Рoзпізнати покликання

Прощі, відпусти, милостиня, піст, сімейне життя, питання етики та моралі... Усе, що стосується повсякденного життя кожного християнина

Модератори: Just_me, viter, Artur, ihor

Аватар користувача
samael
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 464
З нами з: 16 червня 2005, 14:35
Звідки: Львів, Україна
Контактна інформація:

Конференція „Покликання і формація”

Повідомлення samael » 08 вересня 2005, 15:16

Цими днями у Львові, в приміщенні новозбудованої Львівської духовної семінарії Святого Духа (ЛДС), з благословення Блаженнішого Любомира (Гузара), Глави Української Греко-Католицької Церкви, проходить конференція монашества УГКЦ „Покликання і формація”. Ця конференція відбувається в рамках першого в історії нашої Церкви Собору монашества УГКЦ „Преображення у Господі”. Конференція „Покликання і формація” є підготовчим етапом до другої однойменної сесії Собору, яка запланована на липень 2006 року (перша сесія „Ідентичність монашества в покликанні і служінні УГКЦ” проходила 8-11 вересня 2004 року). У конференції бере участь 320 учасників.


http://www.ugcc.org.ua/ukr/press-releases/article;2248/
γνῶθι σεαυτόν
www.it-sfera.com.ua

Аватар користувача
magdalynka
гість
гість
Повідомлень: 7
З нами з: 04 липня 2008, 10:34
Звідки: Львів

Рoзпізнати покликання

Повідомлення magdalynka » 04 липня 2008, 13:08

Привіт всім учасникам форуму! Переглядала повідомлення і не знайшла обговорень стосовно того як молода людина може розпізнати своє покликання. Цікаво було б почути ваші думки (Якщо повторююсь з темою, то вибачайте :sorry:

danus
початківець
початківець
Повідомлень: 41
З нами з: 24 квітня 2008, 19:21
Контактна інформація:

Повідомлення danus » 05 липня 2008, 10:05

Колись бакалав на схожу тему на іншому форумі, якщо вам цікаво можете почитати: http://www2.maidan.org.ua/n/rel/1208206504

Аватар користувача
Аристарх
початківець
початківець
Повідомлень: 31
З нами з: 06 липня 2008, 12:47

Повідомлення Аристарх » 06 липня 2008, 13:53

Колись дуже цікавився цим питанням, читав книги: о. Жерардо "Вибір майбутнього", Андрій Саліван "У пошуках покликання", Жорж А. Келлі "Порадник в житті і коханні католицької молоді", Св'ятоотцівські твори та ін. В своїй більшості вони висвітлюють покликання до монашого стану, а покликання до шлюбу, чи інші покликання моло висвітлені, мабуть це тому, що монаше життя маловідоме загалу. Тому, з часом у нас слово "покликання" стало асоціюватися з "покликанням до монашого стану".
На мій погляд, покликання дуже особиста річ і розібратися у ній непросто, треба обережно ставитися до порад оточуючих і близьких, щоб вони не нав'язали своєї думки, швидше зосередитися на тому, що відчуває серце.
Треба також пам'ятати приказку: "хто не знає чого хоче, прийде туда, куда не хотів".
Я раніше думав, що коли виберу стан, то відчую, що роблю правильно, що це моє місце, але так буває не завжди... швидше людина буде завжди сумніватися: "чи зробила вона правильний вибір, а може помилиласть?". Тому на цьому краще не зациклюватися, а просто робити те, що подобається, получається. Час все розставить по своїм місцям.

Аватар користувача
Олюнька
старець
старець
Повідомлень: 1445
З нами з: 23 січня 2008, 10:42
Звідки: Львів
Контактна інформація:

Повідомлення Олюнька » 07 липня 2008, 13:53

Аристарх писав:Тому на цьому краще не зациклюватися, а просто робити те, що подобається, получається. Час все розставить по своїм місцям.


Щось подібно про це говорив о. Василь Зінько, який понад 60 років був у монастирі: "Я ніколи не думав чи в мене є покликання. Якби його не було, мені б обов'язково про це сказали".

Дуже гарна книжка св. Єфрема "Про збереження дівицтва".

Аватар користувача
magdalynka
гість
гість
Повідомлень: 7
З нами з: 04 липня 2008, 10:34
Звідки: Львів

Повідомлення magdalynka » 09 липня 2008, 10:41

"Якби його не було, мені б обов'язково про це сказали"

Цікава думка. Але наскільки може людина, яка шукає своє покликання, має певний духовний досвід слухати інших людей, які не завжди знають обствини її життя :unknown: .
Думаю, що ніхто не вправі говорити людині чи має вона покликання до того чи іншого стану чи ні. Звичайно, зі сторони нібито видніше, але Господня логіка - то не наша людська. Хіба що це буде якийсь сучасний пророк... :)

Аватар користувача
Олюнька
старець
старець
Повідомлень: 1445
З нами з: 23 січня 2008, 10:42
Звідки: Львів
Контактна інформація:

Повідомлення Олюнька » 09 липня 2008, 14:19

magdalynka писав:Цікава думка. Але наскільки може людина, яка шукає своє покликання, має певний духовний досвід слухати інших людей, які не завжди знають обствини її життя :unknown: .
Думаю, що ніхто не вправі говорити людині чи має вона покликання до того чи іншого стану чи ні. Звичайно, зі сторони нібито видніше, але Господня логіка - то не наша людська. Хіба що це буде якийсь сучасний пророк... :)


Тут о.Василь мав на увазі не простих знайомих, а наставників у монастирі, духовних провідників.

На мою думку, при виборі стану не варто дуже захоплюватись самим процесом пошуку, бо тоді можна зійти на манівці.
Я ще свого вибору не зробила, але у всьому покладаюсь на Божу Волю. Коли вибирала майбутній фах, то переймалась цим, але врешті все сталось якось само по собі, з Божою допомогою, зовсім не так як я собі думала, але набагато краще.

Чупик
початківець
початківець
Повідомлень: 30
З нами з: 03 квітня 2008, 10:47

Повідомлення Чупик » 21 липня 2008, 10:21

Олюнька писав:
magdalynka писав:Цікава думка. Але наскільки може людина, яка шукає своє покликання, має певний духовний досвід слухати інших людей, які не завжди знають обствини її життя :unknown: .
Думаю, що ніхто не вправі говорити людині чи має вона покликання до того чи іншого стану чи ні. Звичайно, зі сторони нібито видніше, але Господня логіка - то не наша людська. Хіба що це буде якийсь сучасний пророк... :)


Тут о.Василь мав на увазі не простих знайомих, а наставників у монастирі, духовних провідників.

На мою думку, при виборі стану не варто дуже захоплюватись самим процесом пошуку, бо тоді можна зійти на манівці.
Я ще свого вибору не зробила, але у всьому покладаюсь на Божу Волю. Коли вибирала майбутній фах, то переймалась цим, але врешті все сталось якось само по собі, з Божою допомогою, зовсім не так як я собі думала, але набагато краще.

Привіт всім на форумі. Мене дуже зацікавила дана тема. І виникло, на мою суб"єктивну думку, в мене логічне запитання. Чи покликання людини заключається в її покликанні до монашого стану, чи шлюбу тощо. Для себе особисто, в житті я шукаю покликання і намагаюсь його знайти в добрих ділах для людей та своєї душі. Ну не можна ж сказати, що люди, які не є в монашому стані, то вони не мають покликання... Тоді для чого вони (такі люди)живуть. Бог дає людині зробити свій свідомий вибір, лишень трошки намагається її направити, а дальше все залежить від внутрішнього переконання. Така моя суб"єктивна думка. Може я помиляюсь?

Аватар користувача
Just_me
Модератор
Модератор
Повідомлень: 1374
З нами з: 25 лютого 2010, 10:20

Re: poзпізнати покликання

Повідомлення Just_me » 10 березня 2010, 10:53

Ця тема наразі для мене особисто є дуже актуальною. У мене питання до форумчан, а особливо до присутніх тут отців. Як реалізовується покликання до життя поза подружжям та монашеством, тобто до самотнього життя. Це має бути якесь вольове рішення людини чи наслідок обставин, котрі склалися в житті? Я колись раніше вважала, що це повинен бути свідомий вибір, бо вчення Церкви декларує наявність в людини вільної волі, тобто вибору. А якщо, до прикладу, хлопець чи дівчина дуже б хотіли оддружитися чи, відповідно, вийти заміж, але особисте життя в них не складається, то це слід вважати знаком до відповідного покликання, чи ні? Наперед вдячна всім, хто висловиться з цього приводу.
Відповідей на всі питання у вас ніколи не буде. Це – нормально. Не мучте себе. Але ніколи не обманюйте хворих, даючи їм фальшиві надії. Джиліан Берн.

Аватар користувача
o.Mykil
старець
старець
Повідомлень: 3456
З нами з: 11 вересня 2008, 10:57
Звідки: Galicia
Контактна інформація:

Re: poзпізнати покликання

Повідомлення o.Mykil » 10 березня 2010, 16:34

"Кожний нехай зостанеться в тому стані, в якім Бог його покликав» (1Кр.7, 20).


Наше покликання
"Кожний нехай зостанеться в тому стані, в якім Бог його покликав» (1Кр.7, 20).


Покликання... Який же великий зміст вкладено у це непросте слово. Кожна мудра людина прагне в житті визначитись назавше у своєму виборі, зустрітись не на мить зі щастям, світитися долі. Вибір конкретного стану - чи не постійно актуальне питання, котре не раз досить важко вирішити без особливої допомоги Всевишнього. Тільки Він як всемогутній огортає наше земне буття: минуле, теперішнє і майбутнє. Лиш Його треба нам просити з твердою вірою показати саме ту дорогу, котрою маємо йти до мети... Повіривши у правдивість небесної щасливості, зможемо зазнати духовної радості вже тут. А що може бути від цього головніше?.. Та тільки вірмо, вірмо і знову вірмо!!! Життя іноді зав'язує хитро-мудрі вузли на нитці нашої долі, однак ми не самі - з нами Господь Бог, Рятівник людини. І Він радо допомагає охочим вибратись на волю з в'язниці тривог, розчарувань, прерізних бід...

