Історії для душі

Євангеліє, розважання, проповіді, Житія, "історії для душі". Для читання, не для дискусій.

Модератори: Just_me, viter, Artur, ihor

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 06 березня 2012, 07:56

XОБІ ГОСПОДА БОГА

Якось одна знатна римлянка запитала в рабина Йоссі бен Халафта: "А що Бог робить цілими днями?"
Добрий рабин відповів: "Він парує людей. Вирішує, хто з ким має побратися: цей чоловік з цією жінкою, та жінка з отим чоловіком і так далі".
"Нічого особливого, - зауважила патриціянка. - Те саме і я могла б робити. За один день я можу поєднати тисячу пар".
Рабин Йоссі нічого не відповів.
А жінка вернулася до свого палацу, викликала тисячу рабів і рабинь та й наказала, хто з ким має побратися.
Владним тоном вона наказувала: "Ти маєш оженитися з цією, а ти маєш взяти за чоловіка оцього!"
Уночі всі пари почали сваритися, а деякі навіть побилися до крові. Вранці всі вони пішли до своєї пані.
Один мав розбиту голову, друга - підбите око, ще хтось - роз'юшений ніс.
Розгублена, римлянка покликала рабина Йоссі, все йому розповіла, а потім додала: "Ти буй правий. Тепер я бачу, що тільки Бог може поєднати жінку і чоловіка".
Раптом пролунав голос із Неба:
"Мені це теж нелегко".

І сумнівів у цьому не має ніхто.

Б.Ферреро. Збірка "Кола на воді"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 07 березня 2012, 07:28

СТАВОК І ГУСИ

У тихому куточку мальовничого, ще не спотвореного цивілізацією села примістився маленький ставок з кришталево-чистою водою. Хоч розміром він був з велику калабаню, проте в його чистій поверхні відбивалося ціле небо. І саме це робило ставок справжньою перлиною, обрамленою ніжною зеленню луки.
Сонце вдень, а зорі й місяць уночі домовлялися між собою про зустріч у цьому чудовому водяному дзеркалі. Верби й стокротки, що росли на березі ставка, і трава на горбочку тремтіли від радости, бачачи відбите у воді небо, яке спустилося на землю і перетворило цей далекий закуток світу на маленький рай.
Але одного дня до ставка прилетіла зграя товстих нахабних гусей. Вони галасливо ґелґотіли й лупили крильми по воді. Своїми владними "ґва, ґва" і твердими дзьобами вони розбурхали спокійні води цього небесного дзеркала.
Гуси - практичні створіння, і для них шепіт вітру чи кришталеві відблиски чистої води не мають жодної вартости. Десятки гусей кидалися у ставок і рили дно в пошуках їжі. Їхнім гаслом було: "Їсти і товстіти". Вони пірнали, бруднили воду і пронизливо верещали.
На всі боки летіло пір'я і бризки. Раки, рибки та інші дрібні створіннячка, що жили у ставку, в змиг ока опинилися в дзьобах ненажерливих гусей. Збурений дрібний пісочок піднявся з дна і геть скаламутив воду. Зі ставка тут же щезли водорості, які очищували його воду.
Вечорами, коли весь цей гамір заспокоювався, перша зірочка, з'явившись на небі, марно шукала свою земну осельку, а місяць не міг побачити своє срібне обличчя у земному люстеркові. Ставок перетворився на смердюче болото. Його життя згасло.
Вістку про це вітер поніс до хмар, хмари передали зіркам, місяцеві й сонцю. На вербах поміж листям плакали зграї синиць і жайворонків. Страшно подумати, що у цей куточок села більше ніколи не завітає місяць.

Якось по вечері, на яку було запрошено багато друзів, мама сказала дочці, щоб вона помолилася і йшла спати. Дівчинка послухалася, стала навколішки біля свого ліжка, щоб промовити молитву. Коли вона вернулася, щоб сказати всім "добраніч", мама запитала:
"Чи ти гарно помолилася, доню?"
"Ні, я не змогла".
"Як це не змогла?! Піди спробуй ще раз!" Дівчинка вернулася до своєї кімнати і ще раз спробувала помолитися. За кілька хвилин знову прийшла до мами.
"Тепер уже гарно помолилася?"
"Ні, мамо, я не могла!"
"Не могла? Але ж чому?"
"Я не чула тиші. Не могла нічого почути. У нас так шумно!"
Справді, усі ми поводимося так шумно!


Б.Ферреро. Збірка "Кола на воді"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 08 березня 2012, 11:25

ПОДЯКА

Один учитель сказав учням намалювати те, за що вони хотіли б подякувати Богові. Виховник гадав, що у цих дітей - вихідців із бідних родин - насправді не так багато причин відчувати вдячність. Він був переконаний, що всі радше намалюють купи солодощів, столи, що вгинаються від наїдків.
Малюнок, який подав йому Михайлик, вразив виховника: на ньому хлопчина зобразив руку.
Але чия це рука?
Клас зацікавився тим зображенням.
«Для мене це рука Бога, що дає нам хліб насущний», - висловилася одна дитина.
«Це рука селянина. Він годує курей», - сказала инша.
Поки діти ще малювали, вчитель нахилився над партою Михайлика і спитав його, чия то рука.
«Це Ваша рука», - прошепотів хлопчина.
І тоді вчитель пригадав, як щовечора брав Михайлика за руку, бо він був найменшенький, і проводжав до виходу. Вчитель так само обходився і з иншими дітьми, але для Михайлика це мало справді велике значення.

Чи ти колись замислювався, яку велику силу можуть мати твої руки?
Нам усім потрібно навчитися виконувати «накази господині».
«Якщо спиш на ньому - застели. Якщо носиш його - повісь. Якщо поїв - помий посуд. Якщо ходиш по ньому - витріпай. Якщо відкриваєш його - закрий. Якщо спорожнив - наповни. Якщо дзвонить - зніми слухавку. Якщо м'явкає - нагодуй.


Б.Ферреро. Збірка "Часом досить промінчика"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 09 березня 2012, 13:45

НЕБО ЗА БАЛИ

Одна добра християнка опинилась перед дверима до Неба. Була стривожена. Святий Петро ласкаво прийняв її, але мовив: «Щоби ввійти до Раю, треба набрати сто балів».
Жінка почала перелічувати: «Я була вірною дружиною ціле життя. Намагалась виховати по-християнськи своїх дітей. Не вповні вдалося це мені, але я зробила все, що змогла. Упродовж 22 років була катехиткою. Працювала на користь місії, допомагала благодійній організації. Завжди намагалась добре ставитись до всіх, з ким мала справу - особливо до священика і моїх сусідів...».
Коли зупинилась, щоб перевести подих, святий Петро сказав їй: «Маєш два з половиною бали».
Для жінки це було тяжким ударом.
Тоді знову взялася перелічувати: «Опікувалась своїми старими батьками, пробачала сестрі, яка сварилась зі мною за спадщину. Ніколи не пропустила недільну Службу Божу, за винятком днів, коли народжувала дітей. Брала участь у богослужіннях і реколекціях під час Великого Посту... Щодня молилася...».
Святий Петро сказав їй: «Маєш три бали».
Жінка впала у відчай. Як зможе набрати 100 потрібних балів? Перелічила вже найважливіше. Важко буде знайти ще щось. Плачучи, тремтячим голосом сказала: «Якщо так, то можу лише покладатися на Боже милосердя!»
«Оце сто балів!» - вигукнув святий Петро.

«Благослови, душе моя. Господа
і не забувай усіх добродійств Його ніколи.(...)
Бо як високо небо над землею,
така велика Його милість
над тими, що Його бояться.(...)
Як батько милосердиться над синами,
так милосердиться Господь над тими,
що Його бояться.
Він знає, з чого ми зліплені,
Він пам’ятає, що ми - порох.(...)» (Пс. 103).


Б.Ферреро. Збірка "Квіти просто квітнуть"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 11 березня 2012, 14:03

ПРИКЛАД

- Тату, з чого починається війна? - запитує батька маленький Андрійко, дивлячись телевізійні новини.
- Все починається більш-менш однаково: якщо, наприклад, Англія і Америка виявляють, що в них різні погляди на якийсь предмет...
Тут втручається мама:
- Не говори дитині дурниць. Америка і Англія ніколи не сваряться!
- Це нічого не має до діла. Я тільки наводив приклад.
- Ти завжди робиш плутанину в його голові!
- Краще нехай у ній буде хоч щось, аніж мала б бути порожня!
- Дай спокій... Це нісенітниці! їхню сварку перериває Андрійко:
- Дякую, я вже зрозумів!

