Історії для душі

Євангеліє, розважання, проповіді, Житія, "історії для душі". Для читання, не для дискусій.

Модератори: Just_me, viter, Artur, ihor

Аватар користувача
andrivovk
старець
старець
Повідомлень: 2907
З нами з: 09 січня 2010, 16:49
Звідки: леополіс

Re: Історії для душі

Повідомлення andrivovk » 24 липня 2012, 21:55

Just_me писав:
andrivovk писав:Але чи вона правдива?

Не знаю. Подзвоніть пастору із приходу Господа Всемогутнього. :D

Номер будь-ласка. :D
Хороші релігійні книги по теології, біблеїстиці http://esxatos.com/books

Аватар користувача
Georgij
старець
старець
Повідомлень: 768
З нами з: 27 червня 2011, 07:54

Re: Історії для душі

Повідомлення Georgij » 25 липня 2012, 11:09

Just_me писав:Звонок от Бога.
.

Повчальна історія. Бог дійсно не хоче смерті грішника... Ми, зрештою завжди "забезпечені" такими "маячками" про те, що насправді ми покликані Богом до життя, до радості та щастя, в кожного звичайно це щастя різне, але все-таки щастя...


andrivovk писав:
Just_me писав:
andrivovk писав:Але чи вона правдива?

Не знаю. Подзвоніть пастору із приходу Господа Всемогутнього. :D

Номер будь-ласка. :D


Рубрика могла б називатися ""прадиві історії :) , чого ми не пишем після історій Б.Ферреро.

А коли я в тридцятирічному віці вперше постановиви виправити своє грішне життя і вперше!!! піти до сповіді, то в будиночок , в якому я ночував щось зранку сильно гупнуло, певне, щоб я не проспав на літургію та до сповіді. Потім мені сказали, що то певно був ангел :)
Гнітять мене гріхи, але вони не здолають Божого милосердя до мене.

Аватар користувача
Georgij
старець
старець
Повідомлень: 768
З нами з: 27 червня 2011, 07:54

Re: Історії для душі

Повідомлення Georgij » 02 серпня 2012, 09:54

ОЧІКУВАННЯ

Двері тихесенько, з ледь вловимим скрипом зачинилися, тільки луна зрадницьки оповістила весь безлюдний храм про те, що двері сповідальні зрушили з місця… Тут, у прохолодному куточку, оповитий запахом ялинкової хвої та ледь вловимими пахощами з кадила, на дбайливо простелених обрусах стоїть дарохранительниця – маленька скринька з отвором для ключа. Ніби людське серце, до якого не кожен може знайти потрібного ключика.

І почалася моя сповідь. Краще було б сказати, що почалися мої претензії та бунт. Здавалося, що усією своєю емоційною поставою я провокував священика розлютитися на мене та видати анатему на мою душу. Але він мовчав. Коли все обурення зійшло з моїх уст, нарешті я почув його голос: "Скажи, синку, то навіщо ти прийшов до Христа?" – "Я? До Христа? Отче, Ви помиляєтесь. Христа немає. Я довго на Нього чекав. Де Він?"

"Де Він? Гаразд. Я розповім тобі історію свого покликання. Мої батьки побралися 1913 року в Санкт-Петербурзі. Родина була досить інтелігентна, та й не бідна: батько працював головним інженером на залізниці царської Росії, а мати була вчителькою. 1915 року народився мій старший брат Сергій, я ж мав з’явитися на світ у березні 1917-го. Так от. Того руйнівного року батько посадовив на поїзд свого старшого сина Сергія та мамусю зі мною у лоні – відпочити в Прибалтиці. Сам же мав долучитися до нас на Різдво. Поїзд зрушив з місця, аби ніколи не повернутися… Революція зненацька заскочила нас у Ризі. Молода вагітна жінка залишилася відірваною від чоловіка, близьких людей. Кому скажи! Настало Різдво, а батько так і не приїхав, настав березень – народився я, а від батька жодної звістки. Минали роки, ми з братом росли, матуся важко працювала, щоб нас утримати, але й це не головне. Головне інше: я завжди знав про те, що маю Батька! Ми з братом ніколи не почувалися сиротами, бо у нашу свідомість, в наші хлоп’ячі серця мати змогла вложити усвідомлення живої батьківської присутності. Різдво посеред "пітьми" за комуністичних часів ми святкували завжди. Це була наша сімейна "тайна", як таїнство. Мама десь роздобувала льодяники для нас, пекла тістечка, ми запалювали свічки і втрьох стояли навколо столу, на якому було не три, а чотири прибори – один належав невидимому батькові. І мама тремтячим голосом проголошувала: "Ваш батько благословляє цей стіл та цілує тебе, Сергійко, і тебе, Ігорю, з любов’ю…" Її ніжні руки по черзі торкалися наших голів, обіймали та, разом із поцілунком, зрошували жіночими тихими слізьми – вони так пекли мені тім’ячко, прошиваючи серце… А на день народження ми завжди "отримували" від батька подарунок. Такий, як мама гадала, що він подарував би – особливий.
Минули роки. Із наближенням Різдва ми завжди чекали на те, що батько з плоті та крові постане перед нами. Мати не виходила заміж – і не тому, як то кажуть, "заради дітей". Вона казала: "У нас повна сім’я. Батько – є". Але чуда не сталося. Одного разу, вже підлітком, я так само як і ти, синку, закинув з гнівом матері: "Батько? Ти помиляєшся. Де він? У мене батька нема, я його не бачив!" Вона нічого не сказала мені у відповідь. Тільки підійшла і обхопивши, як в дитинстві, мою голову, поцілувала у тім’ячко… Відійшовши на декілька кроків, вже на порозі вона зненацька обернулася до мене і спокійно промовила: "Якщо ти існуєш зі своїм братом, то це логічно – Батько є". І тихесенько, з ледь вловимим скрипом зачинила за собою двері…
Дивись, як просто: я так і не дочекався свого батька у плоті, але впевнений, що він є. І тут, у храмі, Божа присутність нагадує мені живого батька, на якого я так довго чекав. І любові до нього та віри в його існування всією своєю поставою навчила мене мама…"

Болеслава СНІЖНА
Гнітять мене гріхи, але вони не здолають Божого милосердя до мене.

Аватар користувача
andrivovk
старець
старець
Повідомлень: 2907
З нами з: 09 січня 2010, 16:49
Звідки: леополіс

Re: Історії для душі

Повідомлення andrivovk » 03 серпня 2012, 22:31

Дивина та й годі.Сирійське чудо. O:-)

Чудо в Сирии


В декабре 2004 года араб из Саудовской Аравии, мусульманин, явился в несколько пресс-агентств, чтобы рассказать о приключившемся с ним чуде, в которое трудно поверить, изменившее всю его жизнь. Этот случай широко освещали все средства массовой информации в Саудовской Аравии, Сирии, Палестине и в соседних странах.

Несколько лет назад этот мужчина женился на очень богатой мусульманке, которая оказалась бесплодной. Шли годы и, несмотря на все старания и значительные медицинские расходы и лечение у всевозможных светил, они оставались бездетными. Родители мужчины посоветовали ему жениться ещё на одной женщине, поскольку местный закон позволяет заключать одновременно до четырёх браков.

Уставший, обеспокоенный и потерявший надежду, мужчина не принял совета своих родителей, а поехал в отпуск вместе с женой в Сирию. Приехав туда, они взяли на прокат автомобиль вместе с водителем, чтобы тот сопровождал их в качестве экскурсовода по Сирии. Во время путешествия водитель заметил, что саудовская пара была чем-то огорчена и озабочена. И, поскольку они успели сблизиться, тот спросил, почему они несчастны, может быть из-за того, что не довольны, как он проводит экскурсии?

И пара рассказала о своем несчастье. Будучи тоже мусульманином, водитель рассказал, что у них в Сирии у христиан – и именно у христиан православных - есть монастырь Panaghia Saidnaya (название состоит из греческого слова, означающего «Пресвятая» и одного арабского – «Наша Госпожа»), и что многие люди, которые не могут иметь детей, отправляются к животворной иконе этого монастыря. В монастыре им дают отведать масла из лампады, горящей перед животворной иконой Богоматери, и «Мария» христиан даёт им то, чего они желают, - по их вере.

