истощения, голода и болезней. Те, кто выжил в этих чудовищных условиях, были заключены в концентрационные лагеря, заморены голодом или умерли в ближайшие месяцы от холеры, тифа или дизентерии; некоторые были убиты или посланы еще дальше в пустыню, где их убивали местные племена.
- Как об этом узнал Ватикан?
Хеземанн: К середине июня 1915 г. апостольский делегат в Константинополе, монс. Анджело Дольчи, узнал о «слухах о массовых убийствах», как он написал в телеграмме Святому Престолу. Примерно через неделю он получил подтверждение, что действительно имеет место «гонение» с целью «уничтожить христианские армянские элементы в целой провинции». Среди жертв было в том числе много армяно-католиков. Даже католический епископ Мардина, монс. Игнатий Малоян (канонизированный Иоанном Павлом II), и несколько его высокопоставленных сотрудников были депортированы и убиты в середине июня. Узнав детали этого убийства, монс. Дольчи направил письменный протест великому визирю, т.е. «премьер-министру» султана, требуя немедленно остановить убийственные депортации, по меньшей мере – армяно-католиков. Он даже не получил ответа. Когда убийства продолжились, армяно-католический архиепископ Халкидона, монс. Петр Коюнян, написал Папе Бенедикту XV эмоциональное письмо, в котором заявил, что происходит «систематическое уничтожение армян в Турции».
- Отреагировал ли Папа на это письмо?
Хеземанн: Немедленно! Бенедикт XV своей рукой написал письмо султану Мехмеду V, взывая к его «великодушному благородству» и требуя сочувствия к невинным армянам. Папская инициатива была предана огласке, о ней сообщили газеты по всему миру. Одновременно с этим кардинал-госсекретарь Пьетро Гаспарри обратился к нунциям в Вене и Мюнхене, приказав им поднимать этот вопрос от имени Святого Престола перед союзниками Турции и требуя вмешаться, чтобы «эти варварские действия были немедленно остановлены». В то же время в Константинополе монс. Дольчи отчаянно пытался передать письмо Папы султану, но несколько раз получал от Высокой Порты отказ. Только в результате вмешательства немецкого посла, почти через шесть недель, султан принял монс. Дольчи 23 октября 1915 г. Месяц спустя монс. Дольчи получил ответ султана, оправдывающий депортации заявлением об армянском заговоре.
Изображение
Папа Бенедикт XV. Фото: it.wikipedia.org

- Прекратились ли депортации и убийства?
Хеземанн: Ни в коей мере! Турки обещали все что угодно, они обещали пощадить армяно-католиков… они обещали, что все депортированные армяне встретят Рождество дома, но все это было вранье, пустые обещания. Депортации и убийства продолжались до конца 1916 г. Вместо обещанной пощады, в конце концов, турки убили 87% армяно-католиков, даже больший процент, чем представителей Армянской Апостольской Церкви, из которых погибло «только» 75%. Папский протест не только не имел успеха, он оказался контрпродуктивным!
- Как реагировал Папа?
Хеземанн: Что ж, Бенедикт XV продолжал стараться сделать все, что было в его силах. В обращении к консистории 6 декабря 1915 г. он прямо упомянул «несчастный армянский народ, почти полностью уничтоженный». В 1918 г., когда русские войска ушли из северо-восточной Турции, и началась новая резня доживших до того времени армян, Папа Бенедикт написал султану второе письмо, — и снова безуспешно. Так он убедился, что публичные протесты просто не работали и даже были контрпродуктивными, вызывая у агрессора еще большую ярость.
В конце концов, апостольский делегат монс. Дольчи написал – да, именно ему! – монс. Эудженио Пачелли: «Защищая армян, я утратил милость Цезаря, Нерона этого несчастного народа. Я имею в виду министра внутренних дел Талаат-Пашу, великого магистра масонской ложи Востока. После вмешательства Святейшего Отца, после его собственноручного письма, другие посольства стали оказывать на него значительное давление. С тех пор я получаю от него только злобные взгляды».
Изображение
Мехмед Талаат-паша. Фото: armeniangenocide100.org