"Коли татко приходить по мене до садочку, то завжди питає, скільки я мав воєн".
Андрійко, 4 роки


Б.Ферреро. Збірка "Це знає тільки Вітер"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
ShMariam
Модератор
Модератор
Повідомлень: 4629
З нами з: 06 грудня 2008, 14:08
Звідки: Львів

Re: Історії для душі

Повідомлення ShMariam » 11 березня 2012, 16:37

Щастя
Жив в одній країні скотар. Був він чесний і передбачливий, ніколи і нікого не ображав, і всі його отари паслися в горах і на луках без нагляду, і ні звір їх не ображав, ні людина, тому що не було в нього ворогів.

Жив у цій же країні ледар і нероба. Ось зустрічає його одного разу цей скотар і питає:

- Як ти живеш?

- Ледве дихаю від голоду.

- Ходімо до мене, попрацюєш рік, дам тобі пару добрих биків - зореш, засієш собі поле, будеш ситий.

Подумав ледар: "Ось ще, працювати через пару биків. Кажуть, у нього вівці самі пасуться, піду та відберу собі що захочу."



Подумав і пішов. Піднявся в гори і бачить: розсипалася худоба по горах, а пастухів немає. Тільки він наблизився, як вся безліч худоби в одному місці скупчилася. Підійшов і ледар і бачить: стоїть серед худоби крихітний чоловічок, а корови і вівці до нього лащаться. Здивувався ледар і запитує:

- Що ти за створіння?

- А я - Щастя господаря цього стада.

- А де моє Щастя?

- Твоє на такій-то горі, під таким-то кущем.

Пішов ледар, ледве доплентався до гори, стомився, приліг під якимсь кущем і задрімав. Коли прокинувся, сонце вже заходило. Раптом чує: зітхає хтось. Бачить, лежить під кущем чоловічок - шкіра та кістки, лежить-охає.

- Що ти за створіння?

- А я твоє Щастя.

- Ах ти, нероба! - Розсердився ледар. - Я з голоду помираю, а ти лежиш тут, нічого не робиш!

- Ти сидиш без діла, а я - тим паче! - відповіло Щастя.
http://kyrios.org.ua/literature/pritchi ... astja.html
Важливо!Може врятувати життя: http://forum.ugcc.org.ua/viewtopic.php?f=3&t=97&p=56358#p56281

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 12 березня 2012, 09:22

КОЛА НА ВОДІ

Літній спекотний день. Тихо мріє маленький ставок, ніде ні шелесне. На листку латаття сидить лінива жаба й уважно стежить за довгоногою комахою, що безтурботно ковзає по воді. Якби вона захотіла поласувати комашкою, то це навіть не коштувало б їй великих зусиль. Трохи віддалік якийсь джмелик пристрасним поглядом прикипів до прекрасної мушки. Але йому не вистачає мужносте висловити своє кохання, тож він задовольняється тим, що тихо милується нею здаля.
А на березі, коло самісінької води, гине від спраги маленька непоказна квіточка. Її корінці аж надриваються від зусиль, але дотягнутися до води, хоч як вона близько, - неспромога...
Онде потопає комарик. Він впав у воду через власну необачність. Крильця намокли й обважніли, тому він ніяк не може злетіти в повітря. Вода вже починає його поглинати.
Дика слива схилила над ставком своє віття. На кінчику найдовшої гілки, що сягає майже середини ставка, самотньо висить зморщена і потемніла перестигла сливка. Раптом вона відривається під гілки й падає у воду. Серед монотонного гудіння мух чується чудернацький легковажний звук: "плюск"! З того місця, де урочисто й гідно впала маленька сливка, по воді пішли кола - за першим одразу ж друге, третє, четверте..., вони маєстатично ширяться, немов розквітаючий цвіт.
Хвилькою віднесло від жаби довгоногу комашку, яку та саме збиралася злизати своїм спритним язиком. Джміль, від поштовху хвилі, ненароком упав на прекрасну мушку. Навзаєм вибачаючись, вони навіки закохалися одне в одного.
Перша хвиля, дійшовши до берега, оживила маленьку квіточку.
А ще вона піднесла вгору потопаючого комарика. Йому вдалося вчепитися за травинку, що росла на березі, похилившись над водою. Комарик висушив крильця на цій травинці й полетів.
Як багато доль змінили майже непомітні кола на воді!

Історії цієї книжечки, хоч є лише колами на воді, можуть, однак...

Б.Ферреро. Збірка "Кола на воді"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 13 березня 2012, 09:48

ГВИНТИК

У корпус величезного корабля був вкручений гвинтик. Маленький і непримітний, він нічим не відрізнявся від багатьох инших, таких же пересічних гвинтиків, що з'єднували дві величезні сталеві плити.
Під час довгої подорожі через Індійський океан маленький гвинтик усвідомив, що йому обридло це сіре і непомітне існування (за всі роки не знайшлося нікого, хто принаймні подякував би йому за працю). Гвинтик заявив: "Все, з мене досить! Йду геть!"
"Якщо ти підеш, то й ми також підемо", - сказали инші гвинтики.
І справді, щойно він почав розкручуватися, вовтузячись у своїй невеликій комірчині, иншим теж прийшло бажання викрутитися. Кожна хвиля, що напливала на корабель, допомагала їм визволятися.
Тоді й цвяхи, які тримали вкупі корпус корабля, запротестували: "Якщо так, то й ми залишимо свою справу..."
"На милість Божу, опам'ятайтеся! - волали до гвинтиків сталеві плити. - Якщо не буде кому втримувати нас укупі, ніхто з нас не виживе!"
Бунт маленького гвинтика, який відмовився виконувати свій обов'язок, умить перекинувся на инші частини величезного корабля.
Корабель, який упевнено розтинав могутні хвилі океану, тепер почав жалісно скрипіти і деренчати.
Тоді всі панелі, вузли, рейки, гвинтики і навіть найменші цвяшки звернулися до бунтівного гвинтика з проханням відмовитися від свого задуму.
"Корабель розсиплеться, потоне, і жоден з нас вже не побачить рідної землі".
Щойно тепер гвинтик відчув себе в центрі уваги і раптом зрозумів, що він є набагато важливішим, ніж дотепер йому здавалося. Він вирішив повідомити всіх, що залишається на своєму місці.

Коли світ уже спить,
я дивлюсь на нього через вікно.
Я бачу тишу,
що вдень бриніла життям.
Бачу тіні, що зненацька з'являються
і розпливаються по землі.
Я притискаю до шиби своє лице -
хоч його майже не видно,
все ж воно присутнє.
Саме тоді, коли тиша пронизує землю,
я лічу тіні -
на піску, на бруківці, на моєму житті.
І хоч знаю, що я - лишень
згусток живої матерії,
все ж обіцяю Богові,
що, перш ніж згасне моє життя,
я доведу світові, що жив тут.
Венді, 12 років.


Б.Ферреро. Збірка "Це знає тільки Вітер"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 14 березня 2012, 09:28

МИЛОСТИНЯ

Ця історія трапилася дуже давно в одному англійському містечку. Якась жебрачка у дрантивому лахмітті ходила від хати до хати, не минаючи жодних дверей, і просила милостиню.
Їй не надто щастило. Одні її лаяли, инші проганяли собаками, а хтось кидав у фартух кусні запліснявілого хліба і гнилу картоплю, аби лиш відчепилася.
І тільки двоє стареньких, що жили в маленькій хатинці на краю міста, пустили бідолаху до свого дому і пригостили.
"Сідай, погрійся", - промовив дідусь, а його жінка в цей час розігрівала молоко і краяла хліб.
Коли жебрачка їла, старенькі ласкаво примовляли і потішали її.
Наступного дня до міста зненацька прибув королівський посланець. Він заходив до кожного дому і запрошував усіх на королівську учту.
Це викликало в містечку неабияке збентеження.
Пополудні всі родини, святково одягнені, з'явилися у замку.
Гостей посадили у великій залі - кожному було заздалегідь визначене місце - і слуги почали носити страви.
За мить по залі прошелестів невдоволений гомін. А все через те, що послужливі камердинери подавали гостям картопляне лушпиння, каміння та кусні спліснявілого хліба. Лише в тарілки старенького подружжя, що сиділо в кутку, з великою люб'язністю накладали вишукані смачні наїдки.
Раптом до зали вбігла жінка, вбрана у жебраче лахміття. Усі заціпеніли.
"Сьогодні, - промовила вона, - я хочу почастувати вас тим, чим ви частували мене вчора"
Тоді скинула з себе жебраче шмаття і враз засяяли, виблискуючи, розкішні шати, оздоблені коштовним камінням.
Це була королева.