Воодушевленные тем, что они узнали, супруги из Саудовской Аравии попросили водителя, чтобы он отвёз их в монастырь „Saidnaya” - «Госпожи Христиан», пообещав, что, если у них будет ребёнок, то они дадут ему 20.000 долларов, монастырю же пожертвуют 80.000 долларов.

Отправившись в монастырь, они сделали в точности, как им сказали. Затем вернулись домой, и спустя какое-то время женщина забеременела, а через положенный срок родила замечательного мальчика. Это было истинным чудом нашей Пресвятой Богородицы.

После того, как его жена родила, мужчина из Саудовской Аравии вернулся в Сирию, чтобы исполнить обещание. Он позвонил водителю и попросил забрать его из аэропорта в Дамаске. Но шофёр, будучи хитрым и злым, подговорил двух своих друзей поехать вместе с ним в аэропорт, чтобы выкрасть богатого мужчину из Саудовской Аравии, отобрать его деньги и убить его. По пути мужчина пообещал каждому из друзей водителя по 10.000 американских долларов.

Этого им показалось мало, они свернули с дороги, ведущей в монастырь, в пустынное место, где и убили его, отрубили голову и все тело (руки и ноги) порубили на части. С помутненным рассудком от содеянного, они положили останки мужчины в багажник машины, вместо того, чтобы оставить их там. После того, как забрали у него деньги, часы и все, что он имел, поехали искать другое пустынное место, чтобы можно было оставить останки.

На одной из национальных автострад машина вдруг заглохла, и они остановились посреди дороги. Все трое вышли, чтобы посмотреть, что случилось с мотором. Какой-то прохожий остановился, чтобы помочь им, но они отказались от помощи, боясь, что их страшное преступление будет раскрыто. Мотоциклист успел заметить, что из багажника машины капает кровь, и вызвал полицию, поскольку вся сцена и те трое показались ему подозрительными. Явились полицейские и, увидав кровь под машиной и на асфальте, приказали открыть багажник.

И когда они его открыли, саудовской мужчина вдруг встал на ноги – живой и невредимый, сказав: «Прямо сейчас эта Panaghia закончила зашивать мне шею, прямо здесь (и показал им зону адамова яблочка), после того, как зашила остальные части тела». Увидав это, трое преступников тут же лишились рассудка – в буквальном смысле сошли с ума. Полиция надела им наручники, и по дороге в психиатрическую больницу они не переставали кричать: не может такого быть, чтобы мужчина, которого они убили – обезглавив и разрезав его на куски, - остался в живых.

Мужчина прошел в больнице обследование, и врачи подтвердили, что швы действительно были наложены недавно. Швы действительно были, и их можно увидеть и сейчас. Когда мужчина выбрался из багажника машины, будучи буквально слеплен заново, он не переставал повторять, что Panaghia восстановила его тело и оживила при помощи Своего Сына.

Сразу после этого мужчина вызвал своих родственников в Сирию, и все вместе они пошли в монастырь Panaghiei Saidnaya, вознося хвалу, славу и молитвы, а вместо первоначально обещанной суммы в 80.000 долларов США пожертвовали Богородичному монастырю 800.000 долларов США.

Свой рассказ об этом удивительном чуде мужчина начинает с тех же слов: «Когда я был мусульманином…», тем самым давая понять, что ни он, ни его семья больше не мусульмане.

Это чудо совершенно неожиданно всколыхнуло весь арабский мир – мусульманский и Средний Восток.


http://skazaniya.ucoz.ru/news/sirijskoe ... -11-22-177
Хороші релігійні книги по теології, біблеїстиці http://esxatos.com/books

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9686
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Історії для душі

Повідомлення о.Олег » 08 серпня 2012, 08:39

автор твердить, що ця історія є правдивою:

Дочка
9 Июн, 2012 at 8:28 PM
http://roizman.livejournal.com/1386591.html
Товарищ мой - серьезный парняга, всего в жизни повидавший. Оставалось ему до конца срока где-то два месяца. Жена приехала на длительную свиданку. Хорошая девка. Восемь лет его ждала. И вот, перед самым концом срока, написала ему, что беременна. А он очень хотел ребенка. Девочку хотел. И обрадовался. А когда освобождался, его все парни встречали. И жена. И он отвел ее в сторону, и спросил: "Ну, как?" А она покачала головой: "Да нет, задержка просто. Показалось". Он расстроился было. Но быстро забыл об этом. Потому что нет на свете сильнее праздника, чем день освобождения.
И вот прошло несколько лет. И он поднимался к себе домой, на пятый этаж, где они жили с женой в маленькой хрущевке. Поднимается он по ступенькам, думает о своем. И вдруг на четвертом этаже чувствует, что его кто-то за мизинец держит. Смотрит, а это маленькая девочка в белом платьишке рядом с ним топает. Маленькая. Идет пыхтит. Как все детки, ставит сначала одну ногу на ступеньку и приставляет к ней другую. Он удивился и говорит: "Ты кто?!" А она говорит: "Папа, ты что, это же я, твоя дочка". Он перехватился - маленькая теплая детская ладошка в руке.Наклонился, посмотрел на нее, спрашивает: "Как тебя зовут?" Она покачала головой и говорит: "Никак". А они уже поднялись на пятый этаж. И она остановилась перед дверью. Он говорит: "Пойдем, зайдем!" А она покачала головой и говорит: "Я к вам не пойду. Вам самим места не хватает". И пошла вниз. А он хотел побежать за ней. Ослаб разом. Сел на ступеньки, смотрит ей вслед и тронуться не может. И сидел так, пока Ленка не вышла из квартиры. Он сидит и молчит. Она положила руку ему на плечо: "Саня, ты чего?" А он ей вдруг говорит: "Ленка, а ты перед тем, как мне освободиться, аборт сделала". Она помолчала и говорит: "Прости, что не сказала. Уверенности не было. Дрогнула. Какой ребенок? Самим места не хватает..."
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
andrivovk
старець
старець
Повідомлень: 2907
З нами з: 09 січня 2010, 16:49
Звідки: леополіс

Re: Історії для душі

Повідомлення andrivovk » 08 серпня 2012, 17:01

Человек с большой буквы.

Зображення

Седьмого сентября в один из детских домов Ярославля из анонимного источника поступил один миллион рублей. Это был первый хоккеист, который половину своей зарплаты жертвовал на благотворительность. Об этом не знал никто, это было величайшей тайной, но факт остается фактом.

Героев совсем не обязательно знать в лицо. Главное – знать, что они просто есть. Капитан «Локомотива», хоккеист Иван Ткаченко был тем самым героем, который не говорил, а действовал, отдавал, дарил, помогал, спасал – забирая себе только животворящие человеческие эмоции во время хоккейных матчей.

Иван теперь – герой Ярославля. Кумир всех мальчишек. Сердце хоккейного клуба. О том, что ярославский капитан жертвовал крупные суммы на благотворительность, стало широко известно лишь после того страшного «полета в вечность». Печаль смешалась с восторгом, отчаянье сменилось гордостью, маленький хрупкий шарик не разбился. Дело Ивана Ткаченко живет, и будет жить.

Потому что любовь не умирает. А в сердце этого человека была не только любовь. Там была и жалость, и благородство, и сумасшедшая скромность. Это герой нашего времени. И мне так не хочется писать «был».

Ткаченко занимался благотворительностью, не только анонимно жертвуя крупные суммы денег детям с онкологическими заболеваниями. Он перечислял деньги детским домам, церквям, и просто пенсионерам, увиденным в телесюжетах.

Уже посмертно капитану «Локомотива» был вручен Орден «За заслуги перед Отечеством IV степени». Это ли не показатель?

Десятки спасенных жизней, огромное количество положительных эмоций, каждая детская улыбка, каждое чудесное выздоровление – вот показатель. Вот народная любовь. У Ивана Ткаченко она огромна. Смешанная с безграничным уважением. Есть и будет.


http://ru.kefline.com/celovek-s-bolsoy-bukvi/
Хороші релігійні книги по теології, біблеїстиці http://esxatos.com/books

Аватар користувача
Georgij
старець
старець
Повідомлень: 768
З нами з: 27 червня 2011, 07:54

Re: Історії для душі

Повідомлення Georgij » 15 серпня 2012, 09:04

Боротися зі злом чи боротися за святість?

Дзвінок мобільного телефону в храмі в часі богослужіння стало вже звичним явищем. Хто забуває вимкнути, хто не в змозі це зробити по причині незнання чи неуміння, хто вважає це недоцільним, або ж є ще інші причини. У кожному випадку для нас, віруючих людей, це може бути не тільки етичне випробування, але ще й духовне.

Одної неділі священик говорив проповідь про святість життя. Слова його були захоплюючі і тема була важлива для життя кожного, приклади, порівняння – все це допомагало захопити слухачів.
І все би закінчилось на такій високій ноті, як би не задзвонив телефон. Всі глянули у сторону, звідки линуло бринчання. На задніх лавках з боку сиділа жінка, яка в руках міцно стискала сумку, з якої і доносилося мелодійне бринчання.
На відміну від усіх жінка дивилась у сторону проповідальниці і всіма силами старалась прислухатися до сказаних слів проповіді. Було зрозуміло, що ця тема її дуже зацікавила, тому вона стискала сумку, заглушаючи, як тільки можна було, звук і не навіть не зрушувалась з місця.
Телефон все ж таки дзеленчав, простий акустичний храм підсилював звук, церковні жінки вороже дивилися у сторону почервонілої зі сорому жінки, а та напружено далі прислуховувалася до слів проповідника.
Таку напружену ситуацію розрядив священик, що зупинив проповідь і звернувся простими словами: ” Дорогі у Христі, сьогодні у цьому храмі Господнє провидіння показало ще один приклад дороги святості. Бог Святий і ми маємо тягнутися до святості, бо коли будемо боротися із грішністю, то можемо себе звести у інший гріх. Так сталось сьогодні. Багато з вас не слухало проповідь, бо вибрали боротьбу суворим своїм поглядом в сторону жінки, яка вибрала кращу частку, що не відніметься від неї. Вона продовжувала слухати проповідь, яку не хотіла втратити. Ось тому дорога святості – це дорога добра і боротьба за добро”.

Можливо тому багатьом важко прагнути святості, бо вони постійно борються із грішністю,
витрачаючи час на діалог зі злом, не мають час на добро
.

Ти, божий чоловіче,жінко, витрачаєш більше часу на осуд грішності, чи на проповідь святості?

Світло прийшло у світ,
люди ж більше злюбили темряву, ніж світло,
- лихі бо були їхні діла.
20.Бо кожен, хто чинить зло,
ненавидить світло,
тож і не йде до світла,

щоб не виявились діла його.
Від Івана 3. 20

Джерело: http://www.Rozdum.org.ua
Гнітять мене гріхи, але вони не здолають Божого милосердя до мене.

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9686
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Історії для душі

Повідомлення о.Олег » 17 серпня 2012, 20:05

Зображення
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9686
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Історії для душі

Повідомлення о.Олег » 18 серпня 2012, 22:01

Зображення
Щоночі цей чоловік приносить свою девятнадцятирічну собаку в теплу воду озера, щоб вона могла хоч трішечки поспати. Собака страждає від артриту, а плавання в воді полегшує біль. Цей чоловік спас собаку, коли вона була ще маленьким щенятком і вони тепер нерозлучні друзі...
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Bohdan_
постійний дописувач
постійний дописувач
Повідомлень: 151
З нами з: 21 вересня 2011, 11:53

Re: Історії для душі

Повідомлення Bohdan_ » 19 серпня 2012, 07:23

о.Олег писав:Зображення
Щоночі цей чоловік приносить свою девятнадцятирічну собаку в теплу воду озера, щоб вона могла хоч трішечки поспати. Собака страждає від артриту, а плавання в воді полегшує біль. Цей чоловік спас собаку, коли вона була ще маленьким щенятком і вони тепер нерозлучні друзі...



маленьке доповненя:
я читав що песик той спас чоловіка. В нього були депресії коли був менший і хотів якщо так сказати скінчити з життям і тут до нього прибіг маленкий песик який його забавив і відігнав думки про кінець, і від того часу дружба. Cам чоловік каже: я йому вдячний за життя, і те що я про песика роблю є мало тому що як би не він то мене би вже тут небуло... а далше як пишете :)

Аватар користувача
andrey s.
старець
старець
Повідомлень: 2624
З нами з: 13 січня 2011, 19:40
Звідки: м.ІВАНО-ФРАНКІВСЬК
Контактна інформація:

Re: Історії для душі

Повідомлення andrey s. » 25 серпня 2012, 23:40

З повагою ПРОСТО андрій!!! УГКЦ

Аватар користувача
andrivovk
старець
старець
Повідомлень: 2907
З нами з: 09 січня 2010, 16:49
Звідки: леополіс

Re: Історії для душі

Повідомлення andrivovk » 03 вересня 2012, 22:58

Bohdan_ писав:
о.Олег писав:Зображення
Щоночі цей чоловік приносить свою девятнадцятирічну собаку в теплу воду озера, щоб вона могла хоч трішечки поспати. Собака страждає від артриту, а плавання в воді полегшує біль. Цей чоловік спас собаку, коли вона була ще маленьким щенятком і вони тепер нерозлучні друзі...



маленьке доповненя:
я читав що песик той спас чоловіка. В нього були депресії коли був менший і хотів якщо так сказати скінчити з життям і тут до нього прибіг маленкий песик який його забавив і відігнав думки про кінець, і від того часу дружба. Cам чоловік каже: я йому вдячний за життя, і те що я про песика роблю є мало тому що як би не він то мене би вже тут небуло... а далше як пишете :)

Продовження історії http://bigpicture.ru/?p=324792

Зображення
Хороші релігійні книги по теології, біблеїстиці http://esxatos.com/books

Аватар користувача
andrivovk
старець
старець
Повідомлень: 2907
З нами з: 09 січня 2010, 16:49
Звідки: леополіс

Re: Історії для душі

Повідомлення andrivovk » 12 вересня 2012, 17:48

Зображення
После землетрясения в Японии, когда спасатели добрались до развалин дома молодой женщины, они увидели ее тело через трещины. Её поза была очень странной – она опустилась на колени, как молящийся человек, ее тело было наклонено вперед, а руки что-то обхватывали. Рухнувший дом повредил ей спину и голову.

С большим трудом, лидер команды спасателей просунул руку через узкую щель в стене к телу женщины. Он надеялся, что она еще жива. Тем не менее, ее холодное тело, говорило о том, что она скончалась. Вместе с остальной командой он покинул этот дом, чтобы исследовать следующее рухнувшее здание. Но непреодолимая сила звала руководителя группы к дому погибшей женщины. Снова, опустившись на колени, он просунул голову через узкие щели, чтобы исследовать место под телом женщины. Вдруг он вскрикнул от волнения: “Ребенок! Тут ребенок!”.

Вся команда тщательно убирала груды обломков вокруг тела женщины. Под ней лежал 3-месячный мальчик, завернутый в цветастое одеяло. Очевидно, что женщина пожертвовала собой ради спасения сына. Когда дом рушился, она закрыла сына своим телом. Маленький мальчик все еще мирно спал, когда руководитель команды взял его на руки. Врач быстро прибыл, чтобы обследовать мальчика. Развернув одеяло, он увидел сотовый телефон. На экране было текстовое сообщение: “Если ты выживешь – помни, что я люблю тебя..".

Этот сотовый телефон переходил из рук в руки. Каждый, кто читал сообщение плакал. “Если ты выживешь – помни, что я люблю тебя..”


http://www.facebook.com/photo.php?fbid= ... t=1&ref=nf
Хороші релігійні книги по теології, біблеїстиці http://esxatos.com/books

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9686
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Історії для душі

Повідомлення о.Олег » 18 вересня 2012, 11:29

Німецька вівчарка Капітан втекла з дому після смерті господаря, аргентинця Мігеля Гузмана, в 2006-му. Відшукавши самостійно його могилу, пес залишився там жити.
Зображення
Син Мігеля Даміан згадує, що батько подарував йому Капітана на 13-ий день народження. Після раптової смерті батька собака зник. Родина шукала Капітана і думала, що він помер. Однак через тиждень після похорону мати і син зустріли його на кладовищі. «Ми ніколи не брали собаку на цвинтар. Але він сам зміг знайти місце», - розповіла пані Гузман. Тоді Капітан не пішов з ними додому. Через тиждень родина знову прийшла на могилу. Собака провів їх додому, певний час побув з ними, але до настання темряви повернувся на цвинтар. «Намагався повернути Капітана додому кілька разів, але він завжди повертався на кладовище. Думаю, він залишиться там до смерті», - каже Даміан. «Протягом дня гуляє по кладовищу, але завжди повертається до могили. Щодня, о шостій вечора, він лягає на могилу і проводить там всю ніч», - каже директор цвинтаря. Персонал кладовища піклується про Капітана і годує його.
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Michail
старець
старець
Повідомлень: 1196
З нами з: 29 грудня 2009, 10:42
Звідки: Ужгород
Контактна інформація:

Re: Історії для душі

Повідомлення Michail » 18 вересня 2012, 15:05

Благочестивий Претта


В одному із містечок Італії живе собака за кличкою Претта (якщо ще живе, бо давненько я читав цю історію).
Він щонеділі бігає до Церкви і просиджує всю Месу на спеціально відведеному йому місці. Після Месси повертається додому. При цьому ніхто з прихожан не пам’ятає, щоб цього собаку хтось спеціально дресирував чи приводив на Месу. Також цікавим є, що собака живе за кілька кілометрів від храму...

Аватар користувача
andrivovk
старець
старець
Повідомлень: 2907
З нами з: 09 січня 2010, 16:49
Звідки: леополіс

Re: Історії для душі

Повідомлення andrivovk » 26 вересня 2012, 16:46

Зображення


Приговорил сам себя...

Рядовой Йозеф Шультц служил в 714-й пехотной дивизии, несшей оккупационную службу в Сербии. 19 июля 1941 года после зачистки в деревне Ораховац его взвод получил приказ выступить в качестве расстрельной команды. Казнить требовалось 19 человек по подозрению в участии в партизанском движении. Обычная история.

Необычно ее окончание. Йозеф Шультц отказался участвовать в расстреле. А после того, как ему напомнили, что за неповиновение полагается военный трибунал, он положил оружие и встал в ряд с казнимыми. И был вместе с ними убит. Сохранилось фото, сделанное одним из расстрельщиков. Шультц идет к сербам.

Сербов, надо сказать, этот исторический факт впечатлил да так, что Шультц упомянут в сербских школьных учебниках истории, и даже ему поставили памятник.

http://www.facebook.com/photo.php?fbid= ... nt_count=1
Хороші релігійні книги по теології, біблеїстиці http://esxatos.com/books

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9686
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Історії для душі

Повідомлення о.Олег » 08 жовтня 2012, 10:14

Одного разу я повертався з роботи, як завжди - втомлений, задьорганий - і побачив в дверях нашої квартири свого пятирічного синочка
- Татку, а можна Теба запитати?
- Звичайно! Що сталося?
- Татку: а скільки Ти заробляєш?
- Яке Тобі до цього діло? - вирвалось у мене. - І... нащо Тобі це?
- Просто хотів знати. Будь-ласочка: ну скажи, скільки Ти заробляєш за годину?
- Ну... двісті... десь так. А що?
- Туту... - син якось дуже серйозно подивився на мене знизу - Ти міг би мені позичити 150?
- Ти питався лише для того, щоб я дав Тобі гроші на чергову іграшку? - не витримав і розкричався я. - Марш до себе і лягай спати! Як можна бути таким егоїстом!? Я працюю як проклятий цілими днями, а Ти себе так поводиш!
Малий тихенько пішов до себе в кімнату, прикривши за собою двері. Я ще довго злився на нього: "як він посмів питатися, скільки я заробляю для того, щоб вимантити гроші?"
Але за якийсь час попустило і я почав роздумувати більш розсудливо: "може йому дійсно потрібні гроші для чогось важливого. Та й Бог з ним - з тими грошима: він ж ще ніколи не просив у мене грошей".
Коли я увійшов до кімнати, син був у ліжку.
- Спиш, синочку?
- Ні, Татку. Лежу.
- Я... напевно даремно Тебе насварив. Ти... вибач - на роботі був важкий день сьогодні. Ось гроші, які Ти просив.
Хлопчик сів на ліжку
- Ой, Татку - дякую! - радісно промовив він.
Тоді поліз ручками під подушку і дістав ще кілька зім`ятих банкнот.
Побачивши, що в сина вже є якісь гроші, я знову розізлився. А малий склав їх всіх разом і щось собі почав рахувати, а тоді знову з щасливою усмішкою подивився на мене.
- Навіщо Ти просиш в мене гроші, коли в Тебе вже є? - насилу спокійно промовив я
- Бо мені не вистарчало. А тепер якраз двісті. Татку: можна я куплю годину Твого часу? Будь-ласка, прийди завтра з роботи раніше - я хочу, щоб Ти разом з нами повечеряв. Добре?
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Michail
старець
старець
Повідомлень: 1196
З нами з: 29 грудня 2009, 10:42
Звідки: Ужгород
Контактна інформація:

Re: Історії для душі

Повідомлення Michail » 08 жовтня 2012, 21:01

Який мудрий п’ятирічний хлопчик... Мабуть треба стати такми запрацьованим, як той батько, щоб мати такого мудрого сина...

Аватар користувача
andrivovk
старець
старець
Повідомлень: 2907
З нами з: 09 січня 2010, 16:49
Звідки: леополіс

Re: Історії для душі

Повідомлення andrivovk » 14 жовтня 2012, 19:06

Зображення


Это был их долгожданный первенец. Отец был на родах. Он увидел плечо младенца – что такое? Нет руки. Борис Вуйчич понял, что надо сейчас же выйти из комнаты, чтобы жена не успела заметить, как он изменился в лице. Он не мог поверить в то, что увидел. Когда к нему вышел доктор, он начал говорить: «Мой сын! У него нет руки?» Доктор ответил: «Нет… У вашего сына нет ни рук, ни ног». Врачи отказались показать младенца матери. Медсестры плакали.

У Ника было только подобие стопы вместо левой ноги. Благодаря этому мальчик научился ходить, плавать, кататься на скейте, играть на компьютере и писать. Родители добились, чтобы сына взяли в обычную школу. Ник стал первым ребенком-инвалидом в обычной австралийской школе.

В восемь лет Николас решил утопиться в ванне. Он попросил маму отнести его туда. «Я поворачивался лицом в воду, но удержаться было очень сложно. Ничего не получалось. За это время я представил картину своих похорон – вот стоят мои папа и мама… И тут я понял, что не могу себя убить. Все, что я видел от родителей – это любовь ко мне».

Больше Ник не пытался покончить с собой, но все думал — зачем же ему жить. Он не сможет работать, не сможет взять за руку свою невесту, не сможет взять своего ребенка на руки, когда тот заплачет. Как-то мама прочитала Нику статью о тяжело больном человеке, который вдохновлял других жить. «Тогда я осознал, я – не просто человек без рук и ног. Я – творение Божие.. И не важно, что думают люди».

В девятнадцать лет Ник изучал финансовое планирование в университете. Однажды ему предложили выступить перед студентами. На речь отвели семь минут. Уже через три минуты девушки в зале плакали. Одна из них никак не могла прекратить рыдания, она подняла руку и спросила: «Можно мне подняться на сцену и вас обнять?». Девушка подошла к Нику и стала плакать у него на плече. Она сказала: «Никто никогда не говорил мне, что любит меня, никто никогда не говорил мне, что я красивая такая, какая есть. Моя жизнь изменилась сегодня».

На своих выступлениях он часто говорит: «Иногда вы можете упасть вот так» – и падает лицом в стол, на котором стоял. Ник продолжает:

«В жизни случается, что вы падаете, и, кажется, подняться нет сил. Вы задумываетесь тогда, есть ли у вас надежда… У меня нет ни рук, ни ног! Кажется, попробуй я хоть сто раз подняться – у меня не получится. Но после очередного поражения я не оставляю надежды. Я буду пробовать раз за разом. Я хочу, чтобы вы знали, неудача – это не конец. Главное – то, как вы финишируете. Вы собираетесь финишировать сильными? Тогда вы найдете в себе силы подняться – вот таким образом».

Он опирается лбом, потом помогает себе плечами и встает.
Женщины в зале начинают плакать.

Десять месяцев в году он в пути, два месяца дома. Он объездил больше двух десятков стран, его слышали больше трех миллионов людей — в школах, домах престарелых, тюрьмах. Бывает, Ник говорит на стадионах-многотысячниках. Он выступает около 250 раз в год. В неделю Ник получает около трех сотен предложений о новых выступлениях. Он стал профессиональным оратором.

12 февраля 2012 года Ник Вуйчич женился на Канаэ Миахаре.

http://www.facebook.com/photo.php?fbid= ... t=1&ref=nf
Хороші релігійні книги по теології, біблеїстиці http://esxatos.com/books

Michail
старець
старець
Повідомлень: 1196
З нами з: 29 грудня 2009, 10:42
Звідки: Ужгород
Контактна інформація:

Re: Історії для душі

Повідомлення Michail » 18 листопада 2012, 20:44

ПРИТЧА «ВИЗНАННЯ»

Німецька дівчина заробляла на утримання себе і своїх батьків уроками і грою на піаніно. Вона неправдиво видавала себе ученицею Ференца Ліста, знаменитого угорського композитора і музиканта. Одного разу Лист приїхав в місто, де жила бідна дівчина, дати концерт. Дівчина зрозуміла, що з його приїздом все виявиться, і вона і її батьки залишаться без шматка хліба. Вона пішла до пана Ліста і зі сльозами на очах зізналася у всьому, що вона робила. Великий композитор і музикант уважно вислухав її і попросив її показати йому свої музичні здібності. Дівчина почала грати. У декількох місцях він поправив її.
- А тепер, моя люба, - сказав він, - Ви учениця Ліста.
Можете зробити оголошення, що Ви будете грати першу частину концерту, а другу - Ваш учитель Ференц Ліст .

Коли сповідуємо гріхи наші, то Він, будучи вірним і праведним, простить нам гріхи наші і очистить нас від усякої неправди "(1 Послання від Івана 1:9)

Аватар користувача
andrivovk
старець
старець
Повідомлень: 2907
З нами з: 09 січня 2010, 16:49
Звідки: леополіс

Re: Історії для душі

Повідомлення andrivovk » 30 листопада 2012, 14:53

Зображення

25-летний офицер ДеПримо дежурил на Таймс-Сквер, когда увидел пожилого бездомного сидящего на тротуаре у обувного магазина. Он поговорил с ним, узнал какой у того размер, отошел, а через некоторое время он вернулся с новыми зимними ботинками и носками и помог бездомному их надеть. Ботинки он купил в соседнем магазине за 100 долларов. Когда продавец узнал зачем они ему, то сразу дал скидку в 25 долларов. Все это произошло на глазах Дженифер Фостер, сотрудницы офиса шерифа Пайнал-Каунти в Аризоне, которая приехала на несколько дней, чтобы посмотреть Нью-Йорк. Она незаметно сняла эту сцену на камеру мобильного телефона. ДеПримо был не в курсе того, что кто-то за ним наблюдает или тем более фотографирует. Он просто помог бездомному и пошел дежурить дальше. По возвращению домой она отправила фото с описанием увиденного в департамент полиции Нью-Йорка. Те установили личность офицера и выложили фото на свою страничку в Фейсбуке.



оригінал тут https://www.facebook.com/photo.php?fbid ... =1&theater
Хороші релігійні книги по теології, біблеїстиці http://esxatos.com/books

Аватар користувача
andrivovk
старець
старець
Повідомлень: 2907
З нами з: 09 січня 2010, 16:49
Звідки: леополіс

Re: Історії для душі

Повідомлення andrivovk » 11 грудня 2012, 17:10

Зображення


Чак Фини – поразительный человек

Сегодня я хочу рассказать Вам историю удивительного человека. Ему 81 год и он заработал 7,5 миллиардов долларов. При этом у него нет машины, он летает эконом-классом и живёт на съёмной квартире.
Его можно было бы назвать скупердяем, который трясётся над каждым центом, если бы не тот факт, что за последние три десятилетия он на благотворительность отдал более 6 миллиардов долларов. Эти деньги он потратил на науку, образование, здравоохранение, содержание домов для престарелых в Южной Африке, США, Ирландии, Вьетнаме, на Бермудских островах, Австралии. Он не собирается останавливаться на достигнутом и до 2016 года планирует отдать все оставшиеся деньги на благие дела.
Причём, данного экстравагантного миллиардера не интересуют как деньги, так и слава: раздавая собственные деньги, он старается оставаться в тени, и первые 15 лет ему это успешно удавалось, так как никто не догадывался о том, что он занимается благотворительностью. Потом его «разоблачили», хотя после этого Фини вёл себя довольно скромно. К примеру, известен тот факт, что до 2012 года он дал не более пяти интервью.
Чак Фини – поразительный человек. Начав с самых низов собственный бизнес, он сумел за несколько лет создать компанию, насчитывающую 200 сотрудников, работающих в 27 странах. Уровень его доходов увеличивался с огромной скоростью, хотя большая часть денег в тот же момент уходила в его благотворительный фонд The Atlantic Philanthropies.
«Я осознал, что гораздо больше удовольствия получаешь, когда отдаёшь деньги на благотворительность и видишь, как благодаря им что-то создаётся, к примеру, больница. Это же вполне логично – вкладывать заработанные деньги в благие дела, а не накапливать на банковских счетах и разрешать им накапливаться, и накапливаться», — говорит Чак Фини.
Билл Гейтс назвал Чака Фини идеальным человеком для подражания, заметив, что он – лучший пример того, как при жизни следует творить добрые дела.



http://igorkovalenko.com/2012/11/09/cha ... -chelovek/
Хороші релігійні книги по теології, біблеїстиці http://esxatos.com/books

Марічка 050
новик
новик
Повідомлень: 13
З нами з: 05 грудня 2012, 17:05

Re: Історії для душі

Повідомлення Марічка 050 » 15 грудня 2012, 15:39

В однієї матері був син, який здобув професію лікаря і став славним хірургом. Хоч у дитинстві був вихований у християнській вірі, однак пізніше втратив віру і відступив від Церкви. Його мати довгі роки безнастанно молилась за його навернення, і, здається, що все даремно. Та сталось так, що вона важко захворіла і мусіла піддаватися операції. Оперував її власний син. Під час операції він побачив, що життя його матері вже ніщо не врятує, але зауважив, що мати, будучи під наркозом, щось шепоче. Він уважно прислухався до її слів, із яких зрозумів, що вона молиться і жертвує Богові своє життя за навернення сина. З його очей покотились рясні сльози, а в його серці відбулася дивна переміна. Божа ласка діє - і він сам починає молитись, тепер благає Бога, щоб його мати хоч на хвилину прийшла до тями і він міг їй сказати, що Господь вислухав її молитву. Сталося чудо: мати розплющила свої очі, поглянула у заплакані очі сина і у повній свідомості почула його слова: „Мамо, я вірю, я вірю в Бога так, як ти мене навчала”. Легенька усмішка появилася на устах матері і тихі слова: „Хай тебе Бог благословить, мій сину. Тепер я можу спокійно вмирати в надії, що ми знову побачимось”. І так відійшла у вічність. А син із того часу став віруючим і практикуючим християнином. Але для цього потрібно було дуже багато часу, тривалої молитви доброї матері, щоб щойно при смерті її молитва принесла стократний плід...

http://www.cssr.lviv.ua/word/?article=767

Марічка 050
новик
новик
Повідомлень: 13
З нами з: 05 грудня 2012, 17:05

Re: Історії для душі

Повідомлення Марічка 050 » 17 грудня 2012, 10:55

Стрибок з парашутом

Був у однієї побожної жінки син. Ріс він добрий та уважний, і був би справжньою втіхою матері, аби не один тяжкий гріх: він не вірував у Бога. Чи то його погані друзі так намовляли, чи саме серце його було порожнє — один Бог знає (бо тільки Бог знає душу і серце кожної людини до кінця).
Цей гріх сина, точніше це його горе (бо не вірувати в Бога і є справжнє горе) дуже засмучувало матір, серце її розривалося від жалю й тривоги за сина, але, як вона його не вмовляла, що б йому не казала, — він не навертався до Бога.
Пішла тоді жінка питати поради у священика, а той їй і каже:
— Що ти говориш зі своїм сином? Якщо він у Бога не вірує, то він тебе не чує, скільки йому не кажи. До того ж він — немічна людина, і що може зробити? Ти БОГОВІ кажи про свого сина. Бог, по-перше, завжди чує, а по-друге, Він всемогутній, і знайде, як навернути хлопця. Молися за свого сина і до Божої Матері, Вона допоможе тобі.
Подякувала жінка за пораду, та й пішла собі. І з того часу день і ніч без устанку молилася за сина.
От настав час іти сину в армію. Мати дала йому з собою написаний на аркушику псалом 90-ий і каже:
— Синку, якщо тобі буде скрутно, прочитай оце — і Бог поможе тобі. Нехай ця молитва буде завжди з тобою, де б ти не був.
Слухняний син узяв аркушик (щоправда, навіть не глянув у нього), простився з матір’ю, та й поїхав.
В армії він потрапив у десантні війська. І там його та всіх хлопців учили стрибати з парашутом. Дуже це цікаво, але…
Звичайно, сучасні парашути дуже надійні, і в них є запасне кільце. Якщо перший парашут з якоїсь причини не відкриється (хоч таке майже неможливо), то другий — рятівний — вже відкриється напевно. Але все одно стрибати з такої висоти страшнувато. Особливо в перший раз.
Тому, коли наш десантник мав назавтра вперше стрибнути з парашутом, він, як і всі, трохи хвилювався. Згадав він тоді за мамин аркушик і думає: «Як же ж я його візьму з собою, якщо нам заборонено носити щось зайве у кишенях? От що зроблю: зашию його собі в сорочці біля плеча». І зашив.
Уранці усіх хлопців зібрали, перевірили парашути та й посадили в літак. Коли літак піднявся достатньо високо, десантники один по одному почали стрибати вниз. Стрибнув і наш хлопець.
Він смикнув із силою кільце, як його вчили, але… парашут не розкрився… Смикнув запасне кільце, але рятівний парашут також не розкрився. Земля стрімко наближалась, а він каменем летів униз.
Тоді зрозумів він усю свою безсилість і згадав Того, в Кого так вірувала його матір. Але він не міг дістати аркуш із молитвою до Всемогутнього Бога… Він тільки схопився за плече, де була молитва, й щосили й від усього серця вигукнув: «Господи!!».
У відповідь над його головою затріпотіли крила парашута.

Потім було усе: розпитування начальства й друзів, мамина радість, і мамині сльози… Але перш ніж хлопець опустився на землю, він дав собі слово вступити в семінарію.

А після семінарії колишній десантник пішов у монастир. Тепер він ієромонах.
Так молитва матері врятувала сина від смерті і повернула в його серце Бога.
А син віддячив і Богові, і мамі, і собі, бо хто залишається з Богом, той ніколи не осоромиться, ні в цьому житті, ні в майбутньому.

Вільний переклад оповідання з книжки: Чинякова Г. П. Слёзы матери.
Востаннє редагувалось 22 травня 2014, 10:26 користувачем Марічка 050, всього редагувалось 1 раз.

Аватар користувача
Georgij
старець
старець
Повідомлень: 768
З нами з: 27 червня 2011, 07:54

Re: Історії для душі

Повідомлення Georgij » 17 грудня 2012, 16:08

Сила Слова

Це сталося на фронті під час 2-ї світової війни. Рота червоноармійців йшла у наступ. Раз у раз хтось падав, убитий кулею або снарядом. Біля одного з тих, що впали, схилився товариш і з радістю виявив, що хлопець живий.

Куля лише пробила шинель і гімнастерку на грудях, але крові не було!

Що за броня захистила солдата?

Засунувши руку в кишеню гімнастерки, врятований дістав з неї маленьку Біблію, яку завжди носив із собою. На обкладинці зяяла обпалена по краях дірка. Куля прошила половину Книги книг і застрягла в Псалмах, прямо посередині Псалма 90 поруч із рядками:

«впадуть біля тебе тисяча і десять тисяч праворуч від тебе, але до тебе не наблизиться».

Врятований солдат був віруючим християнином.
Зображення
Гнітять мене гріхи, але вони не здолають Божого милосердя до мене.

Аватар користувача
andrivovk
старець
старець
Повідомлень: 2907
З нами з: 09 січня 2010, 16:49
Звідки: леополіс

Re: Історії для душі

Повідомлення andrivovk » 20 грудня 2012, 11:40

Зображення

Девушку на фотографии зовут Виктория Сото. Она была учительницей в начальной школе Сенди-Хук, штат Коннектикут, США. 14 декабря этого года, когда на школу напал маньяк она спрятала 16 человек детей в подсобке и попросила их ни в коем случае не плакать. Спрятала детей - но не спряталась сама, потому что понимала, что бандит может обыскать комнату. Её уловка удалась - маньяк застрелил её, однако детей искать не стал. Виктории было 27 лет.
Молитвами Виктории Коннектикутской, Господи, дай нам немножечко её веры.


http://www.facebook.com/photo.php?fbid= ... e=1&ref=nf
http://blognews.am/rus/news/32446/
Хороші релігійні книги по теології, біблеїстиці http://esxatos.com/books

Аватар користувача
andrivovk
старець
старець
Повідомлень: 2907
З нами з: 09 січня 2010, 16:49
Звідки: леополіс

Re: Історії для душі

Повідомлення andrivovk » 23 грудня 2012, 22:32

Зображення

«Пообіцяй, що ніколи не залишиш мене, мамо!»

В Маямі, США, у віці 59 років померла Едуарда О’Бара (Edwarda O'Bara) – жінка, яка майже все своє життя провела в комі. Її історія – свідчення надзвичайної материнської любові, терпіння, надії, вміння вбачати в усіх випробуваннях, що випадають на нас за Божим провидінням.

22 листопада 2012 року її молодша сестра, Колін О’Бара, написала: «Повідомляю всіх, що моя сестра Едуарда тепер із Богом на Небі. Вчора, доглядаючи її, я помітила, що вона дивиться просто на мене й посміхається найбільшою посмішкою, яку я тільки коли-небудь бачила. Після цього вона заплющила очі й приєдналася до мами на Небі».

Сьогодні, 27 листопада, в Маямі служитимуть заупокійну Месу в католицькому храмі св.Рози Лімської, після чого відбудеться похорон Едуарди.



Історія «сплячої красуні»

Едуарда О’Бара (1953–2012) була життєрадісною дівчинкою, хворою на діабет. Вранці 3 січня 1970 року Едуарда прокинулась від болю; її трусило, бо інсулін, прийнятий напередодні, не потрапив у кровоносну систему організму. Дівчину терміново доправили до лікарні. Коли вона лежала там, то опритомнюючи, то втрачаючи свідомість, – звернулася до своєї матері, Кейі: «Пообіцяй, що ніколи не залишиш мене, мамо!» Кейя поглянула на перелякану дитину й відповіла: «Звичайно, ні! Я ніколи не залишу тебе, люба, я обіцяю. А обітниця є обітниця!» То були останні слова, якими вони обмінялись перед тим, як Едуарда впала в діабетичну кому.

Наступні 42 роки Едуарда жила, так і не виходячи з коми. Родичі відзначали, що вона реагує на голос, вимовляє різні звуки, зосереджує увагу, коли до неї безпосередньо звертаються. Очі жінки були завжди розплющені, проте в них не було свідомості. Її мама Кейя дотримувалась обіцянки, пильнуючи біля ліжка дочки, перевертаючи її з боку на бік кожні дві години, щоб запобігти пролежням, і так 24 години на добу. В цьому виснажливому ритмі Кейя прожила 38 років, відводячи собі не більше ніж 90 хвилин за один раз, аби поспати і прийняти душ. Як віддана мати, Кейя не залишила доньку в спеціалізованій установі, а піклувалася про своє коматозне дитя вдома, узявши на себе величезний фінансовий, фізичний та психологічній тягар обов’язків догляду за тяжко хворою людиною.

Аби хоч якось дати раду з грошовими витратами, мати створила фонд «The Edwarda O'Bara Foundation», куди всі охочі могли перераховувати будь-яку суму пожертвувань. Про зворушливу історію Едуарди було написано книжку «Обітниця є обітниця», присвячено пісню. Гроші, які надходили за придбання книжки та скачування пісні, йшли на догляд за Едуардою. Крім того, дім родини О’Бара у Маямі завдяки зусиллям матері перетворився на місце зустрічі людей з різних куточків світу. Вони приїжджали до Едуарди у своєрідне паломництво: святкувати разом її день народження, набиратися духовного досвіду життя поруч із хворобою, болем, стражданням, у терпінні й любові до Бога, до себе, до близьких.

7 березня 2008 року мама Кейя померла від старості, а опікуватися Едуардою продовжила молодша дочка Кейї та сестра Едуарди – Колін. Як і її мати, вона ніколи не полишала надію, що Едуарда одного разу прокинеться.

Воля, сила й завзяття Кейї О’Бара, її незрівняна любов спричиняли дивовижні речі, в тому числі й часті об’явлення Діви Марії в домі О’Бара. Посланням Божої Матері було те, що Кейя не повинна впадати у відчай, тому що Едуарда обрала цей стан як спосіб вираження її місії на Землі. Місія Едварди, як зрозуміла Кейя, – приносити втіху, розраду, надію та співчуття до тих, хто цього потребує. Люди по всьому світі, які знали історію Едуарди й пережили досвід болю і страждань, надсилали сім’ї О’Бара повідомлення, що Едуарда з’являлася їм, часто при цьому забираючи їхній біль і залишаючи хворого з відчуттям духовного спокою та миру.

Найважливішим, напевно, в цій історії для кожного з нас є питання: а чи зміг би я невідступно піклуватися про близьку людину, що впала в кому, протягом усього свого життя? Людину, яку більшість жорстоко називає «овочем», і лише ти здатний розрізняти її настрій, її посмішку, її стогін... Чи гідно ми поводимося з найближчими і найдорожчими для нас людьми навіть зараз, коли вони не хворі й не в комі, коли можуть відповісти нам любов’ю на нашу увагу, й ми маємо змогу повноцінно спілкуватися з ними? Чи не сповнюємо повсякденні стосунки байдужістю, злістю, роздратуванням замість того, аби цінувати кожну нагоду налагодити добрі взаємовідносини? Скільки терпіння на це потрібно, але яка величезна нагорода! – залишитися людиною, милосердною й люблячою, вірною й мужньою. Відповісти на очікування Бога, який створив нас на образ і подобу свою.


Підготувала Ольга Рибачук


http://www.credo-ua.org/2012/11/73099
Хороші релігійні книги по теології, біблеїстиці http://esxatos.com/books

Аватар користувача
ShMariam
Модератор
Модератор
Повідомлень: 4631
З нами з: 06 грудня 2008, 14:08
Звідки: Львів

Re: Історії для душі

Повідомлення ShMariam » 25 грудня 2012, 17:45

Повідомлення про наслідки висміювання Бога перенесла у відповідну тему: viewtopic.php?f=3&t=2935&start=0
Важливо!Може врятувати життя: http://forum.ugcc.org.ua/viewtopic.php?f=3&t=97&p=56358#p56281

Аватар користувача
andrivovk
старець
старець
Повідомлень: 2907
З нами з: 09 січня 2010, 16:49
Звідки: леополіс

Re: Історії для душі

Повідомлення andrivovk » 24 січня 2013, 10:46

Зображення

Человек с большой буквы.

В декабре 2012 года в Наварре проходили важные соревнования по легкой атлетике. На кону был солидный призовой фонд, в забегах участвовали сильнейшие спортсмены мира, в том числе кениец Абель Мутаи, бронзовый призер Олимпийских Игр в Лондоне в беге на 3000 метров с препятствиями. В своей коронной дистанции Мутаи уверенно лидировал и на турнире в Наварре. Но примерно за десять метров до конца дистанции кенийский бегун остановился, ошибочно решив, что он уже пересек финишнюю черту. Мутаи остановился и начал хлопать болельщикам, не понимая на испанском подсказок о том, что конец дистанции только через десять метров.

Бежавший вторым испанец Иван Фернандес Анайя настиг кенийца и мог бы легко закончить забег на первом месте. Но вместо того, чтобы использовать ошибку соперника, Анайя принялся… толкать кенийца в спину и рукой показывать ему, где находится финишная черта. Испанский бегун упустил верную возможность победить, он фактически привел кенийца к финишу и не обогнал его.

Когда после окончания дистанции Ивана Фернандеса Анайю спросили, неужели он не хотел победить, то 24-летний бегун из Витории (чемпион Испании в беге на 5000 метров) ответил следующее: «Нет, я очень хотел выиграть. Но даже если бы на кону было место в составе сборной Испании для поездки на чемпионат Европы, я все равно поступил бы также. Я не заслуживал победы - отрыв был велик, и я не имел шансов догнать соперника, если бы он не ошибся. Мне важнее сохранить достоинство, чем выиграть золотую медаль. Знаете, все мы видим, какие вещи порой происходят в футболе, в обществе, в политике… Люди слишком часто видят неправильные модели поведения. Я рад, что поступил иначе, и сделал этот жест честности».


http://www.facebook.com/photo.php?fbid= ... t=1&ref=nf
Хороші релігійні книги по теології, біблеїстиці http://esxatos.com/books

vitalko
старець
старець
Повідомлень: 987
З нами з: 25 березня 2009, 14:13
Звідки: Львів

Re: Історії для душі

Повідомлення vitalko » 25 січня 2013, 11:56

Як Залізна Людина рятувала на Гембі сноубордиста

Ця історія - з Фейсбуку. Микола Дроботенко написав про порятунок сноубордиста, який потрапив під лавину на Гембі.

Про лавину в Карпатах, яка тиждень тому знесла зі схилу двох чоловік, я дізнався з теле-та-інтернет-новин. Інформація була мізерною: «район села Пилипець» ... «Лавина» ... «Пошуки тривають» ... «Знайшли» ... «Один - живий, з переломами ніг» ... «Другий - загинув». Витримавши паузу в кілька днів, я подзвонив своєму давньому другові, одному з найдосвідченіших рятувальників Закарпаття, людині з неабияким альпіністським досвідом в горах Кавказу, Паміру та інших, аж до Перуанських Анд - Жені Чізмарю. У мене не було ні тіні сумніву, що саме він буде кинутий на пошук. Так воно і сталося. Тепер я представляю повну картину подій.
Субота, 12 січня. У цей день Женя якраз чергував на станції Пилипецького гірськолижного підйомника. Погода була не найкращою - на Боржавському хребті туман, вітер. Але на схилі було прийнятно – багато хто катався.

Близько другої години дня до рятувальників звернулися схвильовані сноубордисти з інформацією про НП. Вони отримали СМС від свого друга. Сенс з СМС випливав наступний - не дивлячись на туман, дві людини зі сноубордами пішли вгору від канатки на вершину гори Гемба. На спуску потрапили в лавину. У того, хто надіслав СМС, зламані ноги. Знаходиться в зоні лісу. Де - невідомо. Що з другим - не знає. Чекає допомоги. Все.
І група вийшла на пошук.

Обстежено вершину Гемби, площа якої порівнянна з площею футбольного поля. Видимість - метрів 20. Імовірність визначити напрямок спуску бордерів або побачити зверху лавинний конус звелася до нуля. Тут же приймається рішення спуститися назад, до лісу, і траверсом прочесати весь його кордон вліво і вправо від Гемби. Це - кілометри пересічної місцевості. Але якщо лавина досягла зони лісу (а це випливало з СМС), на неї можна буде наткнутися навіть у тумані. Однак кілька годин «оранки» результату не дали - лавини не було. І тут прийшло розуміння найгіршого розвитку подій - бордери з'їхали на протилежну сторону Боржавського хребта. У дику, ніким не відвідувану ущелину. Від верхів'їв її до найближчого села - кілометрів двадцять буреломом.

І стало зрозуміло, що потрібно замовляти машину, об'їжджати Боржавський хребет (близько 90 кілометрів), і пробиватися до лавини з протилежного боку хребта.
Восьма година вечора. Повна темінь. Підготовка до виїзду, який призначений на ранок. До Жені звертаються друзі хлопців, що потрапили в лавину - вони рвуться зараз, вночі, перевалити через хребет і спробувати знайти постраждалих. У повній темряві і тумані це - затія без шансів. Так підказував розум. Більше того - ризик самим влетіти в лавину зростав у рази. Але аргумент хлопців був єдиним і неспростовним - потерпілий до ранку може й не дожити.

Професійним обов'язком рятувальника в такій ситуації було б сказати «Я вам забороняю». І будь-який чиновник від МНС сказав би саме так. Але у Жені в самого гинули в горах друзі. І на місці цих хлопців він вчинив би точнісінько як вони. В результаті - група була жорстко проінструктована про заходи безпеки, і Женя особисто попросив канатників спеціально включити крісельний підйомник, щоб заощадити хлопцям час і сили при підйомі на Гембу (за що, звичайно ж, отримав старшенний «втик» по телефону від МНС-івського начальства ).

... Хлопці повернулися назад уночі. Дива не сталося. Перевалити хребет в темряві і тумані їм не вдалося.
На ранок Євгена, в якості керівника групи з восьми осіб, закинули машиною в село Березники, на південь від Боржавського хребта. Від місця, куди змогла пробитися машина, належало пройти кілометрів сімнадцять-вісімнадцять буреломом, з декількома переправами через річки. Сніг - по пояс. У снігоступах - по коліно. І все це - з набором висоти.

Скітурівські лижі – тільки у Жені. Лижна палиця входила в сніг по руківку - це відображено на знімках, які робилися для звіту.
Годин через чотири такого руху вибивається з сил один з рятувальників. Його залишають в лісі, забезпечивши рацією та всім необхідним для «холодної ночівлі». Ноші, які до цього тягли з собою - також залишені. Вони гальмують рух, і вже очевидно, що через буковий підлісок, через який доводиться продиратися, протягнути носилки з постраждалим буде нереально. Зараз головне - скоріше його знайти.

Залишившись усімох, рятувальники піднялися до межі лісу біля четвертої дня. Запасу світлого часу залишалася година максимум. У складках рельєфу огляд хребта - мінімальний. Женя залишає всіх відпочити, а сам піднімається на лижах на один з відрогів, щоб зверху відкрилася погляду хоч якась частина гребеня Боржави. І, піднявшись, він бачить чотири лавини. Одна - далеко зліва, практично біля гори Великий Верх. Але так далеко сноубордисти піти не могли.
Ще дві лавини - вже в районі Гемби. Але вони не дійшли до лісу. І остання, проглядається за перегинами, зі значною лінією відриву від гребеня метрів у 300, таки йде в ліс.

Свист вітру. Десь унизу - шум дерев. І тут женіне вухо вловлює ледь помітний звук, не характерний для природного шуму. Темніє. Але потрібно стояти, напружено вслухаючись - не почулося? .. І знову - звук ... Це таки ледь долинає здалеку крик! Швидко - вниз. Всім - підйом, і - до лавини. Ще годину траверсу буреломом. Тіло лавини. І в сутінках, що насуваються, рятувальники знаходять лежачого на лавині молодого хлопця - Діму.

Він пролежав на снігу близько 28 годин. Поруч - трохи зім'ятий лавиною термос. Вміст - випито. Це те, що доклало свою мізерну, але все ж дещицю у виживання Діми при температурі, яка опускалася вночі до -10 градусів.

Діма випиває майже залпом весь чай з Женіного термоса. І тут треба знати Женю (зроблю відступ). Не зважаючи на дику спрагу при нелюдській праці протягом багатьох годин, він за весь день не зробив жодного ковтка зі свого термоса. Саме тому, що чай міг згодитися потерпілому ... якщо той ще буде живий ... Ось чай і згодився ...

Повертаючись до Дмитра. Він адекватний. Відповідає майже зв'язно. Так, періодично кричав у надії, що хтось із гірськолижників чи бордерів його почує ... Тобто Діма так і не зрозумів, що в тумані з'їхав в ущелину, в яку бордери по своїй волі не спускаються ніколи.
Огляд. Переломи ніг очевидні навіть при побіжній пальпації. Під Дімою кров, але не багато. Тобто переломи відкриті, але артерії не зачеплені. Сноуборд зірваний - кріплення вирвало з м'ясом. Але саме борд до відриву, як пропелер, призвів до закручування і множинних переломів ніг (лікарі згодом нарахують їх близько дванадцяти).

Уколи протишокового, знеболюючого, накладення шин, і все - повна темінь.

І тут я зроблю ще один відступ суцільно в умовному способі.
- ЯКБИ рятувальники не залишили ноші на півдорозі, і через бурелом та глибокий сніг ішли трохи повільніше;
- ЯКБИ вони вийшли до крайки лісу в іншому місці - трохи далі від того, де зійшла лавина;
- ЯКБИ Женя вліз не на «цей» відріг, а на іншій, з якого через перегин рельєфу не побачив лавину і не почув би ледь уловимий голос;
- ЯКБИ Діма вчасно не закричав ...
... другу ніч на снігу з відкритими переломами він би вже не переніс.
Цілий ряд випадкових факторів склалися в щасливий для Діми пазл. І допомога до нього наспіла якраз до фінішу світлового дня.
Далі - робота при налобних ліхтарях. З двох женіних лиж і шести пар снігоступів зв'язуються ноші, до яких прив'язують Діму. Тепер, усімох, потрібно відпахати назад з навантаженими ношами ті ж сімнадцять кілометрів, грузнучи в снігу вже без снігоступів.

Відразу прийнято рішення спускатися по струмку, в який пішла частина лавини - тут менше завалів. І буквально через п'ятсот метрів транспортування промінь ліхтаря одного з рятувальників відбивається від поверхні снігу трохи неприродно. «Дядя Женя, - там щось блищить ...». Це був виступаючий на поверхню крихітний елемент черевика другого постраждалого, повністю прихованого під поверхнею снігу.

Це був один шанс з тисячі - при транспортуванні одного потерпілого наткнутися на другого ... Саме в потрібну точку упав промінь ліхтаря ... Саме там блиснуло. І якби не знову пазл випадковостей - пошук другого постраждалого за допомогою лавинних зондів міг би затягнутися на довгі дні. А в гіршому випадку - до весни.
Розкопки. Другий потерпілий - Максим, був, на жаль, мертвий. Причому без шансів на виживання з самого початку. Очевидно, його сильно вдарило об дерево з сучками. В районі черевної порожнини проглядалися відкриті рани. Дихальні шляхи були забиті снігом - тобто Максим після зупинки лавини уже не дихав. Смерть настала миттєво.

Відзначивши місцезнаходження Максима маркерами на деревах, рятувальники продовжили шлях униз, транспортуючи Діму. Годинник показував близько восьмої вечора.

Транспортування буреломною ущелиною вночі включало весь набір природних перешкод. Спуск із засніжених валунів за допомогою мотузки, перемежовувався провалюванням у річку, яку потрібно було подолати п'ять чи шість разів. Женя провалився по груди в сніг, відчувши під ногами струмок. Спертися - нема на що. Висмикнути ноги швидко - виключено. І пластикові скітурівські черевики наповнилися водою. Виліз, вилив із зовнішніх черевиків воду, натягнув на ноги наскрізь просочені крижаною водою «внутрішні» і пішов тягнути Діму далі.

Сили танули. Але знизу, отримавши інформацію про те, що знайшли Діму, назустріч рятувальникам вийшла група лісників. До півночі вони, забравши залишеного на півдорозі рятувальника з ношами, підійшли до транспортувальної групи. Це була майже перемога. «Свіжі» чоловіки змінили повністю вичавлених, що були на ногах уже більше чотирнадцяти годин підряд, рятувальників. Транспортування до машини, що чекала внизу зайняло ще 4:00 - до четвертої ранку.

На машині Діма з рятувальниками поїхав у Сваляву. Місцеві лікарі резонно зауважили, що з такою політравмою та підозрою на обмороження потерпілого потрібно терміново везти в стаціонар Ужгорода. Рятувальникам же надали місця в місцевому готелі - для відпочинку.

Мрією було роззутися і висушити взуття. Але, увійшовши в номер, Женя відчув недобре. Доторкнувся до батареї - холодна. Загалом - температура в «готелі» була ненабагато вищою «забортної». Мешканці отримували електричні конвектори (без вентилятора), який вручили і Жені. Мрія висушити одяг і взуття зазнала фіаско.
І тут надійшла нова ввідна. На мобільний зателефонувало МНС-івської начальство, і усерозуміючої голосом все ж попросило Женю з ранку супроводити групу рятувальників до місцязнаходження загиблого. Він лише запитав: «Коли вихід?». «О сьомій ранку» - прозвучала відповідь. На годиннику було пів на шосту. Через півтори години треба було вийти і знову пройти шлях по снігах і завалах - знову сімнадцять кілометрів вгору і сімнадцять униз. Що й було зроблено.
Моєму другові, Залізній Людині - Жені Чізмарю, в цьому році виповниться 61 (шістдесят один) рік.
"Для чого шукаєш ти для себе почесті в інших? Поважай сам себе, і ніхто не принесе тобі безчестя."
св. Йоан Золотоустий


Повернутись до “Добре Слово”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Google [Bot] і 1 гість