- Какое значение это имело для Пия XII и Холокоста?
Хеземанн: Все историки согласны, что на поведение Пия XII во время Второй мировой войны оказал значительное влияние его опыт времен Первой мировой и особенно – политика нейтралитета и миротворчества, проводимая Бенедиктом XV. Это и не могло быть иначе, ведь Пачелли в понтификат делла Кьезы [Бенедикта XV] уже занимал ключевые должности: сначала секретаря Конгрегации чрезвычайных церковных дел при Государственном секретариате, затем нунция. Я обнаружил, что практически вся информация о геноциде армян прошла через его руки. Только что процитированный мною документ – это лишь один из примеров. Так что он тоже убедился, что все папские протесты были не просто бесполезны, но даже контрпродуктивны.
Пачелли, столкнувшись с Холокостом, знал, что Адольф Гитлер будет реагировать ничуть не лучше. Не будем забывать, что он к тому времени знал Гитлера уже 19 лет. Будучи нунцием в Мюнхене, Пачелли следил за первыми шагами нацистского диктатора и в меморандуме, направленном Святому Престолу уже 1 мая 1925 года, описывал национал-социализм как «самую опасную ересь нашего времени». В 1939 г. американский консул в Кельне сообщил в Государственный департамент о разговоре с Пачелли. Отношение Пачелли к Гитлеру, если цитировать сообщившего о разговоре дипломата, «поразило меня своей экстремальностью. … Он считает Гитлера не просто не заслуживающим доверия жуликом, а глубоко порочной личностью, … не способной к умеренности».
Он знал, что открытый протест, не принесший успеха в 1915-м, не принесет успеха и в 1942-м, когда приходится иметь дело с еще более злобным, бескомпромиссным и бессовестным лидером. Он знал, что протест нисколько не поможет евреям, а только приведет к тому, что Гитлер обратится против Церкви и уничтожит единственную инфраструктуру, способную помочь и спасти множество евреев.
Источник: http://www.zenit.org
Сокращенный перевод с английского: Евгений Розенблюм
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9690
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Чи стане Митрополит Шептицький "праведником світу"

Повідомлення о.Олег » 25 квітня 2015, 09:03

якщо розвинеться в окрему тему - відділю. Покищо не зміг не подати http://blog.unavoce.ru/2015/04/blog-pos ... l?spref=fb в контексті геноциду:
Католики – жертвы османского геноцида
24 апреля во многих странах отмечается как день памяти геноцида, которому на закате Османской империи подверглись христианские народы – армяне, ассирийцы, позднее – понтийские греки. Общее число жертв не поддается подсчету: так, армян, по разным оценкам, погибло от 200 тыс. до 2 млн.

Большинство христиан в регионах, затронутых геноцидом, принадлежало к нехалкидонским исповеданиям; ассирийцы – частью к Сиро-Яковитской Церкви, которую не совсем правильно называют «монофизитской», частью – к «несторианской» Ассирийской Церкви Востока. Однако как среди армян, так и среди ассирийцев обеих конфессий издавна существовало движение за воссоединение со Вселенской Церковью и действовали католические миссионеры. В результате в XVII-XIX вв. сформировались иерархии Армянской Католической Церкви и двух различавшихся историей и обрядовыми традициями ассирийских Католических Церквей – Халдейской из бывших «несториан» и Сирийской из бывших яковитов.

Ко времени Первой мировой войны католики в Османской империи были сравнительно немногочисленны. Тем тяжелее оказался для этих общин удар, который они во всей полноте разделили со своими некатолическими братьями по крови. По приблизительным подсчетам, в 1915-1916 гг. в провинции Диярбакыр было уничтожено 92% армяно-католиков (11 500 человек), 90% халдо-католиков, 62% сиро-католиков. В провинции Мардин – 97,1% армян католического исповедания, 86% халдо-католиков, 18% сиро-католиков. Впрочем, все эти цифры довольно условны, поскольку, как уже говорилось, статистики не вели ни сами христиане, ни их гонители – турки и курды.

По понятным причинам, лучше известна и систематизирована информация не о простых людях, а о представителях армянских и ассирийских элит – интеллектуальных, экономических, религиозных. Однако и здесь мы нередко сталкиваемся с тем, что по состоянию на начало 1915 года человек был, а через какое-то время просто перестает упоминаться в документах, или же сведения о его судьбе расплывчаты, поскольку непосредственные свидетели его возможной гибели сами вскоре сделались жертвами османской жестокости. Тем не менее, мы нашли возможным собрать здесь двенадцать имен восточно-католических епископов, погибших в годы геноцида, чтобы вместе с ними почтить и десятки или сотни тысяч верных, ставших их спутниками в мученичестве – «их же имена Ты, Господи, ведаешь».
Зображення

(чомусь не відображається підпис на фото, тому перепишу сюди, зліва на право: арх. Мар Фома Аудо, еп. Ф.-И. Орахим, еп. Фаддей Шер, арх. блаж. Игнатий Малоян)

Армянская Католическая Церковь:

Ì Игнатий Малоян ICPB (Ignatius (Shoukrallah) Maloyan), 1869-1915, архиепископ Мардина. Беатифицирован в 2001 г.