«Виняткова доля людини, - як стверджує Ралф Уолдо Емерсон, - народитися для якоїсь справи, яка дасть можливість скористатися своїми здібностями і щастям...» . З погляду морального богослов'я, єдине справжнє покликання людини - це повністю реалізувати власну особистість, своє Боже синівство на службу братів, тобто суспільного колективу. Як дізнаємось, вже раніш професія означала загально людське існування, котре присвячене особливій меті і, як правило, на ціле життя.

Та професії змінюються. Це стало помітним, особливо зі зростом безробіття. У наш час, між іншим, покликання стало охоплювати теми «професії» й «кар'єри», всередині котрих людська істота, що перебуває в нестримному пошуку, стремить до самоутвердження. І як нам, хитким створінням, потрібно повестися - не заблукати в цій круговерті, не загубитись надовго в таємничих лабіринтах власної долі? Спробуємо над цією дійсністю якось замислитись.

Ми всі без винятку покликані насамперед до життя, до життя з небесним Творцем, до співпраці з Божою ласкою. Покликані до різноманітних занять. А в цьому житті наче на довгій ниві...

Як уже відомо, існують на білому світі три таких життєвих стани: подружній, вільний і чернечий. Подружній стан установив сам Господь з метою продовження людського роду. Тож від нього й розгалужуються інші два стани. Покликання до батьківства не означає лишень мати дітей, це швидше є виконання функцій батька і матері. Пресвята Родина - добрий взірець для всіх християнських родин земної кулі. Вільний стан позбавляє нас піклування про сім'ю. У такому стані можна краще дбати про загальне добро своїх ближніх, творити з більшим запалом у молитві добрі діла тощо, адже людина не мусить виконувати родинних обов'язків. І останній монаший стан - це цілковите віддання себе на службу Богові та ближнім заради ж самого Господа, Його небесного Царства. Своєрідна посвята. Вузьку монашу дорогу окреслюють євангельські ради - вбогість, чистота та послух. Цей стан характеризується немалою жертовністю. Вищим від нього може бути хіба що священичий, бо це особливий привілей... Кожен зі станів накладає певні зобов'язання, здійснення яких впливає на реалізацію нашого життя, щастя чи нещастя, успіху або неуспіху...

При нагоді пригадується твердження українського філософа Григорія Сковороди про так звану «споріднену працю» - кожен має робити те, до чого відчуває найбільше поклик... «Роби те, до чого народжений, будь справедливий і миролюбний громадянин, і досить з тебе» (Г. С.). Мандрівний мислитель не одружився, до монастиря не подався, хоч його палко заохочували... . Намагався залишатись собою.

Чимало видатних людей усіх часів наголошують на цій істині. Вони також старались віднайти в житті автентичне покликання. Віднаходили... Не раз пройшовши через «вогонь», «воду» і «мідні труби». За висловом Ліліана Сміта, доказом справжності будь-якого покликання служить любов до важкої праці, якої воно вимагає.

Якщо взяти під увагу Божих угодників, то, крім інших святих, є ще такий, може, не кожному відомий, святий Андрій Гюберт Фурне (1758-1834), який прийшов тихо на світ близько французького міста Пуатьє. У ранньому віці він не любив ані вчитись, ані молитись, мав схильність до ігор... Як малий хлопчина, написав одного разу на своїй книжці такі цікаві слова: »Ця книжка належить до Андрія Гюберта Фурне, що є добрий хлопець, хоч він не буде ні священиком, ні монахом!» Не одну, безперечно, вину стягали на нього у школі його лінь та свавілля, так що однієї погожої днини він зі школи дременув...Зробив це лишень тому, щоб його зловили та привели назад, що боляче тоді відчула його шкіра.

Відтак Андрій перейшов на студіювання філософії та права, та замість того, щоб наполегливо вчитися, знову, як і колись, проводив цінний час на забавах... Якось несподівано записався до служіння у війську, проте невдовзі від тієї служби його було викуплено. Затим побожна Андрієва мати пробувала знайти йому працю якогось писаря, одначе і з тим хлопцеві не поталанило - мав досить поганий почерк... Укінці згорьовані батьки послали свого сина до вуйка, пароха однієї вбогої парафії, що відзначався великою ревністю. І під його впливом неспокійне серце Андрія почало поволі змінюватись у кращий бік. Зі зміненим характером і чималим бажанням юнак взявся вчити богослов'я, успішно поздавав усі потрібні іспити. Після висвячення на священика працював сотрудником у свого вуйка. Потім в іншому місці. Пізніше єпископ призначив його на пароха рідного містечка.

Будучи Господнім слугою, Андрій проявляв велику любов до кожного, зокрема до вбогих і не тільки. Добрий приклад потягав усіх. Через що удостоївся загального вшанування у Христовій Церкві...

Схожі випадки непоодинокі. Вони дивують. Знову переконуємось: дивні дороги Божого Провидіння. Бачимо це ясно на прикладі св. Андрія Фурне, який зумів побачити власне покликання, хоч було немало труднощів. Кожен прямує до Бога своєю окремою стежиною. Варто тужити на землі за небесною домівкою, не сидіти, склавши руки, подолувати злі схильності, що мають здатність накопичуватися, «бо Бог нас покликав не до нечистоти, а до святості» (1 Сол. 4, 7). Покликання до святості стосується всіх розумних сотворінь, тобто нас. Треба лишень це добряче усвідомити. Покликання до життя в Бозі - корінь інших покликань.

Між іншим, першохристиянська Церква визнавала християнина як покликаного. Взагалі у Біблії опис покликання досить вражає. Кажуть, що найбільше. Християнське покликання породжене Духом, а Дух же єдиний. У лоні цього покликання є різі «дари служіння... різні діяння», але в цій різноманітності харизм є тільки одне Тіло і тільки один Дух, один Бог (пор. 1 Кр. 12. 4-13). А сама Вселенська Церква розуміється як спільнота покликаних. Вона бо і «Покликана», і водночас «Вибрана» (2 Йо. 1).

Коли вести мову про покликання як таке, мається на увазі справа, пов'язана з певними вчинками, відповідним способом реалізації свого життя, а не володіння чимось. Незреалізоване покликання несе людині сум, незадоволеність життям, одним словом, - екзистенціальну трагедію. Наше життя є немовби така собі «зебра», з білими та чорними смугами, «святами» і «буднями». Отож, зреалізування особистого покликання - тривалий процес, а не діло одного дня, тижня, місяця... . «Людина, яка розминулась зі своїм покликання, - як зауважує розсудливо Оноре де Бальзак, - нещаслива, вона стає сумною і безрадісною; вона страждає, а страждання озлоблює». Отак!

Тому слухаймо охоче голосу серця, голосу Божого, просімо в Господа ласки розпізнання нашого правдивого покликання, щоб не мандрувати довго без мети притемненими манівцями життя. Тільки Творець допоможе надійно розвіятись неспокійним ілюзіям, подати в руки міцний та надійний факел віри у Нього, Свої невмирущі істини. Ми є учасниками небесного покликання. Мовить старозавітній пророк Ісая: «Господь покликав мене від утроби, від лона матері моєї назвав моє ім'я...» (Іс. 49, 1).

Людство вельми потребує добрих досвідчених лікарів, священиків, господарів...«Кожна людина має покликання духовної діяльності - постійного пошуку правди і змісту життя» (Антон Павлович Чехов). З Богом почуватимемось не як та пташина у клітці, а радше як на гілці. У цьому й полягає суть християнської свободи. Варто вже тепер собі збагнути те, що всяке покликання є наче хребтом людського життя. Щаслива чи нещаслива доля залежить теж і від нього, як бачимо з усього. І, звичайно, від Володаря володарів - Господа Бога. Полюбімо сильно Життя..

http://znamyboh.blogspot.com/2009/08/blog-post.html
Посадім любові квіти
На життєвій ниві:
Хоче всіх Господь зустріти
На шляху правдивім!

Olesia
початківець
початківець
Повідомлень: 47
З нами з: 28 липня 2009, 19:56

Re: poзпізнати покликання

Повідомлення Olesia » 10 березня 2010, 22:48

Для мене теж зараз актуальна ця тема. Намагаюсь зрозуміти, яка воля Бога по відношенню до мене. Раптово спало на думку, що я хочу побувати в монастирі, скоріше не побувати, а стати монахинею. Хоча я і уяви не мала що таке монастир. Я довго плакала і терзала себе цими думками. З часом якось заспокоїлась, почала читати Теофана Затворника "Нагадування всечесним монахиням про те, чого від них вимагає чернецтво". Зрозуміла, що я ще не готова до цього. Але так сталось, що мені вдалось відвідати монастир на вихідних (один із священиків нашої парафії посприяв у цьому). Я поспілкувалась із сестрами, дізналась яка дорога їх привела до монастиря. Не можу сказати, що я знайшла відповіді на усі поставленні запитання. Одне залишилось без відповіді, те яке було написано над моїм ліжком: "Чому Ти тут?" Але я відчула родинний дім, де мене завжди будуть чекати, де вислухають і розрадять, незалежно від того, якою дорогою по життю я піду.