Одному багачеві вдалося ввійти до Раю. Насамперед він пробігся по місцевому ринку і одразу ж зорієнтувався, що ціни на ньому дуже низькі.
Чоловік перевірив вміст свого гаманця і почав вибирати найкрасивіші речі, які впадали йому в око.
Щоб розрахуватися, він вийняв велику пачку банкнот і подав ангелові-продавцеві.
Ангел увічливо посміхнувся і промовив:
"Вибачте, але ці гроші у нас не в обігу".
"Тобто як?" - здивувався купець.
"У нас мають вартість лише ті гроші, які на землі були подаровані", - відповів ангел.

Уже сьогодні не забудь про гроші, які мають вартість у небі.

Б.Ферреро. Збірка "Кола на воді"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Michail
старець
старець
Повідомлень: 1196
З нами з: 29 грудня 2009, 10:42
Звідки: Ужгород
Контактна інформація:

Re: Історії для душі

Повідомлення Michail » 15 березня 2012, 01:36

Гарна історія.

А от ця відбулась у 20 столітті:

"Міська поліція Кампали (Уганда) працює у важких умовах. Люди часто сміються над нею і критикують, що ще більше позначається на якості роботи і моралі. У кількох прихожан церкви в Кампалі з'явилося бажання відновити суспільні цінності, і вони визнавали важливість поліції для людей. Замість того щоб зосередитися на недоліках поліцейських, вони вирішили підбадьорити їх. Парафіяни церкви організували велике публічний виступ на цілим день, де поліції відплачувалися почесті і лунали нагороди. Наприкінці Дня подяки поліції її генеральний інспектор зауважив: «Ви не уявляєте, якою енергією і натхненням ви наповнили поліцію своїм публічним виступом і виразом вдячності». У поліцейських насправді з'явилося бажання виконувати роботу краще у важких обставинах, і міст між поліцією і церквою був перекинутий. Поліцейські навіть проявили інтерес до звернення до церкви за консультацією та служінням.
Однак, можливість протягом довгого часу наставляти поліцейських в біблійних принципах є ще більш надихає!"

З книги Боба Моффіта "Ісус - Мер Вашого міста" (читаю її і просто не можу такі гарні моменти тут не виставити). Це перша книга, яку я читаю, потроху, розтягаючи задоволення і набираючи поки що незнані для мене моменти необхідні в служінні Церкви.

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 15 березня 2012, 09:28

ВОГОНЬ

Однієї холодної зимової ночі шестеро людей опинилося на безлюдному острові. Кожен тримав у руках шматок дерева. На тому клаптику землі, загубленому у Північному морі, зовсім не було дерев. Посередині поволі догоряло вогнище - бракувало дров.
Мороз ставав щораз дошкульніший.
Найближче до вогнища стояла жінка. В якусь мить поблиск вогню вихопив із темряви обличчя темношкірого іммігранта. Жінка побачила його, і ще міцніше стиснула у руці свій шматок дерева. «Чому я маю вкидати у вогонь своє поліно, - думала вона, - щоб обігріти бездомного ледаря, який прийшов відібрати у мене хліб і працю?»
Чоловік, який стояв побіч неї, помітив иншого, що не належав до його партії. «Змарнувати цінний шматок дерева для політичного супротивника? - міряв ненависним поглядом свого опонента. - Ніколи й нізащо!»
Третій був одягнений доволі нужденно і весь час кутався у брудну маринарку, намагаючись сховати поліно. Його ж сусід явно виглядав на багача. «Чому я мушу витрачати свої дрова на лінивого багатія?»
Думки багача увесь час оберталися навколо його статків, які складали два будинки, чотири авта і великий рахунок у банку. Батарейка його сотового телефона розряджена. «Треба за будь-яку ціну зберегти свій цурпалок. Не пускати ж його в хід заради цих лінюхів і невдах».
У слабкому світлі майже згаслого вогнища темношкіре обличчя іммігранта викривилось у мстивій гримасі. Він з усіх сил стискав у руці дерев'яний уламок. Йому було добре відомо, що усі ці білі його погорджують. «Нізащо не вкину своїх дрів до купи приску, - злосливо зиркаючи, вирішив він. - Настав час розплати!»
Останнім членом цієї сумної компанії був чоловік скупий і недовірливий. Він ніколи нічого не починав, якщо це не приносило йому користи. Давати тільки тому, хто щось дає - така була його засада. «Їм доведеться дорого заплатити за цей шмат дерева», - думав він.
Усіх їх знайшли замерзлими, з дерев'яними цурпалками у застиглих руках.
Вони загинули не через морозяну погоду, а через внутрішнє обмерзання.

Може, у твоїй родині, у твоїй спільноті тліє вогонь, що ось-ось загасне? Що ти зробиш зі шматком дерева у своїй руці?

Б.Ферреро. Збірка "Часом досить промінчика"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 16 березня 2012, 09:29

У ТЕОРІЇ

Юнак заявив із погордою вчителеві:
– Врешті я досягнув досконалости. Тепер абсолютно впевнений у власних силах. Сам собі господар. Легко втримую в шорах нерви, запанував над почуттям помсти, усунув із серця свого всіляку хтивість, слава більше не турбує мене, прагнення влади й грошей, навіть найменші сексуальні бажання ніколи не навідують мене, отож...
Учитель обірвав юнака на півслові:
– Шкода! Декілька днів тому одна прегарна дівчина натякнула мені, що коли б трапилась така нагода, охоче б прослизнула у твоє ліжко...
Юнак зробив крок вперед: "Он як? Хто б це міг бути? Я знаю її?"

Один багатий юнак якось звернувся до доброчесного настоятеля монастиря і попросив дозволу залишитись в його згромадженні.
Настоятель попросив дещо більше розповісти про те, як той живе, які має звички, – кандидат у монахи з погордою підвів голову:
– Завжди одягаю білу одежу, п'ю лише воду, узимку роздягнений качаюсь в снігу. Щоб краще умертвити тіло, повбивав гострі цвяхи у своє взуття й наказую своєму слузі, щоб відміряв мені щоденно сорок ударів батогом...
Саме в цей час під'їхав важкий віз, який із натугою тягнув білий кінь. Візник випряг коня, напоїв із поїлки, кінь із насолодою, щоб зняти втому після важкого дня, повалявся в снігу.
– Бачиш, – мовив настоятель, – це створіння теж біле, п'є лише воду, валяється в снігу, цвяхи впиваються йому в ноги, отримує, напевно, більше, аніж сорок батогів. Одначе, є лише конем...


Б.Ферреро. Збірка "Життя – це все, що ми маємо"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 17 березня 2012, 18:16

ПОРАДА

Одна жінка прийшла до спеціяліста і сказала: "Допоможіть мені! У мене серйозні проблеми з чоловіком. Кожного вечора, коли він повертається додому, виникає жахлива сварка".
Знавець відповів: "Цьому легко зарадити".
"Гаразд, але скажіть, що я маю зробити?"
"Ось, будь ласка: увечері, перед приходом чоловіка, вжийте ці чотири смоктальних пігулки у рожевій оболонці. Але вживайте не всі нараз, а по черзі, одну за одною. І прошу, смокчіть їх повільно, дуже повільно".
Через тиждень жінка прийшла до спеціяліста усміхнена і спокійна.
"Пігулки просто чудодійні! Я хотіла би придбати ще одну упаковку. Відколи їх уживаю, жодного разу не посварилася з чоловіком, коли він повертається увечері".

Французький міністр закордонних справ Роберт Шуман якось пояснював, чому він не одружився.
"Це було доволі давно. Я їхав у метрі і наступив на ногу якійсь жінці. Щойно я зібрався попросити вибачення, як вона накинулася на мене з криком: "Йолопе! Дивися, куди ступаєш!" Потім підняла голову, почервоніла і зніяковіло мовила: "Ох, перепрошую, пане! Я подумала, що це мій чоловік..."

"Язик – член маленький, а хвалиться великим! Глядіть, який вогонь малий, а запалює величезний ліс! (...) Усякі роди диких звірів та птахів, гадів та морських потвор були приборкані й приборкуються людським хистом. Язика ж ніхто з людей не може вгамувати..." (Як. З, 6-8).

Б.Ферреро. Збірка "Таємниця червоних рибок"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 18 березня 2012, 12:23

ОМАНА

У кінематографічних колах Лос-Анжелеса кажуть, що відомі люди кіно нерідко вдають, ніби увесь час зайняті реалізацією "великих життєвих планів". Свій звичайний день вони описують приблизно так:
"Встаєте о восьмій. Випиваєте помаранчевого соку і вживаєте денну порцію вітамінів. Півгодинна прогулянка підготує організм до сніданку. Потім переглядаєте газети і кореспонденцію. Десь о десятій тридцять – плавання у басейні, потім пів години гімнастики, після того душ і сонячні ванни. Далі настає час обіду, а обідати, звісно, найліпше з приятелями.
По обіді – кава і приватний перегляд фільму або ж крамниці чи телефонні розмови. Близько четвертої пополудні – теніс або гольф.
Після повернення знову басейн і заняття на тренажерах або у гімнастичному залі. По закінченні цих тренувань душ, масаж, потім короткий відпочинок. А коли прокинетеся від того пообіднього сну – вам уже вісімдесятка".