Ì Лев Кечеджян (Léon Kecegian [Ketchedjian]), 1860-1916, архиепископ Сиваса (Севастии)

Ì Андрей Илия Челебян (Andrea Elia Celebian), 1848-1915, епископ трибунала в Диярбакыре (Амиде)

Ì Иаков Топузян (Jacques Topuzian), 1855-1915, епископ Муска

Ì Стефан Исраелян (Stefano P. Israelian), 1866-1915, епископ Карпута

Ì Михаил Хачатурян (Michel Kaciadurian), 1845-1915, епископ Мелитине (Малатии)

Ì Матфей Сислян (Mathieu Sislian), 1843-1915, епископ Кесарии Кападокийской на покое

Ì Карапет Гичурян (Garabed (Carlo) Kiciurian (Ketchourian)), 1847-1916, епископ Эрзерума на покое

Халдейская Католическая Церковь:

Ì Филипп-Иаков Орахим OAOC (Philippe-Jacques Abraham), 1848-1915, епископ Гезиры

Ì Авраам Аддай-Шер, Фаддей Шер (Ibrahim Addai-Scher), 1867-1915, епископ Сиирта

Ì Фома Аудо (Thomas Audo), 1854-1918, епископ Урмии

Сирийская Католическая Церковь:

Ì Флавиан-Михаил Малке (Flavien-Michel Malké), 1856-1915, епископ Гезиры

NB: Имена приведены к общеевропейскому написанию, армянские фамилии – к звучанию, принятому в современном восточноармянском языке Закавказья. В скобках дано написание латиницей согласно «Annuario Pontificio».

Requiem aeternam dona eis, Domine, et lux perpetua luceat eis.
Requiescant in pace. Amen.
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
прочанка
старець
старець
Повідомлень: 1692
З нами з: 18 червня 2009, 15:09
Звідки: Львів

Re: Митрополит Андрей Шептицький: беатифікація та визнання

Повідомлення прочанка » 20 липня 2015, 11:36

Ватикан офіційно проголосив праведним Андрея Шептицького

Папа Франциск підписав декрет, яким усьому світу проголосив геройські чесноти митрополита Андрея Шептицького. Відтак уся Вселенська Церква тепер називає його праведним і закликає всіх наслідувати його чесноти.

Так напередодні прощі до Зарваниці завершився найважливіший етап прославлення митрополита, відзначив Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук) 19 липня в одному з найбільших відпустових місць УГКЦ Зарваниці, інформує Департамент інформації УГКЦ.

Таким чином Папа Франциск зробив перший крок до беатифікації Андрея Шептицького. Проголошення декрету про героїчність чеснот митрополита УГКЦ є необхідним для початку процесу беатифікації духовного лідера українських греко-католиків.
http://zaxid.net/news/showNews.do?vatik ... Id=1358981
Не бійтеся!

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9690
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Митрополит Андрей Шептицький: беатифікація та визнання

Повідомлення о.Олег » 20 липня 2015, 12:57

Наданий Церквою в Декреті про визнання героїчних чеснот +Андрея Шептицького титул Venerabilis - тобто: той, кого можно venerari ( 1) благоговійно почитати; 2) поважати; шанувати 3) молити, просити; 4) шанобливо вітати) - останній крок перед беатифікацією (проголошення Блаженним)
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9690
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Митрополит Андрей Шептицький: беатифікація та визнання

Повідомлення о.Олег » 13 жовтня 2015, 20:15

Зображення
П'ЯТИЙ ЛИСТ о.Андрея Шептицького до матері.
САРА, ДОЧКА ХАЇ

Моя Найдорожча Мамо!