Аватар користувача
ієром. Діонисій
постійний дописувач
постійний дописувач
Повідомлень: 220
З нами з: 16 вересня 2009, 11:50
Звідки: Львів -- Рим

Re: poзпізнати покликання

Повідомлення ієром. Діонисій » 11 березня 2010, 15:01

Покликання людина відчуває як те, що не від неї походить, але до неї відноситься.
У Церкві говориться звичайно про потрійне Боже покликання: до життя; до буття християнином на зразок Ісуса Христа; до особливого завдання у церковній спільноті, або може не так особливого, як особистого, згідно зі словами: "Служіть один одному, кожен тим даром, що його прийняв, як добрі домоуправителі різноманітної Божої благодаті" (1 Петра 4,10).
У Церкві ціниться покликання до священства чи до монашого стану, деколи до тієї міри, що заперечувалася цінність подружжя як такого, забуваючи навіть, що людина створена здатною до подружжя і що жити в подружжі -- це також Боже покликання. І попри все, покликаних до священства і до монашества завжди замало, як також до справді християнських подруж.
Як розпізнати своє покликання? Відповідь проста: жити в мирі з Тим, хто кличе, перебувати в Його слові, довіряти Йому. Не наша справа "знати час і пору, що їх Отець призначив у своїй владі" (Діяння 1,7), тому бувають і непевність, і сумніви, і страждання, і сльози, поки не станеться те, про що в Нього просимо (бо ж Сам заохочує: "Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам... Коли ви, злі бувши, вмієте давати дітям вашим добрі дари, оскільки більш Отець ваш, що на небі, дасть дари тим, які його просять" (Матей 7,7.11)).
В молитві ми і самі починаємо краще розуміти, чого слід, а чого не слід просити, і так доходимо до пізнання Божої волі щодо нас. Може ще і не розпізнали свого покликання як слід, а вже ним живемо, вже робимо кроки для його здійснення.
Насправді Господь кличе "робітників на свої жнива", а не гостей для відпочинку, тому чим більше покликання вистраждане, тим більше плідне в наслідки.
А джерелом кожної відповіді на Боже покликання є любов: отримана і пережита, як також великодушно нами жертвувана у відповідь.

Аватар користувача
andrivovk
старець
старець
Повідомлень: 2907
З нами з: 09 січня 2010, 16:49
Звідки: леополіс

Re: poзпізнати покликання

Повідомлення andrivovk » 01 червня 2010, 11:51

Уривок з книги св.Альфонса Лігуорі "Велич і обов'язки священика" про священиче покликання :
СВЯЩЕНИЧЕ ПОКЛИКАННЯ
I

Покликання мусить походити від Бога
1. Потрібен Божий поклик, щоб вибрати який-небудь життєвий стан, бо без такого поклику було б дуже важко виконати обов’язки свого стану та спастися. Якщо для кожного життєвого стану потрібне покликання, то для священства воно є конечне. Хіба Сам Спаситель не каже: “Хто не дверима в кошару овечу входить, а деінде влізає, – злодюга той, розбійник!”. Той є злодієм, хто без покликання приймає Тайну священства, бо краде ласку, яку Бог не має наміру вділити йому. Св. Кирило Олександрійський каже, що Христос “називає злодіями та розбійниками тих, які насильно присвоюють собі гідність, котру Бог не бажав їм подати”. Ще св. Павло так висловився про це: “Честі ж цієї ніхто не бере сам собі, а лише той, хто покликаний Богом, як Арон. Так і Христос не Сам Собі присвоїв славу стати Первосвящеником, вона-бо від того, який до нього мовив: “Син Мій єси, Я сьогодні породив Тебе”.
Якою б не була людина ученою, кмітливою і святою, все-таки не сміє пхатися до святині, якщо Бог не покличе та не введе її туди. Навіть Ісусу Христу, який, напевно, був найбільш учений і святий поміж людьми, бо Він “повний ласки та правди” і в “Ньому приховані всі скарби мудрості та знання”, потрібний був Божий поклик, аби прийняти на Себе гідність священства.
Святі тремтіли перед священством, хоча Бог кликав їх. Св. Авґустин у покорі твердив, що це через його гріхи єпископ змусив прийняти рукоположення: “Це трапилося зі мною за мої гріхи”. Св. Єфрем Сирійський удавав божевільного, щоб його не змушували стати священиком, а св. Амвросій – вдавав із себе людину жорстокої вдачі. Чернець св. Амоній відтяв собі вуха та погрожував, що вирве собі й язика, якщо дальше будуть докучати йому, аби прийняв рукоположення.
Св. Кирило Олександрійський каже: “Знаю, що всі Святі боялися братися за цю Божу службу, як великого тягару”. Лякалися, бо священство видавалося їм страшним тягарем. Св. Кипріян запитує: “Хіба знайдеться хтось такий зухвалий і нерозумний, щоби ставати священиком без Божого поклику?”.
2. Ображає Божий авторитет той, хто без покликання пхається до святині, як і зневажає авторитет князя той ленник, що самовільно бажає стати міністром. Яким же зухвальством відзначається той підвладний, котрий без покликання, ба й проти царської волі, керує царською спадщиною, займається судочинством, верховодить військом, коротко кажучи, намагається бути заступником царя в не своєму царстві! Св. Бернард запитується: “Хто з вас без наказу, що більше, наперекір забороні якогось князя наважився б накладати на себе обов’язки й провадити справи? Яку ж службу виконують священики? Хіба вони не є “управителями царської палати”, – як називає їх св. Проспер; “вожді та керівники Христової отари”, – як каже св. Амвросій; “тлумачі Божого судочинства”, – додає св. Діонісій; “Христові намісники”, – вважає св. Іван Золотоустий?.
Хто ж наважиться без покликання стати Божим міністром? Св. Петро Хризолог каже, що піддані роблять злочин, як тільки бажають панувати в царстві. “Це злочин, коли слуга бажає царювати”. Називаємо зухвальцем того, хто без потреби вникає у справи свого ближнього, бажаючи керувати його добром, бо це право володаря визначати і вибирати керівників для вирішення своїх справ. А ти, – запитує Св. Бернард, – непокликаний Богом будеш пхатися до Його дому, щоб займатися Його справами та заряджувати Його добрими? Який же ж ти зухвалий, та і божевільний! “Пхаєшся без пошани, без покликання й запрошення!”.
Тридентський Собор каже, що Церква не вважає своїм слугою, а називиє того, хто не покликаний пхається до священства: “Святий Синод вирішив, що слід вважати не слугами, а злодіями та розбійниками тих, що не ввійшли через двері, тобто самовільно беруть собі цей уряд”.
Непокликаний священик буде трудитися, але мало йому користі з цієї праці, та й стане вона провиною для нього, коли для покликаних – буває джерелом заслуг. Уявім собі, що пан звелів слузі пильнувати хату, а слуга самовільно пішов працювати у винницю. Буде там трудитися, пітніти, але замість заплатити йому, пан покарає його. Так буде і з тими, що без покликання пхаються до священства. Господь не прийме їхньої праці, бо їм не доручив її. “Не до вподоби ви мені стали, – говорить Господь Син, – і не милі Мені приноси з рук ваших". Отож, Бог ще й карає подібних зухвальців, замість нагороджувати їх: “Хто ж не з левітів наблизиться до неї, тому смерть”.

II

Ознаки Божого покликання
3. Найперше, той, хто бажає стати священиком, повинен розслідити, чи Бог справді кличе його “бо велика це гідність, тому потребує Божого потвердження”. Св. Іван Золотоустий каже: треба розглянути ознаки, щоб переконатись, чи є в когось покликання Боже. Спаситель наголошує: той, хто бажає збудувати високу башту, спочатку робить розрахунки, аби оцінити, чи зможе завершити її: “Хто-бо з вас, коли захоче збудувати башту, не сяде перше й не порахує видатків, чи має чим закінчити, аби часом, як поставить підвалину та не спроможеться скінчити, усі, що бачитимуть те, не почали сміятися з нього, мовляв, цей чоловік узявся будувати, та не міг закінчити!”.

Які ж ознаки Божого покликання до священства?
Слід зазначити, що шляхетне походження не є ознакою правдивого священичого покликання. Св. Єронім каже, що слід зважати на праведність життя, а не на шляхетну кров, коли хтось бажає провадити людей до вічного спасіння. “Кермо душ треба повірювати святому життю, а не шляхетній крові”. Те саме твердить св. Григорій: “Нехай Божий вибір підтвердить їхнє життя, а не шляхетне народження”.
Воля батьків також не є ознакою правдивого покликання, бо вони не шукають у священстві добра для своїх дітей, а керуються власними інтересами й інтересами родини. Св. Іван Золотоустий каже: “Матері люблять тіла своїх дітей, але погорджують їхніми душами. Бажають їм добра в цьому світі, а не дбають про те, що буде в другому”. Слід пам’ятати, що нема більших ворогів, як рідня, коли мова йде про вибір життєвого становища, як це сказав Сам Христос: “І ворогами чоловіка будуть його домашні”. Потім додав: “Хто любить батька або матір більше, ніж Мене, той недостойний Мене”.
Ах, скільки священиків побачимо між проклятими в дні суду, бо прийняли священичий сан, щоб догодити родині!
4. Дивно! Які тільки засоби не застосовує рідня, спонукана пристрастю чи родинними інтересами, щоби спинити сина, який бажає стати ченцем, коли Бог кличе його! Слід зазначити, що – назагал учать богослови – таке поступання рідні не є вільне від смертельного гріха. Погляньте до моєї “Маральної” – каже св. Альфонс. Більше того, родина допускається подвійного гріха. По-перше, батьки провиняються проти братньої любові, бо спричиняють велику шкоду покликаному; також кожний, хоч був би і чужий родині, допускає смертельного гріха, коли намагається відвернути когось від чернечого покликання. Прогрішуються вони теж проти любові, бо батьки зобов’язані дбати про духовне добро власних діточок. Деякі невчені сповідники кажуть каянникам слухатись батьків у справі покликання, та покинути його, якщо вони противляться йому. Це однодумці Мартіна Лютера, який твердив, що діти грішать, коли без дозволу батьків вступають до монастиря. Проте всі Святі Отці та Толедський Собор відкидають повчання Лютера. Згаданий Собор вирішив, що діти можуть вступати до монастиря навіть проти волі батьків, як тільки їм виповиниться 14 років.
Діти зобов’язані слухати батьків у справах виховання та зарядження дому. У виборі ж життєвого стану мають коритися Богові, вибираючи той стан до якого їх Бог кличе. Якщо ж батьки чинитимуть опір, діти повинні відповісти так, як Апостоли відповіли жидівській старшині: “Чи воно справедливо перед Богом вас більше слухати, ніж Бога, – розсудіть!”.
5. Св. Тома виразно навчає, що діти не зобов’язані слухати батьків у виборі життєвого стану. Якщо ж мова йде про чернечий стан, то вони навіть не зобов’язані радитися з батьками, зацікавленість яких перетворює їх у ворогів. У таких випадках родичі не є приятелями, а ворогами, як сказав Господь: “Ворогами чоловіка будуть його домашні”.
І навпаки! Чого тільки не роблять батьки, щоб син, з Божим покликанням чи без нього, став священиком, коли це приносить родині користь. Скільки галасу, погроз, якщо син – докорений сумлінням – не хоче приймати рукоположення! Батьки-варвари! За св. Бернардом, їх слід назвати не батьками, а вбивцями: “Не батьки, а вбивці!”. Нещасні батьки! Нещасні й сини! Скільки людей через це будуть прокляті на Йосафатовій долині, бо – як скажемо пізніше – від виконаного покликання залежить вічне спасіння.
6. Ще раз повторюю: ані шляхетне походження, ані воля батьків, ані талант і здібності не є ознаками правдивого покликання до священичого стану, бо, крім здібностей, потрібне праведне життя, злучене з Божим покликанням.
Які ж ознаки Божого покликання до священичого стану?
Нараховуємо три головні ознаки:


1. Добрий намір
Добрий намір – це перша ознака правдивого покликання. До святині потрібно входити через двері, а ці двері – це Христос. Він Сам оголосив: “Я – двері для овець. Хто ввійде крізь Мене – спасеться”.
Отож, не є дверима: бажання подобатися батькам, доходи чи інші інтереси рідні або власна амбіція – тільки добрий намір, тобто бажання й рішення служити Богові, поширювати Його славу та спасати душі. Один Святий каже: “Це добрий знак, що Бог кличе, коли хтось не має злого наміру, але прагне стати священиком, аби служити Богові та спасати народ”. Не Бог, а диявол кличе того, хто керується честолюбністю, користолюбністю чи сподіваними почестями, як приступає до священства. Інший письменник каже: “Ти керуєшся честолюбністю чи бажанням збагатитися? Зітхаєш за почестями? Знай, що тебе не Бог кличе, а диявол спокушає тебе!”. Бог не поблагословить, а радше проклене того, хто приймає рукоположення з таких негідних мотивів. Св. Анзельм додає: “Обкрадає Божу славу той, хто пхається до священства, шукаючи в ньому власної слави, тому й не отримає благословення. Навпаки, прокляття спаде на нього”.


2. Знання та здібності
7. Здібності та відповідне знання – це друга ознака правдивого покликання. Священики мають бути учителями, які пояснюють народові Божий закон: “Уста священика мають берегти науку, і з уст його люди очікують повчання”. Сидоній Аполінарій слушно сказав: “Лікарі, що мало знають, убивають немало людей”. Священик-неук, особливо сповідник, що викладає людям фальшиву науку та дає хибні поради, спричинює руйнування багатьох душ, бо люди легко вірять священикам. Ось чому Іван Карнутський писав: “Не допускайте до священства нікого, хто не відзначається праведним життям і знаннями”.
Крім знання рубрик, щоб гідно відправляти Божественну Літургію, священик мусить бути ознайомлений із тайною покути. Щоправда, не кожний священик мусить бути сповідником**, – як сказано вище, – якщо в його місцевості немає великої потреби в них. Однак кожен священик зобов’язаний знати, як сповідати вмираючих, коли має юрисдикцію на це. Треба знати коли, як – умовно чи безумовно – необхідно розрішити хворого, яку накласти покуту, коли хворий підлягає якійсь церковній карі. Крім цього, священик має знати бодай загальні засади морального богослов’я.


3. Чесне життя
8. Праведне життя – це третя ознака правдивого священичого покликання. Отож, кандидат у священики має вести невинне, безгрішне життя. Апостол Павло вимагає, щоб він був вільний від всякого злочину, тобто бездоганний .
З постанов Нікейського Собору довідуємося, що колись не міг бути священиком той, хто вчинив хоча б один смертельний гріх: “Не дає їм права на священичий сан навіть факт, що вони висповідалися за свої гріхи”. Св. Єронім пише, що кандидат у священники має бути вільний від гріха не тільки під час рукоположення, але й щоб від часу свого хрещення тяжко не прогрішився: “Нехай не мучать його докори сумління, відколи відродився у Христі”.
Щоправда, згодом ця строга церковна карність злагідніла, все-таки хто раз прогрішився смертельним гріхом, той мусить довгий час чесно жити перед тим, як прийняти рукоположення. Отак навчає Папа Олександр III про диякона в листі до ремського архиєпископа. У ньому йшла мова про якогось диякона, що зранив іншого диякона. Якщо згаданий диякон, – пише Папа – дійсно покається за свій злочин, дістане розгрішення і відбуде покуту, то можна повернути його до давнього чину диякона. Згодом можна буде рукоположити його на священика, якщо вестиме досконале життя. Папа пише: “Зможеш висвятити його на священика, якщо досконало буде поступати і навернеться”.
Отож, учинить смертельний гріх той, хто прийме рукоположення, хоча знає, що він є рабом якоїсь грішної звички. Св. Бернард пише: “Жахаюся, як призадумуюся, звідки та куди йдеш, особливо, як не провів певного часу на покуті. Таж порядок вимагає, щоб найперше вилічив власне сумління, заки станеш лікувати чужі”.
Один давній письменник так висловлюється про тих зухвальців, що висвячуються на священиків, хоч у них багато лихих звичок: “Краще було б завести їх на смерть, аніж до священства”. Отже, зовсім не повинні висвячуватися ті кандидати, які затягнули якусь грішну звичку, бо св. Ізидор пише: “Не можна допускати до управління Церквою тих, що ще чинять блуд”.
9. Недостатньо бути вільним від гріхів. Хто бажає стати священиком, той мусить бути позитивно добрий, тобто ступати шляхом досконалості та вправлятися в чеснотах. Ми виразно заявили в моральному богослов’ї, і так, загалом, навчають богослови, що замало бути готовим до прийняття сповіді, щоб гідно прийняти тайну священства. Отож, такий кандидат, який без належної підготовки хоче прийняти рукоположення, як і сповідник, який дає йому розгрішення, допускаються смертельного гріха, бо кандидат у священики повинен не тільки позбутися смертельного гріха, аби бути гідним священиком. Він мусить мати позитивну доброту, як писав Олександр III: “Якщо досконало житиме і навернеться!”.
З цього бачимо, що виконана покута дозволяє поновлювати вже отримані духовні чини, але не дає права приймати новий сан. Так само думає й св. Тома, кажучи: “Рукоположення вимагає попередньої святості, через це не можна покладати тягар священства на які-небудь стіни. Ці стіни мусять бути висушені попередньою святістю, яка прогнала з них вологість вад”.
Св. Діонісій погоджується з цим твердженням: “У Божих справах ніхто не повинен ставати провідником для інших, якщо сам не стане подібний до Бога”. Св. Тома наводить свої думки: Перша: хто перевищує мирян гідністю, той мусить перевищувати їх святістю: “Не достатньо якої-небудь доброти, щоб бути гідним священиком. Потрібна надзвичайна доброта, щоб священики так святістю перевищували народ, як перевищують його священичою гідністю... Щоб гідно вступити до лав Христового народу, потрібна Божа ласка”.
Друга: рукоположення накладає обов’язок виконувати важливі обряди біля престолу. Вони ж вимагають більшої святості, ніж чернечий стан: “Рукоположення зобов’язує до участі у надзвичайно високих священнодійствах, якими священик служить Самому Христові в Пресвятих Тайнах; ось чому тут потрібна більша святість, ніж у чернечому стані”.
10. Апостол Павло заборонив висвячувати неофітів, тобто тих, що, як навчає св. Тома, не тільки віком, але й у досконалості – неофіти, Тридентський Собор видав розпорядження: “Нехай єпископи знають, що до священства слід допускати тільки гідних кандидатів і тих, що в старості ведуть бездоганне життя”. Святе Письмо каже: “Непорочне життя має вартість старого віку”.
Нема сумніву, що кандидати мусять вести зразкове життя, як твердить св. Тома: “Потрібно бути впевненими, що кандидат має потрібні чесноти”. Св. Григорій видав такий наказ щодо чистоти священиків: “Ніхто не сміє приймати священства, хіба що ті, чистота яких вже випробувана”. Папа бажав, аби випробування тривало декілька років: “Мусимо простежити, чи багато років кандидати ведуть стримане життя, щоб не загинули після рукоположення”.
Отже, бачимо, який страшний звіт мусять здати Богові парохи, котрі засвідчують, що кандидати приймали св. Тайни і праведно жили, хоч насправді добре знають, що згадані кандидати не приступали до св. Тайн, не подавали доброго прикладу, а радше були згіршенням для народу. Такі парохи відповідатимуть за всі гріхи цих злих священиків, хоч вони оправдуються, що робили це з любові до ближнього. Це не братолюбність, а брак любові до Бога та Церкви, бо парохи своїми свідченнями обманюють єпископів. Парох не має права покладатися на свідчення інших, не може видавати посвідчення, якщо не знає, чи клерик вів дійсно побожне життя та приступав до св. Тайн. Єпископ не може висвятити на священика того, хто не утверджений у чистоті. Подібно і сповідник також не може дозволяти на рукоположення своєму неповздержливому каянникові, якщо перший морально не впевнений, що він позбувся лихої звички і утвердився в чесноті чистоти*.
* У східному канонічному Праві “Особи” зазначено: “Священик, який бажає бути парохом, мусить відзначатися добрим життям, наукою, душпастирською ревністю, кмітливістю й іншими чеснотами та рисами, яких вимагає як загальне, так і партикулярне право, щоб міг добре керувати парафією” (Кан. 493). (Примітка перекладача).