Підприємець, змучений і засмиканий нескінченними клопотами, вдався до духовного наставника за порадою. Наставник сказав йому: "Риба, що покинула водну стихію, швидко вмирає. Так само і ти умираєш, коли дозволяєш, аби тобою заволоділи справи цього світу. Риба може врятувати своє життя, якщо негайно повернеться у воду. А ти мусиш звернутися до самотности".
Підприємець занепокоївся: "То я маю залишити усе і вступити до монастиря?"
"Зовсім ні. Займайся своїми справами, але звернися до свого серця".

У словнику духовности є чудове слово – "зосередження". Воно окреслює хвилину, коли затримуємося, аби "згромадити, зібрати" докупи частинки нас самих, які порозкидав день.


Б.Ферреро. Збірка "Таємниця червоних рибок"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
ShMariam
Модератор
Модератор
Повідомлень: 4629
З нами з: 06 грудня 2008, 14:08
Звідки: Львів

Re: Історії для душі

Повідомлення ShMariam » 18 березня 2012, 12:45

Володимир85 писав:ОМАНА

У кінематографічних колах Лос-Анжелеса кажуть, що відомі люди кіно нерідко вдають, ніби увесь час зайняті реалізацією "великих життєвих планів". Свій звичайний день вони описують приблизно так:
"Встаєте о восьмій. Випиваєте помаранчевого соку і вживаєте денну порцію вітамінів. Півгодинна прогулянка підготує організм до сніданку. Потім переглядаєте газети і кореспонденцію. Десь о десятій тридцять – плавання у басейні, потім пів години гімнастики, після того душ і сонячні ванни. Далі настає час обіду, а обідати, звісно, найліпше з приятелями.
По обіді – кава і приватний перегляд фільму або ж крамниці чи телефонні розмови. Близько четвертої пополудні – теніс або гольф.
Після повернення знову басейн і заняття на тренажерах або у гімнастичному залі. По закінченні цих тренувань душ, масаж, потім короткий відпочинок. А коли прокинетеся від того пообіднього сну – вам уже вісімдесятка".[/i]
....

Б.Ферреро. Збірка "Таємниця червоних рибок"
Так, зрозуміла... "Займайся своїми справами, але звернися до свого серця".

Однак я в цій розповіді бачу не "нічогонероблення", але виконанння обов'язків (!) професійних акторів (це ж про них йдеться?) в періоди між зйомками.
Їх "робочий іструмент" - їх зовнішність, яку мають пітримувати в ідеальному стані: прогулянки, фізкультура, вітаміни і т. д. Інша річ, що людина з чутливою совістю ще включить в цей перелік благодійні заходи, а віруюча - ще й молитву і Таїнства.
Важливо!Може врятувати життя: http://forum.ugcc.org.ua/viewtopic.php?f=3&t=97&p=56358#p56281

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 19 березня 2012, 09:27

ПІВЕНЬ I ДІАМАНТ

Голодний півень шукав поживу. Попорпав під дровами, у соломі, в листі, навколо цегли... Раптом застиг: перед ним лежав камінчик, що якось дивно виблискував.
Зацікавлений, півень став уважно до нього приглядатися. Потім зрозумів: це був незвичайний камінчик. Його форма, його поблискування говорили про це.
— Люди називають тебе діамантом, — невдоволено пробурмотів голодний півень, — але, цінний ти, чи ні, для мене не вартуєш і зернятка пшениці...
I запорпав діамант назад у землю.

Ті, що дбають тільки про “клювання”, проходять повз дуже великі цінності, не помічаючи їх.
Щоб відкрити щось справді цінне, треба хотіти його відкрити. “Не давайте священне собакам, ані не кидайте перел ваших перед свиньми, щоб не потоптали їх ногами й, обернувшись, вас не роздерли” (Мт. 7, 6).


Б.Ферреро. Збірка "40 казок у пустелі"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 21 березня 2012, 09:38

ЧУДНИЙ ПАРУБОК

Власник одного великого господарства потребував наймита для праці у стайні та стодолі. Як веліла традиція, заходився шукати його на сільському ярмарку. І постеріг там юнака шістнадцяти-сімнадцяти років, що походжав собі межи ярмаркових наметів. Був він дуже худорлявим і на силача не скидався.
- Як тебе звати, хлопче?
- Альфредом, хазяїне.
- Я шукаю людину, що згодилась би працювати у моїм господарстві. Ти знаєшся на селянській праці?
- Авжеж, хазяїне. Я можу спати буряної ночі!
- Що ти сказав? - перепитав здивований господар.
- Можу спати буряної ночі, - спокійно повторив юнак.
Хазяїн скрушно похитав головою та й відійшов.
Та вже добряче пополудні знов зустрів Альфреда і знов-таки завів розмову про наймитування. Відповідь Альфреда була незмінною:
- Можу спати буряної ночі.
Хазяїн потребував тямущого помічника, а не парубійка, гордого тим, що здатний спати в буряні ночі. Він силкувався знайти иншого робітника, але не зміг. Отож, не маючи вибору, постановив найняти Альфреда, який водно повторював:
- Не журіться, хазяїне, - я можу спати буряної ночі.
- Ну, гаразд. Побачимо, що ти вмієш робити. Альфред працював у господаря вже кілька тижнів. Той був настільки заклопотаний, що мало цікавився тим, як порає свою роботу молодий наймит.
Проте якось уночі розбудив хазяїна потужний буревій. Рвучкий вітер гойдав дерева, завивав у димарях і хряскав віконницями. Хазяїн схопився з ліжка. Буря ж могла розчахнути навстіж ворота стайні, настрашити коні й корови, розмахати сіно і солому, завдати ще й иншої шкоди.
Відтак побіг до кімнати, де спав Альфред, сильно постукав у двері, та жодної відповіді не отримав.
Стукав ще і ще.
-Альфреде, прокинься! Вставай поможи мені, поки буря не знищила все! - гукав він.
Одначе Альфред спав як мертвий.
Господар не міг гайнувати часу. Збіг по сходах донизу, стрімголов перетнув подвір'я і нарешті опинився коло загорожі.
Аж тут на нього чекала велика несподіванка.
Ворота стайні були зачинені щільно, всі вікна старанно закріплені. Сіно і солома складені й накриті так, що навіть буря не могла б розкидати їх. Коні стояли на припоні, вівці, кури та инші тварини спали мирно і безтурботно. Надворі шаленів буревій, а в стайні й стодолі панували спокій та лад.
І враз господар вибухнув гучним реготом. Збагнув-бо, що мав на думці Альфред, коли казав, що може спати навіть буряної ночі.
Парубок щодня виконував свою роботу на совість. Перевіряв, чи все у господарстві гаразд. Щільно зачиняв двері та вікна, дбайливо порався коло хатніх тварин. Повсякчас був готовий до бурі. Й саме тому ніколи її не боявся...

А ти спроможний спати тієї буряної ночі, що є твоїм життям?

Б.Ферреро. Збірка "Звуки арфи"
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
Just_me
Модератор
Модератор
Повідомлень: 1374
З нами з: 25 лютого 2010, 10:20

Re: Історії для душі

Повідомлення Just_me » 21 квітня 2012, 09:29

Що ми маємо і чого у нас нема

Парадоксом нашого часу є те, що ми маємо високі будівлі, але низьку терпимість, широкі магістралі, але вузькі погляди. Витрачаємо більше, але маємо менше, купуємо більше, але радіємо менше. Маємо великі будинки, але менші сім'ї, найкращі зручності, але менше часу.

Маємо кращу освіту, але менше розуму, кращі знання, але гірше оцінюємо ситуацію, маємо більше експертів, але і більше проблем, кращу медицину, але гірше здоров’я. П’ємо занадто багато, куримо дуже багато, витрачаємо дуже безвідповідально, сміємося занадто мало, їздимо дуже швидко, гніваємось занадто легко, спати лягаємо занадто пізно, прокидаємося занадто втомленими, читаємо занадто мало, занадто багато дивимося телебачення і молимося занадто рідко. Збільшили свої побажання, але скоротили цінності.

Говоримо занадто багато, любимо занадто рідко і ненавидимо надто часто. Знаємо, як вижити, але не знаємо, як жити. Добавляємо роки до людського життя, але не додаємо життя до років.

Досягли Місяця і повернулися, але з важкістю переходимо вулицю і знайомимося з новим сусідом. Покоряємо космічні простори, але не душевні. Робимо великі, але не кращі справи.

Очищаємо повітря, але забруднюємо душу. Підчинили собі атом, але не свої забобони. Пишемо більше, але дізнаємося менше.