Хочу розказати Тобі про одну подію, про яку, крім мене й мого духовника, ніхто не знає. Це трапилося під час однієї моєї візитації в невеличкому містечку, більшість якого поселення творили жиди. А ще з ранньої моєї молодості – Ти пригадуєш – для мене все, що бідне, мале і старе, було дороге. І завжди, коли я побував по тих малих галицьких містечках – а Ти їх, Мамо, теж добре знаєш, – мені чомусь здавалося, що найбідніші між бідними – це жиди. Навіть найбідніші наші селяни здавалися мені багатішими від цих галицьких жидів, які жили в запущених нужденних хатах, що їх, радше, норами назвати можна, одягнених в брудне лахміття і не відомо навіть було, чим вони харчувалися. І ці жидівські кагали, з яких більшість була біднота, були найпобожніші. А ця т. зв. вища сфера, члени якої часто погорджували цією біднотою, хоч тут і там допомагали їм матеріально, хоч формально належали до Мойсеевого віровизнання, по суті побожними не були. Правдивими визнавцями Мойсея була біднота. І тому завжди, коли представники кагалу мене вітали, я згідно з їхнім звичаєм цілував два пальці, а відтак цими пальцями, доторкався тори і вітав представників староєврейською мовою. Люблю цю мову так, як нашу церковнослов'янську, має вона якийсь невидимий запах старовини в собі й цю для наших вух, уже незвичних до цієї мови своєрідну музику Сходу.
І так же само відбулося усе під час згаданої візитації. А вечером, після св. Вечірні, я враз із довколишніми священиками довго сповідав, бо несподівано для пароха, а з найбільшою радістю для мене, до сповіді приступило дуже багато жінок і мужчин, які з'їхалися із сусідніх сіл. Я мав виїхати цього ж дня після св. Вечірні, одначе з уваги на таку численність каянників, я рішив виїхати раннім поїздом і переночувати у пароха. Взагалі, цей день, Мамо, був якийсь дивний, сказати б, незвичний. Навіть ті, що сповідалися у мене, не були пересічні, ті, яких кожний місіонер може числити на сотні. Просто, Мамо, я відчував, що Господь хоче мене випробувати. І я із цієї внутрішньою радістю, яку Ти, Мамо, дуже добре розумієш, піддавався цій пробі, а між перервами під час сповіді просив Господа, щоб він ще більше, ще сильніше випробовував мене і впевняв Його, що я не зневірюся в Нього й не захитаюся у вірі в Його поміч і все, що Він завдасть мені, в Його імені, я виконаю.
Коли ж уже церква опустіла, я відмовив благодарну молитву перед Царськими Воротами й вийшов з церкви. Тут ждав мене мій духовник, який сказав мені, що парох просив мене йти на приходство (воно містилося трохи подальше від церкви) відпочити, поки він не погасить усі світла й не замкне церкви. І ми у двійку – а було це уже близько 11-ї години ночі, як сказав мені мій духовник, почали йти темною, бо тільки одна лампа світилася десь далеко, вуличкою на приходство.
Коли ж ми завернули у перевулок, з бічної хати, що потопала у темряві, висунулася якась невеличка постать, закутана у якусь наче верету, підбігла кілька кроків до нас і впала на коліна переді мною. Це було таке нагле, що я мимоволі подався кілька кроків взад, а о. духовник схопив руками клячучу постать, захищаючи мене. А з цієї верети продерся крізь плач жіночий голос: – Ребе, рятуй мою дитину! Рятуй мою дитину, вона вмирає!
Мій духовник відступив кілька кроків, я нахилився нижче й, піднімаючи з колін жінку, спитав:
Хто ти, жінко?
Я Хая, твоя їмость мене знає, ребе! Моя Сара вмирає, а тільки ти, ребе, можеш її уздоровити! Ребе, не відмов мені мого прохання, поклади на мою Сару ті пальці, якими ти торкнувся святої Тори, і моя Сара буде здорова! Ребе, я молю тебе!
Тоді я спитав:
– Де ти живеш, дитино? Ось тут, ось тут! Близенько! – ще хитаючись, але вже радісно й з якоюсь просто неземською вірою в голосі закликала Хая і показала праворуч, де в теміні бовваніло щось, наче розвалена стайня.
– Ходім! – сказав я.
Хая побігла кілька кроків наперед і перед входом обернулася, а побачивши, що мій духовник йде за мною, замахала руками:
– Ні! Ні! – скричала: – Тільки ребе з Богом на самоті може говорити! – й звернулася до мого духовннка:
– Тобі не вільно тут бути, ти тут чекай! І я теж тут буду, а ребе, – й показала на двері, – там буде, з Богом і зі Сарою...