III

Прийняття священства
без покликання – небезпечне
11. Багато богословів твердять, що ті, хто без покликання стають священиками, допускаються смертельного гріха. Св. Авґустин зауважив те саме, коли писав про кару, що впала на Хорея, Датана та Авірона, бо вони хотіли виконувати священичу службу, хоча не були покликані до цього. “Осуджено їх для прикладу, щоб ніхто не загарбував священства, не даного йому Богом... Подібна кара впаде на тих, що пхаються до єпископства, священства чи дияконату”.
Чому ж так буває? Бо стає зухвалим той, хто без Божого покликання пхається до святині. Він не матиме потрібної допомоги, а без неї йому буде дуже тяжко виконувати обов’язки свого стану, як пише Габерт, хоча, абсолютно кажучи, міг би виконати їх: “Йому буде дуже важко спастися!”. Буде він вивихнутим членом, що викликає біль, коли хтось послуговується ним: “Немов звихнений член у тілі, так він залишається у Церкві. Щоправда, він буде могти служити Церкві, але ця служба буде важкою та спотвореною”.
12. Такий чоловік піддає своє спасіння великій небезпеці. Єпископ Абеллі пише: “Нема сумніву: хто усвідомлює, що немає Божого покликання, а все-таки пхається до священства, той наражається на прокляття, бо грішить проти Святого Духа, а цей гріх, як відомо з Євангелії, дуже рідко прощається!”. Господь гнівається на тих, котрі без Його поклику хочуть керувати Його Церквою. “Панували, але без Мене..., тому Мій гнів спалахнув проти них”.
Св. Григорій Великий отак пояснює ці слова: “Вони панують самі від себе, а не з волі найвищого Царя. Бог не покликав їх. Жене їх жадоба. Вони не отримують влади, але радше виривають її з рук Царя”. Колись бували такі священики, що перед рукоположенням вживали різних засобів: підлабузництво, всілякі інтриги і благання, щоб тільки дістатися до священства, хоча не мали покликання, бо в них були тільки земські задуми. Горе цим нуждарям, каже Господь у пророка Ісаї: “Ой, горе дітям бунтівливим.., що плекають задуми та й не від Мене”. Христос прожене їх від Себе, коли вони в дні суду домагатимуться нагороди. “Господи! Хіба ми не Твоїм ім’ям пророкували. Хіба не Твоїм ім’ям бісів виганяли. Хіба не Твоїм ім’ям силу чудес творили?” І тоді Я їм заявлю: “Я не знав ніколи вас! Відійдіте від Мене, ви, що чините беззаконня! ”.
Щоправда, непокликані Богом священики – це Божі працівники та слуги, бо отримали священичі свячення у день рукоположення, але вони незаконні слуги і злодії, бо самовільно та без покликання влізли в Божу кошару. Св. Бернард каже, що вони не отримали ключів, але насильно забрали їх: “Насильно забираєте, а не отримуєте ключів, тому Господь скаржиться: “Вони панували, але без Мене”. Справді, вони будуть трудитися, але не дістануть за свою працю нагороду. Бог швидше покарає, ніж нагородить їх, бо незаконною дорогою вступили до святині. “Праця нерозумних засмутить їх, бо не знають, як іти до міста”.
Церква приймає тільки тих, кого Господь вибирає, і, вибираючи, чинить гідними, каже Св. Лев: “Церква приймає тих, кого Святий Дух приготував і Своєю ласкою зробив гідними слугами”. Водночас Церква відкидає тих, кого Бог не покликав, бо замість поліпшувати, вони псують інших, забруднюють Церкву та нищать її, як каже св. Петро Даміяні: “Ніхто так не шкодить Церкві, як священослужителі, яких Господь не покликав”. А далі додає: “Кожне рукоположення без покликання забруднює Церкву!”.
13. “Кого Він (Господь) покличе, ті наближаються до Нього!”. Бог приймає тільки тих, кого обрав Собі на священиків. Усіх інших прожене від Себе, бо не покликав їх. Святий Єфрем вважає проклятим того, хто без покликання наважився прийняти рукоположення. “Дивуюся, – каже він, – коли дивлюся на тих нерозумних людей, котрі без покликання пхаються до священства, хоч Божа ласка не кличе їх. Вони, бідні, не знають, що таким учинком готують собі смерть і вогонь”.
Св. Петро Блосій писав: “Хто помилився у покликанні, такий більше наражається на прокляття ніж той, хто порушує поодинокі заповіді”. Хто переступив якусь Заповідь, той може піднестись з упадку та завернути на добру дорогу. Однак, хто схибив з покликанням, той цілковито втратив дорогу. Тому, що більше подорожує він, то більше віддаляється від своєї батьківщини, бо ступає помилковим шляхом. На такому справджуються слова св. Авґустина: “Добре біжиш, тільки злою дорогою!”.
Слід пам’ятати про те, що говорив св. Григорій, що наше вічне спасіння головним чином залежить від того стану, до якого Бог покликав нас: “Від покликання залежить вічність. Чому ж це так?” Бо Боже Провидіння визначає кожному життєве становище і відповідно до нього приготує ласки та поміч: “Сила Святого Духа уділяється у такому порядку, який установив Сам Бог, а не так, як люди хочуть”, – пише св. Кипріян .
Ось у чому полягає призначення, пише Св. Павло: “А кого Він призначив, тих і покликав, а кого покликав, тих і оправдав, а кого оправдав, тих і прославив”. Оправдання йде за покликанням, а за оправданням – вічне спасіння. Отже, не буде ні оправданий, ані прославлений той, хто не слухає Божого поклику. Тому отець Марія Ґраната слушно казав, що покликання – це головний рушій цілого життя. Якщо зіпсується головне коліщатко, то псується цілий годинник. Каже Св. Григорій Назіянський: “Якщо людина вибирає собі стан, до якого Бог не кличе її, тоді марнує ціле своє життя, бо вибирає собі лихе покликання, і тому бракуватиме їй потрібних ласк, які допомагають добре провадити життя”.
14. Св. апостол Павло наголошує: “Кожний має від Бога свій дар, один – такий, а другий – інший”. Бог уділяє людям ласки, щоб виконували обов’язки того стану, до котрого їх покликав. Так каже св. Тома й інші: “Якщо Бог дає комусь якісь здібності, то, водночас, наділяє всім тим, що потрібне, аби легко користуватися ними”. А в іншому місці зазначає: “Бог готує людину та дає їй усе, потрібне для того, до чого покликав її”. Св. Павло підтвердить те саме, кажучи: “Здібність-бо наша – від Бога. Він зробив нас здібними слугами Нового Завіту”. Якщо людина може виконувати уряд, до якого Бог покликав її, то також не здатною буде до його виконання і якщо не має на це Божого покликання.
Нога, яка помагає людині ходити, напевно не поможе їй бачити. Завдання ока – помогти нам бачити, тому воно не допоможе нам чути. Як може виконувати своє завдання той священик, котрого Бог не покликав до священства? Це сам Господь вибирає собі робітників, щоб вони управляли його винницею. “Я вибрав вас і призначив, щоб ви йшли й плід принесли”. Господь пояснює, що потрібно прохати людей, аби йшли жати, але, водночас, слід прохати господаря, щоб вислав робітників своїх: “Просіть, отже, Господа жнив, щоб послав робітників на жниво своє”. Саме тому Христос заявив: “Як Отець послав Мене, так і Я посилаю вас”. Св. Лев твердить, що Бог завжди допоможе людині, якщо покликав її до якоїсь праці: “Як Бог кличе, то й допомагає”.
Божественний Спаситель каже те саме: “Я – двері. Хто ввійде крізь Мене – спасеться. Увійде він, вийде – і знайде пасовисько!”.
Ввійде він без гріха, та із заслугою виконає свій уряд, бо він – священик, покликаний Богом. І вийде. Він знаходитиметься серед спокус і небезпек, але, з Божою допомогою, цілий і неушкоджений вийде з них. І пасовисько він знайде. В усіх своїх справах він отримуватиме особливі Божі ласки. Такий священик духовно буде рости, поки не дійде до досконалості, до якої Бог кличе його. Тому він зможе з довір’ям сказати: “Господь – мій Пастир: нічого мені не бракуватиме. Він випровадить мене на пасовисько”.
15. І навпаки, Бог залишить на вічну ганьбу та руїну тих священиків, яких Він не покликав працювати в Своїй Церкві. Господь каже через пророка Єремію: “Не посилав тих пророків: самі вони позбігалися!” І згодом додає: “Для того покину вас і виставлю вас на вічний сором і ганьбу, котрі ніколи не забудуться”.
Святий Тома каже, що Божа сила мусить підняти і перенести людину в надприродний порядок, щоб вона могла бути священиком, бо через священство людина стає святителем народів і намісником Ісуса Христа. Хто ж сам рветься до цієї гідності, то з ним трапляється те, що сказав Мудрець: “Як піднято його догори, то виявилося, що він дурень”. Може, цей чоловік був би добрим мирянином, якщо б залишився в стані світському. Однак буде лихий із нього священик, бо не має він покликання. Замість приносити користь, він завдаватиме шкоду Церкві, як це твердить про лихих священиків римський Катехизм: “Немає більш нещасного чоловік, аніж той, хто без покликання став священиком”, і немає також такого, хто більше шкодив би Церкві, ніж він”. Що ж доброго може зробити той, кого не покликано, щоб трудився в Церкві? Св. Лев каже: “Годі сподіватися, що добре закінчиться те, що погано почалося”. Святий Лаврентій Юстиніяні те саме запитував: “Який плід принесе зіпсутий корінь?”. Це ж оголосив і Божественний Спаситель: “Кожна рослина, яку не посадив Мій Отець Небесний, буде вирвана з корінням”.
Саме тому Петро Блосій писав, що для непокликаного священика рукоположення не є ласкою, а карою, бо легко повалиться та впаде у вогонь те дерево, що має слабе коріння в землі та відкрите на бурю. “Божий гнів, а не ласка спіткає такого, хто виставлений на вітер, хоч і не вкорінився сильно в чесноті”. Св. Бернард твердить, що не зможе бути вірний святині той, хто незаконно вступив до неї. Замість спасати душі, він вестиме їх на загибель і смерть. “Хіба належно поступатиме той, хто незаконно вступив? Він робитиме те, для чого прийшов, тобто убиватиме і розпорошуватиме”. Те саме сказав Ісус Христос: “Хто не дверима в кошару овечу входить, а деінде влізає, – злодюга той, розбійник”. А злодій тому закрадається, щоб красти, вбивати і нищити.
16. Дехто може відповісти: “Мало було б священиків, якщо б висвячували тільки тих, що мають вище наведені прикмети”. Четвертий латеранський Собор відповідає на їх закид: “Краще мати мало добрих, ніж багато поганих священиків”.
Св. Тома твердить, що Бог ніколи так не опустить соєї Церкви, аби забракло їй стільки добрих і здібних священиків, скільки необхідно щоб обслужити народи. Ведемо душі на загибель, замість спасати їх, якщо лихими священиками бажаємо зарадити потребам народів. “Не допомагаємо, але радше шкодимо їм такими священиками”, – додає св. Лев.
17. Що ж має чинити той священик, що без Божого покликання прийняв рукоположення? Чи повинен вважати себе проклятим, чи впасти в розпуку? Зовсім ні! Св. Григорій ставить таке саме питання, кажучи: “Я – священик без покликання! Що маю робити?”. І відповідає на своє питання: “Потрібно зітхати!”. Ось що мусить чинити він, щоб спастися. Він мусить “зітхати”. Це значить, що такий священик мусить плакати, ридати і покутувати й так усмиряти Бога, благаючи прощення за те, що без поклику зайшов до святині. Водночас мусить докласти всі можливі зусилля, аби праведно жити після рукоположення, якщо життя його не було добрим перед прийняттям тайни священства. Таку пораду дає св. Бернард: “Якщо не мав святості перед рукоположенням, то нехай здобуває її після рукоположення!”.
Отож, він мусить змінити поведінку, розмови, студії: “Добре поступай і доброго навчайся!”. Якщо такий священик невчений, то мусить учитися. Якщо любив світські розмови і забави, то повинен приділяти час розважанням, духовним читанням, відвідуванню церков тощо... Він мусить силувати себе, бо без покликання вступив до Церкви. Щоправда, він є членом Церкви, але вивихненим, тому мусить оздоровити себе, а це нелегке діло. Якщо ж він без покликання прийняв рукоположення і через це заслабий, щоб виконувати священичі чинності, то що тоді він має робити? “Нехай молиться!” – кажуть Габерт і Турнелі. Молитвою випросить поміч, на яку не заслуговує: “Бог з милосердя подасть йому ту поміч, яка покликаним належить по справедливості”. Ця порада співпадає з настановами Тридентського Собору: “Бог не накладає неможливих обов’язків. Як дає наказ, то велить чинити те, що нам під силу, і просить благати того, чого самі не можемо виконати, бо Він допомагає людям, аби вони могли зробити те, що Він наказав їм”.