Плануємо більше, але добиваємося меншого. Навчились поспішати, але не чекати. Створюємо нові комп'ютери, які зберігають більше інформації ніж раніше, але спілкуємося все менше.

Це час швидкого харчування і поганого травлення, великих людей і дрібних душ, швидкого прибутку і важких взаємин. Час зростання сімейних доходів і зростання числа розлучень, красивих будинків і зруйнованих домашніх очагів. Час коротких відстаней, одноразових підгузників, разової моралі, зв'язків на одну ніч; зайвої ваги і таблеток, які роблять все: збуджують нас, заспокоюють нас, вбивають наc ...

Час заповнених вітрин і порожніх складів. Час, коли технології дозволяють цій публікації потрапити до вас, в той же час дозволяють вам поділитися нею або просто зачинити. Запам'ятайте, приділяйте більше часу тим, кого любите, тому що вони з вами не назавжди .

Запам'ятайте, скажіть добрі слова тим, хто дивиться на вас знизу вгору з захопленням, тому що ця маленька істота скоро виросте і її вже не буде поруч з вами. Запам`ятайте і гаряче притисніть близьку людину до себе, тому що це єдиний скарб, який можете віддати від серця, і воно не варте ні копійки.

Запам'ятайте і говоріть «люблю тебе» своїм коханим, але спочатку дійсно це відчуйте. Поцілунок і обійми можуть поправити будь-яку неприємність, коли йдуть від серця. Запам'ятайте і тримайтеся за руки і цінуйте моменти, коли ви разом, тому що одного разу цієї людини не буде поруч з вами.

Знайдіть час для любові, знайдіть час для спілкування і знайдіть час для можливості поділитися всім, що маєте сказати. Тому що життя вимірюється не числом вдихів-видихів, а моментами, коли захоплює дух!

Джорж Карлін
Відповідей на всі питання у вас ніколи не буде. Це – нормально. Не мучте себе. Але ніколи не обманюйте хворих, даючи їм фальшиві надії. Джиліан Берн.

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Історії для душі

Повідомлення Володимир85 » 23 квітня 2012, 08:43

Притча

У Японії, в одному селищі недалеко від столиці жив старий мудрий самурай. Одного дня, коли він вів заняття зі своїми учнями, до нього підійшов молодий боєць, відомий своєю грубістю і жорстокістю. Його улюбленим прийомом була провокація: він виводив противника з себе і, засліплений люттю, той приймав його виклик, здійснював помилку за помилкою і в результаті програвав бій.
Молодий боєць почав ображати старого: він кидав в нього камені, плювався і лаявся останніми словами. Але старий залишався незворушним і продовжував заняття. В кінці дня знервований і утомлений молодий боєць забрався геть.
Учні, здивовані тим, що старий виніс стільки образ, запитали його:
- Чому ви не викликали його на бій? Невже злякалися поразки?
Старий самурай відповів:
- Якщо хтось підійде до вас з дарунком і ви не приймете його, кому належатиме подарунок?
- Своєму колишньому господареві, – відповів один з учнів.
- Теж саме стосується заздрості, ненависті і лайок. До тих пір, поки ти не приймеш їх, вони належать тому, хто їх приніс.
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Michail
старець
старець
Повідомлень: 1196
З нами з: 29 грудня 2009, 10:42
Звідки: Ужгород
Контактна інформація:

Re: Історії для душі

Повідомлення Michail » 23 квітня 2012, 22:22

Книга воїна світла (автор Пауло Коельо)

Пролог

“Учень не вищий за вчителя, але, вдосконалившись,
кожний стане, як його вчитель”.

Лк VI:40

На схід від села, на березі моря стоїть велетенський храм, на якому є дуже багато дзвонів, – промовила жінка.

Хлопчик помітив, що вона зодягнута у незвичайний одяг, а на голові у неї покривало. Він ніколи не зустрічав її раніше.

– Бачиш? – говорила вона далі. – Ти підеш туди і потім розкажеш про все, що знайдеш там.

Хлопчик, зачарований її вродою, пішов туди, куди його було направлено. Сівши на пісок, він подивився на обрій, але побачив те ж, що звик бачити завжди – синє небо та океан.

Розчарувавшись, він добрів до сусідньої рибальської слободи і запитав її мешканців, чи не знають вони, де є острів, на якому стоїть храм.

– А-а, так це ж було у сиву давнину, тоді, коли ще жили мої прадіди, – відповів йому старий рибалка. – Потім стався землетрус, і острів занурився у безодню. Він зник під водою, але ми, хоча і не бачимо його більше, все ж таки деколи чуємо, як із глибин лунає голос його дзвонів.

Хлопчик повернувся на берег, став прислухатися у надії вловити цей дзвін. До вечора він сидів біля моря, але чув тільки, як гудуть хвилі та кричать чайки.

Коли опустилась ніч, прийшли за ним батьки, повели додому. А зранку він уже знов був на березі, бо не міг повірити, щоб така прекрасна жінка сказала йому неправду.

Якщо коли-небудь вони зустрінуться знову, він буде мати право сказати, що острова не бачив, але чув, як підводні течії, розгойдуючи дзвони храму, примушували їх лунати.

Так минуло багато місяців; красуня так і не повернулась – хлопчик призабув її; тепер у нього була мета – добути скарби, поглинутого морем храму. По гуку дзвонів він визначить, де той знаходиться, і тоді зможе знайти заховані скарби.

Він утратив інтерес до школи і до своїх друзів. Він став улюбленою мішенню для глузування та дотепів своїх однолітків, які постійно повторювали: “Він – не такий, як ми. Годинами він дивиться на море, замість того, щоб грати з нами”.

І, дивлячись, як він сидить на березі, всі потішалися над ним.

Йому так і не вдалося почути дзвонів, але хлопчик навчився дечому іншому. Помалу він починав розуміти, що рокіт хвиль, який він чує стільки днів, вже не відволікає його, а потім – і досить швидко – звик і до криків чайок, і до гудіння бджіл, і до голосу вітру у кронах пальм.

Шість місяців сплило з часу його зустрічі з красунею, і хлопчик міг тепер не відволікатися на шум – але і голосу дзвонів на храмі, зануреного у воду не чув.

Приходили до нього рибалки, наполегливо говорили: “Ми чули!”

А хлопчик почути не міг.

Через деякий час рибалки заговорили з ним по-іншому: “Ти, – сказали вони, – занадто переймаєшся тим, щоб почути дзвін, який іде з глибини; забудь про нього, повертайся до друзів та колишніх забав. Можливо, що тільки рибалки можуть почути ці дзвони”.

А коли минуло вже біля року, тоді подумав хлопчик: “Можливо, вони мають рацію. Виросту, стану рибалкою і не буду більше кожного ранку приходити сюди, тому що мені більше не подобається цей берег”. І, ще подумав: “Мабуть, все це – легенда, а якщо й ні, то від землетрусу дзвони розбилися, і ніхто ніколи їх не почує”.

У той день він вирішив повернутися додому.

Йому захотілося впритул підійти до самої крайки берега – попрощатися з океаном. Ще раз він подивився на все, що його оточувало, і – оскільки вже не треба було прислуховуватися, чи не пролунає дзвін, – зміг посміхнутися, слухаючи чайок, рокіт хвиль, гул вітру у кронах пальм. Здалеку йому почулися голоси друзів, і він зрадів тому, що дуже швидко повернеться до своїх дитячих забав.

Так, він радів і відчував вдячність за те, що живе на світі, – ця вдячність доступна тільки дітям. Він був упевнений у тому, що не витратив час намарно, бо навчився споглядати й шанувати Природу.

І ось тому, що зрозумілими для нього стали рокіт хвиль, крик чайок, шелест листя, голоси друзів, що грали вдалині, він почув і перший удар дзвону.

Потім ще один.

Потім ще й ще, і ось, вселяючи у його душу безмірну радість, залунали всі дзвони затопленого храму.

Через багато років, вже дорослим, він повернувся у те село на березі, де промайнуло його дитинство. Він давно залишив думку про те, щоб підняти з морського дна скарби: може бути, - усе це існувало тільки в його уяві, і не було того загубленого у глибинах дитячої пам’яті вечора, коли до його вух донісся голос храмових дзвонів. І все ж йому захотілося пройтись по берегу, послухати шум вітру та крик чайок.

І безмірним було його здивування, коли він побачив – на піску сидить та сама жінка, яка розповіла йому про храм на острові.

– Що ви тут робите? – запитав він.

– Чекаю тебе, – відповіла вона.

– Хоча минуло вже багато років, жінка виглядала точно так, як і у день першої зустрічі, і покривало, під яким вона ховала волосся, із роками не вицвіло і не потріпалось.

Вона протягнула йому чистий зошит у синій обкладинці.