Мабуть, Моя Найдорожча Мамо, ні в одній мові світу не можна було б Тобі описати мого враження. Я почув скрипіт дверей і увійшов у темінь, схиливши голову й плечі, бо й двері й ця стоянка були такі низькі, що я не міг випростуватися. А в душі я молився, чи, радше, ні, то моя душа, без відома змислів, молилася, щоб Господь через мене здіслав ласку милосердя цій бідній матері, яка повністю повірила безмежному Божому Милосердю. В хаті було темно й задушно, десь у кутку горіла мала закоптіла нафтова лампочка, але я не чув цієї задухи й вогкості. Було темно, але довкруги мене було ясно, довкруги мене був якийсь аромат, щось чисте, прозоре, ясне й пахуче, я почував, що мене окружає щось невидиме, але безмежно миле, ніжне й хоч безбарвне, та повне красок, хоч безгучне, та повне музики...
Радше змислом дотику руки, як очима, я побачив дитину, завинену в лахміття, її покорчені ніжки й її покручені руки. Я притис це холодне тіло до грудей, поклав руку на голівку маляти й без голосних слів, а чи радше німими словами, благав милосердя в Ісуса, в Його Матері – як довго, я не знаю. Але враз із цією німою молитвою моєї душі я почув, що це холодне лахміття тепліє, що ніжки й руки маляти починають якось нервово рухатися й нагло тишу продер крик дитини, а йому, наче відповідь, залунав крик матері, яка вбігла до кімнати й, витягаючи руки по дитину, знову впала на коліна переді мною. Я передав їй дитину й тоді щойно побачив, як темно у цій норі, яка тут задуха й який сопух іде від закопченої нафтової лампочки.
Мимоволі сягнув я до кишені ряси, витягнув портмоне, втиснув Хаї в руку й, перехрестивши плачучу матір й малятко, вийшов на двір.
Холодне повітря неначе мене отверезило. На мене ждав духовник, і ми мовчки почали йти цим провулком дальше, поки побачили рясно освічене приходство. Перед приходством я зупинився:
– Під тайною сповіді зобов'язую вас, отче Михаїле, нікому про цю подію не говорити!
– Зобов'язуюся, – хитнув головою мій духовник.
– А вслід за тим мушу вам сказати, що я не маю ні сотніка при душі!
– Це вже я передбачив, владико! – усміхнувся мій сповідник, – завтра на залізничному двірці усе поладнаю.
На приходстві було уже не так гамірно, бо деякі священики; вже виїхали, мене хотіли почастувати вечерею, але я сів у сальонику й попросив тільки склянку води. І коли дружина пароха пішла принести мені води (обов'язково з соком малиновим, бо в них вода недобра, а малиновий сік власного виробуі), я зачув, як парох у вітальні спитав свою дружину, чи вона говорила зі мною про Хаю?
– Ні! – відповіла вона: – Хая казала, що сюди прийде!
– Чи це ця жидівочка, що їй уже третя дитина вмирає на дитячий параліж? – спитав хтось із приявних.
– Та сама! – відповів парох, наливаючи вино в чарки. – Бідна вдова, глибоко віруюча, але, як знаєте, по відношенню до вдів жидівські закони є жорстокі.
Ми умовилися з парохом, що в 7.10 ранку ми виїдемо залізницею. І було б усе в порядку й ніхто не знав би нічого, що ж коли уже на станції, коли ми ждали на поїзд, я здалеку побачив гурт жидів, які наближалися до залізничної станції. Неначе не бачучи їх, я вийшов на перон і, на моє щастя, саме над'їхав поїзд. Ми з о. Михайлом вскочили до вагону, пролунав свисток, і поїзд рушив, коли юрба жидів вбігла на перон. Я стояв у вікні й поблагословив їх з тією радістю, якою Бог наділяє тих, що Йому дякують. А найкомічніше, що ми всіли до вагону II кляси, а о. Михайло купив квитки III кляси. На моє-питання, чому не вистачило грошей, поважно відповів.
– Не лише владики мають своїх бідних, мають своїх бідних теж і капелани владик!
Мамо Моя Найдорожча, я рідко коли мав такий радісний день! Я цього дня зрозумів і усвідомив собі, що Христос дозволив мені нести його хрест!

Твій о. Андрей

PS:фрагмент фрески з храму монастиря оо. Василіян у Жовкві. Ця подія ще за життя митрополита гуділа колуарами, що молитвою зцілив дитя єврейської вдови, і воно залишилось жити здоровеньке. Скільки більше, він може допомогти тепер...
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).


Повернутись до “Католицька Церква”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 9 гостей