А тут про вибір покликання. Паісій Святогорець, Слова , том4. : http://www.truechristianity.info/ua/books/paisiy/paisiy_ua_04_002.php
Хороші релігійні книги по теології, біблеїстиці http://esxatos.com/books

Аватар користувача
andrivovk
старець
старець
Повідомлень: 2907
З нами з: 09 січня 2010, 16:49
Звідки: леополіс

Re: poзпізнати покликання

Повідомлення andrivovk » 01 серпня 2010, 18:22

Про покликання досить цікаво пише Ігнатій Лойола у своїх "Духовних вправах" (російською мовою) :

ВСТУПЛЕНИЕ К ВЫБОРУ ПРИЗВАНИЯ
В каждом хорошем выборе с моей стороны око моего намерения должно быть чисто, взирая единственно на цель, для которой я создан, то есть для прославления Господа, Бога нашего, и спасения моей души. Поэтому если что-либо избираю, то только для того должен избрать, дабы оно способствовало [достижению] цели, ради которой я создан; не подчиняя или приравнивая цели к средствам, но [подчиняя] средства целям. Так, например, многие прежде избирают женитьбу, а затем служение Богу в женатом состоянии, - когда собственно служение Богу есть цель. Иные желают сперва иметь бенефиции, а потом уже с ними служить Богу.

169б
Такие [лица] не прямо идут к Богу, но желают, чтобы Бог шел к [ним] и сообразовывался с их беспорядочными привязанностями; и таким образом из цели делают средство, а из средства цель, ставя на втором месте то, что должно было поставить на первом. Ибо, во-первых, мы должны пробудить в себе желание служить Богу, что является целью, а уже, во-вторых, [стремится] к приобретению церковных бенефиций или вступлению в брак, если это более нам соответствует; ибо все это есть средство для достижения цели.
Итак, на мое решение избрать или отбросить то или иное средство должно влиять лишь служение Господу, нашему Богу, Его прославление и вечное спасение моей души.

170
ДЛЯ ОСВЕДОМЛЕНИЯ
[о том], что может быть предметом избрания, для чего предлагается рассуждение, содержащее четыре пункта и одно примечание
Первый пункт: Необходимо, чтобы предмет нашего избрания был или [нам] безразличен, или хорош сам по себе и был согласован со святой Матерью [нашей] иерархической Церковью; и не был бы дурным или противным Церкви.

171
Второй пункт: Некоторые [вещи] подлежат не отменяемому выбору; таковыми являются священство, брак, и тому подобное; иные же подлежат изменяемому выбору, как, например, принять бенефицию или отказаться от нее, пользоваться временными благами или их отвергнуть.
172
Третий пункт: В неизменном выборе, раз [навсегда] сделанном, нечего уже больше выбирать, так как [предмет] делается от нас неотъемлемым - священство, брак и тому подобное. Нужно только заметить, что если кто не сделал надлежащего выбора, то есть [совершил выбор] без должного размышления и с беспорядочными влечениями, тот пусть сожалеет об этой ошибке, кается и ведет добрую жизнь в этом им избранном состоянии, хотя [подобный] выбор и не был призванием Божьим, будучи [сделанным] не чистосердечно и с беспорядочным влечением. И поэтому многие заблуждаются, почитая подобный [плохой] выбор за Божие призвание; тогда как всякое призвание Божие всегда чисто, ясно и без примеси плотской или какой-либо иной беспорядочной привязанности.
173
Четвертый пункт: Если кто в вещах, подлежащих изменению, сделал выбор разумно и надлежащим образом, не идя за плотью и миром, тот не имеет причины избирать вновь, но пусть старается, насколько возможно, стать совершенным в этом избрании.
174
Примечание. Но если такой, подлежащий изменению, выбор не был сделан искренне и без неупорядоченного влечения, то следует сделать новый выбор надлежащим образом, если хотим принести отличные и весьма угодные Господу, Богу нашему, плоды.
175
О ТРЕХ ВРЕМЕНАХ,
когда можно сделать здравый и хороший выбор
Первое время, когда Господь Бог так касается воли и так направляет ее, что верующая душа, не сомневаясь и не будучи в состоянии сомневаться, идет туда, куда ей указывает Бог, как это сделали апостол Павел и апостол Матфей, когда последовали за Христом.

176
Второе время, когда душа получает много света и познания через опыт утешений и оставленности и через духовный опыт распознавания различных духов.
177
Третье время, спокойное, когда человек, учитывая прежде всего то, ради чего он рожден, то есть прославление Господа Бога нашего и спасение своей души, и, желая этой цели достигнуть, избирает как средство некий образ жизни или данное призвание, из допускаемых Церковью, дабы оно ему помогло в деле служения Господу Богу и спасения души. Я сказал: время спокойствия, когда душу не тревожат разные духи и она пользуется своими природными силами свободно и спокойно.
178
Если выбор не произошел ни в первое, ни во второе время, то для третьего времени предлагаются два способа сделать выбор.
ПЕРВЫЙ СПОСОБ
для совершения здравого и хорошего выбора, содержащий шесть пунктов

Первый пункт: Поставь пред очами то, что хочешь избрать, например должность или доходное место, которое можно принять или не принять, или что-либо иное, подлежащее изменяемому выбору.

179
Второй пункт: Необходимо иметь в виду цель, ради которой я создан, а именно - прославление Господа, Бога нашего, и спасение моей души; и одновременно я должен обрести бесстрастие, освободиться от всякой неупорядоченной привязанности, так что не буду склонен или привязан более к приятию предполагаемой вещи, чем к ее оставлению, или к оставлению ее более, чем к приятию; но обрету себя как бы стоящим неподвижно в равновесии, дабы последовать за тем, что почту лучшим во славу и хвалу Господа, Бога нашего, и во спасение моей души.
180
Третий пункт: Просить Господа Бога, чтобы благоволил подвигнуть мою волю и вложить мне в сердце то, что я должен сделать с этим предполагаемым делом для большей славы и хвалы Господа, и чтобы я хорошо и верно постиг умом и совершил избрание согласно с пресвятой Его волей и благоволением.
181
Четвертый пункт: Внимательно рассматривать умом, сколько бы я имел от этого пользы и помощи, исключительно во славу Господа, Бога нашего, и во спасение моей души, если бы избрал предполагаемую должность или бенефицию; и, с другой стороны, рассмотреть неудобства и опасности, могущие из-за этого возникнуть. Точно так же исследовать с тем же вниманием и другую сторону, то есть сколько было бы пользы и удобства от отвержения данной вещи и сколько неудобства и опасности от этого неприятия.
182
Пятый пункт: После того как ты так обдумаешь и рассмотришь со всех сторон предполагаемое, отметь, в какую сторону более склоняется разум; и так, согласно свету разума, а не по влечению чувств, нужно сделать выбор данной вещи.
183
Шестой пункт: Совершив этот выбор или приняв решение, подвизающийся должен вполне отдаться молитве перед лицом Господа Бога и представить Ему произведенный выбор, чтобы Величие Божие благоволило его принять и утвердить, [в том случае] если он [выбор] приведет к лучшему служению Ему и наибольшему Его прославлению.
184
ВТОРОЙ СПОСОБ
для совершения здравого и хорошего выбора содержит четыре правила и одно примечание
Первое правило: Любовь, которая нами руководит и побуждает нас к избранию данной вещи, должна идти свыше, от любви Божией; так, чтобы избирающий прежде всего сам чувствовал, что та большая или меньшая любовь, какую он испытывает к тому, что избирает, есть любовь, исходящая единственно от Творца и Господа.