– Пиши: “Воїн світла уважно вдивляється у дитячі очі, бо їм дано бачити світ, позбавлений гіркоти. Коли воїн світла хоче дізнатися, чи гідний довіри той, хто поряд із ним, він намагається побачити його очима дитини”.

– А хто такий “воїн світла”?

– Сам знаєш, – із посмішкою відповіла вона. – той, хто здатен осягнути диво життя, боротися до кінця за те, у що вірує, і чути дзвін, який доноситься з морської безодні.

Він ніколи не вважав себе воїном світла. А жінка, схоже, прочитала його думки і сказала: “На це здатні всі. І, хоча ніхто не вважає себе воїном світла, кожна людина може ним стати”.

Він продивився сторінки зошита. Жінка знову посміхнулась.

– Пиши про воїна світла, – сказала вона.

Аватар користувача
Максим Борець
постійний дописувач
постійний дописувач
Повідомлень: 208
З нами з: 31 грудня 2011, 23:14

Re: Історії для душі

Повідомлення Максим Борець » 25 квітня 2012, 10:29

Приходить до рабина Мойша і каже: "Скажи, ребе, чому ми любимо наших рідних і близьких, але як тільки з'являться гроші, стосунки псуються, починаються конфлікти?"
Рабин подумав та й каже:
-Підійди до вікна. Що ти бачиш?
-Ну...дерева, квіти...діти бавляться в пісочниці...
Тоді рабин запропонував йому підійти до дзеркала.
- Що ж ти там побачив?
- Себе - відповів Мойша.
- Так от, - сказав рабин,- дзеркало - таке саме скло, як і вікно, але до нього додали трохи срібла.

Michail
старець
старець
Повідомлень: 1196
З нами з: 29 грудня 2009, 10:42
Звідки: Ужгород
Контактна інформація:

Re: Історії для душі

Повідомлення Michail » 28 квітня 2012, 21:36

Воїн знає, що людина – це не острів.

Він не може боротися наодинці; яким би не був його задум, він залежить від інших людей. Він потребує того, щоб обговорити з кимсь свої наміри, щоб попросити у когось допомоги й сприяння і – у хвилини відпочинку, сівши біля вогнища, – розповісти комусь про минулі битви.

Але воїн не допустить, щоб люди плутали цю потребу з невпевненістю у собі. Дії його – безсумнівні, але задуми його покриті таємницею.

Воїн світла танцює разом із своїми товаришами, але ні на кого не перекладає відповідальність за зроблені ним кроки.

Пауло Коельо.

Аватар користувача
andrivovk
старець
старець
Повідомлень: 2907
З нами з: 09 січня 2010, 16:49
Звідки: леополіс

Re: Історії для душі

Повідомлення andrivovk » 28 квітня 2012, 22:08

Michail писав:Воїн знає, що людина – це не острів.
......
......
Пауло Коельо.

Обережно будьте з тим Коельо http://christusimperat.org/uk/node/2055
Хороші релігійні книги по теології, біблеїстиці http://esxatos.com/books

Michail
старець
старець
Повідомлень: 1196
З нами з: 29 грудня 2009, 10:42
Звідки: Ужгород
Контактна інформація:

Re: Історії для душі

Повідомлення Michail » 30 квітня 2012, 21:30

Дякую за пораду. Я читав книжки раніше і помітив єресі зразу (і про Марію, як 4 іпостась і всякі такі недолугості). Ця непогана точно, що подав. А так буду ще обережніший.

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9683
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Історії для душі

Повідомлення о.Олег » 07 травня 2012, 15:41

Однажды осел фермера провалился в колодец. Он страшно закричал, призывая на помощь. Прибежал фермер и всплеснул руками: “Как же его оттуда вытащить?”

Тогда хозяин ослика рассудил так: “Осел мой - старый. Ему уже недолго осталось. Я все равно собирался приобрести нового молодого осла. А колодец, все равно- почти высохший. Я давно собирался его закопать и вырыть новый колодец в другом месте. Так почему бы не сделать это сейчас? Заодно и ослика закопаю, чтобы не было слышно запаха разложения”.

Он пригласил всех своих соседей помочь ему закопать колодец. Все дружно взялись за лопаты и принялись забрасывать землю в колодец. Осел сразу же понял к чему идет дело и начал издавать страшный визг. И вдруг, ко всеобщему удивлению, он притих. После нескольких бросков земли фермер решил посмотреть, что там внизу.

Он был изумлен от того, что он увидел там. Каждый кусок земли, падавший на его спину, ослик стряхивал и приминал ногами. Очень скоро, ко всеобщему изумлению, ослик показался наверху - и выпрыгнул из колодца!

…В жизни вам будет встречаться много всякой грязи и каждый раз жизнь будет посылать вам все новую и новую порцию. Всякий раз, когда упадет ком земли, стряхни его и поднимайся наверх и только так ты сможешь выбраться из колодца.

Каждая из возникающих проблем - это как камень для перехода на ручье. Если не останавливаться и не сдаваться, то можно выбраться из любого самого глубокого колодца.

Встряхнись и поднимайся наверх. Чтобы быть счастливым запомни пять простых правил:

1. Освободи свое сердце от ненависти - прости.
2. Освободи свое сердце от волнений - большинство из них не сбываются.
3. Веди простую жизнь и цени то, что имеешь.
4. Отдавай больше.
5. Ожидай меньше.
http://proza-pravoslavie.narod.ru/pritc ... slika.html
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
andrivovk
старець
старець
Повідомлень: 2907
З нами з: 09 січня 2010, 16:49
Звідки: леополіс

Re: Історії для душі

Повідомлення andrivovk » 07 травня 2012, 21:05

о.Олег писав:Однажды осел фермера провалился в колодец.
Подібна історія про жабу, яка впала в молоко, але збила сметану і добралася догори. :)
Хороші релігійні книги по теології, біблеїстиці http://esxatos.com/books

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9683
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Історії для душі

Повідомлення о.Олег » 23 липня 2012, 23:51

Бути людиною
Антуан де Сент-Екзюпері
Друг — це передусім той, хто не судить. Я вже казав тобі: це той, хто відчиняє двері мандрівникові й знаходить місце для його милиці або палиці і, щоб судити про нього, не змушує його танцювати. І, якщо мандрівник розповідає про весну на дорозі, друг — це той, хто приймає в ньому весну. А якщо розповідає про жахіття голоду в селі, звідки він прийшов, друг переживає разом із ним муки голоду. Адже я вже казав: друг у людині — це її частина, призначена тобі, яка відчиняє тобі двері, що їх, можливо, нікому більше не відчинить. І твій друг — справжній, і все, що він каже, — правда, і він любить тебе, навіть якщо в іншому домі він тебе ненавидить. І друг у храмі, з яким я милістю Божою стою пліч-о-пліч, — це той, хто повертає до мене своє обличчя, подібне до мого обличчя, обличчя, осяяне тим же Божеством, бо тут відбувається єднання, навіть якщо поза храмом він крамар, а я капітан, або він садівник, а я моряк. Я знайшов його завдяки несхожості, і я йому друг. І я можу мовчати поряд із ним, тобто анітрохи не боятися за мої внутрішні сади, мої гори, яри й пустелі, бо він не полізе туди своїми черевиками. Ти, мій друже, приймаєш у мені разом із любов’ю немов посланця моєї внутрішньої імперії. І ти поводишся з ним добре, садовиш його, слухаєш його. І обидва ми щасливі. Хіба ти бачив коли-небудь, щоб я, приймаючи послів, тримав їх на відстані або відвертався від них через те, що в глибинах їхньої імперії, за тисячу днів ходу від моєї, харчуються стравами, які мені не подобаються, або тому, що їхні звичаї не такі, як мої. Дружба — це передусім примирення й велике духовне єднання всупереч мізерним дрібницям. І я не дозволю нічим дорікнути тому, хто сидить за моїм столом.

Бо знай: гостинність, і чемність, і дружба — це зустрічі людини в Людині. Що я робитиму в храмі бога, який почне обговорювати зріст чи огрядність своїх вірних, або в домі друга, котрий, не зважаючи на мої милиці, змушує мене танцювати, щоб судити про мене?

Ти, звичайно, зустрінеш у світі багато різних суддів. Якщо буде потрібно, щоб ти став іншим чи загартував себе, лиши цю роботу своїм ворогам. Вони візьмуться за тебе, як буря, що вирізьблює крону кедра. А твій друг створений, щоб приймати тебе. Знай і про Бога, коли приходиш до Його храму, що Він не судить тебе, а приймає.