185
Второе правило: Представь себе некоего человека, которого ты никогда не видел и не знал, и, желая ему полного совершенства, подумай, что бы ты посоветовал ему сделать и выбрать для вящей славы Господа нашего Бога и для большего усовершенствования его души; отнеся к самому себе [эти советы], поступи так, как посоветовал бы другому.
186
Третье правило: Представить себя в момент смерти, и тот образ и степень избрания, которые хотел бы иметь тогда, сделай нормой своего теперешнего избрания и, сообразуясь с этим, прими свое решение.
187
Четвертое правило: Внимательно рассмотри и оцени то состояние, в каком окажешься в Судный день. Подумай о том, каким бы ты тогда желал иметь нынешнее избрание, какое правило в то время пожелал бы увидеть исполненным и осуществленным ныне, дабы в Судный день вкусить счастье и полную радость.
188
[Примечание.] Воспользовавшись упомянутыми правилами, данными мне для спасения и вечного спокойствия, совершу мой выбор и предоставлю его Господу Богу, как о том сказано в Шестом пункте первого способа избрания.
Хороші релігійні книги по теології, біблеїстиці http://esxatos.com/books

Аватар користувача
Just_me
Модератор
Модератор
Повідомлень: 1374
З нами з: 25 лютого 2010, 10:20

Re: poзпізнати покликання

Повідомлення Just_me » 01 серпня 2010, 23:49

Це все прекрасно, зрозуміло і доступно. Можна вибрати чернечий (чи священничий) стан добровільно, можна добровільно відповісти "так" на запитання "Ти вийдеш за мене?" А коли слід зрозуміти, що слід на те ж запитання відповісти "ні, бо мені не треба заміж", або, що особливо актуально для чоловіків, нікому нічого не пропонувати? Тобто стан безженства - його як вибирають: добровільно, чи "так вже склалося", я от цього не можу зрозуміти.
Відповідей на всі питання у вас ніколи не буде. Це – нормально. Не мучте себе. Але ніколи не обманюйте хворих, даючи їм фальшиві надії. Джиліан Берн.

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9690
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: poзпізнати покликання

Повідомлення о.Олег » 02 серпня 2010, 08:51

Just_me писав:Це все прекрасно, зрозуміло і доступно. Можна вибрати чернечий (чи священничий) стан добровільно, можна добровільно відповісти "так" на запитання "Ти вийдеш за мене?" А коли слід зрозуміти, що слід на те ж запитання відповісти "ні, бо мені не треба заміж", або, що особливо актуально для чоловіків, нікому нічого не пропонувати? Тобто стан безженства - його як вибирають: добровільно, чи "так вже склалося", я от цього не можу зрозуміти.

Основне - пильнувати себе від гріха, а... неодружуватись людина може і добровільно, і ситуативно ("так склалося"). Тільки... щоб вкласти у рішення свою добру волю є одна важлива річ, на яку потрібно дати собі відповідь: "для чого я це роблю?" (і, у випадку вибору чернецтва - бо хочу у такий спосіб присвятитися Богові; священства - бо відчуваю Поклик; одруження - бо люблю цю людину.., а... у випадку Вашого запитання про вибір стану безженства?). Вибір є присутній тоді, коли можеш відповісти і "так", і "ні". Якщо ж такого вибору у випадку одруження (прийняття чернецтва, Священства) не було - це досить сумнівне одруження (прийняття чернецтва, Священства)...
вибір, думаю, і полягає у тому, що можеш оте ствердне і заперечне найбільш чітко виявити, коли (добровільна) відповідь наша є зваженою, обдуманою.., але надто часто наші відповіді виникають у процесі життя, як хвилинна необхідність. З мого досвіду - з такими відповідями легко. Вони ситуативні і, відповідно, можуть мінятися. У них легко і радити. Тут же Ви говорите, якщо правильно розумію, про усвідомлений вибір на все життя і я грішний не знаю, чи хтось може взятися відповідально допомагати у такому рішенні іншому. Чесно скажу - я навіть проти (хіба, якщо у людини хвороба і вона не здатна приймати рішення самостійно), бо повага до радника може перекреслити власну волю - поневолити, відібрати можливість "вибирати", відібрати даровану Богом свободу волі.
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
Olya
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 385
З нами з: 25 лютого 2009, 08:50
Звідки: м.Івано-Франківськ

Re: poзпізнати покликання

Повідомлення Olya » 02 серпня 2010, 15:00

Дуже гірко і важко, коли своє поклиння не почуєш вчасно. Коли проходить час і бачиш, що ти не там... але змирюєшся і розумієш, що винна сама і тому, те де ти зараз стає твоїм теперішнім покликанням, до якого маєш пристосуватися (якщо так вже сталось). Але з надією на те, що колись справдиться те, до чого так невимовно тяне і за чим тужить безперестанку душа... нераз обливаючись кров"ю якогось своєрідного відчаю і муки...
Тільки з Господом потірібно жити, молитися і тільки тоді ми збагнемо, до чого Він нас покликав. Треба покладатись на Нього, бо Він нас любить і знає, що краще саме для нас... :Rose:
Розум людини обдумує путь її, але кроки її наставляє Господь.(Прип. Соломона 16:9)
Все буде добре!!!

Аватар користувача
romanm
старець
старець
Повідомлень: 1986
З нами з: 17 березня 2009, 09:43

Re: poзпізнати покликання

Повідомлення romanm » 02 серпня 2010, 15:32

Olya писав:Дуже гірко і важко, коли своє поклиння не почуєш вчасно. Коли проходить час і бачиш, що ти не там... але змирюєшся і розумієш, що винна сама і тому, те де ти зараз стає твоїм теперішнім покликанням, до якого маєш пристосуватися (якщо так вже сталось). Але з надією на те, що колись справдиться те, до чого так невимовно тяне і за чим тужить безперестанку душа... нераз обливаючись кров"ю якогось своєрідного відчаю і муки...
Тільки з Господом потірібно жити, молитися і тільки тоді ми збагнемо, до чого Він нас покликав. Треба покладатись на Нього, бо Він нас любить і знає, що краще саме для нас... :Rose:


А чи обов язково приймати за покликання те, чого Я би хотів? Особисто не став би говорити про: "що ти не там", здається, що якщо ми є тут і зараз і у різного роду ситуаціях діємо як нам підказує наша совість, то хіба ми не йдемо згідно нашого покликання? Немоає такого, що , по життю взагалі, не в окремих ситуаціях, знаходимося не на своєму місці, інакше життя - нонсенс.
Знаю людей, які прикриваючись високопарними розмовами про покликання, і тугою душі, залишали свої сім їв ті моменти, коли була потрібна їх поміч і пішли в монастир. Типу, Бог все влаштує. Меніздається, що ми покликані бути щасливими, як морально так і матеріально. Чому не завжди це виходить? Не знаю.

Аватар користувача
Olya
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 385
З нами з: 25 лютого 2009, 08:50
Звідки: м.Івано-Франківськ

Re: poзпізнати покликання

Повідомлення Olya » 02 серпня 2010, 15:39

romanm писав:А чи обов язково приймати за покликання те, чого Я би хотів? Особисто не став би говорити про: "що ти не там", здається, що якщо ми є тут і зараз і у різного роду ситуаціях діємо як нам підказує наша совість, то хіба ми не йдемо згідно нашого покликання? Немоає такого, що , по життю взагалі, не в окремих ситуаціях, знаходимося не на своєму місці, інакше життя - нонсенс.


Ви праві... :Rose:
Покликання - це те, де ми є. Все інше може бути нашою вигадкою, яка чомусь інколи чомусь ніби з"їдає зсередини... і тому таке відчуття, що "я не там". Але що спричинює такі запізнілі думки про покликання? Що спричинює якесь таке страждання - зарозумілість чи спокуса?
Розум людини обдумує путь її, але кроки її наставляє Господь.(Прип. Соломона 16:9)
Все буде добре!!!

Аватар користувача
romanm
старець
старець
Повідомлень: 1986
З нами з: 17 березня 2009, 09:43

Re: poзпізнати покликання

Повідомлення romanm » 02 серпня 2010, 15:45

Ви праві... :Rose:
Покликання - це те, де ми є. Все інше може бути нашою вигадкою, яка чомусь інколи чомусь ніби з"їдає зсередини... і тому таке відчуття, що "я не там". Але що спричинює такі запізнілі думки про покликання? Що спричинює якесь таке страждання - зарозумілість чи спокуса?


Я не спец в цих питаннях, просто висловлюю свої думки.

Покликання - це те, як Ви говорите і я згоден, де ми є. Але це не значить, що ми не повинні йти до того, чого бажає наша , я би сказав, "душа". А від Бога залежить відповідь. І ця відповідь не завжди "ТАК", а може бути і "ні". Як було раніше, коли чогось дуже хотілося, а батьки казали - ні, здавалося що до щастя бракує лише пів кроку. Думаю парагон підходить.

Щодо страждань...... і не зарозумілість і не спокуса, думаю. А вічний неспокій людини в пошуках того, що здається, для себе самої, ліпшим, але ліпшим може і не бути. Теорія, звичайно, ну але що ж.




Lumen Gentium , 12:
"Святой Дух освящает Народ Божий, ведёт его и украшает добродетелями не только посредством таинств и служений, но "разделяя каждому особо, как Ему угодно" (1 Кор 12, 11), Свои дары. ....

vitalko
старець
старець
Повідомлень: 987
З нами з: 25 березня 2009, 14:13
Звідки: Львів

Re: poзпізнати покликання

Повідомлення vitalko » 02 серпня 2010, 16:24

Покликання - це те, де ми є.

І саме тут ми потрібні, а, отже, саме тут ми повинні виконати даровану саме нам місію. А в підтвердження ваших слів ось вам уривок з Святого Письма(1 Кор 12) який мене позбавив таких же терзань, які переживаєте ви:


А щодо духовних дарів, то не хочу я, браття, щоб не відали ви.

Знаєте, що коли ви поганами були, то ходили до німих ідолів, ніби воджено вас.

Тому то кажу вам, що ніхто, хто говорить Духом Божим, не скаже: Нехай анатема буде на Ісуса, і не може сказати ніхто: Ісус то Господь, як тільки Духом Святим.

Є різниця між дарами милости, Дух же той Самий.

Є й різниця між служіннями, та Господь той же Самий.

Є різниця й між діями, але Бог той же Самий, що в усіх робить усе.

І кожному дається виявлення Духа на користь.

Одному бо Духом дається слово мудрости, а другому слово знання тим же Духом,

а іншому віра тим же Духом, а іншому дари вздоровлення тим же Духом,

а іншому роблення чуд, а іншому пророкування, а іншому розпізнавання духів, а тому різні мови, а іншому вияснення мов.

А все оце чинить один і той Самий Дух, уділяючи кожному осібно, як Він хоче.

Бо як тіло одне, але має членів багато, усі ж члени тіла, хоч їх багато, то тіло одне, так і Христос.

Бо ми всі одним Духом охрищені в тіло одне, чи то юдеї, чи геллени, чи раби, чи то вільні, і всі ми напоєні Духом одним.

Бо тіло не є один член, а багато.

Коли скаже нога, що я не від тіла, бо я не рука, то хіба через це не від тіла вона?

І коли скаже вухо, що я не від тіла, бо я не око, то хіба через це не від тіла воно?

Коли б оком було ціле тіло, то де був би слух? А коли б усе слух, то де був би нюх?

Та нині Бог розклав члени в тілі, кожного з них, як хотів.

Якби всі одним членом були, то де тіло було б?

Отож, тепер членів багато, та тіло одне.

Бо око не може сказати руці: Ти мені непотрібна; або голова знов ногам: Ви мені непотрібні.

Але члени тіла, що здаються слабіші, значно більше потрібні.

А тим, що вважаємо їх за зовсім нешановані в тілі, таким честь найбільшу приносимо, і бридкі наші члени отримують пристойність найбільшу,

а нашим пристойним того не потрібно. Та Бог змішав тіло, і честь більшу дав нижчому членові,

щоб поділення в тілі не було, а щоб члени однаково дбали один про одного.

І коли терпить один член, то всі члени з ним терплять; і коли один член пошанований, то всі члени з ним тішаться.

І ви тіло Христове, а зосібна ви члени!

А інших поставив Бог у Церкві поперше апостолами, подруге пророками, потретє учителями, потім дав сили, також дари вздоровлення, допомоги, управління, різні мови.

Чи ж усі апостоли? Чи ж усі пророки? Чи ж усі вчителі? Чи ж усі сили чудодійні?

Чи ж усі мають дари вздоровлення? Чи ж мовами всі розмовляють? Чи ж усі виясняють?

Тож дбайте ревно про ліпші дари, а я вам покажу путь іще кращу!
"Для чого шукаєш ти для себе почесті в інших? Поважай сам себе, і ніхто не принесе тобі безчестя."
св. Йоан Золотоустий

Аватар користувача
Олюнька
старець
старець
Повідомлень: 1445
З нами з: 23 січня 2008, 10:42
Звідки: Львів
Контактна інформація:

Re: poзпізнати покликання

Повідомлення Олюнька » 08 серпня 2010, 18:22

vitalko писав:
Покликання - це те, де ми є.

І саме тут ми потрібні, а, отже, саме тут ми повинні виконати даровану саме нам місію.

Не зовсім згідна :) Треба також пам'ятати, що вибір робимо ми, а не плисти за течією... а терзання у кожного свої :wink:
Моє шанування! Ваша с. Катерина, МНІ

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9690
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: poзпізнати покликання

Повідомлення о.Олег » 08 серпня 2010, 20:25

думаю, потребує уточнення: там, де ми є зробивши свідомий вибір, взявши на себе зобов'язання

тоді це не про плавання за течіями життя, не про хилення в бік подувшого вітру...
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
ShMariam
Модератор
Модератор
Повідомлень: 4635
З нами з: 06 грудня 2008, 14:08
Звідки: Львів

Re: poзпізнати покликання

Повідомлення ShMariam » 08 серпня 2010, 21:05

о.Олег писав:думаю, потребує уточнення: там, де ми є зробивши свідомий вибір, взявши на себе зобов'язання

тоді це не про плавання за течіями життя, не про хилення в бік подувшого вітру...

Свідомий вибір ми робимо на основі власного бажання. Але якщо кілька років тому в мене було одне бажання, а тепер зовсім інше, на основі чого тоді робити вибір?
Важливо!Може врятувати життя: http://forum.ugcc.org.ua/viewtopic.php?f=3&t=97&p=56358#p56281

Аватар користувача
прочанка
старець
старець
Повідомлень: 1692
З нами з: 18 червня 2009, 15:09
Звідки: Львів

Re: poзпізнати покликання

Повідомлення прочанка » 08 серпня 2010, 21:11

людське життя -це завжди роздоріжжя. вправо підеш - щастя знайдеш, вліво підеш -себе зведеш -так воно у казці, а в житті -сжоже. Вибір є завжди ... між двома, третього не дано. Не завжди наш вибір залежить тільки від нас, є зважди ряж факторів, які тому перечать, але якщо слухати власне серце з молитвоб до Бога, то "твоє до тебе повернеться"
Не бійтеся!

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9690
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: poзпізнати покликання

Повідомлення о.Олег » 08 серпня 2010, 22:28

ShMariam писав:Свідомий вибір ми робимо на основі власного бажання. Але якщо кілька років тому в мене було одне бажання, а тепер зовсім інше, на основі чого тоді робити вибір?

Найперше - вибір є завжди, навіть є можливість вибрати нарушити свій вибір (бо "таке моє бажання" :) ), однак допоки це два вибори "добра" - це справді вибір; між добром і злом при всіх уявних можливостях насправді вибору нема: вибрати добро (послух Богові) - означає вибрати те, що є (в абсолюті - Бог), вибрати ж зло - вибір нічого (примари, міражу...). Відповідно: при всіх змінних бажаннях змінній людині завжди потрібно робити вибір Бога. Все решта вибором не являється, бо веде в нікуди...
просто бажання свої постійно потрібно перевіряти на бажаність Богом.
Як там було в рекламі: "при всём багатстве выбора другой альтернативы у нас нет"
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
ShMariam
Модератор
Модератор
Повідомлень: 4635
З нами з: 06 грудня 2008, 14:08
Звідки: Львів

Re: poзпізнати покликання

Повідомлення ShMariam » 09 серпня 2010, 19:11

о.Олег писав:
ShMariam писав:Свідомий вибір ми робимо на основі власного бажання. Але якщо кілька років тому в мене було одне бажання, а тепер зовсім інше, на основі чого тоді робити вибір?

Найперше - вибір є завжди, навіть є можливість вибрати нарушити свій вибір (бо "таке моє бажання" :) ), однак допоки це два вибори "добра" - це справді вибір; між добром і злом при всіх уявних можливостях насправді вибору нема: вибрати добро (послух Богові) - означає вибрати те, що є (в абсолюті - Бог), вибрати ж зло - вибір нічого (примари, міражу...). Відповідно: при всіх змінних бажаннях змінній людині завжди потрібно робити вибір Бога. Все решта вибором не являється, бо веде в нікуди...
просто бажання свої постійно потрібно перевіряти на бажаність Богом.
Як там було в рекламі: "при всём багатстве выбора другой альтернативы у нас нет"

Може я не вловила думки, але якщо в обох випадках бажання були добрими, як тоді перевірити на бажаність Богом?
прочанка писав:людське життя -це завжди роздоріжжя. вправо підеш - щастя знайдеш, вліво підеш -себе зведеш -так воно у казці, а в житті -сжоже. Вибір є завжди ... між двома, третього не дано. Не завжди наш вибір залежить тільки від нас, є зважди ряж факторів, які тому перечать, але якщо слухати власне серце з молитвоб до Бога, то "твоє до тебе повернеться"

Я не раз помилялася, слухаючи своє серце, в т. ч. й під час молитви. Просто виявлялося моє підсвідоме бажання.
Важливо!Може врятувати життя: http://forum.ugcc.org.ua/viewtopic.php?f=3&t=97&p=56358#p56281

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9690
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: poзпізнати покликання

Повідомлення о.Олег » 09 серпня 2010, 19:46

ShMariam писав:Може я не вловила думки, але якщо в обох випадках бажання були добрими, як тоді перевірити на бажаність Богом?

ніяк. Просто не боятися жити. Пам`ятаючи про Бога.
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
kristik
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 275
З нами з: 17 травня 2010, 11:49
Контактна інформація:

Re:

Повідомлення kristik » 09 серпня 2010, 20:05

Аристарх писав:
На мій погляд, покликання дуже особиста річ і розібратися у ній непросто, треба обережно ставитися до порад оточуючих і близьких, щоб вони не нав'язали своєї думки, швидше зосередитися на тому, що відчуває серце.


Я згідна, бо наслідки від "нав'язання чужих думок" відчуваю до тепер. Я про вибір професії ( що також є дуже важливим ). Якби свого часу настояла на своєму, то зараз би займалася улюбленою справою, а так я не зовсім там де б хотілося і роблю не зовсім те.
А з іншого боку так себе заспокоюю, що на все Божа Воля і видно так мало скластися і Він мене покликав не до того, що мені хотілося, а, напевно, для того, чого дійсно від мене вимагається.
Та й ніколи не пізно здійснити свою мрію, може коли-небудь, я все таки займусь тим чим хотіла.

p.s. Перепрошую за маленький каламбур %)
Ми думаємо, що Бог бачить нас зверху, але Він бачить нас зсередини.
Жильбер Сесброн

Аватар користувача
Олюнька
старець
старець
Повідомлень: 1445
З нами з: 23 січня 2008, 10:42
Звідки: Львів
Контактна інформація:

Re: poзпізнати покликання

Повідомлення Олюнька » 11 серпня 2010, 19:59

о.Олег писав:
ShMariam писав:Може я не вловила думки, але якщо в обох випадках бажання були добрими, як тоді перевірити на бажаність Богом?

ніяк. Просто не боятися жити. Пам`ятаючи про Бога.

йти за покликанням... це, коли оглядаючись назад, тоді коли вже стихли емоції, бачиш логіку у кожній події твого життя, в кожному розчаруванні, кожній зустрічі, випадку. Не знаю, чи там знайдеться місце свідомому вибору, швидше підсвідомому, але точно знаю, що життя яким живу зараз є найкращим варіантом. :Rose:
Моє шанування! Ваша с. Катерина, МНІ


Повернутись до “Життя християнина”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Google [Bot] і 2 гостей