Не плутаймо любові з безумством володіння, яке завдає стільки страждань. Адже, всупереч загальнопоширеній думці, любов не спричиняє страждань. Завдає страждань інстинкт власності, який суперечить любові. Люблячи Господа, я, кульгавий, шкандибаю по каменистій дорозі, щоб поділитися моєю любов’ю з людьми. Мій Бог не раб мені. Я ситий тим, чим Він обдаровує інших. Справжню любов я впізнаю за невразливістю...

Під личиною любові ви ховаєте ненависть, ви зробили стійку біля жінки або чоловіка, ви перетворили їх на свою здобич і, стоячи як собака над кісткою, ненавидите всіх, хто поглядає на ваше бенкетування. Егоїзм насичення ви звете любов’ю. Тільки-но вам дарують любов, ви так само, як у ваших фальшивих дружбах, обертаєте вільного й того, хто любить, у слугу й раба, привласнивши собі право ображатися. І, щоб змусити його краще служити собі, караєте його повсякчасним видовищем своїх страждань..

Дружбу я впізнаю за відсутністю розчарувань, а справжню любов за неможливістю бути ображеним.

Їй здається, що любов — подарунок, який можна затаїти в собі. Що, якщо ти любиш її — значить, вона здобула тебе у своє розпорядження. Вона замикає тебе в собі, гадаючи, ніби збагатить себе. Та любов — не діамант, яким можна заволодіти, любов — зобов’язання один перед одним. Результат узвичаєного церемоніалу. Добротність дороги, по якій їздять туди й назад навантажені вози.

Не отримуючи, а віддаючи, набуваєш благородності. Благородні ремісники, про яких я казав, бо вони не пожаліли себе, працюючи день і ніч, і отримали навзамін вічність, позбавившись страху смерті. Благородні воїни: проливши кров, вони стали опорою царства й уже не помруть. Але не облагородишся, купуючи найрозкішніші речі в крамарів і милуючись усе життя лише бездоганним. Облагороджує творчість. Я бачив народи, які вироджуються: вони не пишуть віршів, вони їх читають, поки раби обробляють для них землю. Саме проти них піски Півдня споконвіку готували у своїх творчих злиднях живі племена, — настає день, і ці племена заволодівають мертвими скарбами мертвого народу. Я не люблю людей зі змертвілим серцем. Той, хто не витрачає себе, стає порожнім місцем. Життя не принесе йому зрілості. Час для нього — жменька піску, що стирає його плоть у прах.

Тільки-но закінчиш будівництво, місто помре. Люди живуть не з того, що отримують, а з того, що дають. Сперечаючись за готові запаси, вони знову стають вовками у своїх кублах. Упокоривши їх жорстокістю, ти отримаєш худобу в хліві. Але хіба можна завершити будівництво? Стверджуючи, що завершив своє творіння, я повідомляю лише одне: мені бракує завзяття. Смерть приходить за тими, хто встиг померти. Досконалість недосяжна. Стати досконалим — значить стати Господом. Ні, ніколи мені не завершити мою фортецю...

Мені здалося, що люди нерідко помиляються, вимагаючи поваги до своїх прав. Я переймаюся правами Господа в людині й кожного жебрака, якщо він не перебільшує власної значущості. Але я не визнаю прав самого жебрака, прав його виразок і каліцтва, що їх ушановують задля них самих, мов кумирів.

Немає краєвиду, якщо ніхто не дряпався на гору, краєвид — це не видовище, він — подолання. Але якщо принесли тебе нагору в паланкіні, ти побачиш щось туманне й незначне, і чому, власне, воно має бути значущим? Той, хто вдоволено схрестив на грудях руки й милується краєвидом, додає цьому краєвиду насолоду відпочинку після важкого підйому, блакить дня, що саме згасає. Йому подобається композиція пейзажу, кожним своїм кроком він розставляв на місця ріки, пагорби, відсовував удалину селище. Він — автор цього пейзажу й радіє, як дитина, що виклала з камінчиків місто й милується творінням своїх рук. Але спробуй змусити дитину замилуватися купкою каміння — видовищем, що дісталося задарма...

Неоплачене душевно й тілесно — не відчувається як значуще.

Люди люблять одне й те саме, але кожен по-своєму. Недосконалість мови відриває людей одне від одного, а бажання їхні однакові. Я ніколи не зустрічав людей, які люблять безлад, підлість і злидні. У всіх кінцях Всесвіту люди мріють про одне й те ж, але шляхи творення в кожного свої. Один вірить, що людина розквітне на свободі, інший — що людина звеличиться завдяки примусу, але обидва вони мріють про звеличення людини. Цей вірить у милосердя, що всіх об’єднує, той зневажає милосердя, бачачи в ньому потурання смердючим виразкам, і спонукає людей будувати вежу, щоб вони відчули необхідність одне в одному, але обидва вони піклуються про любов. Один вірить, що найважливіше благоденство: позбавлена від турбот і тягарів людина буде розвивати розум, думати про душу й серце. Інший не вірить, що досконалість душі залежить від їжі й дозвілля, вважаючи, що душа зростає, невтомно даруючи себе. Він вважає прекрасним лише той храм, який коштує багатьох зусиль і зводиться з безкорисливого догоджання Господу. Але обидва вони хочуть облагородити серце, душу й розум. І всі по-своєму мають рацію: кого облагородять рабство, жорстокість і отупіння від тяжкої праці? Але не облагородять і розбещеність, розхитаність, потурання гнійним виразкам і дріб’язкова марнота, породжена бажанням хоч якось себе зайняти.

Господи, я знаю, що всяка любов — благо. Любов до свободи й любов до дисципліни. Любов до достатку заради дітей і любов до вбогості й жертовності. Любов до науки, яка все досліджує і любов до віри, яка зміцнює сліпотою. Любов до ієрархії, яка обожествляє, і любов до рівності, яка ділить усе на всіх. До дозвілля, яке дозволяє споглядати, і до роботи, що не залишає дозвілля. До духовності, що мордує тіло й звеличує людину, і до жалощів, що зцілюють зранене тіло. Любов до майбутнього, яке треба будувати, і любов до минулого, яке треба рятувати. Любов до війни, що засіває зерна, і любов до миру, що збирає врожай.

Я знаю: суперечать одне одному лише слова, а людина, піднімаючись сходинка за сходинкою нагору, бачить усе по-іншому, і немає для неї ніяких протиріч.

Я зрозумів: просунутися вперед — значить з’ясувати, що питання, яке тебе гризло, втратило сенс. Я запитав своїх учених, а вони — ні, не те щоб вони відповіли на свої торішні питання, вони — о Господи! — розсміялися, тому що істина явилася їм як непотрібність цих питань.

Якщо ти розриваєш своє життя на дві частини, несумісних одна з одною: на роботу й на дозвілля, — робота стає ярмом, для якого жаль душі, а дозвілля — порожнечею небуття.

Працюючи лише задля матеріального достатку, ми самі собі муруємо в’язницю. І сидимо самотньо, і всі наші статки — порох і попіл, вони неспроможні дати нам те, задля чого варто жити.

Я прислухався до балачок упівголоса. Розмовляли про недуги, про гроші, побивалися сутужним родинним життям. За всім оцим поставали мури тоскної в’язниці, куди запакували себе ці люди. Нараз я уздрів обличчя долі.

Заскнілий урядовцю, мій супутнику з автобуса! Ніхто ніколи не вказав тобі дороги до втечі, а ти сам тут нічим не зарадиш. Ти вимурував собі тихий світ, забиваючи, наче терміти, всі виходи до світла. Ти звився в клубок, нидієш у своєму обивательському гаразді, в зашкарублих навичках, у провінційному затхлому ладі життя; ти звів цю вбогу твердиню і сховався од вітру, од морського прибою й зірок. Тебе не обходять морочливі далекосяжні справи, тобі й так нелегко було забути, що ти — людина. Ні, ти не мешканець мандрівної планети, бо ти не вдаєшся в питання, що на них годі відповісти — ти звичайнісінький обиватель тулузький. Ніхто тебе вчасно не струснув, а тепер уже пізно. Ґлей, що з нього тебе зліплено, затужавів і зсохся, і ніхто вже не розбуркає в тобі заснулого музики, чи піснетворця, чи астронома, який, може, колись у тобі був.

Я забороняю крамарям розхвалювати свій товар. Надто швидко вони стають учителями й починають бачити в засобі мету. Вони збивають нас із дороги, ми збилися й покотилися вниз. Якщо крамарям треба збути з рук паскудство, вони постараються спаскудити тобі душу. Хто сперечається: добре, коли робляться речі, які служать людині. Але недобре, якщо людина стає смітником для речей.

Людина ця вимагає вдячності: вона зробила їм те, зробила це... Але хіба можна від дарування чекати врожай, зібрати його і скласти про запас? Обдаровуючи знову й знову, ти одухотворюєш і подовжуєш прихильність. Якщо ти не даруєш більше, ти вже ніби й не дарував ніколи. Ти кажеш: «Я дарував учора, і зі мною вдячність за цю заслугу». Я відповім: «Заслуга ця була б твоєю, якби ти вчора помер. Але ти живий. Важливо лише те, з чим ти йдеш у смерть. З благородної людини, якою ти був учора, ти став сьогодні скнарою. Сьогодні помре скнара».

Якщо вартовий, що має оглядати обрій, засне, місто вмирає. Не може вартовий ходити по стіні про запас. Не складає про запас удари твоє серце.

Що значить звільнити? Якщо в пустелі я звільню людину, яка нікуди не поривається, чого буде коштувати її свобода? Свобода існує лише для того, хто поривається кудись. Звільнити людину в пустелі — значить збудити в ній спрагу й показати їй шлях до криниці. Лише тоді її дії матимуть сенс. Немає сенсу звільняти камінь, якщо не існує сили тяжіння. Тому що звільнений камінь не зрушиться з місця.

Легко заснувати порядок у суспільстві, підкоривши кожного його члена непорушним правилам. Легко виховати сліпого, який, не протестуючи, підкорявся би поводиреві чи Корану. Наскільки ж важче звільнити людину, навчивши її владарювати над собою.

Я не знімаю з себе відповідальності за поразку, через яку не раз буду відчувати себе приниженим. Я невіддільний від Франції. Франція виховала Ренуарів, Паскалів, Пастерів, Гійоме, Ошеде. Вона виховала також тупаків, політиканів і шахраїв. Але мені здається надто зручним проголошувати свою солідарність з одними й заперечувати будь-яку спорідненість з іншими.

Поразка розколює. Поразка руйнує збудовану єдність. Нам це загрожує смертю: я не буду сприяти такому розколу, звалюючи відповідальність за розгром на тих із моїх співвітчизників, які думають інакше, ніж я. Такі суперечки без суддів ні до чого не призводять. Ми всі переможені. Я був переможений. Ошеде* був переможений. Ошеде не звалює відповідальність за поразку на інших. Він каже собі: «Я, Ошеде, невіддільний від Франції, був слабким. Франція, невіддільна від мене, була слабкою. Її слабкість була моєю слабкістю». Ошеде добре знає, що, якщо він відірве себе від своїх, він прославить лише себе. Але тоді він перестане бути Ошеде, невіддільним від свого дому, від своєї родини, від своєї авіагрупи, від своєї батьківщини. Він буде всього лише Ошеде, який блукає в пустелі.

* Ошеде — льотчик, друг Сент-Екзюпері по кампанії 1940 р.; згадується у «Військовому льотчику». У 1943 році загинув, розбившись на «Лайтнінзі».

Якщо я поділяю приниження мого дому, я можу вплинути на його долю. Він невіддільний від мене, як і я невіддільний від нього. Але якщо я не прийму на себе його приниження, мій дім, кинутий напризволяще, загине, а я піду один, осяяний славою, але ще більш непотрібний, ніж мрець.

Я не надаю значення більшості голосів; більшість людей не бачить корабель, він надто далекий від них. Якби найбільше було цвяхарів, вони б підпорядкували своїй істині розпилювачів дощок, і корабель не народився б.

Ти не повіриш мені й навіть обуришся, але я все ж таки скажу, що братство не дається рівністю, що й братство — нагорода, а рівні ми лише перед лицем Господа. Дерево — ієрархія, але хіба листя чи гілля — це придушення коріння, хіба коріння — гноблення листя? Храм — ієрархія. Він спирається на фундамент, і склепіння його замикає ключ. Але хіба можеш ти сказати, що ключ значиміший за фундамент? Чого вартий генерал без армії? Армія без генерала? Рівні всі перед царством, а братство дається як нагорода. Адже братство — це не можливість для панібрататства й хамства. Братство, повторюю тобі, — нагорода, яку дарує твоя ієрархія, твій храм, де хтось — фундамент, а хтось — ключ. Братство я бачив у патріархальних родинах, де шанують батька, де старший брат піклується про молодших, а молодші довіряються старшому. Теплими були їхні вечори, свята й повернення додому. Але якщо всі самі по собі, ніби кульки, де ти бачиш братство? Якщо хтось помирає, його зараз же заміщують іншим, він не був ні для кого необхідним. Щоб любити тебе, я маю тебе виділити, в тебе має бути своє особливе місце.

Якщо я витягнув тебе з води, я полюблю тебе, відчувши себе відповідальним за твоє життя. Полюблю, виходивши від тяжкої хвороби. Я люблю тебе, якщо ти — мій старий слуга й усе життя провів біля мене, ніби нічник, або якщо ти пасеш моє стадо і я прийду до тебе попити козиного молока. Я візьму в тебе, ти віддаси мені. Ти в мене візьмеш, і в мене знайдеться, що тобі дати. Але про що нам говорити з тим, хто з піною на вустах наполягає на нашій з ним рівності, але не хоче залежати від мене й не хоче, щоб я від нього залежав. «Я люблю» означає, що твоя смерть завжди буде для мене безповоротною втратою.

Ми дихаємо на повні груди лиш тоді, коли зв’язані з нашими побратимами і маємо спільну мету; і ми знаємо з досвіду: любити — це не значить дивитись одне на одного, любити — значить дивитись разом в одному напрямку. Товариші лиш ті, хто єдиною зв’язкою, як альпіністи, сходять на ту саму вершину, — так вони і знаходять одне одного.

Бути людиною — це й означає відчувати, що ти за все відповідаєш. Паленіти соромом за вбогість, хоча вона ніби й не з твоєї вини. Пишатися перемогою, здобутою товаришами. І знати, що, муруючи, допомагаєш розбудовувати світ.

Опублiковано: № 3 (57) Дата публiкацiї на сайтi: 14 May 2012

http://otrok-ua.ru/ua/sections/art/show ... 06b4602be1
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
Just_me
Модератор
Модератор
Повідомлень: 1374
З нами з: 25 лютого 2010, 10:20

Re: Історії для душі

Повідомлення Just_me » 23 липня 2012, 23:57

Звонок от Бога.

Однажды в субботу, перед тем, как идти домой, пастор решил позвонить своей жене. Было уже почти 10 вечера, но жена не брала трубку. Долго ждал пастор, но жена так и не подошла к телефону. Через некоторое время он снова набрал домашний номер, и жена сразу же ответила. Пастор спросил, почему жена так долго не поднимала трубку, когда он звонил первый раз, но она ответила, что никакого звонка раньше не было.
Этот случай был бы забыт, если бы в понедельник в церкви в кабинете пастора не раздался телефонный звонок. Звонивший мужчина, говорил о каком-то звонке с этого номера в субботу вечером. Пастор долго не мог понять, о чем идёт речь. Тогда мужчина сказал:
— Телефон звонил и звонил, а я не отвечал…
Пастор, вспомнив о случившимся с ним казусе, извинился за то, что побеспокоил этого человека, объяснив, что хотел позвонить домой, но, видимо, набрал неверный номер. Тогда звонивший сказал:
— Разрешите мне рассказать, что тогда произошло. Видите ли, в субботу вечером я собрался покончить с жизнью. И перед тем, как совершить намеченное, я обратился к Богу, сказав, что если он есть, если он слышит меня и если он не хочет, чтобы я это сделал, то пусть подаст мне знак. И как раз в этот момент у меня зазвонил телефон. Я подошёл к аппарату и увидел на табло надпись: «Господь Всемогущий…» (Almighty God). Я смотрел на звонящий телефон и не смел поднять трубку.
Церковь, в которой служил пастор, называлась Обитель Господа Всемогущего (Almighty God Tabernacle).
Відповідей на всі питання у вас ніколи не буде. Це – нормально. Не мучте себе. Але ніколи не обманюйте хворих, даючи їм фальшиві надії. Джиліан Берн.

Аватар користувача
andrivovk
старець
старець
Повідомлень: 2907
З нами з: 09 січня 2010, 16:49
Звідки: леополіс

Re: Історії для душі

Повідомлення andrivovk » 24 липня 2012, 18:43

Just_me писав:Звонок от Бога....


Цікава історія.Але чи вона правдива?
Хороші релігійні книги по теології, біблеїстиці http://esxatos.com/books

Аватар користувача
Just_me
Модератор
Модератор
Повідомлень: 1374
З нами з: 25 лютого 2010, 10:20

Re: Історії для душі

Повідомлення Just_me » 24 липня 2012, 21:38

andrivovk писав:Але чи вона правдива?

Не знаю. Подзвоніть пастору із приходу Господа Всемогутнього. :D
Відповідей на всі питання у вас ніколи не буде. Це – нормально. Не мучте себе. Але ніколи не обманюйте хворих, даючи їм фальшиві надії. Джиліан Берн.


Повернутись до “Добре Слово”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість